Розвиток комунікативної компетентності підлітків

Міністерство Освіти і Науки, Молоді та спорту україни волинський національний університет імені Лесі українки кафедра загальної та соціальної психології

ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОГО РОЗВИТКУ ПІДЛІТКА Курсова робота з дисципліни «Психологія»

Студентки групи 11 Спеціальності «Психологія» Тимчук Наталія Віталіївна Науковий керівник: Власюк Дмитро Петрович Кандидат кафедри психологічних наук, Доцент кафедри Загальної та соціальної психології

ЛУЦЬК-2012

 

 

 

 

 

                                                                      ЗМІСТ

 

ВСТУП                                                                                                                             

Розділ І                                                                                                                        

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ комунікативних зДІБНОСТЕЙ В підлітковому віці 

1.1 Комунікативний аспект спілкування

1.2 Сутність та специфіка міжособистісної комунікації 

1.3 Психологічні особливості вербальної та невербальної комунікації

1.4 Розвиток комунікативних навичок підлітка у міжособистісному спілкуванні

1.5 Умови розвитку комунікативної культури підлітків

Розділ ІІ                    

 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ

2.1 Характеристика вибірки та методів дослідження

2.2 Етапи дослідженняс.

2.3 Аналіз та інтерпритація результатів дослідження

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

 

 

 

                        ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап суспільного розвитку характеризується трансформацією соціально-економічної, політичної, культурно-освітньої та інших сфер життєдіяльності. Нашому сьогоденню властиве загострення багатьох суперечностей, що вносить у життя певну напруженість та викликає появу негативних тенденцій у процесі соціалізації підростаючої особистості. Зростання напруженості в суспільстві, невизначеність моральних норм щодо нових умов призводить до підвищення тривожності дітей та підлітків, яким необхідно набувати навички і вміння оптимізувати міжособистісні відносини, долати комунікативні бар'єри.

Значна кількість молодих людей відчуває труднощі в налагодженні міжособистісних стосунків, виборі оптимальних прийомів та способів впливу на інших людей, здатності легко, швидко й оперативно встановлювати контакти з іншими людьми.

Поняття спілкування відносять до базових категорій психологічної науки. Існує широкий спектр поглядів щодо розуміння цього феномена та багато його визначень. У різноманітності типів інтерпретацій, підходів до феномена спілкування поступово викристалізовувалися як основні два підходи - інформаційний та діяльнісний. Інформаційний підхід передбачає розгляд спілкування як процесу передачі будь-якої інформації за посередництва знакових систем комунікатором та прийому її реципієнтом. Очевидно, що цей підхід суттєво звужує поняття спілкування та не надає його повну картину, залишаються поза увагою інші його важливі характеристики.    Специфіка діяльнісного підходу полягає у розгляді спілкування як особливого виду діяльності. У 70-ті роки минулого століття спілкування переважно досліджувалось як основний фактор психічного розвитку, який визначає його ефективність та специфіку. При накладенні загальної сітки компонентів діяльності (предмет, потреба, мотив, засоби та продукти) на реальність спілкування комунікативна діяльність набула чітких структурних компонентів. Такий підхід дозволяв співвіднести комунікативну діяльність з іншими видами діяльності людини та зрозуміти її специфіку і місце в системі загальної життєдіяльності людини.

Розуміння спілкування як діяльності (на відміну від поведінки) висувало на перший план його внутрішній потребо-мотиваційний щабель, що виводило дослідження за межі реєстрації комунікаційних операцій, які спостерігались. У свою чергу, з позиції діяльнісного підходу спілкування розглядається у двох аспектах: в якості атрибута діяльності (О.О.Бодальов, В.С.Грехнєв, А.Б.Добрович, В.А.Кан-Калик, В.О.Киричук, Н.В.Кузьміна, Б.Ф.Ломов) та в якості самостійного виду суб'єкт-об'єктної діяльності - комунікативної (Б.Г.Ананьєв, Л.П.Буєва, М.С.Каган, Я.Л.Коломинський, О.О.Леонтьєв, О.В.Мудрик, В.М.Мясищев, Б.Д.Паригін). Причина розбіжностей у точках зору полягає в тому, що діяльність є активністю, спрямованою на перетворення об'єкта, а спілкування - це взаємодія, де об'єкт та суб'єкт збігаються.

