інноваційні підходи до ре соціалізації неповнолітніх засуджених в умовах пенітенціарної системи Великої Британії

Санітарно-гігієнічне виховання чинить виховний вплив, спрямований на підвищення санітарно-гігієнічної культури осіб, позбавлених волі, прищеплення їм санітарно-гігієнічних навичок у побуті, на виробництві з метою попередження інфекційних захворювань, через санітарно-гігієнічну просвіту; пропаганду санітарно-гігієнічних знань і умінь серед різних груп засуджених; прищеплення всім засудженим навичок дотримання санітарно-гігієнічних норм і правил.

Релігійне виховання впливає на людину з метою засвоєння основних законів релігійної моралі та ставлення до життя відповідно до релігійних принципів, запобігання морально-психологічній деформації особистості засудженого, формування таких моральних почуттів, як милосердя, співпереживання, добропорядність, шанобливе ставлення до людей тощо.

Таким чином, виховна робота з неповнолітніми засудженими має здійснюватися комплексно, включати в себе різноманітні засоби й методи впливу, що спрямовані на соціальну реабілітацію підлітків. Наголосимо, що виховний процес у виправних закладах вимагає міждисциплінарного підходу, спільних зусиль учителів, майстрів професійного навчання, вихователів, психологів, соціальних педагогів на основі знання вікових особливостей підлітків, що дозволяє створити необхідні умови для розумового, духовного, морального, психологічного, фізичного розвитку засуджених, формування в них мотивації до участі в суспільно-корисній діяльності, патріотизму й громадянської свідомості, забезпечуючи зміну світогляду засуджених, ґрунтуючись на гуманному ставленні до засуджених у поєднанні з високим рівнем вимогливості, притягнення підлітків до суспільно-корисної діяльності в колективі.

Наступним механізмом ресоціалізації неповнолітніх засуджених, як ми вже зазначали вище, є психологічна робота із засудженими. Цілями такої роботи визначають:

1. психологічне забезпечення процесу ресоціалізації засуджених;
2. підвищення психологічної компетентності персоналу.

До провідних напрямів психологічної роботи з неповнолітніми засудженими у виправних закладах належать психодіагностика, психопрофілактика, психокорекція, психоконсультація, психологічна просвіта. Психологічну складову процесу ресоціалізації покликаний забезпечити психолог установи виконання покарань.

З’ясування особливостей провідних напрямів психологічної роботи із засудженими є наступним завданням нашого дослідження.

Так, психодіагностика передбачає вивчення й узагальнення особистісних і групових характеристик засуджених з метою визначення індивідуально-психологічних особливостей їх поведінки та встановлення наявності в них певних психологічних якостей, виявлення серед засуджених тих, що потребують підвищеного контролю з боку персоналу установи.

Психопрофілактика – другий напрям психологічної роботи із засудженими – допомагає виявити, усунути та попередити особистісні й групові негативні психологічні явища, які виникають унаслідок перебування особи в ізоляції від суспільства, надання психологічної допомоги засудженим та, за потреби, персоналу установи. Мета психопрофілактики досягається за допомогою, по-перше, навчання засуджених прийомам і методам регуляції самопочуття, підвищення й відновлення рівня працездатності, прискорення процесу адаптації до умов ізоляції; по-друге, вивчення соціально-психологічних особливостей засуджених, які впливають на оперативну обстановку в колонії (малих груп, їх структури, соціальних ролей, психологічних особливостей лідерів, традицій і звичаїв, настроїв, мікроклімату) та нейтралізації негативних соціально-психологічних явищ, що притаманні концентрованому середовищу правопорушників; по-третє, організації соціально-позитивного мікросередовища на основі позитивних творчих інтересів, створення умов для морального самовияву особистості у внутрішньогрупових міжособистісних стосунках; по-четверте, надання рекомендацій персоналу щодо профілактики міжособистісних і міжгрупових конфліктів серед засуджених.

У науковій літературі психокорекція в пенітенціарній системі визначається як цілеспрямований вплив на особистість засудженого з метою

досягнення позитивних змін у психічних станах, поведінці та якостях особистості, тобто її виправлення.

До змісту психокорекційної роботи з неповнолітніми засудженими О. Караман включає:

1) психокорекцію та психотерапію  особистісних і поведінкових  вад, акцентуацій, психопатій, надмірного  звикання до умов ізоляції  від суспільства;

2) глибинну особистісну  перебудову на всіх рівнях (сферах);

3) ціннісну переорієнтацію;

4) доведення особистості  до самозняття провини за допомогою  її визнання та щиросердного  самоосуду – каяття [22].

