Увага,творчість та фантазія в професійній діяльності

Довільна увага тісно  пов'язана з працею і мовою, у  взаємодії яких вона виникла й розвивається. Необхідною умовою довільної уваги є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважною, забезпечується постійний контроль за діями. Поставивши мету якоїсь діяльності, ми виконуємо це рішення. Досягнення мети трудової діяльності вимагає не тільки вміння зосереджуватись на ній, а й відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди, розподіляти свої зусилля на виконанні окремих етапів праці, хоча вони бувають і непривабливими, контролювати цей процес до кінця. І чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимагає вона довільної уваги. Чим більше зовнішніх і внутрішніх перепон трапляється на шляху досягнення мети, тим більше зусиль необхідно докласти до підтримання уваги в належному напрямі.

Обидва види уваги —  мимовільна й довільна — мають  багато спільних рис і відмінностей, вони тісно пов'язані між собою  і взаємодіють. Довільна увага виникає  з мимовільної в міру утворення  узагальнених умовних зв'язків. Проте  й довільна стає мимовільною внаслідок  зміни мотивації Діяльності. Часто, приступаючи до виконання нової  роботи, розв'язування практичного  завдання, написання твору, людина усвідомлює потребу в їх виконанні й тому змушена мобілізувати свою волю, зробити неабиякі зусилля, щоб сконцентрувати на них розумові сили. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Цю увагу називають вторинною мимовільною, або післядовільною. Таку захопленість нерідко можна помітити в діяльності фахівців, зайнятих творчою працею:

• інженерів-конструкторів,
• технологів-розробників,
• налагоджувальників,
• письменників,
• художників,
• архітекторів,
• дослідників та ін.

 Вона має ознаки  як мимовільної — не вимагає  спеціальних вольових зусиль, так  і довільної — залишається  цілеспрямованою і передбачуваною. Перехід від довільної уваги в післядовільну зменшує напруженість діяльності через зменшення потреби у витрачанні зусиль на зосередження в роботі й тому підвищує її ефективність.

Не все в навчальній і трудовій діяльності може бути захоплюючим, багато в ній і рутинного. Тому треба привчати дітей бути уважними і до того, що зовсім не захоплює. Однак постійне підтримання уваги за допомогою вольових зусиль пов'язане з великим напруженням у роботі, що швидко викликає втому. Тож, виховуючи довільну увагу, слід спрямовувати більше зусиль на те, щоб зацікавити учнів змістом навчальної діяльності, виробити в них звичку до робота і тим полегшити перехід довільної уваги у продуктивнішу післядовільну.

У трудовій діяльності й  повсякденному житті люди бувають  уважні, неуважні та розсіяні. Ступінь  уважності — це стійка властивість  особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється протягом життя в досить обмеженому діапазоні залежно від обставин, потреб та досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважний в іншій. Тому подія людей за таким критерієм треба вважати певним чином умовним.

Велику суспільну цінність становить уважність як риса характеру, що віддзеркалює ставлення до людей, їхніх потреб, інтересів, переживань, запитів. Така уважність є основою чуйності й тактовності у ставленні до інших людей і мас бути неодмінною якістю керівників, педагогів, громадських і державних діячів.

Уважність або неуважність  позначаються на всіх сторонах особистості та її діяльності. Уважність — важлива умова чуттєвого й раціонального відображення дійсності, логічного ходу думки та її позитивних результатів. Неуважність завжди тісно пов'язана з невмінням довільно регулювати увагу, а це негативно відбивається на розумовій діяльності, порушуючи послідовність, доказовість, несуперечливість суджень та викликаючи емоційне відволікання думки. Проте причини неуважності криються не тільки в недоліках довільної увага, а й у відсутності знань.

Особливий інтерес викликає розсіяність уваги, яка полягає в перестрибуванні від одного зовнішнього об'єкта до іншого. Увага людини за мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішнім обставинам. Та її не треба плутати з «професорською розсіяністю», причиною якої виступає глибока концентрація уваги на одному об'єкті своїх пошуків, що є необхідною умовою зосередження особистості.

