інноваційні підходи до ре соціалізації неповнолітніх засуджених в умовах пенітенціарної системи Великої Британії

Частково проблеми ресоціалізації як соціально-педагогічного процесу знайшли відображення в роботах Т. Барсукової, Г. Бондаренко, С. Вишневського, В. Семенова, М. Шульги та ін.

Розвиток вчення про здійснення покарання – пенології (тюрмоведення) – пов’язано з науковими розвідками таких дослідників, як: Д. Говард та І. Бентам, роботи яких були спрямовані на гуманізацію тюремної системи.

Проблеми ресоціалізації засуджених розглядались у наукових працях Н. Крайнової, яка звернула увагу на багаторівневість даного процесу. Осмислення ресоціалізуючої діяльності виправних закладів, що спрямована на вирішення двох основних задач – здійснення покарання та ресоціалізація засуджених як формування якостей, необхідних для повернення в суспільство, розкривається в дослідженнях М. Єнікієва та О. Кочеткової.

У роботах В. Селіверстова, Б. Утевського, М. Шаргородського, Е. Ширвіндта та ін. проаналізовано виправні установи з позиції організації виконання покарань, визначення правового статусу засуджених і співробітників закладів.

У контексті виправно-трудової педагогіки схарактеризовано перспективи виховання засуджених засобами колективу й суспільно-корисної праці в наукових розвідках В. Первозванського, М. Стурова, В. Южаніна та ін.

Серед психологів, які займаються вивченням соціального середовища пенітенціарного закладу, відомими є імена І. Башкатова, Ю. Дмитрієва, Б. Казака та ін. Зазначені автори акцентують увагу на юридичних і психологічних аспектах малих груп і колективів засуджених у пенітенціарних закладах.

Питання кримінальної, пенітенціарної субкультури, що має великий вплив на засудженого, зокрема неповнолітнього, присвячено роботи Ю. Алфьорова, Н. Андрєєва, Я. Гілінського та ін.

У наукових працях В. Абрамкіна, А. Міхліна, А. Катишева, П. Подимова, Н. Стручкова та ін. представлено характеристику особистості засудженого.

Незаперечним є внесок російських науковців А. Міхліна, В. Пірожкова та ін. у розгляд системи цінностей засуджених. Вони виокремили найбільш значимі для засуджених цінностей: сім’я, освіта, робота.

Особливості соціальної роботи в пенітенціарних закладах розкрито Л. Бєляєвою, Н. Катаєвою, К. Корольковим, Т. Масловою, П. Павленком та ін.

У сучасній психолого-педагогічній, соціологічній і кримінологічній літературі з проблеми «важких» підлітків Великої Британії широко відомими є наукові розвідки зарубіжних педагогів, психологів, соціологів і кримінологів, що розглядають причини виникнення й функціонування груп неповнолітніх, які мають схильність до правопорушень (Г. Айзенк, А. Бандура, Р. Брігс, І. Гоффман, Л. Джансан, Г. Каплан, Р. Клоуард, А. Коен, Р. Манелла, М. Раттер, С. Стейлі, П. Таппен та ін.).

Заслуговують на увагу дослідження таких зарубіжних учених, як: М. Брейк, Ш. Глюк, І. Гоффман, Л. Джансан, І. Рівер, Р. Теннісон, Р. Шорт та ін., пов’язані з динамікою розвитку та принципами функціонування груп неповнолітніх правопорушників, а також роботи С. Венкатеша, С. Деккера, Е. Кемпбелла, Г. МакКейа, Д. Мура, У. Сандерса, М. Харріса та ін., у яких схарактеризовано явища соціальної дезорганізації підлітково-молодіжних неформальних угрупувань, схильних до правопорушень.

Особливу значущість у дослідженні сучасних ефективних зарубіжних технологій профілактики правопорушень серед неповнолітніх мають праці Д. Готтфредсона, Г. Каррі, Дж. Коулмана, Дж. Мура, І. Спергеля та ін.

