Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми

Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми

Сутність соціально-педагогічної діяльності з дітьми різної девіантної поведінки полягає в організації підвищеного піклування, виховання у них почуття власної гідності, спираючись на позитивні якості характеру; попередження або подолання різних відхилень у поведінці; у встановленні контакту з перевиховуваним.

Мета діяльності соціального педагога полягає у тому, щоб допомогти подолати кризу і самостійно змінити життя.

Правильно організована соціально-педагогічна діяльність спрямовується на надання комплексної допомоги в розв'язанні особистісних проблем клієнта. Вона включає три аспекти:

1) соціальний - розвиток і набуття соціальних якостей особистості, досвіду спілкування і засвоєння суспільних норм поведінки;

2) культурний - ознайомлення  з навколишнім світом, оволодіння культурними цінностями суспільства, культурою поведінки і стосунків, відповідною освітою;

3) психолого-педагогічний - психічний та особистісний розвиток особистості, навчання і виховання в сім'ї, у дитячому садку, школі.

У контексті того, на кого спрямована соціально-педагогічна діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб'єкт-суб'єктної взаємодії, яка реалізується профілактичною, реабілітаційною, культу-рно-дозвіллєвою, просвітницькою, корекційною функціями.

1. Діагностична функція, яка спрямована на виявлення  факторів ризику. Реалізується шляхом  збору інформації про особливості  особистість, негативні фактори, які  провокують девіантну поведінку.

2. Прогностична, сутність  якої полягає в тому, що на  основі встановленого діагнозу  розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з клієнтом, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції та реабілітації.

3. Виховна, що передбачає  визначення змісту соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально-важливих якостей.

4. Правозахисна. Сопіально-педагогічна  діяльність будується на правовій  основі, що передбачає як дотримання, так і захист прав дитини.

5. Організаторська. Вона  обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від проблеми.

6. Комунікативна, сутність  якої полягає в установленні  контактів між учасниками з метою обміну інформації.

7. Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих  позитивних результатів і попереджає  про можливі прояви рецидивів.

Основними завданнями соціально-педагогічної діяльності є:

- створення умов, які допоможуть  компенсувати проблеми соціалізації;

- забезпечення діагностики, корекції і консультування з  соціально-педагогічної проблеми;

- організація соціально-педагогічної профілактики і реабілітації;

- робота з проблемами  клієнта (застосування власної методики);

- консультування і спеціалізована  допомога у відповідних спеціалістів;

- культурно-просвітницька  робота;

- організація дозвілля  клієнтів;

- здійснення превентивних  заходів, запобігання дезадаптації, депривації, соціальної та педагогічної занедбаності;

- організація допомоги  і захисту клієнта.

Соціальний педагог повинен проводити такі напрями соціально-педагогічної діяльності як:

1. Профілактика причин і наслідків девіації, особливо з тими дітьми, які перебувають у несприятливих умовах соціалізації, характеризуються негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.

2. Організацію вільного  часу тому, що беззмістовне дозвілля  є провідним фактором ризику.

3. Посередницька діяльність  щодо залучення до роботи батьків, учителів, лікарів, співробітників міліції, громадськості.

Результатом соціально-педагогічної діяльності є перевиховання, оздоровлення, реабілітація.

Процес перевиховання можна розділити на 4 етапи. Перший - вивчення дитини та її оточення. Другий - забезпечення психологічної готовності до перевиховання. Він включає бесіди, входження в довіру, розвиток інтересу до тієї чи тієї роботи. Третій - накопичення моральних позитивних якостей, вчинків. Важливо, щоб дитини самостійно навчилася визначати позитивні і негативні сторони своїх вчинків, причини і самостійно знаходила подальшу поведінку. Четвертий - самовиховання, коли вихованець повинен самостійно вийти з кризи.

Варто зауважити, що в процес перевиховання крім соціального педагога включається колектив вихованців, у який потрапляє дитини.

Оздоровлення обстановки відбувається через створення клубу, спортивних секцій, технічних гуртків.

Процес реабілітації передбачає визначення спільних поглядів соціального педагога і клієнта, виявлення захоплень і особливостей поведінки, визначення негативних якостей особистості і реакції на зовнішній вплив, вироблення спільних норм поведінки і взаємодії.

