Ризики в Укрсоцбанку

 

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. КРЕДИТНИЙ  РИЗИК В ПРОЦЕСІ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1. Сутність кредитного ризику
2. Формування кредитного портфелю комерційного банку за основними вимогами НБУ

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА, ПОСЛУГИ,  А ТАКОЖ ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ ПАТ «УКРСОЦБАНКУ».

2.1 Організаційна структура  ПАТ «Укрсоцбанку»

2.2 Послуги, що надаються банківською установою

2.3 Валютні операції та особливості їх здійснення ПАТ «Укрсоцбанк»

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ ПАТ “УКРСОЦБАНК” ТА ОСОБЛИВОСТІ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Висновки

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Головною ланкою кредитної системи  у будь - якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період. Банки є одним із головних інструментів здійснення реформ, однією з найважливіших структур ринкової економіки. Стан економіки негативно позначається на розвитку банків України. Щоб вчасно, оперативно, по нагоді здійснювати кредитування економіки держави банки повинні мати у своєму розпорядженні кошти.

Комерційна діяльність банків в нинішніх умовах ускладнена відсутністю  сформованого грошового ринку країни, непідготовленістю клієнтів, недосконалістю системи страхування, загальною  кризою неплатежів. В цих умовах особливе значення приділяється збалансованості  пасивів банків по власним і запозиченим  джерелам, збалансованість пасивної і активної частини балансу, а  також відповідність формування власних коштів до вимог, що пред`являються  зі сторони Національного банку  України.

Таким чином, становлення в Україні  сучасної банківської справи і банківської  системи висуває на перше місце  проблеми, які пов`язані з ризиками кредитних операцій банку, з достатністю власних коштів для формування резервної бази під забезпечення кредитних операцій.

У зв’язку з цим дослідження  питань оцінки та аналізу кредитного ризику в діяльності банку набуває  особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об`єктом дослідження  в даній курсовій роботі виступає механізм формування і використання резервної бази банків та регулювання їх діяльності за допомогою економічних нормативів, а також досягнення комерційними банками встановлених НБУ розмірів статутних фондів.

Мета курсової роботи – це розкриття механізму формування резервної бази комерційних банків і механізму управління кредитними ризиками, як зі сторони самих комерційних банків, так і зі сторони держави в особі Національного банку України.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку  України, що знайшло своє відображення у законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, інструкції НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, Положення НБУ “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень від 31.08.2001р. № 375, Положення НБУ “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків”, Закон України “Про заставу”.

Робота розкриває взаємовідношення двох рівнів банківської системи України: Національного банку України і комерційних банків, допомагає зрозуміти, що встановлення певних нормативних вимог до пасивів комерційного банку – це об`єктивна необхідність для захисту інтересів вкладників, акціонерів і інших контрагентів банків, а також для ефективної роботи самого банку і ефективності банківської системи України.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. КРЕДИТНИЙ  РИЗИК В ПРОЦЕСІ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

 

1.1 Сутність кредитного ризику

 

Кредитний ризик – можливість того, що вартість активів банку, насамперед кредитів, зменшиться у зв’язку з нездатністю або небажанням клієнта (позичальника) повернути борг або частину боргу, включаючи за договором відсотки.

Якщо кредит не повертається в банку зменшується капітал, виникає дефіцит коштів. Якщо кредитні збитки великі, то це навіть може призвести до банкрутства. У випадку, коли сума неповернених кредитів перевищує розмір власних коштів банку, банк стає несплатоспроможним, оскільки обсяг реально наявних у неї активів є менше розміру зобов'язань і повна їхня оплата стає неможливою. При цьому страждають не тільки інтереси власників, акціонерів, учасників банку, але, найчастіше, і вкладників - фізичних і юридичних осіб, розрахунки, по ракунках яких припиняються.

