інноваційні підходи до ре соціалізації неповнолітніх засуджених в умовах пенітенціарної системи Великої Британії

а) федеральному – на основі розробки й реалізації численних державних програм щодо соціалізації особистості, адаптації її в сучасне західне суспільство, а також профілактики індивідуальної та групової злочинності з використанням педагогічних, психологічних, кримінологічних, медичних, економічних та інших засобів ресоціалізації, пов’язаних з оздоровленням соціального середовища;

б) регіональному – на основі різних програм за видами злочинів, які розробляються в окремих графствах за рахунок їх коштів, з науковим обґрунтуванням учених місцевих університетів, навчальних закладів і практичною реалізацією їх спеціально створюваними соціальними центрами;

в) муніципальному – на основі розробки конкретних профілактичних заходів при безпосередньому включенні місцевих органів самоврядування, конкретних шкіл, коледжів, виробничих, комерційних та інших об’єднань, які добре знають місцеві умови й регіони дії неповнолітніх правопорушників, з урахуванням даних із федеральних і регіональних програм.

Діяльність муніципальних органів щодо соціально-педагогічної ресоціалізації неповнолітніх, як правило, фінансується за рахунок госпрозрахункових відрахувань усіх підприємств і організацій.

Вважаємо за необхідне наголосити, що така діяльність здійснюється відповідно до принципів гуманістичної моделі соціальної роботи. Головне в роботі з підлітками, схильними до правопорушень, – уберегти неповнолітніх від суду та ув’язнення.

Аналіз великої кількості наукових розробок з досліджуваного питання дозволяє стверджувати, що на сучасному етапі розвитку суспільства в психолого-педагогічній науці Великої Британії відстоюється необхідність реалізації нового підходу до поводження з неповнолітніми злочинцями, так званої «реінтеграційної моделі». Засновниками моделі виступили юристи – прихильники доктрини «нового соціального захисту». Один із напрямів цієї моделі базувався на концепціях Марка Анселя, згідно з яким, боротьбу зі злочинністю та формування державної превентивно-пенітенціарної політики і практики слід будувати відповідно до таких провідних принципів:

• засоби боротьби зі злочинністю повинні розглядатись як засоби захисту суспільства гуманними методами, а не шляхом залякування індивіда;
• засоби захисту повинні включати або нейтралізацію правопорушника шляхом видалення його й ізоляції від суспільства (як крайній захід), або застосування до нього методів корекції, соціальної реабілітації та виховання з метою його ресоціалізації;
• превентивна політика держави, заснована на положеннях доктрини «нового соціального захисту», робить необхідною все більшу «гуманізацію» кримінального законодавства й повинна орієнтуватися більшою мірою на індивідуальне, ніж на загальне попередження злочинності, тобто повинна бути спрямована на ресоціалізацію конкретного правопорушника;
• робота з ресоціалізації особистості неповнолітнього правопорушника передбачає відновлення в нього впевненості в собі, формування позитивного особистісного «іміджу», почуття відповідальності поряд із розвитком морально-правових ціннісних орієнтацій тощо;
• процес гуманізації превентивної системи передбачає також наукове осмислення причин злочинності, вивчення особистості правопорушника ще на стадії розслідування злочину, а також згодом під час реалізації пенітенціарного впливу, причому переважно без ізоляції від суспільства.

Згідно з теоретичною концепцією, що лежить в основі «реінтеграційної моделі», у спеціальних установах для неповнолітніх цілеспрямовано реалізуються три специфічних процеси, кожен з яких починається з літери «Р»: «реформація особистісна», «реабілітація соціальна» та «реінтеграція поетапна в суспільство» [68, 12]. При цьому реформація особистості повинна проводитися на основі даних психодіагностики за допомогою індивідуальних і групових методів психокорекційного впливу.

На думку прихильників даної моделі, для виконання всіх етапів необхідно створити «гуманне ресоціалізаційне середовище», у якому неможливо досягти, не створивши спочатку нормальні (природні) для людини умови життєдіяльності: безпеки, якісного здорового харчування, вільного надходження об’єктивної інформації про події в суспільстві, забезпечення медичної допомоги, комфортних побутових умов, справедливого поводження персоналу спеціальної установи, чіткої організації режиму. При цьому прихильниками реінтеграційного моделі «гуманне середовище» розглядається не тільки як основний засіб соціальної реабілітації, але і як загальна умова реалізації інших засобів корекції та реабілітації правопорушників: професійного й загальноосвітнього навчання [59].