Найбільш розробленим є особистісний підхід до спілкування як до одного з видів діяльності та взаємодії між людьми. Такими, що відображають даний підхід у питанні співвідношення категорій спілкування та діяльності, вважаються праці вітчизняних психологів і педагогів І.А.Зязюна, В.А.Семиченко. Сутність їх пiдходу полягає в теоретичному обґрунтуванні спілкування як специфічної багатофункціональної системи мiжособистiсної взаємодії. Спілкування розглядається як самостійна діяльність, що має специфічні риси, які відрізняють її від інших видів діяльності.     Спілкування - це взаємодія людей, у якій вони під впливом тих чи інших мотивів, користуючись мовленнєвими чи немовленнєвими засобами, здійснюють свої цілі.

Комунікативні вміння пов'язані з системою психічних та практичних операцій, які обумовлюють встановлення взаємовідносин типу “людина-людина”, дозволяють моделювати та регулювати процес спілкування в залежності від мети та умов.

В останні роки з'явилося багато робіт, у яких безпосередньо чи у зв'язку із вивченням інших проблем досліджуються питання комунікативної активності особистості. В численних працях вітчизняних та зарубіжних авторів (А.В.Батаршев, Г.С.Васильєв, В.П.Казміренко, Л.М.Карамушка, А.А.Кідрон, Л.Кельман, Н.Л.Коломінський, С.Д.Максименко, Г.Міллер, К.К.Платонов, К.Роджерс, М.Форверг, Я.І.Шкурко та ін.) по-різному розуміється роль і місце комунікативних здібностей в становленні і розвитку особистості.

Важливе значення для дослідження означеної проблеми мають праці, в яких розглядаються питання, пов'язані з онтогенетичним розвитком спілкування (Л.С.Виготський, І.С.Кон, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, Т.О.Піроженко,  Л.С.Рубінштейн та ін.), механізмами регуляції та саморегуляції особистості (М.Й.Боришевський, О.В.Киричук, С.Д.Максименко та ін.), особливостями міжособистісної взаємодії у навчальному колективі (Н.П.Анікеєва, А.Б.Добрович, Ю.М.Ємельянов, Г.В.Ложкін, Н.І.Пов'якель, В.А.Семиченко, Л.А.Петровська та ін.).

У той же час тематика різноманітних впливів на розвиток комунікативності підлітків розроблена недостатньо. Цілісних досліджень щодо обгрунтування методів розвитку і становлення комунікативної особистості немає, окремі ж роботи стосуються інших вікових категорій або ж мають фрагментарний характер.

Таким чином, можна стверджувати, що проблема комплексного дослідження комунікативних вмінь та здібностей у підлітковому віці залишається невирішеною.

Значущість теоретичних та прикладних аспектів проблеми зумовлюють актуальність теми дослідження: „Розвиток комунікативних навичок у підлітковому віці”.

Мета дослідження полягає у теоретичному і експериментальному вивченні психологічних умов і чинників, що зумовлюють здатність підлітків легко, швидко й оперативно встановлювати контакти з іншими людьми.

Відповідно до мети визначено такі

        Завдання дослідження:

      Уточнити поняття „комунікативний аспект спілкування”, „міжособистісна комунікація” та „комунікативність особистості”.

З'ясувати особливості розвитку комунікативних навичок у підлітковому віці.

Емпірично дослідити рівень прояву комунікативності підлітків в залежності від особистісних характеристик.

Об'єкт дослідження - розвиток комунікативності підлітків.

Предметом дослідження є психологічні чинники, що впливають на розвиток комунікативних навичок підлітків.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що відхилення від допустимих норм особистісної тривожності спричиняє неадекватне поводження підлітка, зокрема дуже низьку або дуже високу схильність до комунікативних контактів.

Емпірична база дослідження. Експериментальна робота здійснювалася на базі Луцікої ЗОШ № 3. У експерименті було задіяно 25 учнів старшого підліткового віку.

Структура курсової роботи. Дослідження  складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури (23) та додатків (3). Загальний обсяг -  58 сторінок, в тому числі 9 таблиць і 4 рисунки.

 

                                  Розділ І 

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ комунікативних ЗДІБНОСТЕЙ В підлітковому віці

 

       1.1 Комунікативний аспект спілкування

 

Комунікативний аспект спілкування - це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, думками, почуттями тощо. Головним засобом спілкування у цьому разі є мовлення - використання мови, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної діяльності. Тому спілкування - не лише передача інформації, а й її створення. Про це, зокрема, свідчить аналіз висловлювань - суджень, які в зв'язку з діалогічністю спілкування є ланкою своєрідного ланцюга, створюваного суб'єктом, що розмовляє [1; 325]. Вони несуть у собі власні значення і смисли, а також значення і смисли висловлювань співбесідника. При цьому висловлювання не втілюється в слові, як слід було б сподіватися, а породжується у ньому [5; 361]. Усе це робить мовне спілкування багаторівневим процесом: він дає змогу партнерам не лише обмінюватись інформацією, а й творити її, виявляючи при цьому зміст не лише своєї свідомості, а й несвідомого.

