Біографія Нечуй-Левицький Іван Семенович

      Після  встановлення Радянської влади  на Україні Мирний, незважаючи  на свій похилий вік, іде  працювати в Полтавський губфінвідділ.

      Помер  Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано  його в Полтаві. Згідно з  постановою уряду Української  РСР в будинку, де жив письменник  з 1903 року, утворено літературно-меморіальний  музей. У 1951 році в Полтаві  урочисто відкрито пам'ятник письменникові. 

Хіба  ревуть воли, як ясла повні? — роман, написаний братами Панасом Мирним та Іваном Біликом у 1875 році.

Історія написання

 Автори роману: Панас Мирний (праворуч) та Іван Білик. 1881 рік.

Поштовхом до написання  роману стала подорож Панаса Мирного  від Полтави до Гадяча. 1874 року у  журналі «Правда» письменник опублікував  нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника  розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний  іржавий цвях, забитий в білу стіну  його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували  вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.

Робота над романом  тривала чотири роки: з 1872 до 1875. Немає  жодних свідчень про те, чи збирав Панас  Мирний додаткові відомості про  Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор  поселив у селі Піски Гетьманського  повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.

Готовий рукопис  повісті Рудченко надіслав братові  Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим  фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет  роману, проте зробив деякі суттєві  зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції, поради Івана Білика переросли у  співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору.

Остаточний варіант  роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.

Ідейно-тематичний зміст

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою в  нашому письменстві монументальною селянською епопеєю, усебічним змалюванням  життя українського села. Автори сміливо  утверджують важливу в усі  віки ідею — народ жив би мирно, якби не нестерпне гноблення (воли б  не ревли, якби ясла були повні), але  разом із тим за допомогою насильства світ не вдосконалиш. Відповідаючи на зло злом, людина лише посилює його й замикає в коло, з якого немає виходу.

Сучасні літературознавці визначають тему роману як зображений на широкому суспільному тлі життєпис злочинця Чіпки від його народження до ув'язнення на каторгу. Цікаво, що в радянських підручниках і посібниках дещо інакше формулювали тему цього  твору: «Зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального  гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні й під  час проведення реформ, що розпочалися 1861 р.».

Жанрові й стильові особливості твору

У романі порушено суспільно  значущі соціальні проблеми, тому за характером він соціальний. Крім того, соціальні процеси зображено  через психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання, звідси глибокий психологізм. Отже, це яскраво  виражений соціально�психологічний роман.

Ця жанрова форма  роману — надбання реалістичного  мистецтва. Найвидатнішими майстрами  роману стали О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, Л. Толстой. У реалістичному полотні  Панаса Мирного та Івана Білика трапляються  й романтичні вкраплення, особливо в першому ліричному розділі  «Польова царівна».

Персонажі

Чіпка Варениченко

На перших сторінках  роману автор знайомить читача із Нечипорем Варениченком — парубком, «яких часто-густо можна зустріти по наших хуторах і селах». Проте  вирізняє його з-поміж інших палкий погляд, «бистрий як блискавка», у якому  світилися «якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…». Багатогранний характер Чіпки — селянина, що протестує  проти соціальної несправедливості, але, не знайшовши законних шляхів боротьби, стає на «криву стежку» бунтарства", брати Рудченки досліджують вичерпно та всебічно.

Подаючи історію  села Піски, яке було започатковане  колись якимсь козаком, автори також  простежують і родовід головного  героя, згадують про справжнього  батька Івана Вареника, тобто Чіпчиного  діда, яким був пан Василь Семенович  Польський. Кріпачка Уляна, одслуживши в панському дворі, пішла заміж  за Петра Вареника, а через три  місяці «послав Бог Петрові сина Івана». Разом з панською кров'ю  Чіпка успадкував панські вади. Це один із тих генетичних чинників, які  мали вплив на формування його характеру. У спадок від баби Оришки — лагідної і доброї, він дістав зародки любові та добра. Недарма він казав: «Я, бабусю, буду добрий… я злого не робитиму, то й Бог мене не поб'є». Вона була єдиною, хто мав вплив на Чіпку.