Психоконсультацію науковці розглядають як кваліфіковане надання рекомендацій і роз’яснень засудженим (щодо усвідомлення негативних особистісних якостей і навичок поведінки та шляхів їх виправлення або формування) та персоналу (щодо роботи з групами й окремими засудженими, попередження негативних явищ і формування позитивного морально-психологічного клімату серед засуджених; профілактики професійної деформації) [22].

Психологи виправних закладів під час консультацій допомагають засудженим розвивати інтерес до власних психологічних особливостей, психологічних причин міжособистісних конфліктів, а також потребу в отриманні кваліфікованої консультаційної допомоги, уміння користуватися нею; формувати адекватне уявлення про себе як про особистості з певними вадами характеру, хибними стереотипами поведінки та про необхідність їх виправлення; надають допомогу в самовихованні.

Щодо персоналу, то психологи, у межах психоконсультаційної роботи, надають рекомендації з питань здійснення виховної роботи із засудженими з урахуванням їхніх індивідуальних і групових психологічних особливостей, формують позитивний морально-психологічний клімат серед засуджених;

навчають персонал навичкам профілактики або подолання професійної деформації, виникнення нервово-психічних розладів тощо.

Останнім напрямом психологічної роботи з неповнолітніми засудженими у виправних закладах є психологічна просвіта, яка поширює психологічні знання серед персоналу й засуджених, підвищує рівень їх психологічної культури.

Змістовий аспект психологічної просвіти із засудженими полягає в пропаганді психологічних знань із метою формування в засуджених умінь самоаналізу та рефлексії; оволодінні конструктивними способами подолання міжособистісних конфліктів; використанні психологічних знань для особистісного зростання й удосконалення та планування життєвих перспектив.

Водночас, психологічна просвіта персоналу спрямовується на підвищення його психологічної компетентності шляхом озброєння знаннями із загальної, вікової, кримінальної та пенітенціарної психології; надання кваліфікованої методичної допомоги; навчання формам і методам психологічного вивчення особистості й середовища засуджених, а також прийомам психолого-педагогічної профілактики та корекції.

Розглянемо четвертий механізм ресоціалізації неповнолітніх засуджених у пенітенціарній системі нашої країни – соціальну роботу.

Соціальну роботу з неповнолітніми засудженими здійснюють персонал виправного закладу та представники державних і недержавних органів, установ, організацій ресоціалізуючого середовища навколо виправного закладу.

Під метою соціальної роботи з неповнолітніми засудженими в пенітенціарному закладі розуміємо організацію взаємодії та співпраці між суб’єктами соціально-педагогічної роботи виправного закладу й соціального середовища регіону та громади і, на цій основі, соціальний розвиток особистості неповнолітнього засудженого, що включає відновлення (або ж набуття) соціального статусу, сімейних і корисних соціальних зв’язків, утворення умов для побутового та трудового влаштування після звільнення, інтеграції в суспільство повноправним громадянином.

Соціальна робота з неповнолітніми засудженими в пенітенціарному закладі полягає в паспортизації виправного закладу та соціального середовища громади й регіону для визначення їх ресоціалізуючого потенціалу; спільному плануванні й організації соціально-педагогічної роботи із засудженими на основі взаємодії між суб’єктами виправного закладу та ресоціалізуючого середовища як у пенітенціарний, так і постпенітенціарний періоди; налагодженні зворотного зв’язку й контролю діяльності суб’єктів соціально-педагогічної роботи в період постпенітенціарної ресоціалізації неповнолітніх.

І, нарешті, останній механізм ресоціалізації неповнолітніх засуджених – законодавче закріплення права засуджених на ресоціалізацію, на основі якого повинен будуватися їх правовий статус. На думку вітчизняного дослідника Д. Ягунова, відповідно до цього права держава має визнати за собою обов’язок щодо його реалізації та створювати відповідні управлінські механізми для надання соціальних послуг, які, у свою чергу, повинні мати індивідуальний, а не колективний характер. Державна соціальна політика стосовно засуджених повинна розглядатися як єдиний комплексний напрям діяльності, відповідальність за здійснення якої має бути покладена на спеціалізовані органи державного управління [57, с. 16].

