Форми і методи соціально-педагогічної роботи з юними матерями

У 90-х рр.. зокрема в Росії намітилася тенденція подолання упущень у сфері статевого виховання. У ряді шкіл введено експериментальний курс статевого (або сексуального) виховання. Оформляється мережу консультативних служб та центрів, покликаних сприяти статевого виховання дітей та підлітків.

При створенні системи  статевого виховання в освітньому закладі перед педагогами ставляться складні психолого-педагогічні завдання. Повна програма статевого виховання  охоплює всі ланки загальної  освіти від дитячого садка до старших класів. У початковій школі статеве виховання збігається з вивченням власного тіла, націленим на розуміння дітьми себе як зростаючих і змінюються людей. Дітям повідомляється, що чоловіки відрізняються від жінок і що обидві статі покликані разом виробляти потомство. Вчителі намагаються тактовно виправляти невірні уявлення дітей про сексуальності. У 5-м і 6-му класах педагоги допомагають дітям підготуватися до пубертатного стрибка росту (роз'яснюють дітям проблеми менструацій, полюцій, змін в їх тілі, пов'язаних з появою вторинних статевих ознак та ін.) Більшість підлітків вступає в період статевого дозрівання в 7-9-х класах. У цей час зростає їх інтерес до сексуальних питань, тому учнів бажано ознайомити з питаннями відповідальності за статеві контакти та їх наслідки, застерегти від хвороб, що передаються статевим шляхом. Важливі також інформація про соціальні та психологічні аспекти сексуальності, обговорення питань шлюбу та сім'ї, а також абортів, проституції дитячої, гомосексуалізму, порнографії та ін У статевому виховання від вчителів потрібен особливий педагогічний такт, всебічна підготовленість у сфері статевої освіти [17, с. 11].

2.2. Формування культури юного материнства в системі загальної освіти.

Материнство є однією з фундаментальних цінностей людини. Сучасна наука визначає материнство як період безпосередньої взаємодії матері з дитиною, що триває з моменту народження дитини і протягом всього їхнього життя [3, 34].

Материнство є механізмом трансляції цінностей культури на індивідуальний рівень, а рівень соціальності жінки-матері визначає якість передачі соціальних цінностей наступному поколінню. Відповідно, одним із завдань Концепції Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації на 2006–2015 роки» проголошено формування відповідального та свідомого материнства як основоположної сімейної цінності [5], а підтримка та розвиток традицій, спрямованих на зміцнення української родини, ще у 1999 році були визначені невідкладними завданнями держави в Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян» [4].

Аналіз актуальних досліджень. Проблема культури материнства вивчається в межах різних наук: історії, культурології, медицини, фізіології, біології поведінки, соціології, психології. Значний внесок у її  зробили видатні філософи, культурологи – Е. Арід, В. Кравець, Н. Пушкарьова, В. Рамих, Н. Чодороу, педагоги –П. Блонський, Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський та інші.

Сучасні психолого-педагогічні  дослідження в галузі материнства підтверджують визначальну роль материнської поведінки для розвитку дитини, розкривають її складну структуру і шляхи розвитку, подають багатогранність культурних та індивідуальних варіантів (А. Валлон, Д. Віннікотт, Е. Еріксон, Г. Каплан, І. Кон, М. Мід, М. Радіонова). Це дозволяє говорити про материнство як про самостійну реальність. Воно розглядається не лише як умова повноцінного розвитку людини, але і як частина особистісної сфери жінки, зокрема як стадія статево-вікової та особистісної ідентифікації (Л. Баз, О. Захаров, С. Мещерякова, Г. Скобло, Г. Філліпова та ін.) [3,15,17,22,26].

Водночас, культурологічний, історичний, аксіологічний і діяльнісний  підходи наголошують: культура материнства  – це ціннісно-діяльнісний компонент  культури, що характеризує як окрему особистість, так і суспільство. Культура материнства на індивідуальному рівні є складовою загальної культури жінки, яка відбиває ступінь усвідомлення та виявлення материнського призначення в її соціальному існуванні. Останнє реалізується через сприяння засвоєнню дітьми духовних цінностей суспільства, поширення прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її у соціум як суб’єкта соціального розвитку [6, с.38]. Наведена теза є підґрунтям для моделювання

соціально-педагогічного  впливу з метою оптимізації процесу  формування культури материнства у  сучасного українського жіноцтва. У  контексті зазначеної проблеми плідними є наукові дослідження Л. Буніної, І. Звєрєвої, А. Капської, Н. Максимовської, Л. Міщик, А. Мудрика, А. Рижанової, С. Савченка, С. Харченка. Зазначені автори не лише визначили теоретико-методологічні засади соціальної педагогіки, які передбачають вивчення соціального виховання в контексті соціалізації, інтенсифікації соціального розвитку молодої особистості в закладах освіти, соціально-педагогічного перетворення соціуму, але й дослідили досвід певних країн щодо формування культури материнства [3,4,8,11,16,22].

