Процес політичної соціалізації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

 

 

 

 

Кафедра політології

Інститут соціальних та гуманітарних наук

 

 

 

 

Реферат

На тему:

“Процес політичної соціалізації”

 

 

 

                                                                                                 Виконала

                   

                                                                                                         Прийняла

Івасечко О.Я.

 

 

 

Львів – 2010

 

План

1.Вступ

2.Тлумачення терміна "соціалізація"

3.Типи політичної соціалізації

4.Функції політичної соціалізації

5.Етапи політичної соціалізації  особистості

6.Агенти політичної соціалізації

7.Моделі процесу політичної соціалізації

8.Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

  Рівень політичної культури визначається в процесі політичного становлення особистості. Практично в слабкім суспільстві індивіди й групи долучаються до певної системи цінностей, прийнятним формам політичної поведінки.

  Люди не народжуються із заздалегідь засвоєними політичною культурою та досвідом. Вони успадковують від батьків колір волосся, шкіри, інші фізичні та психофізіологічні характеристики. Що ж сприяє перетворенню індивіда на члена сучасного йому суспільства?Тут стає у пригоді поняття політичної соціалізації.

  Під політичною соціалізацією розуміють процес засвоєння індивідом (групою) правових, соціальних і психічних норм політичної поведінки, системи цінностей політичної культури, які притаманні цьому суспільству.

  Засвоївши ці норми й цінності, вивчивши мову та набувши необхідних соціальних навичок, суб'єкти політики можуть ефективно виконувати політичні ролі та функції й у такий спосіб забезпечувати збереження вищезгаданого суспільства і його політичної системи.Зрозуміло, що соціалізація як процес засвоєння й передачі політичного досвіду неможлива поза рамками етнонаціонального досвіду освоєння дійсності.

    Під час здійснення політичної соціалізації людина ідентифікує (ототожнює) себе з певною політичною спільнотою (державою, країною, нацією, станом, соціальною групою), засвоює її символи, здобуває специфічні знання про політичні інститути й механізми дії суспільства, їх призначення, функціонування і т. ін.У процесі політичної соціалізації особистість набуває політичного досвіду під час практичного виконання різних соціальних ролей (виборця, члена політичної партії, суспільно-політичної або іншої організації та ін.).

  Суспільно-політичні структури суспільства впливають на процес політичної соціалізації, оскільки вони визначають загальні норми поведінки, регулюють їх принципи та ін.

3

  Опосередковану, але надзвичайно важливу роль відіграють засоби масової інформації та пропаганди, література, мистецтво, які використовують різні компоненти формування свідомості (когнітивну, емоційно-комунікативну, діяльнісну), сприяють процесу залучення особистості до активного політичного життя.

  Концепцію політичної соціалізації західна політична наука взяла на озброєння наприкінці 50-х років XX ст. її поява була спричинена кризою традиційних інститутів західного суспільства, які вже були нездатні забезпечити добровільне засвоєння новими поколіннями демократичних цінностей.

  Внаслідок політичного відчуження індивіда від політичної системи в західних суспільствах прокотилася хвиля протестів. Рух хіпі та студентські бунти в 60-х роках, расові зіткнення в 70-х змінилися масовими антивоєнними, екологічними та феміністичними рухами у 80-х роках XX ст., що були зумовлені "пробуксовуванням" механізму передачі політичних ідеалів і цінностей старших поколінь молодшим. Після того як західні суспільства вступили у постіндустріальну стадію і більшість груп населення задовольнила матеріальні потреби, на перший план вийшли гуманітарні цінності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4

2.Тлумачення терміна "соціалізація"

   Термін "соціалізація" запровадив американський соціолог Ф. Гіддінгс наприкінці XIX ст. для характеристики процесу "розвитку соціальної природи людини".

  У подальшому соціалізація розглядалася як процес опанування новими поколіннями знаннями, віруваннями, нормами й настановами конкретного суспільства, що відповідають їхнім соціальним ролям і забезпечують збереження й розвиток суспільства.