Тому управління кредитним  ризиком має дуже велике значення в системі управління банківськими ризиками, і є необхідною частиною стратегії і тактики виживання  і розвитку комерційного банку. Крім того, тема управління кредитним ризиком  найбільше розроблена в банківській  практиці, кредитний ризик комерційних  банків знаходиться під особливим  спостереженням НБУ і регулюється  багатьма нормативних актів.

Управління кредитним  ризиком вимагає постійного контролю за структурою портфеля позичок і їхнього якісного складу. Банки змушені обмежувати норму прибутку, страхуючи себе від зайвого ризику. Він повинен проводити політику розосередження ризику і не припускати концентрації кредитів у декількох великих позичальників, що може обернутися серйозними наслідками у випадку неповернення позички одним із них. Банк не повинен надмірно ризикувати коштами вкладників, фінансуючи спекулятивні (хоча і високоприбуткові) проекти. За цим дуже уважно спостерігають контрольні органи НБУ в ході періодичних ревізій.

Крім того, кредитний ризик  залежить від зовнішніх (пов’язаних зі станом економічного середовища, із коньюнктурою) і внутрішніх (викликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можливості управління зовнішніми чинниками обмежені, хоча своєчасними діями банк може у відомій мірі зм'якшити їхній вплив і запобігти значним втратам. Проте основні важелі управління кредитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Кредитна політика належить до числа стратегічних планів комерційного банку. Вона фіксується у меморандумі кредитної політики банку і визначає довгострокову мету, шляхи розвитку банку, а також комплекс дій щодо втілення їх у життя.

Кредитна політика банку  визначається, по-перше, загальними установками  відносно операцій із клієнтурою, розробляється  і фіксується в меморандумі про  кредитну політику і, по-друге, практичною діяльністю банківського персоналу, який втілює в життя ці установки.

При проведенні кредитної  політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання  інтересів банку, його акціонерів і  вкладників та суб'єктів господарської  діяльності з урахуванням загальнодержавних  інтересів.

Принципи кредитної політики можна поділити на два види: загальноекономічні та специфічні.

Загальноекономічні принципи включають управління кредитними операціями, процес кредитування (дотримання терміну, цільового характеру, забезпеченості, платності), цілеспрямованість.

До специфічних принципів  належать ліквідність, дохідність, надійність.

Принцип управління кредитними операціями. Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на раду директорів банку. Остання делегує функції щодо практичного управління на нижчі рівні управління і формулює загальні принципи й обмеження кредитної політики.

Банківське кредитування здійснюється у відповідності з  принципами дотримання терміну, цільового  характеру, забезпеченості, платності.

Принцип дотримання терміну означає, що позика має бути повернута в попередньо обумовлений термін. Від дотримання цього принципу залежить можливість банку надавати кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернення позики.

Принцип цільового характеру. Цільовий характер кредитування передбачає вкладення кредитних коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання дає змогу комерційному банку приймати об'єктивніше рішення про можливість видачі кредитів, служить певною гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип забезпеченості. Одним із принципів банківського кредитування є забезпечення зобов'язань позичальника щодо повернення позики. Це може досягатися за рахунок застави майна, на яке банком відповідно до закону може бути звернуто стягнення.

Принцип забезпеченості кредиту  означає наявність у банку  права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність  позичальника.

У ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступають різні види майна  позичальника. Комерційні банки можуть надавати і не забезпечені майном кредити (бланкові позики), однак вони мають обмежене використання, пов'язані  з великим ризиком для банку  і видаються під високий процент.

Видаючи кредити юридичним  і фізичним особам, банк вимагає  не тільки повернення їх у встановлений термін, а й виплати процентів  за користування ними.

Принцип платності. В умовах ринкових відносин процент виражає споживчу вартість позичкового капіталу і є частиною додаткової вартості, що виплачується позичальником власникові цього капіталу.

