інноваційні підходи до ре соціалізації неповнолітніх засуджених в умовах пенітенціарної системи Великої Британії

з урахуванням домінуючих і перспективних проблем; організація допомоги в підготовці до життя на волі.

Загальновідомим є той факт, що процес ресоціалізації неповнолітніх правопорушників передбачає переорієнтацію їх асоціальної спрямованості, формування ціннісно-нормативних уявлень і відповідних їм навичок соціальної поведінки, підвищення позитивного соціального статусу колишнього правопорушника та здібності саморегуляції своєї поведінки з позиції загальнолюдських етичних норм і цінностей. Для здійснення процесу ресоціалізації особистості неповнолітніх правопорушників, які перебувають у виправних установах закритого типу, ефективним є застосування адаптаційних технологій і програм супроводу.

Російські науковці А. І. Наймушин та А. А. Наймушин під адаптаційними технологіями розуміють алгоритмічну організацію процесів включення особистості в групу й у нові умови соціального середовища, діяльності, відносин [33]. Це активний цілеспрямований організаційний процес узгодження цілей і прагнень суб’єкта з його можливостями, реальністю соціального середовища й тенденціями його розвитку, який містить предмет, час, показники, умови адаптації та критерії її ефективності, особливості взаємодії учасників процесу, специфіку й рівень управління адаптаційними технологіями на основі визначення цілей спільної діяльності учасників процесу та його організації, розробки програми спільних дій, визначення її результативності й внесення необхідних коректив, підбиття підсумків здійснюваної діяльності [29].

У процесі реалізації адаптаційних технологій ресоціалізації неповнолітніх засуджених фахівцями, на яких покладено цей обов’язок, спочатку аналізують специфіку та проблеми конкретного виправного закладу, здійснюють моніторинг, аналізують статистику або дані психологічних обстежень за останні роки для виявлення найбільш важливих напрямів подальшої діяльності; визначають особливості контингенту засуджених, щодо яких розробляється конкретна програма; вивчають наявний досвід аналогічних установ, методичні рекомендації профільних фахівців, здійснюють теоретичний огляд проблеми з метою виявлення найбільш ефективних моделей і способів впливу на засуджених, які беруть за основу під час складання програми. Кожна програма повинна поєднувати теоретичні та практичні підходи; мати чітке й конкретне обґрунтування актуальності, поставлені цілі й завдання, реалізація яких дозволить досягти успіху у виправній діяльності.

Отже, з урахуванням усього вище зазначеного, основною метою ресоціалізації засуджених неповнолітніх є збереження їх здоров’я, гідності, формування в них почуття відповідальності й навичок, що сприяють поверненню в суспільство, виконанню після звільнення вимог законів, самостійному задоволенню ними життєвих потреб у просоціальний спосіб.

Для досягнення зазначеної мети у виправних закладах доцільно використовувати комплексну систему заходів, спрямованих на:

• забезпечення умов життя засуджених, які б відповідали й не принижували їх людську гідність і суспільні норми поведінки;
• підтримку й розвиток у неповнолітніх засуджених почуття самоповаги шляхом зведення до мінімуму негативних наслідків позбавлення волі та різниці між життям в ув’язненні й на волі;
• підтримку й зміцнення соціально корисних зв’язків із рідними й громадськістю в інтересах засуджених та їх сімей;
• забезпечення підвищення освітнього рівня й отримання професійних умінь і навичок, надання можливості розвитку комплексу вмінь і здібностей, які допоможуть підліткам успішно включитися в життя суспільства після звільнення.

Зазначена система містить необхідні механізми виховного, просвітницького, морального, духовного й фізичного розвитку, відповідно до потреб індивідуального виправного впливу на засуджених.

Зауважимо, що важливим фактором є участь у комплексній системі заходів усього персоналу виправних закладів і забезпечення процесу ресоціалізації шляхом:

• створення й упровадження індивідуальних програм соціально-психологічної роботи із засудженими;
• організації загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених;
• залучення засуджених до занять фізичною культурою та спортом;
• розвитку в засуджених навичок здорового способу життя;
• організації корисного дозвілля та культурно-просвітницьких заходів;
• духовної підтримки й допомоги;
• надання консультацій;
• психологічного забезпечення процесу відбування покарання;
• упровадження комплексу заходів, спрямованих на сприяння в соціальній адаптації після звільнення.