Ставлення ж до рідної матері є нетиповим для пересічної української селянської дитини. З  дитинства він не любив та не слухав її, не боявся ні лайки, ні її бійки. А  з роками з'явилася і неповага, і злість, і ненависть до неї.

Виростав Чіпка  «в голоді та холоді, у злиднях та недостачах. І все сам собі як палець». Людська несправедливість та кривда розпалили гнів у чутливому  та вразливому дитячому серці, роз'ятрили його душу. З самого малку у ньому  розвивається жорстокість. Ще малям  він повикулупував очі у образа для того, щоби з'їсти скибку хліба, згодом ледве не спалив козака Бородая, почувши від діда Уласа правду про батька він дорікнув матері, чого мовляв батько не повирізував  тоді усіх панів. Отже, схильність до помсти, бунтарства притаманні Чіпці з раннього дитинства. З часом болюче відчуття несправедливості, гніту, нерівності посилюється  і переростає у тяжку недугу, порушує  душевну рівновагу. Щоправда, юнацькі  роки для Чіпки були веселішими: сільська громада відсудила йому за матір'ю частину землі, на якій вони завели господарство. Таким чином  з'явилася навіть надія на одруження  і щасливе сімейне життя Чіпки.

Нова біда — відібрали  Землю — перевернула спокійне хліборобське життя. Не знайшовши справедливості в суді, де суддя вимагав 50 рублів за повернення землі, Чіпка втрачає  віру у справедливість і намагається  втопити своє горе в чарці. Пияцтво, лиха компанія — Матня, Лушня, Пацюк  — штовхають його до грабіжницького розбою. Стихійний протест, намагання  повернути своє керують Чіпкою, коли він нападає на маєтки пана, писаря, голову. Проте будь-який злочин, навіть в ім'я справедливості, деморалізує  людину, нівелює цінність людського  життя: адже Чіпка навіть не на хвилину  не замислюється над тим, що вбив невинну  людину — сторожа.

Грицько

За принципом контрасту  виписано образ Грицька. Зазнавши багато горя змалку (його батьки померли від  холери, коли він був ще зовсім малою  дитиною), Грицько, дійшовши літ, подався  на заробітки. Важко працював два  роки, але повернувся в село, купив  землю, хату, завів господарство і  почав думати про весілля. Шукав  собі дівчини багатої та вродливої, а покохавши, одружився на сусідній наймичці, такій само сироті, як і  він. Грицько, як і Чіпка, з дитячих  років бачив і кривду, і несправедливість, але він ніколи не намагався чинити опір, бунтувати. Палкі Чіпчині слова  не зачіпили його серце, але зародили тугу в чутливій до людського горя Христиній душі.

Жіночі  образи в романі Панаса Мирного “Хіба  ревуть воли, як ясла повні?”

Панас Мирний добре  знав життя народу, вірив у його здоровий глузд, намагався правдиво розповісти про болі та радощі людей  — працьовитих, щирих, добрих. Таким  постає перед нами соціально-психологічний  роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Твір багатоплановий, багатий  на колоритні постаті. Та особливо зворушливо змалював письменник образи жінок: Мотрі, Галі, Христі, Явдохи. Всі дійові особи  якнайповніше розкривають суперечність образу Чіпки, що бореться проти неправди, але і сам починає чинити зло, бо не знайшов правильного шляху  до щастя.