Слід також відзначити, що на величину процентної ставки і  на діяльність банку взагалі дуже впливає банківський ризик. Щодо кредитної діяльності, то при формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати:

• кредитний ризик, при якому позичальник не може погасити свій борг;
• ризик ліквідності, при якому в банку може виявитися недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки;
• процентний ризик – ризик змін процентних ставок, що негативно відобразиться на прибутку банку;

Кредитний ризик має контролюватися для підтримання його на відповідному рівні. Цього рівня можна досягти  за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів:

• кредит надається лише тим постачальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною;
• кредитну угоду укладають таким чином, щоб виключити можливість її невиконання;
• постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу.

Принцип цілеспрямованості. Загальна мета комерційного банку повинна визначати пріоритети його політики з позиції дохідності, рентабельності, ліквідності, мінімізації ризиків, оптимізації портфеля (кредитного, депозитного, цінних паперів) та інших напрямів його діяльності. Цей принцип передбачає дотримання мети, яка була поставлена перед банком, і дотримання основних напрямів її реалізації.

Принцип ліквідності. Найважливішою функцією банку є підтримання достатності ресурсів, які відповідають потребам ліквідності при пред'явленні чеків до оплати, погашення депозитів, фінансування позичок. Ліквідність банку - це здатність банку вчасно розраховуватися за своїми грошовими зобов’язаннями. Потреби в готівкових ресурсах задовольняються завдяки залученим і позиченим коштам, погашенню позичок, платежам за інвестованим банком капіталом, продажу активів. Ризик ліквідності виникає через раптове скорочення обсягу готівки та зумовлене цим залучення додаткових коштів за вищою ціною.

Принцип надійності. Важливою умовою видачі кредитів є надійність потенційного позичальника і прогнозування ризику неповернення кредиту. В процесі роботи перед укладанням кредитного договору працівник банку зобов'язаний ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит.

Оцінюючи персональні  якості позичальника, банк зосереджує свою увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійні якості, матеріальне забезпечення.

Ретельно вивчається фінансовий стан позичальника, ліквідність балансу, ефективність використання власних  і позичених коштів. Для цього  використовується бухгалтерська і  статистична звітність позичальника за минулі періоди, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози його фінансового  стану протягом усього строку користування позикою.

Принцип дохідності. Дохід банку залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень та інвестицій, розміру процентної ставки за кредитами, що видаються, від величини і структури активів банку. Тому ці всі показники повинні ретельно аналізуватися банком, і необхідно робити все для підтримання їх на належному рівні.

Що стосується типів кредитної  політики, то вона залежно від позиції  банку на фінансовому ринку, його зростання й розвитку може бути агресивною і помірною.

У банку розробляється  письмовий меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники певного банку. Перш за все формулюється загальна мета політики. Ступінь ризику має відповідати нормальній нормі дохідності за позиками з урахуванням вартості кредитних ресурсів банку.

Водночас банк не рекомендує розширювати видачу позик для  довгострокових інвестицій, позик особам із сумнівною репутацією, позик під  акції компаній закритого типу тощо.

У документі можуть бути визначені й географічні райони, де можлива кредитна експансія комерційного банку.

У меморандумі мають бути правила про порядок або умови  видачі кредитів власним працівникам  банку, про процедуру стягнення  простроченої заборгованості, про овердрафти і т.д.

Виходячи із вітчизняного й світового досвіду, вимог оптимізації  кредитної політики, можна скласти  теоретичну модель формування оптимальної  політики, яка зумовлена методологічно  обов'язковими вимогами у процесі  формування кредитної політики та організації  кредитного процесу повинна включати:

• загальні положення й цілі кредитної політики, які визначають стратегію комерційного банку у сфері кредитування;
• визначення тактики банку щодо управління кредитними операціями з боку персоналу банку;
• деталізація конкретних операцій та підходи до організації кредитного процесу на різних етапах виконання кредитного договору банку з клієнтом;
• систему заходів щодо контролю і управління кредитним процесом.