інноваційні підходи до ре соціалізації неповнолітніх засуджених в умовах пенітенціарної системи Великої Британії

До того ж, аналіз показує, що в зарубіжних джерелах основну увагу вчених і практиків зосереджено на заходи спеціальної профілактики неповнолітніх, які можуть здійснюватися в три етапи:

• первинне попередження спрямоване на усунення факторів зовнішнього середовища, що сприяють вчиненню злочинів;
• вторинне попередження має на меті запобігти криміналізації особи потенційних злочинців і пов’язане з впливом на нестійких осіб, у тому числі підлітків і групи ризику;
• третинне попередження передбачає запобігання рецидиву з боку осіб, що вже вчинили злочин.

У контексті даного дослідження доцільним вважаємо визначення педагогічних умов ефективності процесу ресоціалізації неповнолітніх засуджених. Виявити такі умови нам вдалося за допомогою вивчення й аналізу британських програм з профілактики, превенції та соціально-педагогічної ресоціалізації неповнолітніх. Отже, до педагогічних умов, що роблять процес ресоціалізації більш ефективним, відносимо:

1) формування в підлітків емоційно-ціннісних відносин і соціально-моральної діяльності шляхом: а) створення серед неповнолітніх психологічно сприятливого мікроклімату; б) залучення неповнолітніх до активної діяльності (творчої, ігрової, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної та комунікативної); в) стимулювання виходу в рефлексивну діяльність;

2) надання спеціалізованої допомоги неповнолітнім у вирішенні складних ситуацій діяльності, соціальної взаємодії та внутрішньоособистісного характеру за допомогою: а) встановлення міжособових відносин з неповнолітніми; б) послідовної реалізації етапів педагогічної підтримки;

3) надання можливості індивідуального психолого-педагогічного консультування, що включає: а) діагностику особливостей особистості з прогнозуванням варіантів поведінки в різних життєвих ситуаціях; б) взаємодію фахівців; в) підвищення педагогічної культури батьків і професійної компетенції фахівців.

Вивчення британського досвіду здійснення ресоціалізації неповнолітніх засуджених переконує в тому, що провідна роль у цьому процесі традиційно відводиться суду й системі правоохоронних установ. До їх завдань входить застосування легітимізованих санкцій проти правопорушників, пов’язаних із необхідністю підтримувати соціальний порядок і громадську безпеку.

У Великій Британії діє роздільна система правового регулювання й контролю за злочинністю та порушеннями закону для дорослих і неповнолітніх. Менше 1% правопорушень, учинених неповнолітніми і в основному стосуються тяжких злочинів (наприклад, вбивства), розглядаються кримінальними судами загальної юрисдикції. Вік, по досягненню якого правопорушник переходить під юрисдикцію загального суду, в різних графствах коливається й може складати від 16 до 19 років. Існує достатньо багато відмінностей у діяльності органів ювенальної юстиції від юстиції для дорослих, але найбільш важливим, нам видається, по-перше, те, що кримінальна історія неповнолітнього, принаймні, частково, а в більшості випадків повністю, прихована від судів для дорослих. По-друге, неповнолітні, засуджені ювенальним судом, утримуються у виправних установах окремо від дорослих. По-третє, ювенальний суд розглядає не тільки справи, пов’язані з кримінальними злочинами, але й статусні правопорушення, а також справи, пов’язані з неналежним виконанням батьківських обов’язків.

Серед примусових заходів виховного характеру, що застосовуються судами у справах неповнолітніх, особливе місце займає виховання в «закритому середовищі», або інституціоналізація. Основний її зміст – поміщення неповнолітніх до закритих установ, обмеження волі, що, однак, не означає, що підлітків вдправляють до місць позбавлення волі. Проти цього виступає як громадськість, так і самі юристи. У жовтні 1992 р. уряд Великої Британії взагалі скасував тюремне ув’язнення для 14-літніх. Якщо немає особливих причин, то тюремний вирок замінюють на умовний, у крайньому разі підлітків засуджують до шестимісячного ув’язнення у виправний заклад [73, 6].

