Агроекономічний аналіз рослинницької галузі ТОВ «Етнопродукт» с. Бутівка Городнянського р-ну

Кукурудза — одна з давніх землеробських культур. Її історія як землеробської культури налічує близько 4500 років, а вік — 60 тис.  років.  Батьківщиною  кукурудзи  вважають  райони Центральної і Південної Америки(Мексика, Перу, Болівія). Найбільш вірогідно, що кукурудза походить від дикої форми, яка з часом шляхом природного схрещування з одним із видів найближчих її диких родичів —  тріпсакум і теосинте дала сучасну кукурудзу(П. М. Жуковський). Існує також думка, що її попередником була плівчаста кукурудза. З Америки кукурудзу наприкінці XV ст. було завезено в Європу, а в XVI ст. — в Китай, Індію, Африку та інші країни. В Україні кукурудзу вирощують з кінця XVII ст. У  світовому  землеробстві  кукурудза  займає  тепер  близько 130 млн га, валові збори її зерна досягають 470 млн т і більше за рік. Найбільші посівні площі кукурудзи зосереджені в США— близько 30 млн га, Бразилії(до12 млн га), Індії(6 млн га), Румунії(3 млн га). В  Україні  кукурудзу  вирощують  залежно  від  року  на  площі4,7– 5,9 млн га, у тому числі на зерно до1,2 млн га, на силос і зелений корм3,5 – 4,6 млн га. Основні посіви кукурудзи на зерно в нашій країні розміщені в Степу й Лісостепу, на силос і зелений корм— в усіх зонах. В Україні кукурудза — одна з найбільш урожайних зернових культур. За середньою врожайністю зерна(35,4 ц/га в1986 – 1990 рр.) вона поступається лише рису(47,4 ц/га) та озимій пшениці(40,2 ц/га).

Високі врожаї зерна кукурудзи одержують господарства, які вирощують її за інтенсивною технологією. Так, у Черкаському районі Черкаської області середня врожайність кукурудзи досягала53,2 ц/га, у багатьох господарствах Криничанського району Дніпропетровської області 60 – 65 ц/га. Урожайність силосної маси кукурудзи в багатьох господарствах перевищує 500 – 700 ц/га.

Висока врожайність кукурудзи у кращих господарствах України— свідчення великих біологічних можливостей цієї культури, наявності реальних резервів значного збільшення її валових зборів.[3]

 

1.2. Біологічні особливості.

 

За сучасною класифікацією вид Zea mays L. за плівчастістю, внутрішньою і зовнішньою будовою зерна має 8 підвидів:

1) розлусна(everta Sturt.) — зерно  дрібне із загостреним верхом  або округле, ендосперм скловидний, у зерні міститься10 – 14,5 %  білка, 62 – 72 % крохмалю. Використовують для виготовлення круп, пластівців, повітряної кукурудзи;

2) крохмалиста(amylacea Sturt.) —  зерно гладеньке, округле, ендосперм  борошнистий, рихлий, містить крохмалю71,5 – 82,6 %, біл-ка6,9 – 12,1 %;

3) зубоподібна(indentata Sturt.) —  зерно крупне, сплющене, на верхівці  має вм’ятину, роговидний ендосперм  розвинений лише на бічних  сторонах зерна, вся інша частина  борошниста; вміст крохмалю в  зерні68 – 75,5 %, білка9 – 13,5 %;

4) кремениста(indurata Sturt.) — зерно округле, ендосперм скловидний, лише в центрі борошнистий, крохмалю містить65 – 83 %, біл-ка7,7 – 14,8 %. До цього підвиду належать багато скоростиглих сортів і гібридів;

5) цукрова(saccharata Sturt.) — зерно зморшкувате, майже повністю заповнене прозорим роговидним ендоспермом; містить багато декстрину і протеїну, до30 % крохмалю, стільки ж цукрів та полісахаридів, 12,8 % білка, 8,1 % жиру; використовується у консервній промисловості;

6) воскоподібна(ceratina Kulesch.) — ендосперм воскоподібний, зовнішня  його  частина  за  твердістю  не  поступається ендоспермурозлусної кукурудзи; полісахариди представлені воскоподібним абоклейким крохмалем;

7) крохмалисто-цукрова(amyleo-saccharata Sturt.) — у  нижній частині зерна  є борошнистий ендосперм, а у  верхній, як у цукрової, характерна  зморшкуватість;

8) плівчаста(tunicata Sturt.) — зерно  повністю в колоскових лусках, які в дозрілому качані сильно  розвинені.