2. Можливості використання прогресивного досвіду ресоціалізації неповнолітніх засуджених в умовах пенітенціарної системи України

Британська пенітенціарна теорія та практика розглядають ресоціалізацію засуджених не просто як надання певних соціальних послуг, а як самостійний комплексний напрям державної соціальної політики. На основі аналізу зарубіжної англомовної літератури нами було визначено основні характеристики ресоціалізації засуджених:

1) ресоціалізація засуджених  не може бути певним формально-юридичним  процесом і відбуватися в суворій відповідності до певних правових норм;

2) процес ресоціалізації  має бути орієнтований тільки  на окремого злочинця. Перевага  віддається більше індивідуальним методам роботи зі злочинцями, менше груповим, але в жодному разі не масовим. Тому західна наука створила та продовжує будувати моделі ресоціалізації, на основі яких у практику впроваджуються відповідні технології;

3) ресоціалізація є обов’язком  держави і відповідним правом  засуджених, які можуть вимагати  у держави вироблення й упровадження певної політики, спрямованої на реалізацію цього права. Одночасно вони можуть і відмовитися від цього права;

4) успіх та невдача  ресоціалізації засуджених значною  мірою залежить не тільки від  установлення контактів між злочинцем  і соціальним працівником, але й від відповідних управлінських структур, на які покладається завдання ресоціалізації, де пріоритет надається альтернативним санкціям у порівнянні з ув’язненням.

Однією з головних відмінностей між зарубіжною, зокрема британською, та вітчизняною практикою діяльності пенітенціарних установ є те, що у Великій Британії їх діяльність – це діяльність управлінська, яка не зводиться лише до формального виконання покарань відповідно до правових норм.

Об’єктом уваги є не кримінальний процес, а управління кримінальним процесом; не виконання покарань, а управління виконанням покарань. Одна з основних концептуальних відмінностей між вітчизняним (пострадянським) та зарубіжним статусом керівника пенітенціарної установи та інших посадовців полягає в тому, що в західних країнах – це управлінці, менеджери.

Друге, на що звернуто увагу, є те, що ресоціалізація є не тільки метою покарання, а ідеєю, що пронизує всю діяльність системи кримінальної юстиції. Упровадження ідеї ресоціалізації в усі сфери діяльності органів пенітенціарної системи базується на максимальній індивідуалізації пенітенціарного впливу на засудженого. Виправні програми, націлені на індивідуальних злочинців, є основою діяльності органів пенітенціарної системи у Великій Британії. Британська пенітенціарна модель впливу розрахована виключно на індивідуальний вплив на злочинця, що набуває форми виправних програм.

Аналіз великої кількості досліджень дав змогу стверджувати, що ресоціалізація в суспільстві має набагато більше шансів, ніж ресоціалізація в умовах тотальних інституцій. Тому в дослідженні увагу приділено діяльності служби пробації. На жаль, вона й досі невідома в Україні як організаційна структура. Пробація є певною філософією, яка має своє походження від того, що ресоціалізувати злочинця за допомогою насильства у формі ув’язнення неможливо. Пробація, з одного боку, поєднує елементи контролю, з іншого – вона більше сфокусована на індивідуальній роботі із засудженим, його супроводі та підтримці, ніж на покаранні, що зумовлено її ресоціалізаційним спрямуванням.

Логіка даного дослідження вимагає розгляду питання реформування системи органів пенітенціарного управління України й перетворення системи пенітенціарних установ на цивільну відкриту соціальну організацію.

У СРСР не існувало дієвої системи органів, на які були б покладені обов’язки з ресоціалізації засуджених. На жаль, такої системи не існує й сьогодні в незалежній Україні. Тому одним із перших кроків реформування пенітенціарної системи є створення відповідних управлінських механізмів, які б вирішували проблеми, пов’язані з наданням соціальних послуг засудженим у процесі відбування покарання та після його відбування. Першим кроком має бути обмеження сфери дії інституту адміністративного нагляду. Здійснення органами внутрішніх справ зазначеного нагляду фактично означає виконання двох функцій, які суперечать одна одній, – соціальної та карально-репресивної.