Дослідження дозволяє стверджувати, що існує широкий діапазон установ, до яких може направлятися неповнолітній злочинець, якщо суд виносить рішення про утримання його у виправній установі. Якщо перераховувати їх за ступенем зменшення строгості режиму, це можуть бути виправні школи (training schools), табори й ранчо (ranches and camps), виправні будинки (англ. halfway houses – «будинок на півдороги»), притулки і патронатні сім’ї (shelters). У виправних школах їх підопічні перебувають під суворим наглядом та істотно обмежені в пересуваннях і доступі до соціуму поза межами установи. По суті, вони нагадують дорослу в’язницю, і містяться в них, як правило, неповнолітні злочинці, які скоїли кримінальні злочини. До того ж, до системи виправних установ для неповнолітніх правопорушників належить низка психіатричних оздоровчих центрів. Але оскільки «... загальним недоліком при призначенні інституціоналізації та її виконанні є правова незахищеність неповнолітнього, звільненого від покарання, але поміщеного в умови «несвободи» [44, 107], то в Сполученому Королівстві все більшої уваги приділяється створенню різноманітних організацій відкритого типу, покликаних запобігати підлітковим правопорушенням.

У Великій Британії з 60-х років XX століття постійно спостерігається переповнення всіх видів пенітенціарних установ як для дорослих, так і для неповнолітніх. При цьому згідно з актом «Про кримінальну юстицію» (1991), Тюремними правилами як сукупності підзаконних нормативних актів, затверджених Міністерством внутрішніх справ і Тюремною службою Її Величності Королеви Великобританії, а також відповідно до виданої урядом «Білої» книги під назвою «Укладення, зміст і справедливість» (1998), усі зусилля державних, громадських, освітніх органів і організацій спрямовуються на реалізацію моделі «справедливого юридичного ставлення», де на перше місце поставлена мета неухильного дотримання прав людини.

Відповідно до державних планів у Великій Британії відкриваються спеціальні школи для 10 категорій дітей і підлітків, що зазнають поведінкові труднощі: дезадаптивних, депривованих, девіантних, делінквентних та інших дітей з поведінковими й емоційними проблемами. Однак з 1974 року політика в галузі спеціальної освіти змінилася. Перейнявши досвід американських педагогів, британські вчені ухвалили рішення, наскільки це можливо навчати дітей з труднощами в поведінці у звичайних школах. У 1988 році у Великій Британії було прийнято Закон про загальноосвітній стандарт, відповідно до якого діти зі спеціальних установ повинні відповідати цій освіти, не відстаючи в розвитку від своїх однолітків, що наклало величезну відповідальність на вчителів і соціальних педагогів, які працювали у спеціальних школах.

У Лондоні організовано центр по роботі із засудженими підлітками 16–20-річного віку, який працює під егідою благодійних організацій. Це ще один із напрямів соціальної роботи. До Центру потрапляють підлітки, які скоїли правопорушення. Їх сюди направляє Королівський Суд. Мета – попередження подальших злочинів. Такі центри є альтернативою поміщенню засуджених у в’язницю. У них підліткам надається можливість зайнятися корисною діяльністю. У Центр намагаються не направляти дітей із легким ступенем асоціального ризику. Установа дорога: 2000 фунтів стерлінгів на десятитижневу програму на кожного підлітка. У в’язниці ж перебування підлітка обходиться ще дорожче – 3700 фунтів стерлінгів на тиждень. У кожному центрі створюються корекційно-реабілітаційні групи з 14 осіб, які працюють за спеціальною програмою. Мета групових занять – допомогти підліткам знайти в собі здоровий стрижень на основі усвідомлення, що кожен з них відповідає за свої вчинки. Найголовніше, що підліткам надається можливість зробити самостійний вибір, і вони обов’язково повинні його зробити. Такі тренінгові заняття допомагають зорієнтувати молоду людину на продовження навчання, придбання професії, пошук роботи тощо. У розклад занять один раз на тиждень включається також драматургія, яка дає підліткам можливість самовираження та набуття впевненості в собі.

Починається перебування в Центрі з підписання контракту. Розроблена безпосередня система балів. На початку перебування кожному вихованцю нараховується – 33 бали. Це тільки за те, що вони прийшли. Щотижня молоді люди можуть заробити 9 балів, але за кожен проступок або порушення режиму бали знімаються. У результаті, якщо вони втратили 33 бали, то повинні повернутися в суд. Якщо вчинено дуже серйозне порушення, то можуть бути повернені до суду відразу. Система впливу наочна й ефективна. Однак успішно закінчує цю програму приблизно половина неповнолітніх. У Центрі проводиться велика робота з молодими девіантами за умови рівного ставлення до всіх незалежно від статі, раси, сексуальної орієнтації [60, 95].

