Розвиток комунікативної компетентності підлітків

 

Правильне трактування невербальної комунікації передбачає врахування таких чинників: конгруентність слів та невербальних сигналів. Системи невербальної комунікації є важливим чинником формування спільного інформаційного поля та спільного смислу в процесі спілкування. Вони можуть як полегшувати, так і послаблювати вербальну комунікацію [12; 213-214].

Отже, особливість вербальної комунікації полягає в тому, що спілкування за формою і за змістом спрямоване на іншу людину і включене в комунікативний процес. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу, але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти. Невербальна комунікація, доповнюючи мову, розгортається в контексті з вербальною, завдяки чому надає спілкуванню суттєвих відтінків, репрезентує емоційні стани партнерів. 

 

1.4 Розвиток комунікативних навичок підлітка у міжособистісному спілкуванні

 

Міжособистісне спілкування підлітка реалізується у спілкуванні з дорослими та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної, зокрема специфічної моральної, проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та апробовані. І лише в стосунках з ровесниками він рівноправний, виконуючи ролі організатора та виконавця, приятеля і суперника, друга, що зберігає чиюсь таємницю і довіряє свою іншим.

Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійним рівнянням на дорослого. Це може виявлятись у наслідуванні дещо старших чи однолітків, які в чомусь виявилися вправнішими. Однак вплив ровесників не може применшити значення безпосередніх контактів з дорослими, спільних дій з ними. Саме в спільній діяльності дорослий має реальні можливості впливати на становлення особистості підлітка, його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну позицію в стосунках з дитиною.

Важливе значення для підлітка має спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів, захоплень. Зміст такої співпраці може бути різним. Підліток може допомагати батькам по господарству, навіть радити їм у певних справах, а дорослі мають дослухатися до його думки. Старший може залучити його до справ, якими він зайнятий. Така спільна діяльність породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість. У ній дитина пізнає складний внутрішній світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливому ставленню до людей.

У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить паралелі між вчинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки, нестерпно ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і незаслуженої) стає вчитель, якого інколи учні звинувачують в несправедливості. Батькам не слід заохочувати необ'єктивне ставлення підлітка до педагога, доцільніше спонукати його замислитися над своєю поведінкою і зробити високоморальні, адекватні ситуації висновки.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються  конфліктами,  негативними  формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило, вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу, переживань, захоплень дитини, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з високою повагою до її особистості. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним - означає розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповіді на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості і довіри, розуміння і співчуття.

Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд із підлітком, сприйняти його таким, яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, турбуватися про гармонійний розвиток його особистості, виховання моральних якостей, спільно з ним аналізувати вчинки і стосунки людей, критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоціненну роль у процесі адаптації підлітка до нової соціальної ролі, в його самопізнанні і пізнанні світу, в соціальному й особистісному самоутвердженні та самовираженні.

Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками, і трохи старшими за себе, стосунки з якими відіграють важливу роль у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них авторитет. Для цього йому потрібно відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є високоморальними. У товаристві ровесників починає вироблятися нова система критеріїв оцінювання поведінки та особистості людини, відбувається переоцінка цінностей, формуються нові морально-етичні вимоги. В результаті його самосвідомість набуває нового рівня розвитку. Під час аналізу поведінки та особистісних якостей друзів у підлітка складається система вимог не лише до них, а й до себе. У своїх товаришах він цінує принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність, щирість, чесність, доброту, силу, а часом і браваду. Значущими є також якості, що безпосередньо стосуються його взаємодії з однолітками. Підлітки не терплять зазнайства, хвальковитості, зверхності.

Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати коло спілкування підлітка, його специфіку.

У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Вони однаково проводять час, читають однакові книги, слухають однакову музику, надають перевагу подібному одягу та манері поведінки. Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх, творять себе, виховують у собі потрібні якості.

Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими.

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі [19; 198-199].

Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку, порівнює свої можливості, випробовує різні соціальні ролі, формує та удосконалює себе.

 

 

 

1.5 Умови розвитку комунікативної культури підлітків

 

Проблему змістової специфіки комунікативної культури і особливостей її розвитку у підлітків не можна розглядати поза самим процесом спілкування, і, зрозуміло, безвідносно до мотиваційних засад й інструментальних можливостей особистості як суб'єкта спілкування.

Процес набуття культури спілкування неможливий без особистісного  розвитку, як неможливе становлення особистості без її комунікативного розвитку. При цьому комунікативна культура стає не тільки засобом вияву індивідуально-особистісної специфіки спілкування, а й одним з найважливіших психологічних інструментів засвоєння і реалізації суто людського способу життєдіяльності.

Cпілкування як комунікативна діяльність, детермінована системою мотивів, домінуючим серед яких є комунікативний мотив, з самого початку стає рушійною силою психічного розвитку дитини. У результаті діяльності спілкування складається система „внутрішніх” умов, якими, за С.Л.Рубінштейном, виступає особистість з її багаторівневою структурою, складною системою потреб, інтересів, схильностей, настановлень, емоцій, цілей, тобто мотивів. Особистісна мотивація, особистісно-смислові утворення знаходять своє втілення і вияв у певних комунікативних якостях і вміннях, у ставленні до інших людей, подій та дій. На цьому підґрунті відбуваються якісні зміни у розвитку особистості дитини. Зокрема, має місце становлення такого її новоутворення, як комунікативна культура: здійснюється „привласнення” нею комунікативного досвіду людства - комунікативних знань, що мають об'єктивно-суспільну практичну співвіднесеність; розвивається комунікативна мотивація, що інтеріоризується в морально-комунікативних якостях; відбувається опанування вербальних та невербальних засобів міжособистісної взаємодії; виробляються комунікативні навички і вміння як спосіб діяння для досягнення мети спілкування - пізнання інших людей і самопізнання  [10; 161-162].