На основі міждисциплінарного аналізу стану дослідженості пенітенціарного процесу щодо неповнолітніх нами було виділено такі напрями наукових розвідок вітчизняних дослідників:

• історичний розвиток вітчизняних і зарубіжних пенітенціарних систем (О. Анатольєва, А. Баллада, М. Галагузова, Т. Гончар, А. Зінченко, І. Іщенко, О. Кісіль, В. Россіхін, Л. Тютюнник та ін.);
• реформування пенітенціарної системи щодо неповнолітніх на сучасному етапі розвитку суспільства (О. Беца, Н. Калашник, В. Кривуша, О. Пташинський, Г. Радов, В. Синьов, А. Червеняк, Д. Ягунов, М. Яцишин та ін.);
• проблема визначення соціально-правового статусу неповнолітнього та правових аспектів діяльності установ кримінально-виконавчої системи з неповнолітніми засудженими (І. Богатирьов, А. Галай, Є. Дикий, О. Джужа, Р. Калюжний, С. Кушнарьов, В. Льовочкін, О. Олійник, О. Романенко, В. Рудник, В. Стаднік та ін.);
• особливості структури, змісту та напрямів діяльності психологічної служби в пенітенціарних закладах (Н. Греса, В. Ємельянов, А. Зелинський, В. Кобильченко, І. Ковальова, О. Лактіонов, М. Луняк, Н. Максимова, Т. Морозова, Є. Надольський, О. Павлик, С. Скоков, С. Яковенко та ін.);
• характеристика пенітенціарного закладу як педагогічної системи (С. Бадьора, П. Вівчар, В. Литвишков, І. Парфанович, В. Синьов та ін.);
• напрями, зміст і технології педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими (О. Беца, В. Кривуша, А. Мітькіна, І. Радов та ін.);
• соціально-педагогічна робота в пенітенціарних закладах (Л. Завацька, І. Звєрєва, В. Вітвицька, С. Горенко, В. Жуков, С. Замула, О. Караман, В. Коваль, В. Оржеховська, С. Харченко та ін.);
• дослідження філософських основ злочину та кримінального покарання як соціальних явищ (С. Алексеєв, В. Бачінін, А. Добринін, М. Костицький, В. Махінчук, О. Микитчик, А. Нікітін, Л. Петрова, Є. Поздняков, В. Шкода та ін.);
• розуміння процесу ресоціалізації як основної мети та результату комплексної роботи із засудженими (О. Бандурка, Т. Бєлавіна, І. Богатирьов, В. Васильєв, С. Горенко, Н. Калашник, О. Неживець, Н. Олексюк, О. Павлик, Г. Радов, Л. Ростомова, Н. Савчук, М. Садовніков, В. Трубніков, І. Ярмиш та ін.);
• особливості змісту та технологій підготовки фахівців до роботи в пенітенціарних закладах (О. Безпалько, Н. Заверико, М. Климов, В. Лютий, Л. Мардахаєв, Л. Міщик, І. Пампура, В. Поліщук, О. Пометун, О. Федоренко та ін.).

У результаті аналізу зазначених вище проблем ми дійшли висновку, що на сучасному етапі розвитку пенітенціарної педагогіки відбувається стрімке зростання наукових досліджень пенітенціарного процесу в різних галузях (і особливо в психологічній і педагогічній науках). Маємо зауважити, що такий стан речей помітно відбився на результатах реформування пенітенціарної системи України щодо неповнолітніх.

У контексті нашого дослідження вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що усвідомлення великого значення наукових досліджень у реформуванні пенітенціарної системи призвело до створення українськими вченими дисертаційної бази. Проте змушені констатувати, що в основному це дисертаційні дослідження зі спеціальності 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. На особливу увагу заслуговують праці Ю. Абросімової, О. Бугери, В. Бурдіна, Т. Гончар, А. Гусак, Т. Кальченко, С. Киренка, Н. Ковтун, С. Корецького, О. Неживець, О. Северин, А. Ярового, О. Яцуна та ін.

Проте, слід наголосити, що в останній час з’являються дисертаційні дослідження пенітенціарного процесу стосовно неповнолітніх у психології (Н. Греса, Н. Малиш, О. Павлик, Л. Ростомова) та педагогіці (С. Бадьора, П. Вівчар, С. Горенко, Т. Журавель, С. Замула, В. Коваль, В. Лютий, І. Парфанович, Н. Харченко).