Зростання в Україні  кількісних характеристик таких  кризових явищ, як насильство над дітьми, соціальне сирітство, приховане соціальне сирітство, дитячі девіації тощо свідчать про існування суперечності між завданням формування культури материнства в сучасному українському суспільстві та реальною соціальною ситуацією. На нашу думку, це зумовлено значною невідповідністю між розумінням культури материнства як певної стадії статево-вікової й особистісної ідентифікації та орієнтацією інтенсивної психолого-педагогічної підготовки до батьківства на період фізіологічного очікування дитини (вагітності).

Визначена суперечність загострюється недостатністю роботи щодо формування ціннісно-мотиваційного  аспекту культури материнства –  зведенням усього спектра завдань  щодо формування культури материнства  до лише технологічно-операційних аспектів (наприклад, до навчання конкретних навичок усвідомленого батьківства) [22, с. 54].

Такий підхід не дозволяє людині цілісно, на всіх рівнях розвитку особистості готуватися до батьківської ролі. Підготовка до сімейного життя  та батьківства повинна здійснюватися  набагато раніше – одним із сприятливих для цього періодів є рання юність. Адже саме цей період характеризується становленням ціннісної сфери, зорієнтованістю особистості на майбутнє, прагнення її до життєвого самовизначення, установленням інтимно-особистісних стосунків з протилежною статтю. Засвоєння таких цінностей, як сім’я, родина, батьківство, цнота, кохання неможливе без інтеріоризації гуманістичних цінностей. З огляду на зазначене, формування відповідального ставлення старшокласників до майбутнього батьківства потребує спрямованості знань на їх ціннісно-смислову сферу та інтеграцію в «Я-концепцію» [8, с. 72].

Нами був здійснений теоретичний аналіз формування культури материнства старшокласниць як актуальної соціально-педагогічної проблеми. Під час нашого теоретичного аналізу ми звернулиувагу на дослідження Н. Максимовської, яка розробила змістовну модель поняття «культура материнства» (рис. 1), в якій проматеринська поведінка визначається як поведінка, притаманна молодим жінкам, що не є матерями, але вже орієнтовані на виконання соціальної ролі матері [3, с. 342].

Рис. 1. Змістовна  модель поняття «культура материнства»

Розглянемо, як вирішується  це питання у сучасній системі  загальної освіти України. Зазначимо, що виховання якостей сім’янина  в учнів певною мірою здійснюється в межах кожного навчального предмета. Щодо специфічної діяльності з формування культури материнства старшокласниць, варто зазначити впровадження курсу «Етика та психологія сімейного життя» ( 10–11 класи), головними завданнями якого є:

- підвищення відповідальності молоді перед шлюбом і сімейним

життям;

- формування у юнаків  та дівчат високого рівня етико-психологічної 

культури;

- підвищення соціальної  престижності ролі батьківства  та 

материнства;

- формування психологічної  готовності юнаків та дівчат до шлюбу;

- висвітлення питання  щодо ведення домашнього господарства,

організації бюджету  сім’ї тощо [1, с. 17].

На жаль, на сьогодні цей  курс у сучасній вітчизняній системі  загальної 

освіти не є обов’язковим, а факультативним. Аналіз площини виховної роботи сучасної загальноосвітньої школи щодо розв’язання нею проблеми формування культури материнства насамперед потребує вивчення змісту виховної діяльності, задекларованого у наказі МОН України № 1133 від 17.12.2007 р. Про затвердження «Основних орієнтирів виховання учнів 1–12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України». Згідно з виокремленими блоками змісту виховної діяльності в загальноосвітній школі, у наказі висвітлено бажані виховні досягнення та наведено тематичний зміст виховних годин. Розгляд завдань зазначених блоків свідчить про те, що в контексті проблеми формування культури материнства дослідницький інтерес становлять перший та другий блоки змісту виховної діяльності. Так, перший блок виховної діяльності «Ціннісне ставлення до себе» має на меті:

– на рівні початкової школи – сформованість основ  духовно-морального та фізичного розвитку особистості;

– на рівні основної школи  – усвідомлення основних засад «Я-концепції» особистості (5–7 класи) та сформованість  основних засад «Я-концепції» особистості (8–9 класи);

– на рівні старшої  школи – сформованість життєвих компетенцій, активної життєвої позиції.

Другий блок виховної діяльності безпосередньо стосується проблеми материнства, називається  «Ціннісне ставлення до сім’ї, родини, людей» і покликаний сформувати: 

– на рівні початкової школи – основи національних та

загальнолюдських цінностей;

– на рівні основної школи  – цінності соціального спілкування 

(5–7 класи) та сімейні,  родинні й суспільні цінності (8–9 класи);

– на рівні старшої  школи – соціально-комунікативні  компетенції [9, с. 77].

