Біографія Нечуй-Левицький Іван Семенович

Протягом 1884 р. – 1891 р. Леся Українка написала поезії для  дітей, які об'єднала в цикл "В  дитячому крузі". 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка "На крилах пісень" та було написано поему "Давня  казка". 1894 р. родина поетеси поселилася в Києві, де приятелювали з родинами композитора Миколи Лисенка і  письменника Михайла Старицького, підтримували добрі стосунки з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським. 1899 р. Леся Українка вперше зустрілася та потоваришувала з Ольгою Кобилянською. 1899 р. у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки "Думи і мрії", письменниця  активно друкується в журналах "Народ", "Житіє і слово", "Літературно-науковий вісник", готує нову збірку "Відгуки" (1902 р.)

Леся співпрацювала  з гуртком молодих київських  літераторів "Плеяда", саме для  них 1889 р. склала список творів тих російських письменників, які слід перекласти. У цей період пише оповідання "Така її доля", "Святий вечір", "Весняні  співи", "Метелик"..., які публікуються в журналах "Зоря", "Дзвінок".  

Березень 1901 р. - Сергій Мержинський помер на руках у  Лесі, а вона за цю одну ніч написала ліричну драму "Одержимая", використовуючи древній біблійний сюжет.

На власні кошти 1903 р. Леся організувала експедицію для  запису на фонограф героїчного епосу  українського народу від його творців  і носіїв — кобзарів-бандуристів  та лірників, як результат незабаром  вийшла збірка "Думи". Того ж року поетеса завершила писати поему "Одно слово".

Поетеса вражала  всебічною освіченістю, ґрунтовною обізнаністю з літературою і  мистецтвом багатьох народів світу, знанням мов, глибоким проникненням у суспільне життя. Крім української  і російської, Леся Українка досконало  володіла французькою, німецькою, англійською, італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською мовами. Це давало їй змогу  читати в оригіналі художні і  наукові праці багатьох народів, користуватися бібліотеками не тільки Києва, Львова, Одеси, Мінська, Москви, Петербурга, а й Відня, Берліна, Женеви, Мілана та багатьох інших міст.

У дев'ятнадцятирічному віці Леся Українка написала для навчання своїх молодших сестер підручник "Стародавня історія східних народів".

Вона мужньо перенесла  кілька операцій, вела "тридцятилітню  війну" з тяжкою недугою, однак, що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав її дух, незламнішою  її воля і жадоба до життя – Леся твердо поклала – іти тільки вперед, тільки з оптимістичною вірою  в майбутнє і бадьорою вогнистою  піснею!

Як талановита перекладачка, Леся Українка зводила мости між  народами своїми перекладами на українську мову творів М. Гоголя ("Запропаща  грамота", "Зачароване місце"), І. Тургенєва ("Німфи"), Г. Гейне ("Книга  пісень"), Г. Гауптмана ("Ткачі"), віршів А. Міцкевича, В. Гюго, Дж.-Г. Байрона, ряд ліричних пісень Стародавнього  Єгипту...

7 серпня 1907 р. Леся  Українка та Климент Квітка  офіційно оформили шлюб у церкві  і оселились на вулиці Великій  Підвальній (тепер вул. Ярославів  вал) у Києві. 21 серпня вони  разом вирушають до Криму, де  Климент одержав посаду в суді. Поетеса у цей час багато  працює на літературній ниві  – завершила драматичну поему  "Айша та Мохаммед", поему  "Кассандра", надіслала до альманаху  "З неволі" драматичну поему  "На руїнах", написала поезію "За горою блискавиці", продовжила  роботу над творами "У пущі", "Руфін і Прісцілла".

Останні роки життя  Лесі Українки пройшли в подорожах  на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням  фольклору, інтенсивно опрацьовувала  власні драми ("Бояриня", 1913 р.). На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти  своєї так і ненаписаної драми "На берегах Александрії". Символічне значення її творчості можна прочитати  в молитві дітей до Геліоса  над манускриптами. Померла поетеса 1 серпня 1913 р. в місті Сурамі (Грузія) в оточенні рідних і друзів. Похорони відбулися через кілька днів у  Києві на Байковому кладовищі (на похорон прибули делегації з  різних частин України, Росії, Кавказу...)

30 записів веснянок  і пісень з голосу Лесі Українки  зробив Микола Лисенко, 225 пісень  увійшло до збірки "Народні  мелодії. З голосу Лесі Українки", яку упорядкував і видав 1917 р. її чоловік Климент Квітка.

Лесі Українці присвячено художній фільм М. Мащенка "Іду  до тебе" (1972 р.) за сценарієм І. Драча, науково-популярні картини "Леся Українка" (1957 р., 1969 р.), документальну  стрічку "Леся Українка" (1971 р.). Найвідоміші  екранізації її творів — "Лісова пісня" (1961 р., В. Івченко) та "Лісова пісня. Мавка" (1980 р., Ю. Іллєнко), "Спокуса  Дон Жуана" (1985 р., В. Левін), телевізійна  вистава "Оргія" (1991 р.). Композитор М. Скорульський 1936 р. написав балет "Лісова пісня" за однойменною  драмою-феєрією Лесі Українки. Режисером  С. Пасічником було поставлено поетичну виставу за поезіями Лесі Українки "Монологи. Вечір Слова" та виставу "Адвокат Мартіан".

Музеї та пам'ятники Лесі Українці є в Телаві, Києві, Колодяжному, Новограді-Волинському, Сурамі, Ялті...

Лісова  пісня — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки. П'єса написана в 1911 році, вперше була поставлена 22 листопада 1918 році в Київському драматичному театрі.