Однією з важливих характеристик  уваги є зв'язок уважності з діяльністю і спрямованістю особистості. На певному етапі свого розвитку людина починає дедалі більше виділяти об'єкти, на які спрямовується довільна увага, згодом сягаючи післядовільних її форм. Об'єкти, які виділяє суб'єкт у зв'язку з метою і змістом діяльності, поступово посідають домінуюче місце в його свідомості: Виробляється звичка, поглиблюється інтерес, посилюється мотивація до певної діяльності. Накопичення відповідного досвіту загострює увагу на найдрібніших деталях у предметах і явищах, малопомітних неспеціалістам. Так складається професіоналізація уваги, що починає формуватися ще в школі. Наприклад, заняття технічним конструюванням спонукає майбутнього робітника чи інженера приглядатися до машин, виробляти відповідні властивості уваги. Досліди з фізики виробляють навички концентрації уваги на істотних змінах, які помітити не легко, привчають бачити у явищах істотне, нове, формують мислення і внутрішню увагу. Уважність як риса особистості виявляється у своєрідному синтезі властивостей уваги, який сприяє активній професійній діяльності.

Є професії, в яких властивості  уваги мають надзвичайно важливе  значення і зумовлюють успіхи в роботі. Адже не можна собі уявити водія  автомобіля зовсім неуважним, виходячи з тих наслідків, до яких це може призвести. Неуважність оператора-диспетчера може дорого обійтися екіпажам і пасажирам авіалайнерів. Виникає проблема визначення індивідуальних властивостей уваги з метою професійної орієнтації, профвідбору, організації навчання. Кожному варто знати свої індивідуальні особливості уваги й ураховувати їх у повсякденному житті.

Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, проте не всі подразники вона відображає однаково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не помічає, що довкола нього відбувається, хоч на виробничій ділянці вирує життя: метушаться люди, гуркочуть механізми. З того, що залишається в полі його зору, одне сприймається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається в зону ясного бачення.

Свідомість індивіда не спроможна  відобразити все, що робиться навколо  нього, не може з'ясувати водночас усі  питання складного завдання. Для  їх чіткого усвідомлення потрібне виділення  окремих предметів і явищ дійсності  та послідовне їх відображення. Можливості ясного бачення дорослої людини обмежуються 4—6 об'єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних предметів і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію уваги можна порівняти з лінзою, яка збирає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і увага збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх на розв'язування проблем, що постають перед нею. Саме зосередженість на об'єктах дає змогу поглибити бачення, деталізувати явища та успішно розв'язати проблему. Якщо людина розпорошує пізнавальні і продуктивні сили одночасно на багатьох питаннях, у неї залишається менше сил, а звідси — слабкі результати. Послідовне зосередження уваги спочатку на одному питанні, а потім на іншому дає можливість глибше вивчати їх у всіх деталях і досягати вагоміших успіхів.

Увага — не саме відображення, вона не має свого предмета пізнання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна умова, форма окремої відображувальної й продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Отже, увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості свідомості на об'єктах, що забезпечує їх виразне відображення.

Увага завжди тісно пов'язана  з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти — означає бути уважним до об'єктів Діяльності. Напруження в діяльності завжди пов'язане з відповідним напруженням уваги. Увага слугує внутрішньою умовою психічної діяльності, завдяки увазі чуттєве відображення об'єктів зовнішнього світу відбивається у свідомості суб'єкта, а кожний акт цілеспрямованої діяльності доходить До свідомості. Саме від зосередженості уваги залежать повнота, чіткість і ясність нашого сприймання, уявлення, вирішення повсякденних проблем.

Увага конче потрібна людині для виконання кожного навчального чи трудового завдання. Особливого значення Увага набуває у засвоєнні нового знання.

2.3. Фантазія та її вплив на професійну діяльність людини.