Кукурудза -однорічна,однодомна,роздільностатева,перехреснозапильна рослина родини злакових, підродини просоподібних. Як усі хліба другої групи, кукурудза теплолюбна культура. Мінімальна температура проростання насіння більшості гібридів і сортів 8 – 10 °С, а нормально розвинені і дружні сходи з’являються при температурі 10 – 12 °С. Кукурудза, висіяна в холодний і перезволожений ґрунт, проростає дуже повільно, сходи її часто бувають зріджені, бо набубнявіле насіння уражується грибними хворобами і втрачає польову схожість. Перспективними є виведені селекціонерами біотипи кукурудзи, здатні проростати при температурі 5 – 6 °С. Сходи кукурудзи витримують температуру до мінус 3 °С, у фазі 2–3 листків — до Мінус 3 – 5 °С. Кукурудза краще витримує весняні заморозки, ніж ранні осінні(мінус2 – 3 °С), які пошкоджують зерно незрілих качанів і різко знижують його схожість і товарну якість. Більш вибагливі до тепла сорти і гібриди зубоподібної групи, менше — кременистої. Кукурудза найкраще росте і розвивається при середньодобовійтемпературі до25 °С. При більш низьких температурах(14 – 15 °С) ріст рослин затримується, а при зниженні їх до біологічного мінімуму(10 °С) припиняється. Високі температури(25 – 30 °С) кукуруза до цвітіння витримує добре, але якщо вони в період викидання волотей і з’явлення стовпчиків качанів перевищують30 – 35 °С, різко порушується нормальний хід цвітіння і запліднення рослин(розрив у часі між появою стовпчиків і розтріскуванням пиляків сягає7 – 8 днів), внаслідок чого спостерігається значна череззерниця в качанах. Максимальна температура, за якої припиняється ріст кукурудзи,  становить 45 – 47 °С.  Сума  біологічно активних  температур, необхідна для дозрівання скоростиглих гібридів і сортів, становить 1800 – 2000 °С, середньо і середньоранньостиглих2300 – 2600 °С, пізньостиглих3000 – 3200 °С. Одні вчені відносять кукурудзу до посухостійких рослин, інші— до вологолюбних. Кукурудза в ранні фази росту й розвитку(до утворення генеративних органів) справді може тривалий час перебуватиу стані в’янення, а при випаданні опадів відновлювати життєздатність і продовжувати вегетацію. Крім того, коренева система кукурудзи глибоко проникає у ґрунт і добре засвоює вологу з глибоких його шарів. На утворення одиниці сухої речовини кукурудза витрачає майжеудвічі менше води, ніж хліба першої групи. Коефіцієнт її транспірації становить у середньому 246 (174 – 406). Це він міг стати підставою для віднесення кукурудзи до посухостійких рослин. Проте після утворення на рослинах8 – 9 листків і особливо з появою волоті потреби кукурудзи у волозі різко зростають, досягаючи максимуму вперіод від початку цвітіння(викидання волоті) до початку молочної стиглості. Триває він приблизно місяць і є найбільш критичним длякукурудзи за її потребою у волозі. В цей період кукурудза використовує близько70 % вологи від загальної спожитої її кількості. Встановлено, що навіть короткочасна(2 – 3-денна) ґрунтова посуха у період викидання волотей чи запилення(якщо при цьому спостерігається в’янення рослин) може призвести до зниження врожаю на22 %.

 Кукурудза дуже чутлива  до вологи також під час  наливання зерна. Оптимальна вологість  ґрунту в період активної вегетації  має становити75 – 80 % НВ, що забезпечується  випаданням у літку до300 ммопадів. Разом з тим надлишок вологи, зокрема близьке залягання ґрунтових  вод, негативно впливає на розвиток  кукурудзи. У надмірнозволоженому  ґрунті  через  поганий  доступ  повітря  дуже  повільнопроростає  насіння, що призводить до його  загнивання; слабко розвивається  коренева  система;  рослини погано  засвоюють  фосфор  іпогіршується  їх  білковий  обмін;  вони  жовкнуть  і  дають  низькийврожай. За надмірних  опадіву період достигання та  збирання врожаю качани ушкоджуються  грибними хворобами, що призводить  дозниження врожаю зерна і  погіршення його якості.

Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування інших польових культур. Проте найкраще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу і не заболочуються при цьому, проникні для повітря, мають достатню кількість легкозасвоюваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (рН5,5 – 7).

Кукурудза —  світлолюбна рослина. Для утворення листкової поверхні та нагромадження достатньої кількості органічних речовин вона потребує інтенсивного сонячного освітлення в усі фази росту і особливо в початкові. Навіть незначне затінення молодих рослин призводить до їх «стікання» — витягування і пожовтіння, що негативно позначається на продуктивності посівів. Тому для вирощування високих врожаїв важливо дотримувати оптимальної густоти стояння рослин, знищувати бур’яни протягом усього періоду вегетації. Кукурудза — рослина короткого світлового дня. Вона швидше закінчує вегетацію при тривалості світлового дня 8 – 9 год, а при 12 – 14 год вегетаційний період її подовжується.

 Розрізняють такі фенологічні  фази росту кукурудзи: проростання  насіння, сходи, утворення 3-го листка, кущення, вихід у трубку(11 – 13-й  листок), викидання волотей, цвітіння, формування і достигання зерна  молочної, воскової і повної стиглості. У розвитку чоловічих суцвіть  виділяють 9 етапів органогенезу:І— конус  наростання  недиференційований;  ІІ— диференціація конуса наростання; ІІІ— швидкий ріст конуса наростання в довжину і формування бічних гілок волоті; IV — формування колоскових лопатей; V — формування квіток у колосках; VI — утворення пилку в пиляках; VII — ріст у довжину всіх члеників суцвіття, витягування  тичинкових  ниток,  завершення  формування  статевих  клітин; VIII — викидання волотей; ІХ— цвітіння волоті. У розвитку жіночих суцвіть визначено12 етапів: І— конус наростання качана недиференційований; ІІ— диференціація вкороченого пагона качана на вузли й міжвузля; ІІІ— витягування конуса наростання; IV — утворення і формування колоскових лопатей; V — закладання маточкового і тичинкового горбочків; VI — формування зародкового мішка і ріст стовпчика маточки; VII — завершення формування статевих клітин; VIII — викидання стовпчиків; ІХ— цвітіння, запилення; Х— формування зернівки; ХІ— молочна стиглість; ХІІ— перетворення поживних речовин зернівки на запасні.[1]

 

 

 

 

1.3. Сортові особливості

 

В Україні переважають посіви гібридів кукурудзи, які за врожайністю зерна й зеленої маси значно перевищують сортові. Це пов’язано з явищем гетерозису, яке виявляється у високій життєздатності гібридних рослин у першому поколінні. Розрізняють гібриди: сортолінійні — отримані схрещуванням сорту та самозапильної лінії; прості лінійні — схрещуванням двох самозапильних  ліній;  подвійні  між лінійні схрещуванням  двох  простих міжлінійних гібридів; трилінійні — схрещуванням простого міжлінійного гібрида й лінії; п’ятилінійні — схрещуванням трилінійного і простого міжлінійного гібридів.

За тривалістю вегетаційного періоду гібриди й сорти кукурудзи поділяються на ранньостиглі, середньоранні, середньостиглі, середньопізні та пізньостиглі з вегетаційним періодом відповідно 90 – 100, 105 – 115, 115 – 120, 120 – 130 і135 – 140 днів.

В Україні районовано, зокрема, такі гібриди кукурудзи: ранньостиглі — Валентина(№410), Дніпровський177 СВ, Експ178, Коле-ктивний95 М, Луч170 МВ, Оксана, Планета180, Радіус, Рая, Тетяна(№188), ТОСС 235 М, Харківський 199 МВ, ЦЕ 1190, Славутич 162 СВ та ін.; середньоранні — Авантаж, Анжела, Акцент МВ, Га-лина, Вектор МВ, ДК 250, Дніпровський273 АМВ, Олена, Зему 2241, ЛГ22.76, Мартон, Колективний225 МВ, ЛГ22.08, Мона, Сум  9402, Харківський 290 МВ та ін.; середньостиглі — Борисфен 301 МВ, Закарпатський 381 МВ, Краснодарський321 СВ, Крос292 МВ, Молдавський380 МВ, ОдМа338 МВ, Розвіта, Сефаріс, Юпітер М та ін.; середньопізні — Алтон, Борисфен433 МВ, ДНОД453 СВ, Одеський411 С та ін.; пізньостиглі — Луч630 МВ, Машук АМВ,Перекоп СВ, Призма та ін.

Із сортів кукурудзи в Україні районовані тільки 3: середньорання Дніпровська298, середньопізня Закарпатська жовта зубоподібна, пізньостигла Одеська10.[3]

 

1.4. Місце в сівозміні

 

У Лісостепу кукурудза найкраще росте після озимини, зернобобових, цукрового і кормового буряка, гречки, картоплі. В зоні Полісся кукурудзу розміщують після люпину, багаторічних трав, льону, зернобобових, озимих, картоплі. Кукурудза не належить до культур, дуже вимогливих до попередників.

Кукурудзу можна вирощувати як монокультуру. На чорноземах беззмінне вирощування, за умови щорічного внесення органічних добрив, можливе впродовж 6-10 років, а на менш родючих ґрунтах 3-5 років.

Проте монокультурне вирощування спричинюватиме погіршення фітосанітарної ситуації, а саме поширення шкідників, хвороб, специфічних видів бур'янів, стійких до застосовування гербіцидів Це вимагає інтенсифікації захисту кукурудзи від шкідливих організмів.

У районах достатнього зволоження лісостепової та поліської зон кукурудза на силос більше реагує на добрива, ніж на попередники.

У районах недостатнього зволоження не рекомендується висівати кукурудзу після культур, які висушують ґрунт на значну глибину, зокрема після цукрового буряку, суданської трави, соняшнику. Не варто сіяти після проса, щоб запобігти поширенню спільного шкідника - кукурудзяного метелика.[9]

 

 

 

 

1.5. Удобрення та їх вплив на врожай та якість продукції

 

Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування інших польових культур. Проте найкраще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу і не заболочуються при цьому, проникні для повітря, мають достатню кількість легкозасвоюваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (рН 5,5 – 7). Такими ґрунтами є чорноземи, темно-каштанові, темно-сірі. Кукурудза краще росте на добре аерованих ґрунтах. При нестачі кисню в ґрунті припиняється ріст її кореневої  системи, порушується засвоєння рослинами води і поживних речовин. Кукурудза вибаглива до родючості ґрунту. З урожаєм зерна 50 – 60 ц/га  або 500 – 600 ц/га  зеленої  маси  з  ґрунту  виноситься 150 – 180 кг/га азоту, 50 – 60 кг/га фосфору, 150 – 180 кг/га калію та багато  інших  поживних  речовин.  На  дерново-підзолистих  і  сірих лісових ґрунтах, вилугуваних чорноземах найбільш ефективними для кукурудзи є азотні добрива, на звичайних чорноземах — фосфорні, на торфових і легких супіщаних заплавних — калійні добрива.[3]

 

1.6. Обробіток грунту

 

 Кукурудза, розвиваючи  велику кореневу систему, 70 % якої  розміщується в орному шарі, дуже  реагує на глибину оранки. У  зв’язку з цим основний обробіток  ґрунту включає глибоку зяблеву  оранку з попереднім лущенням  або без нього, якщо кукурудзу  розміщують після картоплі чи  цукрових буряків.

На чистих полях обмежуються одним лущенням на 6 – 8 см, на забур’янених кореневищними бур’янами проводять дворазове лущення важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину10 – 12 см. На полях,забур’янених  багаторічними  коренепаростковими  бур’янами,  перший  раз лущать поле дисковими лущильниками на6 – 8 см, а другий— лемішними  ППЛ-10-25 при  з’явленні  розеток  бур’янів  на  глибину 12 – 14 см. Якщо проростання бур’янів продовжується, їх знищують плоскорізним  обробітком.  На  чорноземах  звичайних  і  південних оранку проводять плугами з передплужниками ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 на глибину27 – 30 см; на чорноземах змитих малогумусних, каштанових ґрунтах25 – 27 см; на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся на 20 – 22 см з поглибленням орного шару до35 – 40 см(краще двоярусними плугами ПНЯ-4-40 із знятими полицями на нижніх корпусах).Для повного знищення осоту перед лемішним лущенням площу,засмічену бур’янами у фазі розеток, обприскують розчином гербіциди амінної солі2,4Д у дозі4,0 – 6,0 кг/га за препаратом(у200 –300 л води). Проти багаторічних злакових вегетуючих бур’янів вносять раундап(6 – 8 кг/га за препаратом) або фосулен(3 – 6 кг/га в 150 – 200 л води).