  Залежно від того, на що робили наголос дослідники цієї проблематики (на сім'ю, школу, культуру, мас-медіа), з'явилися відповідні версії тлумачення терміна "соціалізація".

• Соціалізація як процес розвитку особистого контролю (базується на теорії класичного психоаналізу 3. Фрейда).

  Індивід перебуває в конфлікті із суспільством, яке придушує його біологічні (соціальні) інстинкти. Відтак особистості треба контролювати себе, аби уникнути страху та нервовості.

• Соціалізація як результат  міжособистісного спілкування (побудована на теорії символічного інтеракціонізму  Ч. Кулі і Дж. Міда).

  Особистість формується на основі взаємодії з навколишнім світом, що впливає на неї. Зрілість індивіда визначається ступенем добровільного підкорення його настановам і цілям системи .

• Соціалізація як включення  індивіда через рольове навчання (створена на базі теорії структурного функціоналізму Т. Парсонса та праць  Р. Доусона і К. Превіта).

  Індивід взаємодіє з іншими на основі засвоєних ним соціальних ролей (учителя, дитини, пасажира, водія, чоловіка та ін.). Соціалізація в цьому контексті є процесом постійної адаптації до визнаних цінностей і стандартів поведінки.

 

5

• Соціалізація як поведінка  під впливом "батога і пряника" (розглядається в контексті біхевіоризму).

  Основна формула: "стимул — реакція", мовляв, поведінка диктується можливістю отримати будь-яку винагороду. Залежно від тлумачення відносин влада — індивід:

1) людина — егоїстична  й властолюбна істота, яка потребує  підкорення правлячому режиму (Платон, Арістотель, Т. Гоббс);

2) людина — істота раціональна,  яка рухається завдяки інтересам  (А. Сміт, Г. Спенсер).

  Одне з найпоширеніших трактувань полягає в розумінні соціалізації як процесу розвитку особистого контролю. Вона розроблена З. Фрейдом і пов’язана з ідеями класичного психоаналізу. В основі його теорії лежить положення про те, що індивід завжди перебуває в стані конфлікта із суспільством, що репресують його біологічні спонукання, з якими він народжується. Процес соціалізації полягає в приборканні цих руйнівних інстинктів і спонукань. Однак контроль суспільства над природними інстинктами створює напруженість і дискомфорт існування особистості, яка втрачає волю самовираження. У зв’язку із цим підсилюється потреба особистості в самоконтролі, щоб уникнути ситуацій страху й нервозності.

  Модель соціалізації як результату міжособистісного спілкування заснована на теорії символічного інтеракціонізму Ч.X. Лантухи й Дж.Г. Мида, згідно з якою особистість формує своє «Я» у результаті багато-образних взаємодій людей з навколишнім світом (інтеракцій). У процесі взаємодії люди реагують на ті значення, які вони приписують стимулам, що впливають на них, а не на самі стимули. Особливе значення набуває інтерпретація думок, жестів, почуттів інших людей. Не випадково прихильники даного підходу звернули увагу на ефект групового впливу на особистість, що дозволило вияввити значення соціальних установок для соціалізації особистості.Виходячи з цього, вони

 

6

визначали зрілість  індивіда досягненням їх комфортності в існуючій соціальній системі, тобто добровільним підпорядкуванням особистості установкам і цілям системи.

  Переважною моделю соціалізації в західній науці стала характеристика її як рольового тренування. Теоретичною основою подібного розуміння соціалізації є структурний функціоналізм Т. Парсонса. Індивід взаємодіє з іншими людьми завдяки тим соціальним ролям, які він засвоює (роль учителя, дитину, пасжсажира, чоловіка і т.д.). Соціальна роль припускає очікувану від індивіда поведінку, відповідну до рольових приписань. Отже, соціалізація означає включення індивіда в соціальну систему через рольове навчання, постійну адаптацію до пануючих у суспільстві цінностей і стандартів поведінки.

  Існує досить широкий спектр напрямків, у рамках яких соціалізація розглядається з позицій біхевіоризму як соціальне навчання. Соціалізація описується як процес постійної модифікації людської поведінки за допомогою заохочень і покарань (формула «стимул – реакція»). Біхевіоризм виходить із того, що люди схильні відновляти такі моделі поведінки, за які вони колись винагороджувалися в будь-якій формі ( грішнмі, похвалою, замилуванням, любов’ю і т.д.).