З погляду соціально-комунікативної культури, головний соціальний зміст розвитку підлітка пов'язаний зі статево-рольовою ідентифікацією й засвоєнням різноманітних соціальних ролей. Даний період найбільш сенситивний для розвитку соціального інтелекту, соціальних здібностей школяра, які реалізуються через спілкування з ровесниками [2; 77-78]. По суті, йдеться про виникнення особливого особистісного новоутворення - рольового самовизначення підлітка, яке можна схарактеризувати як усвідомлення себе представником суспільства, підліткової субкультури, референтної групи та самоконкретизацію через прийняття певних рольових позицій, що, у свою чергу, є умовою успішного засвоєння соціальної культури [4; 82].

Основний зміст та специфіку фізичного, розумового, соціального, морального й комунікативного розвитку в цьому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. У всіх напрямах відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, зміни взаємин з ровесниками та дорослими, засвоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної діяльності [6; 59].

Різноманітні міжособистісні стосунки в колективі сприяють формуванню й зміцненню соціальних контактів підлітка, адаптації його в соціумі, засвоєнню соціальних норм, що зумовлює соціально-комунікативний розвиток.

Визначальним моментом для підлітка в реалізації потреби набути індивідуальності, домогтися визнання ровесників, навколишніх, ствердити свою самостійність, незалежність, набути рис висококультурної, соціально-активної особистості є спілкування. Завдяки йому підліток самореалізується, виробляє власну позицію, засвоює норми поведінки, інтеріоризує зовнішні дії та екстеріоризує свій внутрішній світ. Можна сказати, що спілкування є неодмінною умовою пізнання, формування емоційного відгуку підлітка на навколишню дійсність і визначення в ній своєї поведінки.

Потрібно зазначити, що саме для підліткового віку характерна тенденція - прагнення до спілкування з ровесниками, під час якого підлітки формують не лише перше, серйозніше, порівняно з ранніми віковими зв'язками товариство, в якому вони одержують підтримку і можуть досягти самовираження, а й реалізується потреба в суспільному визнанні їхньої соціальної значущості [12; 97].

У підлітка інтенсивно розвивається соціальне Я, формується культура соціальних взаємин. Саме потреба в соціальних контактах і є передумовою створення підліткових угруповань. Підліток прагне соціально актуалізуватися, звернути на себе увагу, самоствердитися. Саме для підлітків важлива легкість вступу в соціальні контакти як можливість забезпечити собі ефективне самопредставлення, тому особливу увагу слід звертати на розвиток у них комунікативних здібностей, які пов'язані з пізнанням людини людиною в спілкуванні й спільній діяльності. Йдеться про спостережливість, оцінку підлітком своєї групи, міжособистісних стосунків, суб'єктивне уявлення про власну роль та роль інших у неформальній структурі групи, індивідуальні уявлення про мету, цінності, настанови, настрої, інтереси групи [12; 80].

Підлітки цінують у ровесників і всіх навколишніх такі риси характеру, як комунікабельність, рішучість, сміливість, ініціативу, відповідальність, товариське взаєморозуміння, і самі прагнуть виявляти ці якості. При цьому у них спостерігається певне зростання стосовно визначення своєї соціальної позиції, в основі якої лежить прагнення бути відповідальним за себе, свої особистісні якості, погляди, здатність відстоювати власні переконання, бути суб'єктом власного соціально-комунікативного зростання. Підліткам також притаманна фетишизація тих якостей, які найбільш їм подобаються [21; 102-103].

Таким чином, комунікативну культуру можна розглядати як систему сформованих у  індивіда в міжособистісній взаємодії якостей, навичок і вмінь, що дає йому змогу (в межах комунікативних здібностей, вікового розвитку і соціального статусу) досягати успішної адаптації в соціальному середовищі, здійснювати ефективну комунікативну і предметну діяльність, забезпечувати психологічно комфортну взаємодію і досягати взаєморозуміння.

 

 

Розділ ІІ

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ

ЗДІБНОСТЕЙ ПІДЛІТКІВ

 

2.1 Характеристика вибірки та методів дослідження

 

Мета: дослідити зв'язок рівня тривожності підлітків та їх вміння організувати свій комунікативний простір, Визначити рівень самооцінки

         Завдання:

         1. Визначити рівень особистісної тривожності підлітків.

          2. Здійснити діагностику комунікативних та організаторських здібностей учнів.

          3.Визначити рівень самооцінки підлітків.

          4.Порівняти та проаналізувати рівні досліджуваних показників.

 

       Комунікативні й організаційні схильності є потрібним компонентом і передумовою розвитку здібностей у тих видах діяльності, які пов'язані із спілкуванням між людьми, з організацією колективної праці.

Бажання займатися організаційною діяльністю і спілкуватися з людьми залежить від типологічних особливостей самої особистості. В основному вони визначаються суб'єктивною цінністю та значимістю для людини майбутніх результатів її активності і її ставлення до осіб, з котрими вона взаємодіє. Це треба врахувати, складаючи рекомендації для досліджуваних з низьким рівнем розвитку аналізованих схильностей. Досить часто нахили виникають у таких видах діяльності й спілкування, які спочатку байдужі людині, та в міру включення в них стають значущими. У зв'язку з цим важливими є власні зусилля і подолання комунікативних бар'єрів. Вони можливі, якщо людина ставить перед собою свідому мету саморозвитку.