На нашу думку, необхідно звернути увагу ще й на той факт, що у Великій Британії поряд із державними соціальними структурами широко розвинена мережа неурядових, громадських структур або напівдержавних утворень, які фінансуються та контролюються державою. Вони виконують такі функції: розробка конкретних соціальних програм, їх реалізація, надання соціальної допомоги, залучення до соціальної роботи необхідних фахівців на громадських засадах і надання допомоги засудженим.

Метою соціальної роботи із засудженими слід вважати допомогу в зниженні порогу конфліктності засуджених із суспільством за допомогою включеності до реадаптаційних програм, трудової діяльності, отримання загальної та професійної освіти.

Як свідчить аналіз соціальної роботи із засудженими в пенітенціарних закладах Великої Британії, таку роботу здійснюють як штатні працівники, так і добровольці. Можемо спостерігати різні підходи до визначення необхідної оптимальної чисельності штатних соціальних працівників у пенітенціарних установах. Так, у Великій Британії в кожній установі для молодих правопорушників працює група соціальних працівників чисельністю не менше двох осіб.

Цінним для дослідження є той факт, що у Великій Британії в перші години ув’язнення людина отримує «Інформаційний пакет ув’язненого», що складається з 15 окремих брошур, де викладено витяги з тюремних правил і докладні роз’яснення до них. При цьому особлива увага приділяється переліку надання ув’язненим соціальної допомоги й того, яким чином її можна отримати: «корисні організації», «соціальний захист та виплати за звільнення», «служба соціального забезпечення».

Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що основний локус для організації цілеспрямованих програм скорочення правопорушень серед неповнолітніх у Великій Британії представляє школа як головний інститут соціалізації молоді, крім сім’ї. Молоді люди проводять у школі значну частину часу, і до підліткового віку, коли починають проявлятися негативні ефекти соціалізації, майже всі вони мають шкільний досвід формування значущих відносин у житті. Тому школа, більше ніж будь-який інший інститут окрім сім’ї, може чинити вплив на поведінку молодих людей. У тій мірі, у якій школа створює можливості для розвитку соціальної компетентності позитивних установок і переконань учнів, скорочуються й можливості втягнення неповнолітніх у кримінальну активність.

Логіка дослідження вимагає зверення уваги на той факт, що на сучасному етапі розвитку пенітенціарної системи Великої Британії основні напрями реалізації принципів виправлення делінквентної поведінки пов’язані з використанням системи заходів, які дозволяють фокусуватися не на наслідки правопорушення, а впливати на його передумови. У якості таких заходів у Великій Британії розглядаються такі види роботи з неповнолітніми правопорушниками в пенітенціарних установах:

1. Консультування. Індивідуальне й групове консультування використовуються в пенітенціарних установах і системі по нагляду за умовно засудженими або достроково звільненими правопорушниками. Мета консультування полягає в тому, щоб ідентифікувати специфічні проблеми індивіда, пов’язані з неправомірною поведінкою (включаючи причини, що мотивували втягнення у злочинну діяльність) і потім розробити програми допомоги для вирішення цих проблем.
2. Пенітенціарна освіта. Освіта у в’язниці має дві мети: (a) дати формальну академічну підготовку в обсязі, порівнянному зі шкільною програмою та (б) ресоціалізовувати установки ув’язнених і типи їх поведінки. Щоб досягти цих цілей, у пенітенціарній установі використовують програми телебачення, кіно, бібліотеки, лекції, релігійні програми, групові дискусії та рекреаційні програми.
3. Професійне навчання. Мета цих програм полягає в тому, щоб дати тим, хто перебуває у виправних установах, трудові та професійні навички й знання, які відповідають їх можливостям, дозволять їм знайти місце на ринку праці після звільнення з ув’язнення.
4. Скорочення строку. Законодавство Великої Британії дозволяє тюремній наглядовій раді достроково звільнити ув’язненого, якщо він або вона демонструють хорошу поведінку. Законодавчі норми допускають, що за кожен місяць прийнятної поведінки певну кількість днів може відніматися від вироку. Задум цієї норми побудований на стимулюванні засуджених прийняти відповідальність за їх повсякденну поведінку, прикладати зусилля для реабілітації та зменшити дисциплінарні проблеми в місцях ув’язнення. Для цих цілей суд може виносити так звані «невизначені вироки», у яких вказано мінімальна й максимальна межа часу утримання у виправній установі.
5. Дострокове звільнення (Parole) – це обумовлене звільнення ув’язненого, який відбуває покарання за невизначеним вироком або вироком, термін якого не вичерпався. Дострокове звільнення виконує подвійну ресоціалізаційну функцію: покарання (обмежені певні форми поведінки та зберігається загроза повернення в ув’язнення) і виправлення злочинця (офіцер, що відповідає за роботу з достроково звільненими, зазвичай консультує та допомагає їм вирішувати власні проблеми й задовольняти певні потреби).
6. Умовне покарання (Probation) – це міра, яка входить у юрисдикцію судів і означає припинення дії вироку, прийнятого щодо злочинця, та надання йому можливості залишитися на свободі за умови гарної поведінки й нагляду з боку співробітника відповідного агентства (англ. probation officer – у вітчизняній літературі часто позначається як «офіцер або службовець із пробації»). Пробація розглядається як міра виправлення, однак, загроза покарання зберігається; та якщо умови умовного покарання будуть порушені, злочинець може опинитись у в’язниці. Подібно достроковому звільненню, умовне покарання містить компоненти відплати й перетворення.

Таким чином, соціально-педагогічна ресоціалізація неповнолітніх засуджених в установах усіх типів будується з урахуванням сформованого в психолого-педагогічних дослідженнях уявлення про неповнолітніх правопорушників як продукт процесу відчуження особистості підлітків від діяльності соціально корисних груп і деформації процесів їх соціалізації. Ця стратегічна лінія профілактики включає в себе:

а) загальнопрофілактичні заходи, які спрямовані на попередження відчуження дітей і підлітків від сім’ї, школи, громадських організацій, трудових, спортивних, ігрових та інших спільнот;

б) зупиняючі заходи, спрямовані на блокування неправомірної діяльності неповнолітніх. Це вже не просто соціально-педагогічна робота з профілактики відчуження підлітків від діяльності соціально-корисних груп. Це швидше робота з профілактики вторинної делінквентності, спрямована на переорієнтацію діяльності неповнолітніх злочинців, своєрідне «прищеплення» їм соціально корисної спрямованості за допомогою переорієнтації цілей, норм і цінностей;

в) спеціальні заходи, спрямовані на профілактику видових груп неповнолітніх, що спеціалізуються на крадіжках, розбої, зґвалтуванні, вживанні наркотиків, токсичних речовин, викрадення автомобілів тощо. Це спеціальні заходи оперативно-пошукового, медичного, психотерапевтичного та спеціального характеру, що мають своєю метою виявлення неповнолітніх правопорушників та проведення примусової соціально-педагогічної, медико-оздоровчої та ресоціалізаційной роботи в закритих установах за рішенням судів над неповнолітніми.

2. Функціональні особливості ресоціалізації злочинності неповнолітніх Великої Британії

Проблема ресоціалізації неповнолітніх вельми актуальна для психолого-педагогічної теорії та превентивної практики Великої Британії. У британській психолого-педагогічній науці ця проблема посідає один із пріоритетних напрямів та являє собою значну кількість теоретичних і практичних розробок. Вони виконують своєрідну ідеологічну функцію для обґрунтування програм і визначення основних напрямів, форм, методів і засобів превентивної роботи та ресоціалізації неповнолітніх засуджених.

Сучасна концепція соціально-педагогічної ресоціалізації неповнолітніх правопорушників у Великій Британії будується за умови строгого дотримання Міжнародних правових документів, зокрема «Міжнародної Конвенції про права дитини» (1989), «Стандартних мінімальних правил, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх» (так звані «Пекінські правила», 1985), «Керівних принципів, прийнятих в ЕрРіяді» (1990), «Правил захисту неповнолітніх, позбавлених волі» (1990), і здійснюється на трьох рівнях: