Ігровий образ для дитини. Засоби створення ігрового образу в сюжетно-рольовій грі

Наступна складова сюжетно-рольової гри - образно-рольова.

Практично кожна дитина в певному віці раптом перетворюється в когось - у тварин, у дорослих, навіть в машини. Всім дуже добре знайома така картина: мама спізнюється на роботу і повинна ще встигнути завести в дитячий сад малюка, а він, як на зло, не йде швидко, а човгає ногами. Мама квапить його, але безрезультатно. Підійшовши до ганку дитячого садка, він раптом не пішов по сходах, як всі "нормальні" діти, а став їх "об'їжджати". "Що за дитина така!" - в серцях говорить мама. "А я не дитина, я - машина". Виявляється, малюк човгав ногами не для того, щоб мама запізнилася на роботу або щоб в черговий раз "потріпати їй нерви", а лише тому, що він - машина, а машина, як відомо, не піднімає ноги-колеса, а плавно ковзає по асфальту (Кравцова Е.Е. "Розбудити в дитині чарівника" М.: просвітництво, 1996).Слід зазначити, що образно-рольова гра відіграє важливе значення для самостійної психологічної реабілітації. Гра дозволяє дитині відволіктися, переключитися від проблем, наприклад, у спілкуванні з однолітками. Коли дитина навчилася самостійно придумувати сюжет (тобто, іншими словами, опанував режисерської грою) і отримав досвід рольової поведінки (пограв у образно-рольову гру, спробував перевтілюватися), то виникає основа для розвитку сюжетно-рольової гри.

Перш за все, як зазначав Д.Б. Ельконін, дитина в цій грі відображає відносини, специфічні для суспільства, в якому він живе. У сюжетно-рольовій грі основна увага дитини направлено на соціальні відносини людей. Саме тому дитина і починає обігравати знайомі теми - магазин, лікарня, школа, транспорт - і багато інших. І якщо раніше ці ігри були дуже багаті за змістом, то тепер вони більше схожі на схеми, ніж на барвисті описи тих чи інших подій. Це сталося в першу чергу тому, що більшість хлопців не знайомі або погано знайомі з різними сторонами життя. Багато дошкільнят не знають, чим займаються їхні батьки, хто вони за професією. І якщо раніше перше, що обігравали діти, була праця їхніх батьків, а природне бажання бути "як мама" або "як тато" втілювалося у виконанні професій, то тепер малюки змушені звести все до "сімейного побуту". І так склалося, що основною грою дітей стала гра в "дочки-матері". Звичайно, нічого поганого в цьому немає, однак все багатство сюжетів і взаємин між людьми зводиться лише до сімейних сцен, а інші сторони дійсності і відносини всередині них виявляються поза полем зору дитини. Це, безумовно, збіднює гру і погано позначається на розвитку уяви. Якщо раніше діти не потребували спеціальної роботі по ознайомленню їх з навколишнім, то тепер обставини змінилися і від дорослих потрібні додаткові зусилля.

Сюжетно-рольова гра - це модель дорослого суспільства, але зв'язки між дітьми в ній серйозні. Нерідко можна спостерігати конфліктні ситуації на ґрунті небажання тієї чи іншої дитини грати свою роль. Роль у молодших дошкільників найчастіше отримує той, у кого в даний момент знаходиться необхідний з точки зору дітей для неї атрибут. І тоді виходять ситуації, коли на машині їдуть два шофери або на кухні готують відразу дві мами. У дітей середнього дошкільного віку ролі формуються вже до початку гри. Всі сварки через ролей. У старших дошкільників гра починається з договору, з спільного планування, хто ким буде грати, а основні питання тепер вже "Буває так чи ні?". Так, діти вчаться громадським зв'язкам у процесі гри. Помітно згладжується процес соціалізації, діти поступово вливаються в колектив. По суті, тенденція до того, що в наш час далеко не всі батьки віддають дітей в садок, тому і лякає, що молоде покоління відчуває значні складності зі спілкуванням, перебуваючи як би в ізоляції до самої школи.

1.2.1. Роль та ігрові дії дошкільника як центральний компонент сюжетно-рольової гри

У структурі сюжетно-рольової гри центральним компонентом виступає роль — суспільно прийнятий спосіб поведінки людей у різних ситуаціях (Д. Б. Ельконін). У грі діти виконують різноманітні ролі, кількість яких з віком зростає приблизно до 10. Не всі ролі даються дошкільнику однаково добре, 2—3 з них вирізняються як улюблені. Рольова поведінка регулюється правилами, які складають ядро ролі. Тому засвоєння рольової поведінки дитиною виступає могутнім засобом розвитку довільності, як провідної особистісної якості. Дитина навчається вибудовувати свою поведінку, підкоряючись вимогам до ролі, як суспільно схвалюваного зразка поведінки. Виконуючи роль, дитина стримує свої безпосередні спонукання, поступається особистими бажаннями і демонструє суспільно схвалюваний зразок поведінки, виражає етичні оцінки. Виступаючи у різних рольових позиціях, дитина сприймає ситуацію з різних поглядів: якщо водій автобуса раптом захоче змінити маршрут — «пасажири» будуть протестувати. Це сприяє розвитку в дитини розуміння інших людей на основі засвоєння механізму децентрації. Водночас глибшим стає й розуміння своїх зобов'язань стосовно інших людей. Раніше дівчинка вередувала, була впертою, мамі з нею було важко. Виконуючи роль мами у грі, вона зрозуміла, як важливо, щоб дочка була слухняною. Отже, сюжетно-рольова гра формує в дитини навички соціальної перцепції та взаємодії, навчає дитину цінувати позитивні взаємини між людьми, розкриває взаємозалежність між ними.