  Вибір тієї або іншої моделі політичної соціалізації диктується типом пануючої в суспільстві політичної культури. Вона пропонує певну модель відносин влади й особистості.

  Виділення типів соціалізації припускає опис найбільше ханрактерних зразків, стандартів взаємодії індивіда й влади, у результаті якого здійснюється наступність політичного розвитку, передача політичних цінностей від одного покоління до іншого.

 

 

 

 

7

3.Типи політичної  соціалізації

  Характер політичної взаємодії влади й індивіда може бути заснований на діалозі, консенсусі або на конфлікті між ними. Це обумовлюється типом політичної культури, що домінує в суспільстві, її однорідністю або існуванням різних субкультур усередині неї.

  Важливим для розуміння концепції політичної соціалізації є дослідження її типів.Отже, назвемо типи політичної соціалізації.

1. Гармонійний. Передбачає певну культурну однорідність, наявність усталених демократичних традицій і громадянського суспільства, що забезпечує (відносно) рівноправний діалог індивіда й влади (британсько-американська культура).

2. Плюралістичний. Має опосередкований характер взаємодії індивіда й влади (через різноманітні субкультури). Однак конфесійно-етнічна багатовекторність інтегрується тут єдиним політико-культурним кодом у вигляді цінностей ліберальної цивілізації — свободи, приватної власності, індивідуалізму, прав людини, демократії, плюралізму (західноєвропейська культура).

3. Конфліктний. Характеризується наявністю політичного насильства через релігійну, етнічну, ментальну, культурну строкатість, клановість, низький рівень життя і водночас відсутністю ("розмитістю") базового політико-культурного коду (східноєвропейська, афро-азіатська, латиноамериканська культури).

4. Гегемоністський. Передбачає входження індивіда у політику виключно за рахунок визнання цінностей певної групи, класу, етносу, релігії, політичної ідеології. Характерний для закритих тоталітарних та авторитарних політичних систем (комуністична, націонал-соціалістична, католицька, ісламська культури).Такий тип політичної соціалізації існував у Росії в радянський час, а також у країнах соціалістичної системи.До 90-х років XX в. у радянській Росії домінував гегемонистский тип політичної соціалізації, пов’язаний із протиставленням цінностей комунізму й капіталізму.

8

4.Функції політичної соціалізації

  Необхідно мати на увазі, що політична соціалізація виконує ряд найважливіших функцій:

1) визначає політичні  цілі й цінності, до яких стреммится  і яких прагне досягтися індивід  через політичну участь;

2) формує вистави про  прийнятні способи политическолго  поведінки, про доречність тих  або інших дій у конкретній  ситуації;

3) визначає відношення  індивіда до навколишнього середовища  й політичній системі;

4) виробляє певне відношення  до політичної символіки;

5) формує здатності до  пізнання навколишнього світу;

6) формує переконання  й відносини, що є «кодом»  політичному життя.

  Виділяються різні типи політичної соціалізації: пряма й непряма (первинна й вторинна). Пряма соціалізація – це безпосереднє придбання політичних знань і устаноавок. Непряма соціалізація – це свого роду «проекція» чорт характеру, раннього дитячого досвіду, безпосереднього оточення особистості на формовані політичні установки. Так, наприклад, установки дитини стосовно батька життя, що формуються в ранні періоди, можуть бути надалі трансформовані у відношенні до політичних об’єктів (президентові, парламенту, суду, партії й т.п.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9

5.Етапи політичної  соціалізації особистості

  Політична соціалізація особистості здійснюється в кілька етапів.

  На першому з них – етапі політизації – у дітей під впливом оцінок батьків, їх відносин і реакцій формуються перші враження про світ політики.

  Другий етап – персоналізація. У цей період сприйняття влади персоніфікується. Зразками влади стають, приміром, фігури президента, прем’єр-міністра або поліцейського.