Роуп скіпінг – як засіб розвитку координаційних здібностей молодших школярів на уроках фізичного виховання

У зв'язку з  нестійкістю уваги дитини і швидкою  втомлюваністю нервової системи в процесі навчання і виховання обов'язково треба використовувати ігри та їх елементи [26].

Для дітей 1–2 класів властиве вироблення нових і перевтілення старих стереотипів, однак це вимагає великого розумового напруження [10]. Початок шкільного навчання вимагає від дітей радикальної зміни звичного режиму життя, що може подекуди призвести навіть до неврозів.

У першому  дитинстві спостерігається швидкий розвиток інтелекту –приблизно 50 % рівня інтелекту діти набувають у віці до 4-х років, до кінця 8-го року життя досягають 80 %, а останні 20 % вони набувають до 18-річного віку, якщо цей рівень інтелекту прийняти за 100 %. Саме тому дошкільний і молодший шкільний вік так важливий у розвитку інтелекту людини. Отже з дитиною треба багато говорити, пояснювати, відповідати на всі її "чому?". В такому випадку розвиток рухового апарату чи тренування м'язів – це тренування нервової системи.

Вища нервова  діяльність 7-річних дітей характеризується посиленим 
збором інформації, що визначається розвитком процесу активної уваги. 
Необхідно пам'ятати, що увага дітей абсолютно нестійка, побічні впливи легко 
гальмують домінанту (увагу), у зв'язку з цим важливе місце посідає 
дисципліна під час занять. Вчителеві треба постійно стежити за тим, щоб під 
час уроків не було зайвих шумів, проводити уроки ігровим методом. 
Максимальна тривалість концентрації уваги у дітей: 5-7 років - 15 хвилин, 
8-Ю років - 20 хвилин, 11-12 років - 25 хвилин, 13-15 років - 30 хвилин, 
16-18 років-45 хвилин [19].

Опорно-руховий апарат і м 'язова  система.

У віці 7-9 років  відбувається вторинне прискорення  темпів росту (початок росту - вік до 1-го року). Хоча у віці 8-9 років дитина володіє навичками ходьби, проте у неї немає тісного зв'язку між темпом ходьби і довжиною кроку (як у дорослої людини), тільки в 10-річному віці у дитини довжина кроку тісно пов'язана з частотою. Це свідчить про те, що навіть в таких елементарних моторних функціях, як ходьба, вік 10 років є особливо значним щодо завершення формування цієї функції [15]. У віці 7-8 років закінчується повне зростання тазових кісток, посилюються процеси коллагенізації суглобів [48]. Загалом у цьому віці існують об'єктивні передумови для виконання складних рухів, таких як, наприклад, стрибки.

Для раннього дитинства характерне швидке збільшення м'язової маси тулуба. Якщо маса м'язів у новонародженої дитини становить тільки 23 % від маси тіла, то в 6-7-річному віці вона збільшується до 27-30 %. Прискорюється розвиток дрібних м'язів верхніх кінцівок. Дитина в цьому віці здатна виконувати досить точні рухи пальцями рук [38]. Морфологічне диференціювання м'язової тканини особливо інтенсивно зростає в 7-8-річному віці. Дитина достатньо чітко координує рухи рук і ніг при виконанні складних вправ.

Дихальна і серцево-судинна системи.

З віком у  дітей удосконалюється функція  дихання. Збільшується окружність грудної  клітки, амплітуда  дихальних рухів  і об’єм.  Дихання дітей   7-10  років відрізняється нерівномірністю і відносно великою частотою – 20-25 р/хв.. Дихальний центр у дітей легко збуджується, тому їх дихання значно частішає при психічному збудженні, фізичному навантаженні і при підвищенні температури тіла. Хвилинний об’єм дихання у спокої збільшується як у хлопчиків так і у дівчаток і становить – 5,4 л/хв. у хлопчиків, і 4,2 л/хв. у дівчаток. МСК при аеробних процесах у хлопчиків складає 1385-1630 мл/хв.. у дівчаток цього ж віку – 885-1420 мл/хв. [22,41].

Вікові зміни  ССА в період від 7 до 10 років відзначаються рівномірністю і відносно повільними темпами  збільшення об’єму серця в порівнянні з сумарним просвітом судин.

Внаслідок відносно слабкого м'яза серця, малого його об'єму  і дещо широкого просвіту судин у дітей молодшого шкільного віку артеріальний тиск підвищується значно менше, ніж у підлітків та дорослих. Проте дітям недоцільно давати вправи, які різко змінюють частоту пульсу [14]. ЧСС в 7-8 років складає 90-92 уд/хв.. в 9-10 років 86-88 уд/хв.

