Іноваційна методика критичного мислення

ВСТУП

 

Актуальність теми роботи обумовлено ефективністю використання інноваційної методики критичного мислення, з огляду на результативність методів, що застосовуються під час вивчення школярами історії у загальноосвітніх школах.

Перехід від традиційного до інноваційного навчання вимагає оволодіння учителем відповідними освітніми технологіями. Останнім часом дедалі більшої популярності набуває технологія критичного мислення.

Ефективність навчання може бути поліпшена  завдяки проектуванню і поширенню  інноваційних освітніх систем і технологій. У соціально-психологічному аспекті інновація — це створення і впровадження різних видів нововведень, що призводять до змін у соціальній практиці. Інновація в педагогічній інтерпретації – це нововведення в педагогічній системі, що поліпшує розвиток і результати навчально-виховного процесу.

Технологія критичного мислення повністю співзвучна з інноваційним навчанням. Вона заснована на творчому співробітництві  учителя та учня й орієнтована  на розвиток у дітей аналітичного підходу до будь-якого навчального матеріалу. Технологія розрахована на постановку проблем і пошук оптимальних шляхів їх вирішення.

Інноваційна методика критичного мислення технологія дає можливість збудити критичне мислення учнів, показати різні точки зору на історичні факти, події, явища, процеси; дозволить успішно керувати пізнавальною діяльністю школярів, ефективно формувати творчі особистості. Педагогічна технологія розвитку критичного мислення може успішно застосовуватись під час вивчення будь-якої теми у будь-якому учнівському колективі. Окрім того, вона не виключає можливості поєднання з іншими технологіями, зокрема, використання методів активного та інтерактивного навчання.

Інтерес до технології критичного мислення як освітньої інновації виник  в Україні, як і в деяких інших нових незалежних державах, наприкінці XX століття. Ідея  розвитку  критичного  мислення  зародилася  у  США,  сягає  своїм  корінням  у  праці  відомих  американських  психологів  ХХ ст.  У. Джемса  та  Дж. Д’юї,  звідти  почала  активно  поширюватися  в  Європі  та  на  інших  континентах. Популяризація ідеї мала як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних відносять впровадження рефлексивних начал в освітній процес, до  негативних — спрощення  і спотворення самої  ідеї, коли  запозичувались лише окремі зовнішні ознаки навчання та прийоми без усвідомлення суті й значення критичного мислення, закономірностей його виникнення та розвитку.  Аналіз цього питання можна знайти в працях Виготського Л.С., Леонтьєва А.Н., Лосєва А.Ф., у роботах відомих педагогів: Лисенкової, Амонашвілі та інших.

Український учений, відомий дослідник  проблеми критичного мислення О.В.Тягло, акцентуючи увагу на важливості і  значущості розвитку критичного мислення особистості в умовах інформаційного суспільства, зазначає, що цей напрям сучасної освіти розвивається в освіті США та Канади вже майже півстоліття.

Становлення інформаційної цивілізації, демократичний поступ країни визначають важливість критичного мислення для  вітчизняної освітньої системи. Адже критичне мислення є не тільки наслідком демократії, а й важливим чинником її формування. На думку О.Тягла, здатність людини критично мислити забезпечує систематичне вдосконалення процесу і результатів розумової діяльності на основі критичного аналізу, розуміння та оцінки. Учений трактує критичне мислення як активність розуму, спрямованого на виявлення й виправлення своїх помилок, точність тверджень і обґрунтованість міркувань.

Об’єктом дослідження у даній роботі є теоретичні положення та практичні аспекти навчання із застосуванням інноваційної методики критичного мислення.

Предмет дослідження становить інноваційна методика критичного мислення.

Мета роботи полягає у комплексному вивченні прийомів реалізації інноваційної методики критичного мислення.

Метою роботи обумовлено її завдання, якими стали такі:

1) вивчити теоретичні засади  критичного мислення, а саме: поняття критичного мислення та напрямки дослідження його сутності у психолого-педагогічній літературі; мету розвитку критичного мислення школярів; можливості критичного мислення у сучасному навчальному процесі;

2) окреслити специфіку інноваційної методики розвитку критичного мислення учнів на уроках історії, а саме: цілі, завдання та принципи інноваційної методики критичного мислення; методи інноваційної методики критичного мислення.

