Критичні періоди дитинства

 

 

Зміст

Вступ.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРИТИЧНИХ ПЕРІОДІВ ДИТИНСТВА..

1.1 Поняття про критичні  періоди та вікові кризи

1.2 Особливості розвитку та кризи у раннього дитинства.

 1.3 Рівні, чинники та кризовий період дошкільного  віку.

 

Розділ 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СИМПТОМІВ КРИЗИ 3 РОКІВ.

2.1 Методика вивчення ставлення дитини до себе в період кризи 3 років.

2.2 Методичні рекомендації для батьків і педагогів

 ВИСНОВОКИ.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ .

Додатки .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      

ВСТУП

Актуальність  теми .    У статті висловлено проблеми кризових періодів у розвитку дітей дошкільного віку

  Пріорітетними завданнями сучасної дошкільної освіти в умовах динамічних змін науково – технічного , інформаційного економічного поля суспільного життя залишається « збереження та зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я дитини» (Закон України «Про дошкільну освіту», ст.7.).

    Під час критичних періодів дитина за дуже короткий термін змінюється вся повністю, в основних рисах особистості. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг подій як за темпом, так і за змістом змін які відбуваються. Кризові (перехідні) періоди відзначаються загостренням негативних особливостей як ознак сприятливого становлення особистості. Ще стародавні мислителі, зокрема Гіппократ, відзначали, що в житті людини є перехідні періоди, у яких відбуваються фізіологічні кризи, здатні викликати фізичні та психічні переломи. Будучи переконаними, що повне оновлення речовини тіла відбувається кожні 7 років, вони надавали цій цифрі та кратним їй Числам магічного значення, позначаючи відповідні роки в розвитку як "критичні" або "клімактеричні", яким притаманні небезпечні зміни у фізіології та психології людини.                                                                                                                                                                                           

   Дитина виходить з-під контролю, а ті засоби педагогічного впливу, які раніше мали успіх, перестають діяти. З'являються специфічні симптоми кризи: афективні спалахи, капризи, гострі конфлікти з близькими. У школярів знижується працездатність, інтерес до занять, успішність, іноді виникають переживання, внутрішньо особистісні конфлікти.

  Разом з тим, кожна дитина переживає кризові періоди. Індивідуальних відмінностей під час кризових періодів значно більше, ніж у стабільні періоди. Зміни відбуваються і у зовнішньому плані. Для того, щоб їх помітити, слід порівнювати дитину не з однолітками, які тяжко переживають кризу, а з нею самою - якою вона була раніше. Кожна дитина відчуває труднощі у спілкуванні з оточенням, у неї знижується темп у навчальній діяльності.

 У  кризові періоди загострюються основні протиріччя: з одного боку, між зростаючими    потребами дитини і її все ще обмеженими можливостями, з іншого - між новими потребами дитини і стосунками з дорослими, що склалися раніше.

Мета дослідження: дослідити теоретичні і практичні аспекти проблеми кризових періодів у розвитку дітей дошкільного віку .

Об'єкт дослідження: життєві кризи особистості.

Задачі дослідження:

визначити основні життєві  кризи особистості;

виділити особливості  протікання кризи одного року життя;

виділити особливості  протікання кризи трьох років  життя;

виділити особливості  протікання кризи семи років життя;

- зробити відповідні висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1 Поняття про критичні періоди та вікові кризи.

  Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.

  Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

   О.М.Леонтьєв вважав, що криза є болючим гострим  періодом  у розвитку і не  є обов’язковим симптомом переходу  від одного стабільного періоду  до іншого, що неминучим є не  кризи, а переломи, якісні зрушення  у розвитку.

  Важливе місце у  психології  вікових криз займають праці Л.І Божович, Т.В.Драгуновой, Д.Б.Ельконіна, К.М Поліванової та ін..

       У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості). Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.

  Важливе значення має розуміння зв'язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.

 Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із зовнішнім світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний.

Під впливом суспільних вимог  до навчання й виховання молодого покоління визначний чеський  педагог Ян- Амос Коменський (1592—1670) обґрунтував принцип «природовідповідності» процесу навчання, обстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості, зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання. Своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її — особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного навчання.

  На сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: за психолого-педагогічними критеріями, що враховують характерні для кожного віку рівень розвитку, зміст і форми навчання й виховання, основну діяльність, відповідний їй рівень свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.

 Цілком обґрунтованою вважається вікова періодизація В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1-3 роки); переддошкільний період (3-5 років); дошкільний (5-6 (7) років); молодший шкільний (6 (7)-11); підлітковий (11-15 років); вік старшокласників (15-18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер.

 Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами. Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6-7 років, підліткову кризу (10-11 років).

Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільнят, дітей шкільного  віку відбувається по-різному, тому особистість  кожної дитини поряд із загальними, типовими для певного віку має  також індивідуальні риси. Здебільшого  від них залежить ефективність виховних впливів. Тому вихователеві та педагогові важливо знати риси, якості кожної дитини на певному етапі розвитку. Знаючи причини появи у дитини нових рис або якостей, педагог  ефективніше вирішуватиме конкретні  виховні завдання.