Знання про  фізіологічні особливості розвитку дитини, періоди гетерохронності розвитку її органів і систем, раціональний режим рухової активності дуже важливі для формування здорової, гармонійно розвиненої особистості.

 

1.3.   Стрибучість, координаційні   здібності   й   особливості   їх   розвитку   у   дітей молодшого шкільного віку

 

Стрибучість одне з важливих якісних сторін рухової діяльності. Ця якість – досить багатогранна, інтегруюче в собі інші фізичні і координаційні якості, прояв яких взаємозв'язаний і взаємообумовлений [12,43].

Жодна рухова якість не може бути ізольована від інших. Наприклад, штангісту для підняття рекордної ваги недостатньо тільки значного розвитку м'язової сили. Можна  володіти великим потенціалом силових якостей, але реалізуються вона лише за наявності необхідного рівня розвитку рухливості, точності, гнучкості та інших, тобто без відповідного розвитку координаційних не можуть повністю реалізуватися фізичні якості.

Важливі компоненти стрибучості – сила і швидкість м'язових скорочень. Як відомо, стрибкові рухи мають фазу амортизації і фазу активного відштовхування. При амортизації центр тяжіння прямує вниз - до опори, робота м'язів набуває поступального характеру. У момент активного відштовхування загальний центр ваги  тіла віддаляється від опори і характер роботи міняється на долаючий. Разом з тим вирішальне значення набуває не тільки раціональне співвідношення сили і швидкості рухів, але і визначення точного моменту їх поєднання як в підготовчих діях, так і в провідній ланці техніки [15 ]. Таким чином, наступний важливий компонент стрибучості - це ритм рухів .

Для прояву стрибучості  визначальне значення має вибухова сила.  Отже, вибухова сила є здатністю  стрибунів, проявляти її найбільшу  величину за якнайменший час.

Швидкість рухів, як наступний компонент стрибучості забезпечується високою функціональною лабільністю нервових центрів і, відповідно, супроводиться швидкою зміною процесів збудження і гальмування і, отже, скороченням і розслабленням м'язів.

Для прояву певного  рівня стрибучості велике значення має точність прикладених зусиль при високій швидкості виконання  рухів. Ця відповідність забезпечує ритм рухів, який неоднаковий   в  різних рухах. Так, ритм в стрибках визначається кожною окремою фазою даної рухової дії. Порушення ритму в будь-якій фазі стрибка приводить до неефективності рухових дій. Таким чином, структуру стрибучості складають три основні компоненти: вибухова сила, швидкість і ритм рухів.

Розвиток стрибучості  визначається багатьма чинниками. Один з них - рівень міжм'язової і внутрішньом'язової координації.

Міжм'язова координація  характерна для злагодженої діяльності певних груп або окремих м'язів, що виконують основне навантаження. Велике значення мають послідовність  включення  в роботу певних м'язів і співвідношення оптимальних величин їх напруження.

Висока  лабільність нервових  центрів - наступний чинник, що визначає розвиток стрибучості,  він дозволяє спортсмену в мінімальний час сконцентрувати зусилля для виконання головної дії.

Важливим чинником, що обумовлює розвиток стрибучості, є особливості морфофункціонального стану суглобово-зв'язкового і м'язового апаратів.  Розтяжність, еластичність, пружність м'язових волокон багато в чому визначають їх скорочувальні здібності. Швидкість наростання напруження в м'язових волокнах впливає на число рухових одиниць, що активуються. Чим більше їх залучено в роботу, тим більше напруження вони можуть розвинути.

Нервово-психічний  і емоційний стан також надає певну дію на прояв стрибучості. При стійкому нервово-психічному стані, при концентрації вольових зусиль спортсмен, як правило, досягає більш високих результатів. На емоційний стан атлета можуть впливати атмосфера змагання, рівень підготовленості суперника, поведінка глядачів, стан матеріально-технічної бази. Позитивні емоції стимулюють всі функції організму, підвищують працездатність.

Один з важливих чинників розвитку стрибучості - ступінь  прояву фізичних і координаційних якостей. Відомо, що на початкових етапах тренування рівень розвитку сили - важлива передумова для збільшення показників вибухової сили - одного з основних компонентів стрибучості. Швидкість рухів багато в чому визначається скорочувальними  здібностями м'язів. Витривалість - також необхідна умова для розвитку і вдосконалення стрибучості, як тривалого цілеспрямованого процесу.

Розвиток стрибучості  значною мірою визначається координаційними  якостями, зокрема спритністю.

Отже, стрибучість  – це здібність до максимальної концентрації м'язових і вольових зусиль в мінімальний відрізок часу при подоланні вертикальної і горизонтальної відстаней.