 

2222222222222222222222222222222222222222

Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою 
 
Вести мову про соціальну реабілітацію дітей і молоді з девіаитпою поведінкою можна лише тоді, коли фахівець досить добре уявляє, з яким контингентом йому необхідно працювати. Адже відомо, що внаслідок несприятливих обставин з'являються різноманітні відхилення у соціалізації, що відображаються у прояві неадекватної поведінки і ставлення дітей та молоді до норм і вимог всієї системи суспільних відносин, в які включається людина па кожному етапі її розвитку і становлення. При цьому необхідно розмежовувати відхилення у соціалізації, за наявності яких соціальна дезадаптація, неадекватність поведінки індивіда не в собі соціальної чи протиправної ознаки, та відхилення у соціалізації, за яких дезадаптація носить аптисуспільний характер, що суперечить нормам моралі і права. За таких умов можна говорити про явище десоціалізації. 
 
Основною ознакою десоціалізації є відчуження індивіда від соціальних інститутів, які виступають основними носіями установлених норм, моралі і прав. У такій ситуації відбувається вплив різних асоціальних і злочинних асоціальних субкультур з власними, корпоративними нормами і цінностями, які носять антигромадський характер. 
 
А відтак простежується явище, коли соціальні відхилення і соціальна дезадаптація підлітків і молоді супроводжується деформацією їх соціальних зв'язків, а також категоричним відчуженням від сім'ї і школи. З метою подолання такого відчуження та включення об'єктів соціалізації і у суб'єкт-суб'єктпі відносини і систему соціально значущих відносин необхідно реалізувати комплекс соціально-педагогічшіх заходів, спрямованих як па оздоровлення ситуації та умов у школі, сім'ї, так і на індивідуальну психолого-педагогічпу корекцію особистості з девіаптпою поведінкою. 
 
Необхідності усвідомлення і вирішення проблеми сприяє твердження В.П.Кащеика, який ще у 20-ті роки XX ст. вивчав дану проблему і 
 
216 Соціальна робота 
 
Теоретичні основи соціальної роботи 217 
 
 
зазначав, що корекція недоліків особливості в процесі її становлення — це проблема великої значущості і вирішувати її продуктивно потрібно у контексті державної політики. 
 
Причому він привертав увагу до проблеми поєднання методико-терапев-тичиих, навчальпо-педагогічішх і виховних прийомів, спрямованих па корекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошувалась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного, процесу від терміну його початку: чим раніше почати, тим більше надії па успіх [ 1 ]. 
 
Важливими принципами у соціально-педагогічній реабілітації є:

1.  
   заміна домінуючого у виховній роботі педагога па самого вихован 
   ця, який визначає зміст і методи роботи педагога;

2.  
   орієнтація па потенційну соціальну психологічну повноцінність осо 
   бистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середо 
   вище;

3.  
   постійне вивчення так званої "винятковості" індивіда у процесі 
   корекційпо-реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії 
   педагога і психолога.

 
Не можна обминути при розгляді даного питання соціальну, корекц-ійну і реабілітаційну діяльність А.С.Макарепка та С.Т.Шацького, які у 30-ті роки XX ст. заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з важковиховувапими дітьми і підлітками. В основу своєї педагогічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціального середовища. 
 
Так, С.Т.Шацький вважав, що одним із таких виховних середовищ можуть стати клуби за інтересами, які дозволяють дітям і підліткам розкрити "свої інстинкти" [2, 123], особливо соціальні інстинкти, суть яких полягає у прагненні вчитися життю, пристосовуватись до життя, оволодівати соціальним досвідом, включатися в соціалізацію. 
 
А ось у 60-ті роки минулого сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціальпо-правовому і медичному аспектах. Причому причини девіаптпої поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від "нормальних" дітей, своєрідності прояву протесту проти "пригнічення" їхніх інтересів тощо. 
 
У цей період В.О.Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання самовиховання особистості. Домінантною в його рекомендаціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, па гуманізацію засобів виховання девіантиих підлітків [4]. 
 
Безперечно, процес перевиховання є довготривалим і складним, який передбачає: вивчення середовища, в якому ріс вихованець, аналіз позитивних і негативних рис характеру індивіда, формування позитивної установки і усунення недоліків у його загальному розвитку, прискорення позитивних начал, наявних в особистості. 
 
