Ігровий образ для дитини. Засоби створення ігрового образу в сюжетно-рольовій грі

У сюжеті діти використовують два види дій: оперативні і образотворчі - «начебто».

Поряд з іграшками в гру включаються різноманітні речі, при цьому їм надається уявне, ігрове значення.

Як товариші по грі діти вступають у реальні організаційні відносини (домовляються про сюжет гри, розподіляють ролі і т. п.). Але між ними одночасно встановлюються складні рольові відносини (наприклад, мами і доньки, капітана і матроса, лікаря і пацієнта і т. д.).

Відмінною особливістю ігровий уявної ситуації є те, що дитина починає діяти в уявній, а не видимою ситуації: дія визначається думкою, а не річчю. Проте думка у грі ще потребує опори, тому часто одна річ замінюється іншою (паличка замінює кінь), яка дозволяє здійснити необхідну за змістом дію.

Сюжетно-рольовій грі притаманні специфічні мотиви. Найбільш загальний мотив - прагнення дитини до спільної соціальної життя з дорослими. Це прагнення стикається, з одного боку, з непідготовленістю дітлахів до його здійснення, з іншого - зі зростаючою самостійністю дітей. Виникає протиріччя вирішується в сюжетно-рольовій грі: у ній дитина, беручи на себе роль дорослого, відтворює його життя, діяльність і відносини.

Безпосередні мотиви гри з віком дітей змінюються, визначаючи зміст ігор. Якщо у молодшого дошкільника основна спонукальна причина гри - дія з привабливими для нього предметами, то для дитини старшого дошкільного віку основний мотив - відтворення відносин, в які вступають-один з одним зображувані в грі дорослі.

У сюжетно-рольовій грі, творчій за своєю природою, діти самостійно визначають її сюжет та зміст, які зумовлюють основні лінії розгортання гри за певним задумом дітей. Сюжет є важливою складовою структури сюжетно-рольової гри. Він визначається тим колом явищ дійсності, які знаходять відображення у грі. Дитина обирає, насамперед, ті сюжети, які постійно мають місце в її житті: гра «у сім'ю», «лікарню», «магазин», пошту», перевезення пасажирів різними видами транспорту тощо. За тим, які сюжети розігрують діти, вихователь може скласти досить повне уявлення про зміст досвіду дитини, про умови її виховання у сім'ї, значущі моменти її життя.

 У сюжеті ігор переплітаються  спогади про реальні події життя дітей та фантастичні елементи з казок, кінофільмів і мультфільмів. Особливо помітно ігри дітей насичуються фантастичними елементами у період позаситуативно-пізнавальної форми спілкування з дорослими, коли стрімко розширюється запас знань про навколишню дійсність, не обмежений безпосередньою ситуацією: про далекі екзотичні країни, про незвичних звірів, про моря й океани. Персонажі сюжетно-рольової гри включаються у різні скрутні й ризиковані ситуації, пригоди, мандри. Згодом головна увага дитини переміщується зі світу фізичних предметів та явищ на світ людей, а провідною формою спілкування з дорослим стає позаситуативно-особистісна. В іграх все більше сюжетів соціального спрямування, де зображаються відносини між людьми як носіями соціальних ролей, де моделюється вирішення складних етичних проблем.

 У розвитку здатності  дитини до вибору та розгортання  сюжету відбувається перехід  від зовнішнього до внутрішнього  зумовлення цього процесу. Якщо  на межі раннього та дошкільного  віку сюжет виникає на основі іграшок та предметів, які є у розпорядженні дітей, то у середньому дошкільному віці діти починають планувати сюжет, підбираючи для його втілення необхідні іграшки та атрибути. Від сюжету, який складається з кількаразового повторення певної модельованої ситуації (наприклад, «мама» то одягає, то роздягає «ляльку» — дочку) діти переходять до сюжетів, утворених з однієї-двох сюжетних ліній, у грі вирізняються певні етапи, неоднорідні за змістом («мама» одягає «дочку», відводить у дитячий садочок, там вона снідає і т.д.).

 Сюжети стають стійкішими, розігруються довші періоди часу. До кінця дошкільного віку  виникають сюжети — композиції, в яких відображаються різні  та водночас пов'язані між собою  сфери дійсності: діти одночасно  граються «у сім'ю», «лікарню», «школу». Персонажі гри переходять із ситуації в ситуацію, не змінюючи свого основного складу.

Змістом гри є той момент дійсності й відносин між дорослими, що виділяється у відповідній сфері дійсності як найбільш значущий у розумінні дітей та відтворюється ними у грі. Наприклад, гра «у лікарню» — сюжет, а прийом хворого, вислуховування роботи його серця, дихання — зміст цієї гри. Те, що дошкільник вирізняє як суттєве, головне у певній ситуації та переносить його у гру, свідчить про міру його інтелектуального розвитку, про особливості розуміння ним ситуацій життя дорослих людей. Дошкільник за зовнішніми діями і атрибутами все частіше відкриває глибинні соціальні відносини. Сюжетно-рольова гра дозволяє дитині зрозуміти мотиви трудової діяльності дорослих, розкриває її суспільне значення. Якщо спочатку у виборі ролі головне місце займає її зовнішня привабливість (портфель, фонендоскоп, погони), то в процесі гри розкривається соціальна користь цієї ролі. Тепер дитина розуміє, що вихователь виховує дітей, лікар їх лікує тощо.

 Сюжет та зміст гри  визначені задумом дітей, тому  становлять основу уявної ситуації  як неодмінної психологічної  умови сюжетно-рольової гри.

1.1.1. Природа сюжетно-рольової гри дошкільника

 Ігри дітей дошкільного  віку досліджували М. Я. Басов, Д. Б. Ельконін, О. В. Запорожець, Д. В. Менджерицька, О. І. Тіхєєва, С. Л. Новосьолова та ін. Образ дорослого, його соціальних взаємин та ролей набуває у дошкільника розгорнутого характеру. Якщо у ранньому віці внаслідок включення дитини у дії дорослих як об'єкту їх турботи й піклування головним елементом образу дорослого для малюка була його предметна діяльність, то дошкільник по-іншому сприймає життя дорослих. Тепер значно більше уваги він приділяє взаєминам дорослих людей, виконанню ними суспільних функцій: батько — водій автобуса, він перевозить людей, приносячи цим користь; мама — вчителька, яка навчає дітей писати й читати тощо. Дошкільник значно глибше розуміє оточуюче соціальне життя, ніж дитина раннього віку, а тому на шляху його прилучення до дорослого життя він вже не задовольняється наслідуванням дій дорослих, а прагне засвоїти їхні соціальні функції. Проте його можливості не дозволяють досягти цього у реальності, головним способом прилучення дошкільника до життя дорослих починає виступати сюжетно-рольова гра, в якій дитина стає «лікарем», «учителем», «водієм».

 Слід відзначити важливу  ознаку сюжетно-рольової гри —  її самодіяльний характер. Д. В. Менджерицька  на цій підставі вважала за  необхідне такі ігри називати  творчими, оскільки вони виникають за власним почином та задумом дітей. Сюжетно-рольова гра слугує на етапі дошкільного віку провідним засобом соціалізації дитини, у ході якої в неї формуються важливі психічні функції та особистість. Відображення життя дорослих у сюжетно-рольовій грі набуває значно складнішого змісту, ніж в іграх предметних. Головним об'єктом при цьому вже виступає не просто зовні представлена предметна діяльність дорослих, а внутрішні зв'язки між ними, суспільний розподіл праці та взаємообмін результатами діяльності; позиція кожного дорослого у широкому соціальному контексті та координованість цих позицій різних людей.

1.1.2. Етапи розвитку сюжетно-рольової гри

Перший етап. Основним змістом гри є дії з предметами. Вони здійснюються в певній послідовності, хоча ця послідовність часто порушується. Ланцюжок дій носить сюжетний характер. Основні сюжети побутові. Дії одноманітні і часто повторюються. Ролі не позначені. За формою це гра поруч або одиночна гра. Діти охоче грають з дорослим. Самостійніша гра короткочасна. Як правило, стимулом виникнення є іграшка або предмет-заступник, раніше використаний в грі.

Другий етап. Як і на першому рівні, основний зміст гри - дії з предметом. Ці дії розгортаються більш повно і послідовно у відповідності з роллю, яка вже позначається словом. Послідовність дій стає правилом. Виникає перше взаємодія між учасниками на основі використання загальної іграшки (або спрямованості дії). Об'єднання короткочасні. Основні сюжети побутові. Одна і та ж гра багаторазово повторюється. Іграшки заздалегідь не підбираються, але діти частіше використовують одні й ті ж - улюблені. У грі об'єднуються 2-3 людини.

Третій етап. Основний зміст гри - як і раніше дії з предметами. Однак вони доповнюються діями, спрямованими на встановлення різноманітних контактів з партнерами по грі. Ролі чітко позначені і розподілені до початку гри. Іграшки і предмети підбираються (найчастіше по ходу гри) відповідно до ролі. Логіка, характер дій та їх спрямованість визначаються роллю. Це стає основним правилом. Гра частіше протікає як спільна, хоча взаємодія перемежовується з паралельними діями партнерів, не пов'язаних один з одним, неспіввідносних з роллю. Тривалість гри збільшується. Сюжети стають більш різноманітними: діти відображають побут, працю дорослих, яскраві суспільні явища.

Четвертий етап. Основний зміст гри - відображення відносин і взаємодій дорослих один з одним. Тематика ігор різноманітна, вона визначається не тільки безпосереднім, але й опосередкованим досвідом дітей. Ігри носять спільний, колективний характер. Об'єднання стійкі. Вони будуються або на інтересі дітей до одних і тих же ігор, або на основі особистих симпатій та уподобань. Ігри одного змісту не тільки тривало повторюються, а й розвиваються, збагачуються, існують тривалий час.

У грі чітко виділяється підготовчий етап: розподіл ролей, відбір ігрового матеріалу, а іноді і його виготовлення (іграшок-саморобок). Вимога відповідності життєвої логіки поширюється не тільки на дії, але і на всі вчинки і рольова поведінка учасників. Кількість залучених до гру збільшується до 5-6.

Ці рівні відображають загальний розвиток сюжетно-рольової гри, проте в конкретній віковій групі суміжні рівні співіснують.

1.2. Структура і види сюжетно-рольової гри

 Взаємозв'язок образу, ігрової дії і слова складає стрижень ігрової діяльності, є засобом відображення дійсності.

 Основними структурними елементами гри є: ігровий задум, сюжет або її зміст; ігрові дії, ролі, правила, які диктуються самою грою і створюються дітьми або пропонуються дорослими. Ці елементи тісно взаємопов'язані.

Ігровий задум - це загальне визначення того, у що і як будуть грати діти.  Він формулюється в мові, відображається в самих ігрових діях, оформляється в ігровому змісті і є стрижнем гри. По ігровому задуму гри можна розділити групи: що відображають побутові явища (ігри в «сім'ю», в «дитячий садок», в «поліклініку» і т.д.); відображають творчу працю (будівництво метро, ​​будівництво будинків); Відображають суспільні події, традиції (свята, зустріч гостей, подорожі і т. д.).  Такий поділ їх, звичайно, умовно, тому що гра може включати відображення різних життєвих явищ.

Сюжет, зміст гри - це те, що складає її живу тканину, визначає розвиток, різноманіття і взаємозв'язок ігрових дій, взаємовідносини дітей. Зміст гри робить її привабливою, збуджує інтерес і бажання грати.

 Структурною особливістю  і центром гри є роль, яку виконує дитина. За тим значенням, яке належить ролі в процесі гри, багато з ігор отримали назву рольових або сюжетно-рольових. Роль завжди співвіднесена з людиною або твариною, його уявними вчинками, діями, відносинами. Дитина, входячи в їхній спосіб, відіграє певну роль. Але дошкільник не просто розігрує цю роль, він живе в образі і вірить в його правдивість. Зображуючи, наприклад, капітана на кораблі, він відображає не всю його діяльність, а лише ті риси, які необхідні по ходу гри: капітан дає команди, дивиться в бінокль, піклується про пасажирів і матросів. У процесі гри самими дітьми (а в деяких іграх - дорослими) встановлюються правила,  визначають і регулюють поведінку і взаємини, що грають. Вони надають ігор організованість, стійкість, закріплюють їх зміст і визначають подальший розвиток, ускладнення відносин і взаємин.

 Всі ці структурні  елементи гри є більш-менш типовими, але вони мають різне значення  і по-різному співвідносяться у різних видах ігор.

Сюжетно-рольові ігри:  різняться за змістом (відображення побуту, праці дорослих, подій суспільного життя); з організації, кількості учасників (індивідуальні, групові, колективні); по виду (ігри, сюжет яких придумують самі діти, гри-драматизації - розігрування казок і оповідань; будівельні) .

Сюжетно-рольова гра має дві лінії - сюжетну і рольову. Розглянемо сюжетну лінію.

У два-три роки дитина раптом починає поводитися дивно. Він раптом розкладає різні предмети перед собою на стільці або на столі, починає по черзі ними маніпулювати, щось бурмотіти собі під ніс. Дитина може грати сервізом в шафі, маминими та татусевими речами, може навіть почати озвучувати картинки в книжці. Батьки зазвичай не звертають уваги на таку діяльність дитини, що в ній може бути корисного? Однак це і є гра. Перша складова сюжетно-рольової гри - режисерська.

Дійсно, дії дитини надзвичайно схожі на дії режисера. По-перше, сама дитина вже вигадує сюжет. Спочатку це простий, примітивний сценарій, але в майбутньому він обростає безліччю ускладнюючих деталей. Батьки дивуються талантам малюка - такий маленький, а сам придумує сюжет, але це дуже добра ознака, який повинен бути властивий всім дітям - розвиток самостійності. Все, що зараз він робить - він робить сам, без допомоги. Коли-небудь кожна людина приходить до самостійності, нехай так рано почнуться перші її прояви. Другий схожою рисою гри дитини і режисера в даному випадку є те, що дитина сама вирішує, хто ким буде. Кожен предмет може стати будиночком, людиною, твариною і т.д. Дитина тим самим вчиться переносити властивості одного предмета на інший. Третім важливим схожістю є те, що малюк сам складає мізансцени. Він може довгий час возитися з дрібними предметами тільки тому, що складає з них фон для майбутнього дії. Ну і, нарешті, дитина в такій грі виконує всі ролі сам або, принаймні, стає диктором, оповідають про те, що відбувається. Значення такої гри величезне. Всі ці моменти мають величезне значення і для загального психічного розвитку дитини, і для розвитку ігрової діяльності. Дитина-режисер набуває необхідну якість для подальшого розвитку гри - він навчається "бачити ціле раніше частин". В даному випадку це означає бачити гру не з якоюсь однією, приватної, нехай навіть дуже значущої позиції, а з позиції загальної, забезпечує йому з самого початку становище суб'єкта цієї діяльності, яке лежить в основі взаємодії окремих персонажів, положення, яке дає можливість не запам'ятовувати і сліпо повторювати зроблене іншими, а придумувати хід подій самому.

Дитина, яка володіє режисерської грою, зуміє без особливих проблем підіграти реальному партнеру в сюжетно-рольовій грі. Крім того, він може грати в одну і ту ж гру по-різному, придумуючи все нові події і повороти в сюжеті, осмислювати і переосмислювати різні ситуації, що зустрічаються в його житті. Особливу значимість режисерська гра набуває у зв'язку з тим, що вона в одній із своїх характеристик повністю збігається зі специфікою уяви. Здатність бачити ціле раніше частин - ось та основа гри і уяви, без якої дитина ніколи не зможе стати "чарівником" (Кравцова Е.Е. "Розбудити в дитині Чарівника" М.: Просвещение, 1996). А що ж робить маленький режисер насправді? Він з'єднує різні, начебто і не пов'язані один з одним предмети логічними зв'язками, сюжетом. Кожен предмет у нього отримує свої відмінні властивості, всі вони оживають, говорять. Таким чином, всі неживі учасники гри раптом з'єднуються сюжетом дитини, а це і є аглютинація - вид уяви.