Серед них особливого значення для нашої роботи набувають дисертаційні дослідження зі спеціальності 13.00.05 – соціальна педагогіка, а саме: С. Горенко «Педагогічні умови ресоціалізації неповнолітніх засуджених у закладах пенітенціарної системи», Т. Журавель «Соціально-педагогічна профілактика ВІЛ-інфекції серед вихованців пенітенціарних установ для неповнолітніх», С. Замула «Профілактика впливу кримінальної субкультури на неповнолітніх засуджених у спеціальних виховних установах», В. Коваль «Соціалізація неповнолітніх у пенітенціарних установах», В. Лютий «Соціально-педагогічне забезпечення діяльності кримінально-виконавчої інспекції з ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробовуванням», О. Караман «Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах України».

Основні питання розвитку пенітенціарної системи стали предметом дослідження низки вітчизняних науковців. Так, теоретико-методологічні та науково-практичні основи виховної роботи із засудженими в пенітенціарних закладах розкрив С. Вєтошкін [1]; психологічні чинники усвідомлення вини неповнолітніми злочинцями дослідив Н. Греса [9]; теоретико-методологічні основи соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах України розкрила й проаналізувала О. Караман [22]; трудові та кваліфікаційні заходи реабілітаційного впливу на осіб, звільнених із місць позбавлення волі окреслив О. Неживець [35]; процес становлення й розвитку, правового регулювання організації та діяльності пенітенціарної системи Російської імперії на матеріалах українських губерній упродовж ХІХ – на початку ХХ ст. дослідив В. Россіхін [43]; теоретичні та практичні засади пенітенціарної педагогіки обґрунтував В. Синьов [37]; механізми ресоціалізації засуджених у межах державного управління проаналізував Д. Ягунов [57].

Актуальність проблеми ресоціалізації підтверджується численними публікаціями у фахових виданнях різного спрямування такими науковцями, як: Є. Грищенко [10] (порушив питання активізації процесу ресоціалізації неповнолітніх злочинців); О. Гулак [12] (акцентувала увагу на необхідності створення єдиної та послідовної концепції вдосконалення форм і методів державного управління у сфері діяльності кримінально-виконавчої служби); А. Гусак [13] (визначила основні напрями ресоціалізації неповнолітніх у виправних колоніях); К. Марисюк [30] (дослідив становлення двох класичних пенітенціарних систем – пенсільванської та обернської, окреслив їх основні елементи та специфічні прояви); В. Наливайко [34] (схарактеризував кримінально-правові й кримінологічні проблеми ресоціалізації осіб, звільнених із місць позбавлення волі); Н. Пісоцька [39] (запропонувала способи підвищення ефективності покарання через упровадження гуманістичних засад у кримінально-правову політику); О. Пташинський [40] (обґрунтував необхідність національної пенітенціарної доктрини як правового механізму організуючої ролі держави у сфері виконання покарань); Г. Радов [42] (розробив концепцію соціально орієнтованої пенітенціарної системи України); В. Трубніков [48] (з’ясував особливості соціальної адаптації звільнених від відбування покарання); А. Яровий [58] (визначив проблеми правового регулювання діяльності установ виконання покарань для неповнолітніх).

Логіка дослідження вимагає звернення уваги на методичну та практичну підготовку персоналу до соціально-виховної роботи із засудженими, що сприяє позитивному процесу їх ресоціалізації. Так, у науковій літературі напрацьовано методичні рекомендації щодо планування й організації соціально-виховної роботи із засудженими (Т. Авельцева, В. Дрижак, Н. Максимова, В. Новак, О. Третяк, С. Чебоненко та ін.); методичний інструментарій морального, трудового, естетичного, фізичного та санітарно-гігієнічного змісту (Т. Авельцева, О. Андрусяк, А. Анульєв, С. Акутіна, О. Барчук, Р. Безпальча, О. Вакульенко, І. Василенко, Г. Вовк, Т. Голишкіна, О. Голоцван, І. Давидова, О. Дацко, О. Денисова, Е. Єрмакова, В. Лизинський, О. Янчук та ін.).

Отже, не дивлячись на те, що у вищезазначених роботах розглядаються різні аспекти досліджуваної проблеми, питання ресоціалізації неповнолітніх засуджених у пенітенціарних установах Великої Британії не знайшла достатнього висвітлення в соціально-педагогічній науці.