Історія створення

У чорновому варіанті драма була написана влітку 1911 року в Кутаїсі впродовж 10 — 12 днів. Остаточне  доопрацювання та редагування твору  тривало до жовтня того ж року. Леся Українка в листі до сестри Ольги  від 27 листопада 1911 році так згадувала  про напружену роботу над «Лісовою піснею»:« Писала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті»… Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила.  »

В листуванні письменниці  є згадки про те, що стало поштовхом  до написання твору. В листі до матері від 2 січня 1912 році Леся Українка писала:« Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам'ятаєш – у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік.  »

Численні переробки, закреслення та дописки в чорновому  автографі свідчать про складну  та наполегливу працю над твором. Автограф не становить єдиного цілого, має кілька текстових нашарувань і відбиває різні етапи роботи — від первісного до остаточного.

Цікавим є первісний  начерк дії 1, що іноді скидається на розгорнутий план, де фіксувався зміст  окремих сцен і де поетичний текст  іде впереміж з прозою, так, як він  народжувався у творчій уяві письменниці.

Сюжет

Драма-феєрія в 3-х  діях

Пролог

Старий ліс на Волині, дика і таємнича місцина. Початок  весни. З лісу вибігає "Той, що греблі рве". Він перемовляється з потерчатами  та Русалкою, яка нагадує йому про  своє кохання, дорікає зрадою. Водяник  сварить Русалку, що вона водиться з  облудливим чужинцем. Він тільки зводить  Русалок.

Дія перша

У тій самій місцевості дядько Лев та його небіж Лукаш  збираються будувати хату. Лев —  старий чоловік, добрий. Лукаш ще молодий  парубок. Старий розповідає хлопцеві, що треба уважно ставитися до лісових  жителів. Лісовик говорить Русалці  про те, що Лев не скривдить їх.

Лукаш робить з очерету  сопілку, на голос якої приходить  Мавка, яка перед тим розмовляла з Лісовиком. Лісовик попереджав дівчину, щоб оминала людей, бо від  них тільки лихо.

Коли Лукаш збирається ножем надрізати березу, Мавка  зупиняє його і просить не кривдити своєї сестриці. Лукаш дивується, що зустрів у лісі таку незвичайно пишну та вродливу панну, запитує, хто  вона така. Вона називається Мавкою лісовою.

Дівчина подобається  Лукашеві своєю мінливою вродою, ласкавою мовою, чутливістю до музики й краси. Він розповідає, що люди паруються між собою, коли кохають.

Говорить хлопець  Мавці й про те, що вони збираються будувати в лісі хату.

Мавка й Лукаш  закохуються одне в одного.

Дія друга

Пізнє літо, на галявині вже побудовано хату, посаджено город. Мати сварить Лукаша, що він даремно  витрачає час, граючи на сопілці. Вона кричить і на Мавку, називаючи  її ні до чого не придатною нечупарою. Дорікає їй за одяг, висилає жати. Але Мавка не може жати колосочки, бо вони промовляють до неї.

Лукаш пояснює Мавці, що матері потрібна невістка, яка б  працювала на полі й у хаті. Мавка  силується зрозуміти всі ці закони своїм закоханим серцем, але такі дрібні турботи чужі їй, вона живе всесвітньою красою.

До обійстя приходить  вдова Килина. Вона бере у Мавки  серп і починає жати. З Лукашем  вона жартує, а потім іде до хати. Мати ласкаво приймає її. Лукаш проводжає Килину до села.

Мавка потерпає, та Русалка  заспокоює її, але застерігає від  кохання, яке може занапастити вільну душу. Попереджає Мавку й Лісовик. Він просить її згадати про  свою волю, красу природи, звільнитись від пут людського кохання.

Мавка збирається знову  стати лісовою царівною. Вона вдягається у багряницю, срібний серпанок. До неї починає залицятися Перелесник. Вони починають танцювати. Але з’являється  Марище, яке хоче забрати Мавку. Вона кричить, що ще жива.

Лукаш поводиться з  Мавкою грубо і кричить матері, що хоче засилати старостів до Килини. З горя Мавка йде до Марища.

Дія третя

У хмарну осінню ніч  біля Лукашевої хати бовваніє постать  Мавки. З лісу виходить Лісовик. Він  пояснює, що наказав перетворити  Лукаша на вовкулаку. Але Мавка надіється  перетворити його на людину силою  свого кохання. Лукаш лякається Мавки, тікає від неї.

Куць розповідає, що у сім’ї Лукаша порядкують злидні, свекруха з невісткою сваряться.

Мавка перетворюється на суху вербу, з якої хлопчик Килини вирізує сопілку. Сопілка промовляє  голосом Мавки: "Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає..."

Килина хоче зрубати  вербу, але Перелесник рятує її.

Килина просить  чоловіка повернутися на село. Приходить  загублена Доля, що вказує на сопілку. Лукаш дав Мавці душу, але позбавив її тіла. Але вона не журиться тілом, її кохання тепер вічне. Кульмінацією дії стає останній монолог Мавки,де вона звертається до Лукаша:« 

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось  воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами  вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в  рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, -

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити  люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим  вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в  гаю...

Грай же, коханий, благаю!  »

Лукаш починає грати. Мавка спалахує давньою красою, і  чоловік кидається до неї. Але  вона зникає. Починається сніг. Лукаш  замерзає з усмішкою на устах.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

У "Лісовій пісні" втілилося народне сприйняття навколишнього  світу, давнє міфологічне мислення українців.

Гостро постає проблема відносин людини і природи, які дуже часто не є гармонійними. Людина звикла ставитися до природи, як до засобу, що робить її життя зручнішим. Використовуючи природні дари, людина не помічає своїх шкідливих дій.

Мавка є втіленням  не тільки краси і беззахисності  природи, але й духовної краси  людини, що не може бути знищена в  повсякденних дрібних турботах. Вона вічно відроджується.