Поступово термін "перевиховання" почав змінюватись па термін "реабілітація", що означає "відновлення" (Франція); паралельно висувається термін "нормалізація" (Данія, Швеція). Проте термін "реабілітація" набув міжнародного визнання, що привело до появи поняття: медична реабілітація, психологічна реабілітація, педагогічна реабілітація, соціальна реабілітація. Причому соціальна реабілітація передбачає відновлення соціальних відхилень, порушених зв'язків і відносин із середовищем. 
 
Реабілітація — медична, психологічна, педагогічна і соціальна — має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціаль-но-педагогічного оптимізму і гуманізму. 
 
Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначається як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних, педагогічних, професійних заходів, спрямованих па компенсацію дефек-та, соціального відхилення [5, 4-6]. 
 
Все вище сказане дозволяє дати розгорнуте визначення поняття "соціальна реабілітація" стосовно до дітей і молоді, схильними до девіантиої поведінки.Соціальна реабілітація дітей девіантної поведінки — це повна система, яка забезпечує відновлення у них порушених соціальних зв'язків і відносин, ідентифікацію індивіда як суб'єкта власної життєдіяльності. 
 
Вітчизняна превентивна практика, на відміну від Заходу, де панує корекційпо-реабілітаційна робота, побудована па індивідуальних діагпос-тично-корекційішх психологічних програмах, досить тривалий час мала чітку спрямованість па створення педагогічно організованого середовища. Зокрема, за методикою А.С.Макарепка ресоціалізуючим фактором виступає колектив завдяки включенню підлітка в систему гуманізованих міжособистіспих відносин. Соціальна реабілітація в такій ситуації відбувалася за рахунок "паралельно" впливу колективу, який викопував ресо-ціалізаційну функцію. 
 
Як показує практика, означена методика досить успішною спрацьовує і в тимчасових колективах, і в різних дозвіллєвих соціально-недаго-гічних центрах і клубах. 
 
Аналіз наукових шкіл і сьогоднішньої практики дозволив виявити деякі принципи соціально-педагогічпої реабілітації: 
 
218 Соціальна робота 
 
Теоретичні основи соціальної роботи 219 
 

•  
  опора на позитивні якості особистості;

•  
  реабілітація потреби дитини чи підлітка у самоствердженні;

•  
  формування в них життєвих прагнень;

•  
  розвиток корисних інтересів і вищих духовних цінностей вихованця;

•  
  глибока повага і довіра у взаємовідносинах з дітьми і молоддю. 
  Виходячи із основних принципів і змісту соціальної реабілітації, можна

 
окреслити соціальію-педагогічпі завдання і функції, які вона спроможна вирішувати: 
 
/. Відновлювану, яка передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважають у суб'єкта до появи девіаптної поведінки, звернення до пам'яті індивіда і його добрих справ.

2.  
   Компенсаторну, суть якої полягає у формуванні в підлітка чи 
   молодої людини прагнення компенсувати той чи інший недолік завдяки 
   прояву зусилля в діяльності в тій галузі, яку він любить і в якій може 
   швидко домагатися успіху (наприклад, у спорті, художній творчості, 
   праці тощо).

3.  
   Ситимулюючу функцію, яка спрямована на активізацію позитивної 
   сусиільїю-корисиої діяльності підлітка. Вона реалізується завдяки викори 
   станню методів схвалення, засудження, тобто обов'язково з проявом оці 
   ночного емоційного становлення до поведінки чи вчинків суб'єктів дії.

4.  
   Виправну, ця функція пов'язана з виправленням негативних якос 
   тей підлітків і передбачає застосування різноманітних методів заохочен 
   ня, переконання, навіювання, прикладу тощо, які сприяють успішній 
   корекції поведінки.

 
З цього можна зробити висновок, що процес соціальної реабілітації буде здійснюватись успішно в тому випадку, якщо у підлітка чи молодої людини вдастя розбудити потребу в самовдосконаленні, самовихованні і якщо об'єкт даного процесу стає активним суб'єктом корекційної роботи. До тенденцій, які сприяють успішній соціальній корекції особистості, на думку С.А.Бєлічевої можна віднести:

•  
  гуманізацію превентивної практики, переважання охорошю-захис- 
  пих мір над мірами покарання і примусу: