Стратегія підприємства

  як організація діє на вибраних нею ринках. Така стратегія в літературі

  називається «конкурентною стратегією». Відповідно до цієї концепції

  стратегія розглядається як довгострокові ідеї діяльності організації, спосіб

  досягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними

  міркуваннями в межах умов, що надає зовнішнє середовище.

  Узагальнюючи такий підхід, Пітер Ф. Друкер стверджує, що кожна

  організація має свою теорію бізнесу – допущення, на підставі яких

  організація створюється і управляється.

  Велика кількість визначень стратегії є свідченням значної уваги до

  цього поняття серед зарубіжних та вітчизняних економістів. Аналізуючи

  наведені визначення, потрібно звернути увагу на декілька важливих

  моментів. По-перше, більшість авторів визначає стратегію як план

  управління фірмою в цілому. По-друге, призначення цього плану – це

  досягнення довгострокових цілей фірми. Отже стратегія розробляється і

  реалізується для всього підприємства як єдиної господарської одиниці на

  тривалий період і стосується лише концептуальних, життєво важливих для

  підприємства напрямків діяльності.

  Ще однією важливою характеристикою стратегії є визначення її як

  мистецтво управління. Саме цим словосполученням підкреслюється

  винятково творчий, неформалізований характер стратегії. Розробити типову

  стратегію неможливо: кожна стратегія є унікальною.

  Стратегія – це довгостроковий курс розвитку підприємства, спосіб

  досягнення цілей, який воно визначає для себе, керуючись власними

  міркуваннями.

  Слід зауважити, що стратегія (забезпечує):

  - дає визначення основних напрямків і шляхів досягнення цілей

  зміцнення, зростання та забезпечення виживання організації у

  довгостроковій перспективі на основі концентрації зусиль на певних

  пріоритетах;

  - є способом встановлення взаємодії фірми із зовнішнім середовищем;

  - формується на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо

  точної інформації;

  - постійно уточнюється у процесі діяльності, чому має сприяти добре

  налагоджений зворотній зв’язок;

  - через багатоцільовий характер діяльності підприємства має складну

  внутрішню структуру;

  - є основою для розробки стратегічних планів, проектів і програм, які є

  системною характеристикою напрямків та інструментами розвитку

  підприємства;

  - є основою для формування і проведення змін в організаційній

  структурі підприємства, узагальненим стрижнем діяльності усіх

  рівнів і ланок стратегічного управління;

  - є основним змістовним елементом діяльності вищого управлінського

  персоналу;

  - є фактором стабілізації відносин в організації;

  - дає змогу налагодити ефективну мотивацію, облік, контроль, аналіз,

  виступаючи як стандарт, що визначає успішний розвиток і дає змогу

  оцінити досягнуті результати.

  Чого стратегія не дає:

  - негайного результату;

  - 100%-го передбачення майбутнього, котре б забезпечувало у

  поточному періоді прийняття «винятково правильних рішень»;

  - продажу товарів у запланованих обсягах;

  -

  забезпечення

  необхідними

  за

  кількісними

  та

  якісними

  характеристиками

  ресурсами

  за

  низькими

  цінами

  саме

  тими

  постачальниками, що були заздалегідь визначені;

  - 100%-го виконання усіх стратегічних настанов;

  - визначення стандартного переліку дій та етапів розробки стратегії для

  всіх без винятку суб’єктів господарської діяльності;

  - обов’язкового забезпечення виживання підприємства у

  довгостроковій перспективі.

  Отже стратегія підприємства, як правило, складається з продуманих

  цілеспрямованих дій та реакції на передбачуваний розвиток подій і

  конкурентну боротьбу.

  Стратегія підприємства повинна відповідати таким принципам:

  1. Обґрунтованість. Кожне положення стратегії повинно бути

  підтверджене науковими дослідженнями. Обґрунтованість забезпечує

  реалістичність стратегії. Недостатньо обґрунтована стратегічна програма

  породжує результати, які істотно відрізняються від очікуваних, вимагає

  непередбачених витрат, а отже, не забезпечує конкурентоспроможності

  підприємства.