До того ж, зауважимо, що в сучасних умовах підвищення результативності та якості процесу ресоціалізації неповнолітніх засуджених особливо гостро постає питання його технологізації. Тобто, структурним компонентом механізмів ресоціалізації неповнолітніх засуджених у пенітенціарних закладах є застосування технології виправлення, педагогічних і адаптаційних технологій.

Виходячи із загальних методологічних положень, під технологією ресоціалізації неповнолітніх злочинців російський дослідник Л. Ковтуненко розуміє систему науково обґрунтованих форм, методів, прийомів і засобів виправлення, що адекватна цілям, змісту та результатів виправлення й забезпечує цілеспрямовану та послідовну реалізацію на практиці заздалегідь спроектованого процесу ресоціалізації та управління цим процесом [24, с. 35].

Л. Ковтуненко технології ресоціалізації неповнолітніх засуджених також називає технологіями виховання, соціально-педагогічними технологіями виправлення. Дослідник зазначає, що під технологією ресоціалізації слід розуміти сукупність соціальних і педагогічних засобів, що забезпечують найбільш ефективне виправлення неповнолітніх засуджених [24].

Технологізація виправного процесу полягає, на нашу думку, передусім, у створенні соціально-педагогічної системи пенітенціарної установи.

У результаті аналізу наукової літератури [24; 29; 33] ми з’ясували, що в технології ресоціалізації неповнолітніх засуджених виділяють процеси діагностування, оцінювання, прогнозування, моделювання, програмування, планування, способи включення неповнолітнього в процеси ресоціалізації.

Використання педагогічних технологій ресоціалізації є основою успішних процесуальних змін засуджених у суспільстві. Їх застосовують під час поетапної виховної роботи, що має здійснюватися в процесі відбування кримінального покарання.

Перший етап – початковий – пов’язаний зі стресом від вироку, хворобливим відривом від усіх соціальних зв’язків, втратою сенсу життя, переважанням сильних негативних переживань, домінуванням різних форм «психологічного захисту», пошуком нових контактів з оточуючими.

На цьому етапі педагогічна технологія передбачає:

• вивчення матеріалів особової справи;
• проведення ознайомчих бесід;
• поетапну соціальну та психологічну діагностику;
• моніторинг і корекцію змін у особистості й поведінці засудженого;
• проведення регулярних бесід;
• сприяння в організації лікування, навчання прийомам фізичної активності, лікувально-оздоровчої фізкультури, просвіту в питаннях здорового способу життя;
• з’ясування інтересів засудженого та залучення до виробничої або дозвіллєвої діяльності, підтримка позитивних прагнень і мінімальних успіхів;
• визначення типу поведінкових настанов, прогнозування поведінкових реакцій на даному етапі адаптації та віднесення засудженого до тієї або іншої групи ризику для проведення профілактичної роботи;
• постановку на профілактичний облік;
• прогнозування перспектив засудженого з максимальною конкретизацією найближчої з них;
• складання комплексних програм у період адаптації;
• допомогу в організації пошуку людей, на яких можна буде спиратись у процесі відбування покарання.

Другий етап – стабілізація. Основними напрямами педагогічної роботи з особистістю засудженого на цьому етапі можуть бути: закріплення результатів адаптації; уточнення життєвих планів; підкріплення життєвих оптимістичних очікувань; підтримка різноманітних форм внутрішньої та зовнішньої активності; профілактика негативних психічних станів.

На третьому етапі головним завданням виступає поновлення соціальних зв’язків засуджених, їх ресоціалізація та соціальна адаптація.

На цьому етапі основними напрямами комплексної соціальної, виховної та психологічної роботи стають: моніторинг особистісних і поведінкових змін у засудженого; соціальна орієнтація засудженого на розвиток зв’язків із рідними й близькими, громадськими, благодійними, правозахисними та релігійними організаціями; сприяння розширенню соціальних контактів із метою формування позитивних перспектив у працевлаштуванні, стабілізації психічних станів, набуття досвіду взаємодії з іншими людьми; ускладнення виробничої праці; цільова діагностика соціальних, психологічних і медичних проблем засудженого та прогнозування труднощів, перспектив їх вирішення; конкретизація життєвих планів на основі використання власних ресурсів і можливостей родичів, різних організацій, закладів соціального захисту; проведення індивідуальних занять у межах програми підготовки до звільнення