Ґрунтовний аналіз тематичного  змісту виховної діяльності, поданого

у цих блоках, дає нам  підстави стверджувати:

1. У межах усієї  молодшої школи виховна робота  передбачає лише чотири теми, що присвячені проблемі материнства: «Шануй батька й неньку» (2-й клас), «Берегиня» (2-й клас), «Рушник моєї бабусі» (2-й клас) та «Від матері доні добро передати» (4-й клас). Така неувага до проблеми материнства посилюється недоцільним розподілом відведених чотирьох годин, згідно з яким учні 1-го та 3-го класу взагалі позбавлені можливості осягати цей феномен в межах виховних годин.

2. Структура змісту  виховної роботи в основній  школі безпосередньо відводить  проблемі материнства сім тем,  а саме: «Для мами завжди ласкаві слова» (5-й клас), «Люба моя ненько» (5-й клас), «Цілую бабусині втомлені руки» (6-й клас), «Найкращі дні для наших матерів – це ті, коли щасливі їхні діти» (6-й клас), «Берегиня нашого дому» (6-й клас), «Бабусині рушники» (7-й клас), «Пісні моєї бабусі» (7-й клас). До того ж, усупереч тому, що формування сімейних, родинних і суспільних цінностей відповідно до наказу № 1133 МОН України визнано як одне з провідних завдань виховної роботи у 8–9 класах загальноосвітньої школи, лише одна виховна година має відповідно визначену тематику: «Цінності моєї родини» (9-й клас). Зрозуміло, що про формування культури материнства доречно вести мову саме в її межах. Інших тем виховної роботи, які б хоча б опосередковано могли стосуватися цієї проблеми, налічується в кількості шести одиниць: «Ти живеш серед людей» (8-й клас), «Собори наших душ» (8-й клас), «Що внутрішня, що зовнішня краса тобі одній дарована, людино!» (8-й клас), «Любов до ближнього – джерело величі людини» (9-й клас), «Відкрийте чарівні двері добра і довіри» (9-й клас), «Любов’ю дорожити вмійте» (9-й клас).

3. Щодо виховної роботи  у старшій школі з формування  культури материнства, то, на жаль, вона здійснюється тільки опосередковано  – у  межах відзначення днів  матері, батька, сім’ї (12-й клас) та у межах виховних годин, присвячених загальній проблемі людських моральних ідеалів та місці родинних стосунків у ній: «Моральний ідеал і його місце в житті людини» (10-й клас), «Моральні якості, особливості їх вияву у різних сферах діяльності людини» (10-й клас), «Моральні основи сім’ї. Еволюція сімейних відносин» (10-й клас), «Духовні скарби народу. Найстрашніші втрати – духовні» (10-й клас), «Обов’язок. Відповідальність. Совість» (11-й клас), «Людське життя як найвища цінність» (11-й клас), «Ким бути і яким бути?» (11-й клас), «У чому краса людини?» (11-й клас), «Загальнолюдські цінності: осмислення вічних істин» (12-й клас), «Вічні цінності сьогодні» (12-й клас), «Моральні ідеали і їх місце в житті сучасної молоді» (12-й клас), «Людина. Доля. Душа» (12-й клас), «Українська народна педагогіка про сім’ю» (12-й клас), «Традиції моєї родини» (12-й клас), «Сімейні реліквії» (12-й клас), «Дружна сім’я – першоджерело людського духу» (12-й клас), «Духовна єдність поколінь» (12-й клас), «Українська сім’я – основа міцності держави» (12-й клас) [14, с. 67].

Тезу про незадовільний  стан розв’язання проблеми формування культури материнства в соціально-педагогічному  середовищі загальноосвітньої школи  підтримує В. Кравець, наголошуючи, що підготовка школярів різної статі до виконання материнських і батьківських функцій повинна мати комплексний характер і потребує: 1) інтенсифікації використання змісту предметів шкільного навчання, зокрема з української та зарубіжної літератури, історії, біології, права, музики, трудового навчання тощо;

2) широкого запровадження  факультативу у старших класах  загальноосвітніх шкіл, присвяченого  проблемам материнства й батьківства  («Азбука батьківства»);

3) ознайомлення школярів  з батьківськими листами відомих  людей (наприклад «Листи до сина» і «Листи до дочки» В. О. Сухомлинського); 4) активного використання художніх репродукцій, фотографій і діапозитивів у виховних тематичних заходах («Жінка-матір», «Хрещення» тощо); 5) запровадження виконання школярами різноманітних самостійних завдань (зібрати прислів’я, приказки, уривки з віршів про щасливе материнство й батьківство, написати сценарій урочистого запису дитини в органах РАГСу тощо);

6) інтенсифікації проведення  в позаурочний час заходів,  орієнтованих на підготовку майбутніх батьків, – лекцій, етичних бесід, диспутів, лекторіїв, читацьких конференцій, вечорів запитань і відповідей, турнірів знавців сім’ї та ін.;