  довгостроковій перспективі на основі концентрації зусиль на певних

  пріоритетах;

  - є способом встановлення взаємодії фірми із зовнішнім середовищем;

  - формується на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо

  точної інформації;

  - постійно уточнюється у процесі діяльності, чому має сприяти добре

  налагоджений зворотній зв’язок;

  - через багатоцільовий характер діяльності підприємства має складну

  внутрішню структуру;

  - є основою для розробки стратегічних планів, проектів і програм, які є

  системною характеристикою напрямків та інструментами розвитку

  підприємства;

  - є основою для формування і проведення змін в організаційній

  структурі підприємства, узагальненим стрижнем діяльності усіх

  рівнів і ланок стратегічного управління;

  - є основним змістовним елементом діяльності вищого управлінського

  персоналу;

  - є фактором стабілізації відносин в організації;

  - дає змогу налагодити ефективну мотивацію, облік, контроль, аналіз,

  виступаючи як стандарт, що визначає успішний розвиток і дає змогу

  оцінити досягнуті результати.

  Чого стратегія не дає:

  - негайного результату;

  - 100%-го передбачення майбутнього, котре б забезпечувало у

  поточному періоді прийняття «винятково правильних рішень»;

  - продажу товарів у запланованих обсягах;

  -

  забезпечення

  необхідними

  за

  кількісними

  та

  якісними

  характеристиками

  ресурсами

  за

  низькими

  цінами

  саме

  тими

  постачальниками, що були заздалегідь визначені;

  - 100%-го виконання усіх стратегічних настанов;

  - визначення стандартного переліку дій та етапів розробки стратегії для

  всіх без винятку суб’єктів господарської діяльності;

  - обов’язкового забезпечення виживання підприємства у

  довгостроковій перспективі.

  Отже стратегія підприємства, як правило, складається з продуманих

  цілеспрямованих дій та реакції на передбачуваний розвиток подій і

  конкурентну боротьбу.

  Стратегія підприємства повинна відповідати таким принципам:

  1. Обґрунтованість. Кожне положення стратегії повинно бути

  підтверджене науковими дослідженнями. Обґрунтованість забезпечує

  реалістичність стратегії. Недостатньо обґрунтована стратегічна програма

  породжує результати, які істотно відрізняються від очікуваних, вимагає

  непередбачених витрат, а отже, не забезпечує конкурентоспроможності

  підприємства.

  2. Прозорість. Стратегія повинна мати чіткий і зрозумілий виклад,

  містити механізми доведення її положень, логіки і цільових орієнтирів до

  виконавців. Як свідчить досвід, обґрунтованість і прозорість стратегії

  спрощують відносини підприємства з кредиторами.

  3. Легітимність. Найбільшою загрозою для будь-якої програми є

  можливі негативні наслідки її реалізації. Тому в процесі розроблення

  стратегічної програми слід орієнтуватися на сили, зацікавлені в її реалізації,

  і домагатися легітимності — розуміння і прийняття її існуючими

  інституціями.

  4. Адекватність. Суттєвою загрозою для стратегії є некритичне

  запозичення її, перенесення в інші економічні реалії, навіть якщо вона за

  певних умов забезпечила успішні результати. Стратегія повинна

  максимально враховувати і використовувати національні, регіональні

  особливості конкретної економічної ситуації, в якій вона реалізується.

  5. Підконтрольність. Стратегічна програма повинна бути доступною не

  лише щодо сприйняття, а і щодо її здійснення, містити чітко визначені

  критерії її реалізації, досягнення конкретних результатів, передбачати

  застосування чітких їх оцінок. Це посилює визнання її, довіру до

  керівництва підприємства.

  6. Логічність. Пропоновані стратегічні рішення повинні основуватися на

  глибокому аналізі ситуації, обґрунтованих висновках. Вони мають бути

  чітко вмотивованими, системними, зрозумілими тощо.

  

  2. Концепції стратегії підприємства

  Система розуміння сутності, особливостей, призначення і впливу

  стратегії на функціонування підприємствв має тривалий розвиток, і на

  сучасному етапі у ній виокремлюються різні бачення, підходи, тлумачення,

  пропонуються різні ідеї і висновки. Усе це свідчить про багатовимірність

  стратегії підприємства як феномену, поліваріантність використання її в

  економічній практиці, неоднозначність ефектів від її застосування. З цим

  пов’язані різноманітні наукові концепції стратегії підприємства.

  Авторитетні дослідники в галузі економічних знань (Г. Мінцберг, Б.

  Альстренд, Дж. Лемпел) виокремлюють три напрями дослідження стратегії

  підприємства:

  1. Директивний, основою якого є технологія, послідовність та методи

  розроблення стратегій. До нього приналежні концепції: дизайну

  (формування стратегії як процесу конструювання і моделювання);

  планування (розглядає створення стратегії як формальний процес

  використання процедур, прийомів, засобів); позиціювання (вважає роз-

  роблення стратегії суто аналітичним процесом). Представники цього

  напряму переймаються проблемами ідеальної стратегічної поведінки.

  2. Формулювання стратегії на основі концепції підприємництва

  (розглядає стратегію як процес і результат передбачення), когнітивної

  концепції (основну увагу приділяє процесам мислення, психології при

  обробленні інформації і прийнятті рішень), навчання (стратегія є

  2. Прозорість. Стратегія повинна мати чіткий і зрозумілий виклад,

  містити механізми доведення її положень, логіки і цільових орієнтирів до

  виконавців. Як свідчить досвід, обґрунтованість і прозорість стратегії

  спрощують відносини підприємства з кредиторами.

  3. Легітимність. Найбільшою загрозою для будь-якої програми є

  можливі негативні наслідки її реалізації. Тому в процесі розроблення

  стратегічної програми слід орієнтуватися на сили, зацікавлені в її реалізації,

  і домагатися легітимності — розуміння і прийняття її існуючими

  інституціями.

  4. Адекватність. Суттєвою загрозою для стратегії є некритичне

  запозичення її, перенесення в інші економічні реалії, навіть якщо вона за

  певних умов забезпечила успішні результати. Стратегія повинна

  максимально враховувати і використовувати національні, регіональні

  особливості конкретної економічної ситуації, в якій вона реалізується.

  5. Підконтрольність. Стратегічна програма повинна бути доступною не

  лише щодо сприйняття, а і щодо її здійснення, містити чітко визначені

  критерії її реалізації, досягнення конкретних результатів, передбачати

  застосування чітких їх оцінок. Це посилює визнання її, довіру до

  керівництва підприємства.

  6. Логічність. Пропоновані стратегічні рішення повинні основуватися на

  глибокому аналізі ситуації, обґрунтованих висновках. Вони мають бути

  чітко вмотивованими, системними, зрозумілими тощо.

  

  2. Концепції стратегії підприємства

  Система розуміння сутності, особливостей, призначення і впливу

  стратегії на функціонування підприємствв має тривалий розвиток, і на

  сучасному етапі у ній виокремлюються різні бачення, підходи, тлумачення,

  пропонуються різні ідеї і висновки. Усе це свідчить про багатовимірність

  стратегії підприємства як феномену, поліваріантність використання її в

  економічній практиці, неоднозначність ефектів від її застосування. З цим

  пов’язані різноманітні наукові концепції стратегії підприємства.

  Авторитетні дослідники в галузі економічних знань (Г. Мінцберг, Б.

  Альстренд, Дж. Лемпел) виокремлюють три напрями дослідження стратегії

  підприємства:

  1. Директивний, основою якого є технологія, послідовність та методи

  розроблення стратегій. До нього приналежні концепції: дизайну

  (формування стратегії як процесу конструювання і моделювання);

  планування (розглядає створення стратегії як формальний процес

  використання процедур, прийомів, засобів); позиціювання (вважає роз-

  роблення стратегії суто аналітичним процесом). Представники цього

  напряму переймаються проблемами ідеальної стратегічної поведінки.

  2. Формулювання стратегії на основі концепції підприємництва

  (розглядає стратегію як процес і результат передбачення), когнітивної

  концепції (основну увагу приділяє процесам мислення, психології при

  обробленні інформації і прийнятті рішень), навчання (стратегія є

  безперервним процесом формування і впровадження), концепції влади

  (формування стратегії розглядає як процеси взаємовідносин у фірмі, а також

  із суб’єктами зовнішнього середовища, коли всі рішення приймаються

  шляхом переговорів), концепції культури (вважає культуру управління

  головною передумовою розроблення стратегій), зовнішнього середовища

  (розглядає формування стратегії як реактивні процеси у відповідь на впливи

  зовнішнього середовища);

  3. Синтетичний, який репрезентує школа конфігурації (поєднує в собі