Методи дослідження: аналіз педагогічної та психологічної літератури, аналітичний, структурно-функціональний, понятійно-категоріальний тощо.

Гіпотеза дослідження: ефективність процесу формування якостей самостійності у особистості учня може пришвидшитись, якщо вдатись до застосування інноваційної методики критичного мислення.

Структура цієї роботи така: вступ; два розділи, висновки, список використаних джерел та літератури, додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

 

1.1. Поняття критичного мислення та дослідження його сутності у психолого-педагогічній літературі

 

Мислення є складним психологічним  і соціально-історичним феноменом, предметом комплексних, міждисциплінарних  досліджень. Мислення, на відміну від інших процесів життєдіяльності індивіда, відбувається відповідно до певної логіки й виникає в проблемній ситуації. У структурі мислення можна виділити такі розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстракцію, узагальнення, конкретизацію, класифікацію й систематизацію та інші¹.

Мислення поділяється на творче й критичне. Загальновідомо, що критичне мислення є певним антиподом, протилежністю мисленню догматичному. Воно підносить людину до рівня, коли нею не можна маніпулювати².

Критичне мислення — це складний процес пізнання, що розпочинається зі збору інформації, її аналізу та синтезу, порівняння, інтерпретації і вироблення адекватних практичних дій.

Учені визначили творче мислення як мислення, результатом якого є  відкриття принципово нового чи удосконаленого рішення того або іншого завдання, а критичне мислення – це перевірка запропонованих рішень з метою визначення галузі їх можливого застосування. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їх недоліки та дефекти. Для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення.

Під критичним мисленням і критичним  мислителем професор Пітер А. Фачоне розуміє цілеспрямовану, саморегулюючу систему суджень, що застосовуються для інтерпретації, аналізу, оцінки й формулювання висновків, а також для пояснення доказових, концептуальних, методологічних, критеріологічних або контекстуальних розмірковувань, на яких сама система суджень заснована. Критичне мислення важливе як інструмент для дослідження. Ідеальний критичний мислитель тямущий, добре інформований, розумно довірливий, неупереджений, гнучкий, справедливий в оцінках, чесно визнає власні слабкості, розсудливий при прийнятті рішень, готовий переглянути свою точку зору, має чітке уявлення про предмет, спокійний у складних ситуаціях, наполегливий у пошуках потрібної інформації, розумний у виборі критеріїв, спрямований на пізнання й отримання результатів, які настільки є точними, наскільки цього потребують обставини й предмет дослідження³. 

Мислення є процесом опосередкованого і узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях . Відмінність мислення від інших  психічних процесів полягає в тому, що воно завжди спрямоване на розв’язування певної задачі.

Критичне мислення включає сприйняття ідей та аналіз висновків; зіставлення  їх із протилежними точками зору; розробку системи доказів на підтримку   відповідної точки зору та обрання  позиції, заснованої на цих доказах . Критичне мислення є складовим процесом творчої інтеграції ідей та джерел, переоцінки та перебудови понять та інформації. Воно є активним та інтерактивним процесом пізнання, що відбувається водночас на багатьох рівнях.

Критичне мислення складний процес. Часто вважають, що його можуть осягнути лише учні старшого віку. Але це не так. Молодші учні цілком можуть бути залучені до критичного мислення на відповідному рівні. Вони радо беруть участь у вирішенні непростих завдань та демонструють високий рівень здатності до прийняття рішень.

На думку І. Мороченкової⁴ властивостями критичного мислення, які дозволяють усвідомлювати його як особистісне досягнення індивіда, є: рефлексивність (уміння працювати не тільки зі знаннями, але й з власними способами отримання знань); прагматичність (уміння застосовувати отримані знання на практиці); суб’єктність («особистісність» одержуваного знання, присвоєння його людиною, убудованість у систему досвіду).

Студент, що вміє критично мислити, володіє  різноманітними способами інтерпретації  й оцінки навчальної інформації, здатний виділяти в тексті протиріччя й типи присутніх у ньому структур, аргументувати свій погляд, опираючись не тільки на логіку, але й на уяву співрозмовника. Такий студент почуває впевненість у роботі з різними типами інформації, може ефективно використовувати найрізноманітніші ресурси. На рівні цінностей студент, що мислить критично, уміє ефективно взаємодіяти з інформаційним простором, принципово приймає можливість співіснування різноманітних поглядів у рамках загальнолюдських цінностей.