У контексті даного дослідження зауважимо, що у Великій Британії соціальна робота має давні традиції, добре відпрацьовану структурну організацію та єдиний координаційний центр – Центральна рада з навчання та підготовки соціальних працівників, що організовує свою діяльність через мережу державних, громадських і приватних організацій. Дана система фінансується й підтримується муніципальними радами, місцевими громадами, відділеннями соціальної допомоги, громадськими та приватними агентствами [59, 6].

Основними напрямами роботи подібних структур є: робота з дітьми з неблагополучних сімей; підтримка й допомога молодим людям, які порушили закон; допомога дітям із фізичними та розумовими вадами; турбота про старих і хворих людей.

У своїй роботі працівники Центру керуються такими принципами, що відповідають гуманістичній моделі соціальної роботи:

• необхідно пам’ятати, що діти перебувають у перехідному віці й незабаром їх поведінка може змінитися сама;
• втручання в особисте життя підлітків має бути зведене до мінімуму, оскільки дорослий не завжди може правильно зрозуміти підлітка;
• приводи в поліцію, утримання під вартою приносять шкоду, призводять навіть до суїциду, тому подібні методи впливу повинні стати крайнім заходом;
• малолітні правопорушники залишаються членами суспільства й повинні забезпечуватися соціальною допомогою незалежно від того, що вони вчинили;
• уся робота з молодими людьми повинна ґрунтуватися на співпраці з батьками або опікунами [65].

Вважаємо за необхідне акцентувати увагу на тому, що Центр тісно співпрацює з поліцією. У них спільна комп’ютерна система й відпрацьовані методи роботи. Якщо підліток потрапив у поліцію вперше, поліцейські зі спеціального відділу запрошують батьків і роблять їм сувору догану. Статистичний аналіз показує, що 75–80% підлітків, які вперше порушили закон, не здійснюють вдруге серйозних правопорушень. Якщо підліток потрапляє в поліцію вдруге, його справу передають у суд або в Центр, у спеціальну комісію. Члени комісії – учителі, соціальні працівники, психологи – детально розбираються в кожному конкретному випадку. Вони обов’язково розмовляють з підлітками та їх батьками, дізнаються причини вчинених правопорушень, цікавляться тим, як молоді люди самі оцінюють власні вчинки, як вони розуміють наслідки того, що накоїли, як оцінюють свою роль у скоєному, а також з’ясовують, як вони вчаться в школі, які їх взаємини з батьками. Потім члени комісії дають рекомендації поліції, оцінюють ступінь ризику повторних правопорушень. Тільки 20% справ знову направляється до поліції. Якщо підліток порушив закон утретє, справа передається в суд [64, 6].

З 1960-х років у Великобританії активно розгортається інститут пробації. До початку 1990-х років він уже нараховував у своєму складі близько 6 тис. фахівців і 1600 допоміжних працівників, здатних проводити широкі наукові обстеження, а також безпосередньо допомагати судам виносити вироки, вести цілеспрямовану роботу з тими, хто отримав відстрочку виконання покарання, був засуджений до громадських робіт, здійснювати виховно-реабілітаційну діяльність з умовно-достроково звільненими.

Пробація дозволяє жити підліткам у своїх власних будинках із батьками або під опікою родичів. Від підлітків у віці 12–17 років, як умова пробації, потрібна участь у виховних програмах, які здійснюються виховними будинками або агентами. Їх головна мета – допомогти підліткові, що зробив хибний крок, переглянути власне ставлення до життя та свого оточення.

До провідних завдань агента пробації входить встановлення контакту з вихованцями, його батьками або піклувальниками, учителями, а також з керівниками підприємств, де вони працюють. За результатами вивчення особистості підлітків-правопорушників і їх мікросоціуму агент складає спеціальний звіт, у якому відображає власні враження та пропозиції. Однак даний напрям роботи піддається серйозній критиці з боку фахівців, які вважають, що методи здійснення пробації не містять в собі серйозних гарантій прав особистості неповнолітнього від суб’єктивних рішень агента [31, 103].

Ми вважаємо, що, незважаючи на деякі недоліки, інститут пробації має чималий виховний потенціал, оскільки застосовує до підлітка виховні заходи у «відкритому середовищі».

У Великій Британії існують десятки програм і проектів, які прагнуть об’єднати зусилля судів, виправних закладів, церков, шкіл, благодійних товариств та інших установ у боротьбі з підліковою злочинністю. Основні зусилля спрямовані на те, щоб «вихопити» неповнолітнього з формального середовища судів у справах неповнолітніх і передати турботу про нього місцевим організаціям, які не належать до системи правосуддя; вивести неповнолітніх за межі інтернатів, колоній або в’язниць, запропонувавши низку програм, покликаних допомогти підліткам та їх сім’ям у надзвичайних обставинах, надати сприяння в організації дозвілля, у навчально-виховній роботі, у працевлаштуванні.