Величезне почуття  материнської любові переповнює серце  Мотрі. Змалку злидні та важка праця, потім зів’яла дівоча врода зробили  її символом украденого щастя. На коротку  хвильку усміхнулася сонце-доля: козак Іван Хрущ повінчався з Мотрею. Короткочасне осіннє сонце зайшло, а Хрущ виявився Вареником, що втік з Дону, де мав і жінку, і дітей. Оце так “щастя” впало на її безталання. Потім народився Чіпка  — сподівалися виростити його та й жити краще, хоч на старість. І знову мрії не збулися — син  став злодієм і розбишакою. Колись у дитинстві він обіцяв бабі Оришці: “Я, бабуню, добрий…Я злого не робитиму”. Таким виховала мати свого сина. З розповідей близьких він переймає народну мораль: віру в Бога, добро, щирість, працю та шматок хліба, зрошений тяжким потом. Це заслуга Мотрі, а  біда в тому, що вона сама не мала щасливої долі, не змогла відвернути сина від  одвічної боротьби добра і зла  у світі, де частіше перемагає  неправда. Панас Мирний підкреслює велич материнства, не засуджує зболену  горем, працею зігнуту до землі жінку: “І кляла вона свою долю, проклинала людей, проклинала свою кохану дитину — свого сина, котрого так жалкувала… То був болісний лемент душі, глибока  враза серця, — нікому не відома, окрім матері…”

Навіть Чіпка розуміє, що трагічна доля спіткала не одну Мотрю: “Та чи то ж одна моя мати така? Хіба одні ми?…” Риторичне запитання  підкреслює безвихідність цього  становища. Тиха і покірна любов  до сина, материнське всепрощення  — така її доля, як і доля багатьох жінок у несправедливому класовому  суспільстві.

Максимова дочка  Галя виховувалась у достатках, але  в оточенні злодіїв і п’яниць, однак виросла порядною дівчиною і мріяла про тихе і мирне життя  з Чіпкою. Романтична зустріч з  “польовою царівною” вражає чистотою почуттів, багатством вражень, що мимоволі настроюєшся на думку про щасливу  долю закоханих. Але жорстоке життя, злоба людська розбивають ці надії. Печаль переживання за свою розбійницьку сім’ю, за Чіпку наклали на душу кайдани неспокою і тривоги. Вона пройшла дорогами болю: Чіпка обіцяв жити чесно, та не зміг дотримати слова. Останній його злочин доводить Галю до самогубства.

А як добре розпочиналося  їхнє спільне життя і як трагічно завершилося! Зникло щастя, бо зникла правда на світі. У цьому образі втілено  народні прагнення до чесного  трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. П.Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню красу (“…біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні”), доповнює внутрішньою, що гармонує з мовою героїні, яка “щебече, як ластівочка”. Ось такою постає перед нами “польова царівна” Галя. Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.

Авторське зображення інших жіночих образів — Явдохи і Христі — також ілюструє одвічну  боротьбу добра і зла. Явдоха все  життя провела серед злодіїв  і помирає зненацька, що символізує миттєвість та нікчемність такого буття. Христя, дружина Грицька, добре розуміє  пошуки правди Чіпкою, співчуває Галі та Мотрі. її сирітство, подружнє життя  не переважують примарності надій  бути доброю, але жити серед «лих людей.

Отже, змальовані Панасом  Мирним жіночі образи роману втілюють прагнення до щастя, до миру і затишку. Маючи добре серце, Мотря, Галя та Христя не зазнали повною мірою материнського  і жіночого щастя.

За яких обставин стався моральний злам особистості  Чіпки, чи був у нього інший  вихід?

Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про  реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Роман, у якому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з  глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини, називається  соціально-психологічним. Твір уперше був надрукований у 1880 року в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву “Пропаща сила”.

Головний герой  твору — Чіпка. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою  зійшов на криву стежку боротьби і  став “пропащою силою”.

Чіпка — це хлопець, який ніколи не бачив свого батька. Його батько був розбишака, який за свої гріхи пішов у москалі. Мати у нього — бідна селянка, Чіпка  зростає у злиднях, в атмосфері  ворожості і недоброзичливості.   Важке  було  дитинство  у   Чіпки:   і  діти  не брали  його до свого гурту, і матері він  майже не бачив, бо весь час тяжко  працювала. Та зате любила його бабуся. Як хтось образить його, то вона і  пожаліє, і голівку погладить, і  казочку про Бога розкаже. Чіпка  всім цікавився, про все бабусю розпитував. “Я, бабусю, буду добрий … я злого  не робитиму”, — каже він їй після  розповіді про Бога.