2. Визначення сутності поняття ресоціалізації неповнолітніх засуджених

Соціальні, економічні й політичні катаклізми, що відбуваються в нашій країні, сприяли виникненню багатьох негативних явищ і тенденцій. Серед них – значне зниження правової дисципліни в суспільстві, загострення соціальних хвороб, соціальна дезадаптація, девальвація моральних цінностей, криза духовності, ослаблення доброчинних традицій і суспільні потреби їх відновлення як високоморальних учинків у житті кожної людини, незворотні особистісні втрати, послаблення внутрішньо-сімейних зв’язків, зростання соціального сирітства. Наслідком цього, зокрема, стало різке загострення криміногенної обстановки серед неповнолітніх, що засвідчує Звіт МОН Про стан злочинності серед неповнолітніх у І півріччі 2011 року та основні завдання органів управління освітою щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх. У ньому зазначено, що за звітний період на обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ України перебувало 12837 учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів. Із числа неповнолітніх цієї категорії 1,6% − у віці 6–10 років, 18,4% − у віці 11–13 років (причому кількість неповнолітніх цієї категорії порівняно з аналогічним періодом 2010 року зросла на 4,1%), 80% − у віці 14–18 років. Із загальної кількості дітей, які перебували на обліку, – 652 з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Дівчат на обліку − 1887 осіб, що складає 14,7% від загальної кількості поставлених на облік. За 6 місяців 2011 року в складі груп скоєно 432 злочини учнями загальноосвітніх навчальних закладів і 225 злочинів − учнями професійно-технічних навчальних закладів, що в цілому складає відповідно 5,7% та 4,9% від загальної кількості протиправних дій, скоєних неповнолітніми [18].

До того ж, протягом останнього часу спостерігається тенденція зміщення підліткових правопорушень у бік більш тяжких і соціально небезпечних злочинів, що сприяє закріпленню в молодіжній субкультурі криміногенних цінностей і стереотипів поведінки.

Фахівцями Інституту проблем виховання НАПН України було проведено соціологічне дослідження, яке показало, що сучасна молодь – це нове покоління українських громадян із радикально зміненими за останні десятиліття мотивами поведінки, моральними цінностями, соціально-професійними орієнтирами [28, с. 177]. Виявлено існування достатньо значної групи молоді, яка не може або не хоче жити відповідно до норм і законів нашого суспільства, й, у результаті стає об’єктом роботи правоохоронних органів.

Погоджуємося з думкою вітчизняного педагога С. Кушнарьова щодо приналежності неповнолітніх до найменш захищеної та найбільш уразливої соціальної верстви населення, що пояснюється комплексом соціально-економічних, медичних, психологічних і психофізіологічних проблем. Дослідник наголошує, що проблеми неповнолітніх значно каталізуються в умовах відбування покарання, що характеризується фізичною ізоляцією від суспільства, примусовістю та підконтрольністю утримання в замкненому середовищі, суттєвою обмеженістю умов для реалізації своїх потреб, неминучими критичними змінами у психічних станах, ослабленістю фізичного здоров’я, підвищеною узалежненістю від соматичних та інфекційних захворювань, типових для місць позбавлення волі. Після звільнення з місць відбування покарання неповнолітні відчувають серйозні труднощі в адаптації до життя в суспільстві, відновленні соціальних зв’язків і здійсненні соціальних функцій [27, с. 527].

У зв’язку з цим, в умовах формування в Україні громадянського суспільства, пенітенціарна система повинна бути органом, що не тільки виконує судові рішення, а й виконує роль соціальної клініки для суспільства – ресоціалізує громадян, які стали на шлях злочинів через різні несприятливі життєві обставини. Саме тому сьогодні актуальною є не лише профілактика злочинності, а й організація та створення принципово нової схеми в реалізації державної пенітенціарної політики, зокрема організація роботи із засудженими відповідно до принципів ресоціалізації.

Протиправна поведінка та злочинність є інтегрованою науковою проблемою, для розв’язання якої потрібні зусилля фахівців різних галузей науки – пенітенціарної педагогіки, пенітенціарної психології, соціальної педагогіки тощо.

Розкриття сутності поняття ресоціалізації особистості засудженого передбачає використання дослідниками, нарівні з ним, таких понять, як «соціалізація», «соціальна адаптація», «соціальна реабілітація» тощо.