У роботі вважаємо за необхідне закцентувати увагу на тому, що пенітенціарний і постпенітенціарний аспекти ресоціалізації злочинців розділяти не можна. Тому для досягнення цілей ресоціалізації виникає необхідність у створенні окремої організаційної структури, на яку б покладалося проведення соціальної роботи із засудженими як у в’язниці, так і після перебування в ній, а також із засудженими до альтернативних покарань. Альтернативою цьому може стати наділення служби пробації повноваженнями щодо проведення соціальної роботи в пенітенціарних установах.

Особливе місце в процесі реформування української системи пенітенціарних установ є надання їй суто цивільного статусу, позбавленого будь-яких ознак мілітаризованої структури.

У сучасних умовах рекомендації щодо реформування пенітенціарної системи України повинні надаватися тільки в контексті нової пенітенціарної концепції, у якій робота із засудженими як у в’язниці, так і в умовах вільного суспільства розглядалася б як робота соціальна, а не виховна й не соціально-виховна. Якісно нова пенітенціарна філософія – це те, що потрібно сьогодні українській пенітенціарній системі. Ресоціалізація має стати не просто метою діяльності установ пенітенціарної системи, а їх філософією, на основі якої виробляється політика, ухвалюються й виконуються рішення. При цьому підкреслимо значення праці як засобу ресоціалізації засуджених в аспекті реформування пенітенціарної системи.

В умовах сьогодення існує необхідність законодавчого закріплення права засуджених на ресоціалізацію, на основі якого повинен будуватися їх правовий статус. Відповідно до цього права держава має визнати за собою обов’язок щодо його реалізації та створювати відповідні управлінські механізми для надання соціальних послуг, які, у свою чергу, повинні мати індивідуальний, а не колективний характер. Державна соціальна політика відносно засуджених повинна розглядатися як єдиний комплексний напрям діяльності, відповідальність за здійснення якої має бути покладений на спеціалізовані органи державного управління.

Наголосимо, що державна служба ресоціалізації засуджених, як можна умовно її назвати, повинна мати особливий і автономний характер та надавати соціальні послуги ув’язненим і засудженим незалежно від того, відбули чи відбувають вони покарання, та від того, до якого виду покарання вони були засуджені. Діяльність цієї служби має поширюватись як на період покарання, так і після нього. Юридичний факт закінчення терміну покарання повинен братися до уваги у процесі надання соціальних послуг, але він не повинен бути сигналом для завершення роботи з ресоціалізації.

З метою вирішення багатьох проблем державного управління пенітенціарною системою України важливим, на нашу думку, є прийняття двох якісно нових нормативних актів стосовно: 1) затвердження концепції соціальної роботи із засудженими; 2) закріплення статусу спеціалізованої автономної управлінської структури, на яку б покладався обов’язок надавати соціальні послуги засудженим як у період покарання, так і після його відбування.

Висновки до розділу 3

Третій розділ – «Пeрcпeктиви викoриcтання інноваційного британського дocвiду для вдocкoналeння процесу ре соціалізації неповнолітніх засуджених у пенітенціарних закладах України» приcвячeно вивчeнню механізмів ресоціалізації неповнолітніх в Українi та oкрecлeнню можливостей творчого викoриcтання британського прогресивного дocвiду в умoваx модернізації сучасної пенітенціарної системи України.

Проаналізовано механізми ресоціалізації неповнолітніх засуджених в Україні, до яких належать: освітня, виховна, психологічна й соціальна робота із засудженими та законодавче закріплення права засуджених на ресоціалізацію. Стрижневими складовими механізмів ми вважаємо технології виправлення, педагогічні й адаптаційні технології.

Визначено перспективи використання інноваційного досвіду ресоціалізації неповнолітніх засуджених Великої Британії в Україні. Найбільш перспективним вбачаємо таке: створення відповідних управлінських механізмів; обмеження сфери дії інституту адміністративного нагляду; створення окремої організаційної структури, на яку б покладалося проведення соціальної роботи із засудженими як у в’язниці, так і після перебування в ній, а також із засудженими до альтернативних покарань; розробка нової пенітенціарної концепції; законодавче закріплення права засуджених на ресоціалізацію; створення відповідних управлінських механізмів для надання соціальних послуг, які повинні мати індивідуальний характер.

ВИСНОВКИ

У дипломній роботі тeoрeтичнo oбґрунтoванo інноваційні підходи до ре соціалізації неповнолітніх засуджених в умовах пенітенціарної системи Великої Британії. Рeалiзoванi мeта й завдання дають мoжливicть зрoбити такi виcнoвки.