Намагаючись оцінити успішність тих чи інших моделей превентивної роботи, зарубіжні експерти приходять до таких висновків [63, 51]:

1. Програми повинні бути  сфокусовані ширше, ніж тільки  на схильності до правопорушень. Наприклад, успішне здійснення превенції неможливе без обліку якості освіти для неповнолітніх групи ризику.

2. Програми повинні починатись як можна раніше в дитячому віці, щоб попередити проблеми в навчанні й поведінці.

3. Програми повинні мати  безліч компонентів, оскільки жоден компонент не виявився чарівним засобом, що знижує підліткову злочинність.

4. Школи відіграють важливу  роль. Школи із сильним управлінням, справедливими дисциплінарними законами, включенням учнів до прийняття рішень, широким залученням дітей і педагогів у життя поза школою можуть приборкати правопорушників.

5. Зусилля повинні бути  спрямовані більше на інституційні, ніж на індивідуальні зміни. Особливо важливим є підвищення якості освіти для дезадаптованих дітей.

6. Незважаючи на те, що  п. 5 вірний, дослідження виявили, що  інтенсивна індивідуальна увага й особистісне планування також є важливими факторами в роботі з дітьми з високим ступенем ризику стати злочинцями.

7. Користь, принесена програмою, часто втрачається після того, як програма закінчується, тому  зазвичай необхідно збереження  зусиль.

Міжнародний досвід показує, що реалізація превентивних заходів і програм з ресоціалізації неправомірної поведінки має певні спільні тенденції та принципи:

-підготовка спеціальних  кадрів соціальних працівників, що спеціалізуються на практичній  роботі з корекції поведінки;

-створення мережі спеціальних  превентивних служб і структур;

-визнання сім’ї як провідного інституту соціалізації дітей і підлітків;

-психологізація виховно-профілактичної та охоронно-захисної діяльності, провідна роль медико-психологічної допомоги в корекції та ресоціалізації відхилення поведінки неповнолітніх [4, 19].

Отже, відповідно до цих принципів відбувається реорганізація діяльності всіх соціальних інститутів, які займаються превентивною та ресоціалізаційною діяльністю. Тому закономірною та актуальною є увага вітчизняної психолого-педагогічної, соціологічної та інших наук до вивчення передового досвіду профілактичної та ресоціалізаційної роботи в західних країнах, зокрема у Великій Британії.

Висновки до розділу 2

У розділі схарактеризовано змістові та функціональні особливості ресоціалізації неповнолітніх засуджених у пенітенціарних закладах Великої Британії.

Здійснено системно-структурний аналіз змістових особливостей ресоціалізації неповнолітніх засуджених у пенітенціарних закладах Великої Британії.

З’ясовано, що проведення превентивно-ресоціалізаційної діяльності щодо неповнолітніх засуджених у пенітенціарній системі Великої Британії відбувається на: державному – здійснює розробку й реалізацію урядових програм щодо соціалізації особистості, адаптації її до сучасного суспільства, а також профілактику неповнолітніх із використанням сучасних психолого-педагогічних, соціальних технологій; регіональному – характеризується розробкою конкретних профілактичних ресоціалізаційних технологій на основі прийнятих на державному рівні програм із науковим обґрунтуванням соціально-економічних особливостей певного графства, а практична реалізація цих технологій здійснюється спеціально створеними соціальними центрами; муніципально-інституційному – передбачає розробку профілактичних заходів з урахуванням специфіки місцевих органів самоврядування, конкретних шкіл, коледжів, виробничих, комерційних та інших об’єднань, які знають місцеві умови конкретного регіону та особистісному – має на меті розробку конкретних методів соціального контролю, профілактики, превенції, а також ресоціалізацію окремо взятих неповнолітніх.

Окреслено педагогічні умови ефективності процесу ресоціалізації неповнолітніх засуджених за допомогою вивчення й аналізу британських програм з профілактики, превенції та соціально-педагогічної ресоціалізації неповнолітніх: 1) формування в підлітків емоційно-ціннісних відносин і соціально-моральної діяльності; 2) надання спеціалізованої допомоги неповнолітнім у вирішенні складних ситуацій діяльності, соціальної взаємодії та внутрішньоособистісного характеру; 3) надання можливості індивідуального психолого-педагогічного консультування.

Визначено мету соціальної роботи із засудженими – допомога в зниженні порогу конфліктності засуджених із суспільством шляхом включеності до реадаптаційних програм, трудової діяльності, отримання загальної та професійної освіти.