  Психологи з'ясували, що для розвитку психічних процесів дитини найсп-риятливішими є певні вікові періоди — сензитивні (підвищеної чутливості) періоди розвитку. Якщо такий період минув або ще не настав, виховні впливи, здійснювані без урахування цього, будуть неефективними, а то й шкідливими для дитини.

  Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного розвитку дитини, чинників, що сприяють формуванню її особистості на різних вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.

Найбільший внесок у дослідженні  критичних періодів у дитячому віці зробив відомий вітчизняний психолог Л.С. Виготський.[3] Л.С.Виготський вводить поняття про два типи вікових періодів – критичний і стабільний. У відносно стабільному періоді дитина розвивається в основному в результаті  мікроскоп-пічних змін її особистості, які нагромаджуються до певного рівня, а потім в результаті стрибка з’являється певне новоутворення. Стабільний період характеризується гармонією між середовищем і ставленням дитини до нього, критичний – дисгармонією, суперечністю. Він писав, що "розвиток тут, на відміну від стійких періодів, здійснює скоріше руйнівну, ніж творчу роботу "[26, с. 251] і розумів критичні періоди як "поворотні пункти в дитячому розвитку, які беруть іноді форму кризи ", як періоди, коли" розвиток набуває бурхливе, стрімке, іноді катастрофічний характер "[26, с.294]. Поряд з цим дослідник підкреслював і позитивні тенденції розвитку в період вікових перебудов, які складають "... головний і основний сенс будь-якого критичного періоду "[26, с. 253]. Залежно від переважання позитивної або негативної симптоматики різним буде і характер перехідного періоду: він може бути бурхливим або поступовим. У кінці кожного перехідного періоду формувалися нові властивості і якості, яких не було в попередньому віці (психологічні новоутворення). Пізніше Д. Оффер і колеги виділили три основні шляхи переходу від дитинства до дорослості, дозволивши назріле в англо-американській літературі суперечка про переважання негативної або позитивної симптоматики в перехідний період. Перший з цих шляхів - безперервний зростання, або спокійний період; другий - хвилеподібний зростання, що характеризується переважанням адаптивних явищ над тими труднощами, які виникають у цей період, і третій - утруднений зростання - суперечливий період розвитку з явним переважанням негативних тенденцій над позитивними .

  Л. С. Виготський виділяв як критичних періодів дитинства вік близько 1 року, 3 роки, 6-7 років, період новонародженості і підлітковий період. Деякі дослідники виділяють також критичні періоди дорослості [30]. У фізіології критичні періоди отримали назву вікових криз.

     «  Суттю кризи є перебудова внутрішнього переживання, що визначає ставлення дитини до середовища, зміна потреб , керуючих її поведінкою».

                                                                                Л.С. Виготський

 Становлення та функціонування особистості супроводжується як відносно стабільними періодами психічного розвитку, так і кризовими. Саме кризи, що зазвичай розгортаються в перехідні періоди психічного розвитку індивіда, свідчать про завершення одного циклу становлення особистості і початок наступного. Джерелом переживання кризи є суперечність, що розгортається між психічними й фізичними можливостями індивіда та системою його взаємин з навколишніми людьми.

   Криза психічного розвитку - явище загострення психічних суперечностей, що супроводжується різкою і кардинальною перебудовою самосвідомості індивіда та його взаємин з навколишніми людьми.

 Нормативні кризи ще називають кризами розвитку. Людина може переживати як нормативні, вікові кризи, так і ненормативні. Вікові кризи мають типовий характер, тому що характеризуються однаковими віковими рамками перебігу, чинниками та симптомами. Науковці виокремлюють наступні вікові кризи психічного розвитку:

 Ненормативна криза психічного розвитку виявляється як явище загострення суперечностей психіки людини, спричинене складними, несприятливими життєвими обставинами. Ненормативні кризи мають непланований і автономний щодо вікових криз характер.

      Зміст та причини вікових криз ґрунтовно розроблені щодо етапів становлення особистості, тоді як переживання криз розвитку впродовж дорослості лише вивчається. Більшість психологів вказує на типовий характер так званої кризи середини життя, яка розгортається приблизно в 40 років і пов'язується з аналізом та оцінкою особистістю життєвих досягнень.

     Переживання кризи дітьми та дорослими супроводжується різною симптоматикою:

    Криз може і не бути, якщо психічний розвиток дитини складається не стихійно, а є розумно керованим процесом - процесом виховання.

О.М. Леонтьєв . Вікові кризи (кризи розвитку) – особливі, відносно нетривалі у

часі (до одного року) періоди  онтогенезу, що характеризуються різкими

психологічними змінами. На відміну від криз невротичного чи травматичного

характеру вікові кризи належать до нормативних  процесів, що необхідні для

нормального, поступального  ходу  особистісного розвитку. Вікові кризи

можуть виникати при переході людини від одного вікового періоду до іншого й

пов’язані з системними якісними перетвореннями у сфері її соціальних

відносин, діяльності  та свідомості. Форма, тривалість та гострота протікання