Резюмуючи вищевикладене, необхідно відзначити, що стрибучість  –  одна з найскладніших рухово-координаційних якостей, що має численні прояви. Разом  з такими координаційними якостями, як спритність, рухливість, гнучкість і інші, стрибучість має велике практичне значення в житті людини, особливо в прикладній діяльності. Одна з характерних особливостей даної якості - тривалий час, необхідний для її розвитку і вдосконалення і дуже швидке зниження показників при припиненні регулярних цілеспрямованих занять. Це слідує враховувати тренерам при плануванні різних періодів тренування в тих видах спорту, де стрибучість - профілююча якість.

 

 

Чисельні  дослідження останніх десятиліть свідчать про те, що різні види координаційних проявів людини у фізичному вихованні досить специфічні. Координаційні здібності – це основа спритності, тобто здатність швидко, точно, цілеспрямовано, економно й кмітливо виконувати рухові завдання, особливо складні, які виникають неждано. До координаційних здібностей ми відносимо чотири основних ознаки: правильність, швидкість, раціональність і кмітливість, які мають якісні й кількісні характеристики [30] (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Критерії оцінювання координаційних здібностей

 

 

Якісні	Критерії	Кількісні
Адекватність	Правильність	Точність
Своєчасність	Швидкість	Швидкість
Цілеспрямованість	Раціональність	Економічність
Ініціативність	Кмітливість	Стабільність

 

Основними завданнями розвитку координаційних здібностей у дітей шкільного віку є систематичне засвоєння нових рухових дій (загальних і спеціально підготовлених координаційних вправ), удосконалення й адекватне застосування їх у варіативних умовах з метою різностороннього розвитку координаційних здібностей.

У перші роки життя  самостійна рухова діяльність дитини постійно збільшується, а упущене в цьому віці компенсується подалі із значно більшим трудом. Фізіологічною основою оволодіння новими рухами являються рухливість і динамічність нервових процесів [32].

Сенситивні періоди  розвитку координаційних здібностей припадають на вік від 7 до 10-11 років - у дівчаток і від 7 до 12 років - у хлопчиків [31]. Педагогічні впливи, спрямовані на розвиток координаційних здібностей, дають найбільший ефект, якщо їх систематично й цілеспрямовано застосовувати саме в цьому віці, який є ключовим для координаційно-рухового удосконалення.

У практиці фізичного виховання  ці вікові відрізки необхідно використовувати  акцентовано, оскільки упущення можливості розвитку координаційних здібностей, як уже зазначалося вище, вряд чи можна надолужити пізніше.

На думку  дослідників, дитячий вік 7 і 11-12 років  є найсприятливішою передумовою для формування координаційних здібностей, тому що в цей віковий період здоровій дитині властива висока мобільність, акумульоване надбання рухів; уроки фізичної культури, а також позакласні й позашкільні форми занять сприятливо впливають на вироблення різносторонніх рухових навичок і рухового досвіду; одночасно зростають вольові й інтелектуальні здібності дітей щодо керування своєю поведінкою; існують також сприятливі фізичні передумови - діти ще переважно малі, легкі, рухливі, довжина й маса тіла у них збільшується в середньому помірно й пропорційно [30]. Загалом названим віковим періодам сприяють соціальні, психічні, інтелектуальні, анатомо-фізіологічні й моторні передумови для швидкого вдосконалення координаційних здібностей.

До розвитку координаційних здібностей спонукають ще й такі причини:

1. Добре розвинуті координаційні здібності є необхідною передумовою 
для успішного засвоєння фізичних вправ. Вони впливають на темп, вид і спосіб 
засвоєння спортивної техніки, а також на її подальшу стабілізацію; ситуаційно- 
адекватна  різноманітність  застосування  координаційних  здібностей   сприяє 
кращій пластичності й варіативності процесів керування рухами,  збільшує 
руховий досвід.

2. Добре   сформовані   координаційні   здібності   -   необхідна   умова 
підготовки учнів до життя, вони сприяють ефективному виконанню робочих 
операцій при постійно зростаючих вимогах у процесі трудової діяльності, 
підвищують можливості людини щодо керування своїми рухами.

3. Координаційні     здібності     забезпечують     економний     розподіл 
   енергетичних потенцій (фізичних здібностей: сили, швидкості, витривалості) 
   учнів, впливають на величину їх використання, оскільки точно дозоване в часі, 
   просторі    і    за    ступенем    напруження    м'язове    зусилля    та    оптимальне 
   використання    відповідних    фаз    розслаблення    ведуть    до    раціонального 
   використання енергетичних сил.
4. Різноманітні     варіанти     вправ,     які     необхідні     для     розвитку 
   координаційних здібностей, - гарантія того, що можна уникнути монотонності 
   й   одноманітності   на  уроці,   забезпечити  радість   від   участі   в   спортивній 
   діяльності.