Критичні періоди дитинства

Зразки психотерапевтичних казок.

Казка про хлопчика Вередунчика

Жив собі на світі один маленький  хлопчик. Був він такий гарненький - біляві кучері, блакитні оченята. І  усі-усі без винятку його дуже любили. А особливо мама...

Але хлопчикові завжди не щастило: на день народження дарували не такі цікаві і яскраві іграшки, як Петрику, на обід замість улюбленого шоколаду була каша, а увечері, коли починалися найцікавіші  пригоди, потрібно було вкладатися спати. Все це дуже турбувало хлопчика. Він починав вередувати, за що й  отримав прізвисько Вередунчик.

І от одного разу він вирішив  покликати на допомогу добру фею, щоб вона хоч якось зарадила цій  біді. Прилетіла добра фея і  пожаліла Вередунчика: «Бідний маленький  хлопчику, все у твоєму житті навпаки, не так, як ти хочеш. Гаразд. Я тобі спробую  допомогти. Тепер усе-усе буде по-твоєму. Варто лише сказати: «Хочу!»

Щастю Вередунчика не було меж, адже тепер можна робити все, що заманеться, і ніхто не скаже  жодного слова! Тепер всі можливості були в руках хлопчика і надокуч-ливі дорослі, які тільки без кінця  говорили, що можна, а чого ні, стали  йому не потрібні.

«Хочу, щоб зникли всі  дорослі!», - сказав малюк. І вони зникли. «Оце так дива! Хочу, щоб усі Петрикові  іграшки стали моїми!» В одну мить через відкрите вікно влетіли всі Петрикові іграшки. Але Вередунчик так захопився новою грою «Хочу!», що навіть не звернув на них уваги, та й Петрикові іграшки враз виявилися такими ж звичайними, як і його власні.

«Хочу усі солодощі, - тістечка, торти, морозиво, цукерки з вітрини  нашого мага-зину!». І хоч кожного  разу, коли Вередунчик проходив з мамою  повз вітрину, він був готовий  скуштувати усе, тепер, коли гора солодощів  лежала перед ним, у нього не було жодного бажання ласувати.

Хлопчик все замовляв і  замовляв свої раніше нездійсненні бажання. Так швидко про-майнув день, Вередунчик дуже втомився і враз йому стало  так сумно. «Хто сьогодні вкладе мене в ліжечко, заспіває пісеньку, розповість казку?» Адже на його бажання разом  зі всіма дорослими зникла і мама.

Заплакав гірко-гірко  малюк і знову покликав на допомогу добру фею. «Не хочу нічо-го-нічого, тільки, щоб все було, як раніше!». Пригорнула фея до себе малюка, заспокоїла. І здивований Вередунчик побачив, що то була зовсім не фея, а його рідна  матуся.

Більше Вередунчик ніколи не вередував, був слухняним і  тепер його стали називати Веселунчик.

   А морквина попливла (Вчимося ділитися)

Одного разу мама Зайчиха дала Рожевому Зайчикові велику морквину і сказала: 
- Синочок, маєш сам і поділися з друзями.

Заєць нічого не відповів, але подумав, що і сам може з'їсти таку смачну морквину. Але гуляти одному йому було нудно, і він пішов на берег річки, до свого друга Бобра.

А тато Бобер якраз зробив для свого синочка човник з вітрилом і веслами. Бобер зібрався поплавати на ній по річці.

Побачивши Зайця, він закричав:

- Привіт Рожевий Зай! Стрибай до мене в човен, попливемо разом!

Заєць, тримаючи свою величезну моркву, зібрався стрибати в човен з високого берега.

- Постій! - крикнув тато Бобер. - Ти з цією морквиною дуже важкий, човен перекинеться. Краще розламай її навпіл, поділися з Бобром. І наїстеся обидва, і човен в рівновазі буде.

Але Заєць поскупився і не захотів ділитися. Так і стрибнув з морквиною в човен. А морквина-то і насправді дуже важка опинилася. Човен перекинувся, Заєць з Бобром повалилися у воду. Тільки Бобер добре плаває, йому не страшно. А зайці - звіри сухопутні, воду не люблять. Зайчик перелякався, морквину з лап випусти і кричить:

- Врятуйте! Допоможіть!

Бобри його на берег витягнули, заспокоїли. Заєць здригнувся, дух перевів. Радий, що не потонув. Ось тільки морквина жалко - попливла вона за течією. І заєць голодний залишився.

Хто одружується на Олі? (Вчимося самостійно одягатися)

У Олі - великі красиві карі очі і в'юнке волосся. Васі вона дуже подобається, і він говорить, що коли виросте, обов'язково ожениться на ній. Ось тільки Оля нічого йому не відповідає...

Одного разу Вася, Оля і інші діти грали на дитячому майданчику. Раптом із-за лісу з'явився Змій Горинич. Він пролетів над дитячим майданчиком зовсім низько, на льоту схопив Олю і знову полетів до лісу.

Що робити? Треба йти рятувати Олю. Вася і Федя схопилися на свої велосипеди і помчались наздоганяти. Всі звіри і птахи охоче підказували їм, куди полетів змій. Вася і Федя мчалися у весь дух.

Раптом на їхньому шляху - річка. Не дуже широка, але ні моста, ні броду немає. Федя заховав свій велосипед в кущах, швидко зняв брюки, сорочку, шкарпетки і черевики і стрибнув у воду. А Вася роздягатися не умів. Його мама завжди роздягала, хоч і бурчала, що великий вже. А тут мами немає. А без неї ніяк Вася не може роздягтися. Сидить він, плаче. А тим часом Федя вже назад повертається разом з Олею. Змія він переміг, Віку звільнив, допоміг їй річку перепливти. Вибралися вони на берег, одягнулися, сіли на велосипед і назад поїхали. І сказала Оля, що вийде заміж за Федю.

А Вася горював, горював, а потім  почав просити маму навчити його роздягатися і одягатися і з тих пір завжди робив це сам.