Мовлення буває усне або письмове, що впливає на характер спілкування. Так, на відміну від усного, письмове висловлювання значною мірою регламентується граматичними і стилістичними нормами, що обмежує спектр виявів емоційних станів суб'єктів мовлення. Однак, завдяки письму долаються просторово-часові обмеження, підсилюється змістовність спілкування. Письмове спілкування не втрачає діалогічності й загалом відбиває особливості реального спілкування людей. І письмове, і усне спілкування обслуговуються нейрофізіологічними процесами кодування і декодування висловлювань.

Істотну роль у спілкуванні відіграють також немовні засоби: жести, міміка, пантоміміка, манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска), темп мовлення, інтонування, паузи тощо. Важливий і „контакт очима”, який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співбесідника. Крім того, невербальні засоби є джерелом зворотного зв'язку в спілкуванні - необхідної умови його нормального функціонування. Принаймні, введення у процес сприймання партнерами один одного штучних перешкод спотворює спілкування.

У романі Л.М.Толстого „Анна Кареніна” є приклад унікального взаєморозуміння людей. Позначаючи великими літерами слова досить складних фраз, герої роману не лише з'ясували свої стосунки, а вивели їх на новий рівень (дослідники твердять, що письменник описав реальну ситуацію свого освідчення майбутній дружині). Тут, очевидно, збіглися значення і смисли ситуації, яку спільно переживали обидва герої. Нерідко на заваді успішного спілкування стають смислові бар'єри. Вони виникають тоді, коли зміст повідомлення не відповідає системі смислів одного з партнерів. Тому, володіючи значеннями (у наведеному прикладі - літер), можна не збагнути смисл, який вони несуть і, отже, не зрозуміти того, хто ці значення вживає.

Смислові бар'єри долаються за рахунок форми повідомлення, або ж оптимальної стратегії спілкування, яка ґрунтується на використанні спеціальних прийомів удосконалення взаємин з людьми. Нерідко смислові бар'єри мають вигляд „фільтру довіри і недовіри”, дію якого демонструє аналіз суспільної свідомості [14; 133-140]. У цьому разі істинна інформація може не прийматись, а неістинна - прийматись. Такі фільтри поширені також в актах реального спілкування [11; 214-215].

Налагодженню довірливих контактів у процесі спілкування може допомогти соціально-психологічний тренінг. Він спрямований на відпрацювання комунікативних умінь - способів, які дають змогу успішно спілкуватися, та на розвиток комунікативності - здатності легко, швидко й оперативно встановлювати контакти з іншими людьми [11; 221].

Отже, спілкування як комунікація є багаторівневим процесом у якому здійснюється обмін різноманітною інформацією, успішність якого залежить від рівня комунікативності особи тобто від уміння в той чи іншій мірі встановлювати контакти з різними людьми.

 

1.2 Сутність та специфіка міжособистісної комунікації

 

Термін „комунікація” у широкому тлумаченні означає спілкування. У вузькому розумінні міжособистісна комунікація є складним процесом, під час якого відбувається не лише обмін інформацією, а й її формування, отримання, відправлення, уточнення, перероблення, обговорення, розвиток.

Комунікація (лат. соmmuniсо - спілкуюсь із кимось) в міжособистісних відносинах ототожнюється з тим, що людина думає перед виголошуванням інформації, як висловлюється, доносить свою думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про правильність інтерпретації думки, реакцію на неї, як відбувається процес обговорення.

Специфіка міжособистісної комунікації виявляється в таких аспектах: наявність спільного комунікативного простору; активність учасників комунікації як суб'єктів взаємного інформування. Спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого, який також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки свого партнера, відповідно аналізувати їх; під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність; активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний „рух інформації”, а активний обмін нею; у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння),  яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації; інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулась назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле; спільний смисл у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови; характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків; ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів; комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації; комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та смисли (суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі учасникам комунікативного процесу; учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування; під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.