Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми

•  
  професіоналізацію виховної профілактики й охоропно-захисної 
  діяльності, введення і підготовку спеціальних соціальних працівників чи 
  соціальних педагогів, соціальних реабілітологів, практичних психологів, 
  які мають спеціалізуватися з проблем практичної роботи по корекції 
  поведінки іпдивидів з відхиленням та оздоровленню умов їх сімейного і 
  суспільного виховання;

•  
  створення мережі спеціальних структур, здатних здійснювати соц 
  іальну і соціальпо-психологічну допомогу сім'ї, дітям, молоді: консуль 
  таційні центри (пункти), центри довіри, дозвіллєві і реабілітаційні цент 
  ри, соціальцо-педагогічпі притулки для дітей, котрі попали в кризову 
  ситуацію;

•  
  психологізацію виховної профілактики і охороино-захисної діяль 
  ності, визначення провідної ролі медико-психологічиої допомоги і підтрим 
  ки у корекцій відхилень у поведінці особистості, реабілітації неповнолітніх 
  з різними формами соціальної і психологічної дезадаптації;

•  
  визнання сім'ї як неповного інституту соціалізації дітей і підлітків, 
  падання сім'ям соціальио-правової, соціально-педагогічиої і медико-пси 
  хологічиої допомоги, в першу чергу, сім'ям групи соціального ризику, 
  не спроможних самостійно викрити проблеми виховання [6,37].

 
Соціальна корекція девіаптпої поведінки передбачає, перш за все, виявлення пеблагополуччя в системі відносин дитини як з ровесниками, так і з дорослими, а також оздоровлення соціальної ситуації. 
 
Спираючись па теоретичні дослідження і досвід практиків, можна стверджувати, що сутність характеристики соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді включають:

•  
  створення виховного розвиваючого середовища для об'єкта реаб 
  ілітації;

•  
  відновлення і підтримка соціально значущих умінь, установок, 
  павичок і звичок;

•  
  регулювання соціально несприйнятливих форм поведінки, інтегра 
  ція особистості в суспільство.

 
Що стосується організаційного аспекту соціальної реабілітації неповнолітніх і молоді, схильних до девіаптної поведінки, то він передбачає:

•  
  проведення соціальпо-медико-психолого-педагогічної діагностики 
  клієнта;

•  
  складання індивідуальної комплексної програми реабілітації;

•  
  реалізацію індивідуальної комплексної програми реабілітації;

3333333333333333333333333333333333

Вік ранньої юності представляє собою групу підвищеного ризику. Причинами є внутрішні труднощі перехідного віку; протиріччя перебудови механізмів соціального контролю. У делінквентних неповнолітніх порушені процеси самоаналізу та самооцінки, неадекватна самооцінка, в структурі особистості домінують негативні якості: агресивність, неврівноваженість, лінь, безвілля, безвідповідальність, конформізм, безпринципність, неуважне відношення до людей, індивідуалізм, егоїзм, грубість, нечесність, несамокритичність.

Центральним новоутворенням ранньої юності є готовність до життєвого самовизначення. Вона передбачає формування у старших школярів стійких, свідомих уявлень про свої права, обов’язки і відповідальність, моральних принципів і переконань, уміння аналізувати життєвий досвід. Самовизначення є частковим моментом процесу самоактуалізації.