Рольова поведінка закріплюється за допомогою встановлення правил гри. Нездатність дитини виконувати роль водночас означає невиконання правил гри, які засуджуються однолітками, вони відмовляються продовжувати таку гру. Відлучення дитини від гри служать орієнтуючим фактором: дитина намагається виконати вимоги однолітків, щоб бути прийнятою у гру. А щоб бути прийнятою у гру, необхідно діяти за правилами, тобто дитина змушена підпорядковувати свої бажання, безпосередні імпульси вимогам оточуючих.

Таким чином, ставлення дитини до правил протягом дошкільного віку зазнає глибоких змін. На перших етапах розвитку сюжетно-рольової гри правила носять нестійкий характер, часто порушуються, не викликаючи зауважень гравців; рольова поведінка дитини переплітається з імпульсивною. На наступному етапі гравці не погоджуються з порушенням правил товаришами й вимагають реалістичного відображення у грі рольової поведінки дорослих: продавець не їсть цукерок; вчителька не грається ляльками тощо. Наприкінці дошкільного віку дитина свідомо виконує правила, аргументуючи їх необхідність: якщо вчителька гратиметься ляльками, то не буде кому провести урок.

Реалізація задуму гри, розгортання її сюжетних ліній відбувається шляхом виконання учасниками гри ігрових дій відповідно до вибраних ними ролей. Роль лікаря, наприклад, передбачає такі рольові дії та їх послідовність: привітання з «хворим», його обстеження та опитування, вислуховування роботи серця та дихання, виписування рецепту. У міру розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника ігрові дії набувають все більшої згорненості, водночас їх кількість та складність у їх послідовності зростають. Згорненість ігрових дій проявляється як їх виконання в умовному плані, заміна предметних дій їх позначенням за допомогою мовлення. Таким чином, увага у дитячих іграх переноситься з процесу відтворення дій дорослого, характерних для певної їхньої функції, на моделювання взаємин між ролями в усій їхній складності. Зростає кількість моментів спілкування між ролями, під час якого вирішуються різноманітні проблеми взаємовідносин.

Здатність дитини діяти в грі в уявному плані знаменує собою значні психічні зміни. Як зазначав О. В. Запорожець, на основі зовнішньої ігрової діяльності у дитини формується розумовий план: здатність створювати системи узагальнених, типових образів предметів і явищ та вміння здійснювати різні їх уявні перетворення, подібні тим, які дитина виконувала реально з матеріальними об'єктами.

1.2.2. Значення ігрових предметів для забезпечення уявної ситуації у грі

Уявна ситуація, як основа задуму гри, унаочнюється дітьми за допомогою різноманітних предметів, використовуваних в ігровому призначенні. Такі предмети називають ігровими. їх поділяють на три основних групи: іграшки, атрибути, предмети-замінники.

Зовнішню фіксацію сюжет та зміст гри отримують, насамперед, за допомогою предметів-атрибутів, що безпосередньо вказують Ігрові атрибути сприяють збереженню сюжету, його розгортанню, пошуку дітьми нових поворотів у грі. З їх допомогою дітям легше виконувати рольову поведінку, зберігаючи її протягом гри. Особливо важливим використання предметів-атрибутів є на перших етапах розвитку сюжетно-рольової гри, коли сюжет і рольова поведінка дітей нестійкі, вимагають зовнішньої організації. Дорослий обладнує ігрові кімнати, групуючи предмети-атрибути відповідно до улюблених сюжетів ігор дітей: для гри «у лікарню, пошту, сім'ю, перукарню», «поїздки на транспорті». Зі зміцненням здатності дитини діяти в уявному плані (у старшому дошкільному віці) значення атрибутів знижується, натомість розширюється використання замінників.

Використання дітьми замінників знаменує собою їх здатність до внутрішнього опосередкування процесу гри. Прагнучи наслідувати життя дорослих, дитина не завжди володіє відповідними предметами, використовуваними дорослими у різноманітних видах своєї діяльності. Деякі з цих «потрібних» у грі предметів є для дошкільника недосяжними, а іноді й забороненими: голки для ін'єкцій у грі в лікарню, ніж для приготування «обіду», машинка перукаря тощо. У таких ситуаціях дошкільник спочатку за підказкою дорослого, а потім і самостійно знаходить доступне для його віку рішення, використовуючи замінники. Називаючи доступні їй предмети словом, яке позначає відсутній у розпорядженні дитини предмет з певними потрібними функціями, вона виконує розумову дію заміщення. Уява дитини добудовує відсутні у реальному предметі властивості так, як це необхідно для її гри. З віком здатність дитини виконувати дію заміщення поширюється на все більше коло предметів, використовуваних у грі. Чим старша дитина, тим менше значення для вибору замінників має зовнішня подібність до потрібного у грі предмета. Головним стає функціональна спорідненість замінника зі справжнім предметом, наявність у замінниках властивостей, що дозволяють дитині діяти з ним, як із справжнім.

У процесі підбору й використання замінників у дитини розвивається уява, здатність планувати свою діяльність, підбирати для її виконання необхідні матеріали й засоби, дитина починає розуміти умовність ситуації гри, її моделюючий характер. Такі психічні якості дитини становлять важливу умову розвитку знаково-символічної функції свідомості.

Як зауважує Г. А. Урунтаєва, у сюжетно-рольовій грі дитина здійснює символізацію (заміщення) двох видів. По-перше, переносить дію з одного предмета на інший при перейменуванні предмета, що виступає засобом моделювання дій. По-друге, моделює соціальні відносини: бере на себе роль дорослого при відтворенні значення людської діяльності за допомогою узагальнених і скорочених дій, що набувають характеру зображувальних жестів.

1.3. Розвиток сюжетно-рольової гри дітей середнього дошкільного віку

Для сюжетно-рольової гри дітей 4-5 років характерно, по-перше, виникнення нових тем, пов'язаних зі знаннями, отриманими дитиною з художньої літератури, з розповідей дорослих, з теле- і радіопередач та ін. (ігри в подорожі, в корабель, моряків, військових, будівництво, пошту тощо). По-друге, зрослий інтерес дітей до книги, до навколишнього сприяє збагаченню змісту колишніх ігор. У дитини цього віку підвищується інтерес до взаємин людей у ​​праці. Діти починають розуміти, що в спільному колективній праці необхідно надавати один одному допомогу, бути уважними, добрими; у них виникають уявлення про дружбі, товаристві. Ці уявлення знаходять відображення в грі. Однак іноді в іграх дітей можна спостерігати прояв негативних сторін нашого життя. Вихователь повинен вчасно направити хід гри в позитивне русло.

Особливої ​​уваги педагога вимагають гри з новим змістом. Важливо, з одного боку, підтримати інтерес дітей до гри, з іншого - спрямувати їх спілкування.

Ігровий образ, створений по літературному твору, знаходить вихід і в інших іграх, що характеризує рівень розвитку творчості у дітей, їх здатність відображати в грі головне, типове. Діти цього віку люблять спільні ігри, об'єднуючись в невеликі - по 6-7 осіб-групи на основі особистих симпатій, уподобань. Однак у колективних іграх спостерігаються деякі суперечності. З одного боку, накопичений запас знань і бажання використовувати їх в іграх, поділитися ними з однолітками сприяють зародженню цікавих ігрових задумів, реалізація яких вимагає в більшості випадків певної кількості учасників. З іншого боку, можливості для прояву чуйності, доброти, чуйності, для узгодженості ігрових дій у дітей 4-5 років ще невеликі. Така розбіжність між бажанням розгорнути колективну ігрову діяльність і практичним його здійсненням пов'язано з недостатнім рівнем розвитку моральних почуттів. Знання, уявлення про те, що таке добре, що таке погано, що включає в себе поняття "зло", "добро", чому необхідно надавати один одному допомогу і т. д., дитина має, але в нього малий життєвий досвід, немає стійкості в прояві моральних почуттів, недостатньо розвинене вміння поступатися своїми бажаннями, інтересами на користь іншої, враховувати можливості однолітка, оцінювати його позитивні якості. Звідси випливає невміння дітей узгоджувати свої задуми. Одному здається, що цікавіше його вигадка, іншому - що цікавіше його пропозицію.

Часто невміння узгоджувати задуми призводить до розпаду гри, руйнування дружніх контактів. Дану особливість слід враховувати при керівництві грою. Необхідно допомагати дітям з багатьох пропозицій вибирати найцікавіше і в той же час використовувати в міру можливості й інші, виховуючи тим самим уміння поважати задуми один одного, бути уважними, поступатися особистими бажаннями.

У формуванні в дошкільників уміння самостійно розподіляти ролі з урахуванням можливостей, інтересів і бажань один одного ефективні такі прийоми, як розкриття перед дітьми кращих, позитивних якостей кожної дитини, підтримка його пропозицій, а також створення практичних ситуацій, де б вихованці могли проявити почуття відповідальності за виконання ролі, доброту, чуйність, чуйність, знання моральних норм поведінки. Якщо на одну роль претендують кілька дітей, вихователь повинен прийти їм на допомогу так, щоб по можливості були задоволені всі заявки. Виходячи з особливостей розвитку гри, в середній групі методи керівництва повинні бути спрямовані на збагачення дітей враженнями, знаннями про події, що відбуваються в нашій країні, про соціальну сутність колективної праці дорослих, їх сумлінному ставленні до своєї справи.