В основі критичного мислення можна угледіти відомий вислів Сократа: «Я знаю, що нічого не знаю»⁵. Сумнів стає джерелом знань. Коли дитина не буде сприймати слово письменника, вчителя як єдино правильне, вона почне мислити. Це одне з пріоритетних завдань кожного вчителя – навчати дискутувати, не приймати інформацію як істину в останній інстанції.

Друге завдання вчителя – формування мотивації знань. «Численні експерименти, проведені нами протягом багатьох років, підтверджують роль мотивації у розумовій діяльності учнів». Учень, який зрозумів, для чого він вивчає це питання, активніше працює над його розв’язанням. Запитання вчителя повинні давати можливість учневі шукати, міркувати, робити зіставлення, обґрунтовувати свою думку.

Розвиток інтересу в навчанні –  проблема, яка хвилює кожного сучасного вчителя. Про це тільки останнім часом з’явилось багато публікацій у фахових газетах та журналах: статті В. Секіріної, О. Богданової, О. Давиденко, О. Куцевола та інших⁶. Усі ці автори підкреслюють, що треба насамперед формувати в учнів пізнавальну потребу, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення мети діяльності й тим самим сприяє її орієнтації на навчання, ознайомленню з новими фактами, повнішому й глибшому відображенню дійсності. У свою чергу, інтерес стимулює волю й увагу, зацікавлені учні легше й міцніше запам’ятовують. Тому однією з найважливіших проблем викладання є питання про те, як викликати у школярів пізнавальний інтерес і як досягти його постійного розвитку. Безумовно, відповідь на це питання не може бути однозначною.

Методисти пропонують декілька прийомів і методів навчання, що, як показує  практика, сприяють інтересу до навчання. Прийомами навчання є окремі операції, розумові чи практичні дії вчителя, які розкривають або доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, що виражає названий метод. Методи навчання в школі – це упорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань⁷.

Видається, що першим прийомом, який сприяє розвитку пізнавального інтересу до предмета вивчення, є формування розуміння потрібності, важливості вивчення предмету як у цілому, так і окремих його частин. Зрозуміло, що наявна система освіти потребує оновлення, бо вона, на жаль, успадкувала деякі риси такої культури, котру в пострадянський період визначили як культуру державну в значенні її заангажованості ідеологією офіційної влади. Ця культура, а разом і освіта базувалися на принципі: людина для держави. Зрозуміло, що сучасні історичні умови, в яких перебуває Україна, передбачають європейську інтеграцію; це відбиває прагнення нашої держави піднятися до рівня світових освітянських досягнень і вимагає перебудувати засади існуючих методик таким чином, щоб викладання будь-яких предметів було спрямоване не на накопичення інформації, а на те, щоб кожний навчальний предмет перетворився на знаряддя розвитку мислення і виявлення творчих здібностей учнів⁸.

Відгуком на цю проблему, а водночас і вказівкою на шлях її розв’язання  стають цікаві міжнародні освітні проекти, які допомагають країнам, що тривалий час перебували під пресингом тоталітарного режиму, в інформаційній ізоляції, скористатися з досвіду й набутків освітніх технологій країн з розвиненою демократією.

 

1.2. Мета розвитку критичного мислення школярів

 

Істотна різниця між традиційною, ідеологічно заангажованою освітньою системою та демократичними засадами новітніх, інтерактивних методів викладання полягає насамперед у тому, що:

- інформація має бути не кінцевим результатом – метою навчання, а її початковим пунктом;

- навчання не зводиться до запам’ятовування інформації, автократно визначеної в посібниках, а полягає в розвитку здібностей учнів самостійно просуватися в інформаційному просторі; учителеві не слід випереджати ствердженням своїх ідей учнівську мисленнєву ініціативу;

- навчання має базуватися на принципі порівняння однієї інформації або точки зору з іншою з метою розбудови уявлення про те, що знання не обмежується сумою відомостей і не є кінцевим, а являє собою процес співвідношення знань;