Уява, як і всі інші пізнавальні  процеси, становить результат діяльності мозку людини, функцію кори великих  півкуль. Однак уява, найважливішою  роллю якої є програмування, створення  планів діяльності, пов'язана фізіологічно не тільки з корою, а й з більш  глибокими відділами мозку, зокрема  з гіпоталамо-лімбічною системою. Принциповим є зв'язок уяви з "блоком програмування, регуляції й контролю" мозку, який міститься в лобних долях. Усе це сприяє зворотному впливу фантазійних  та уявлюваних образів мозку на периферичні  частини організму.

Спостереження за письменниками, музикантами, іншими людьми, які мають  багату уяву і вразливість, свідчать, що уява впливає на протікання фізіологічних  процесів. Відомо, що Вольтер постійно захворював у річницю Варфоломіївської ночі - у нього підвищувалася температура  від однієї думки про тисячі вбитих внаслідок релігійного фанатизму  людей.

О. Р. Лурія описав феномен - людину з винятковою пам'яттю (Шерешевський), що мала також і яскраву точну  уяву, через яку могла впливати на власний організм (цей факт, до речі, ще раз доводить найтісніший  зв'язок пам'яті з образним мисленням  та уявою). Так, йому було достатньо уявити, що в одній руці він тримає шматок льоду, а в іншій гарячий предмет, як температура однієї руки знижувалась, а другої - підвищувалась. Цікаво, що такі яскраві уявлення інколи заважали, скажімо, здійсненню логічного мислення. Шерешевський, наприклад, розповідав, що йому якось потрібно було виступати в суді, він приготував промову, передбачаючи уявно, що суддя сидить праворуч, а він сам стоїть ліворуч від нього. Однак коли він зайшов до зали суду, виявилось, що суддя стоїть ліворуч, а він сам - праворуч, і "вся його логіка пропала", а справа була програна.

Коли людина уявляє собі, що вона робить певні рухи, ці рухи, як правило, і виникають, однак вони можуть бути непомітними і не контролюватися свідомістю. Такі рухи називаються  ідеомоторними. На їх розшифровці базуються  виступи деяких екстрасенсів, які "вловлюють" слабкі сигнали ідеомоторних актів  і вгадують напрямок руху людини (найбільше  відомий знаменитий Вольф Мессінг).

Якщо людині запропонувати  уявити, що вона піднімає певну вагу, то її м'язи напружуються і можна  зареєструвати біоструми м'язів. За цим принципом виконані протези  з біострумовим управлінням.

У професіях, пов'язаних зі спілкуванням з людьми, треба враховувати, що вплив  на уяву людини може принципово змінити стан здоров'я, поведінку тощо. Так, відомо, що студенти-медики нерідко помічають у себе або у своїх близьких уявні симптоми тих хвороб, які вони вивчають. Стан хворих погіршується, якщо вони почують розмову лікарів щодо їхньої хвороби, від необережного слова лікаря вони починають уявляти, що хворі дуже небезпечно, смертельно. Такі хвороби в медицині називають ятрогенними. Трапляються також нервові розлади в дітей, викликані помилками вчителів або вихователів, їх необережними, нетактовними вчинками чи словами - такі нервові розлади називаються дидактогенними.

З механізмами уяви пов'язані  проблеми посттравматичного стресу - психічного й фізіологічного стану  людини, яка зазнала психотравми  навіть у далекому минулому. Психологи та психотерапевти, що працюють з евакуйованими чорнобильцями й ліквідаторами авари на ЧАЕС, людьми, які пережили землетрус у Спігаку та інші трагедії, війни, пожежі та вигнання тощо, зазначають, що їхні пацієнти терплять муки від яскравих уявлень пережитих подій, їхні ейдетичні образи доповнюються й модифікуються уявою, постійним страхом бути поверненим у ту психотравмуючу ситуацію. Відповідні психотерапевтичні впливи базуються саме на роботі з уявою, заміні уявлюваних психотравматичних образів іншими та модифікації їх, інколи блокуванні образів пам'яті (зорових, слухових, тактильних).

Зазначаючи негативну  роль фантазії, яка заважає дослідженню  істини уявою, слід підкреслити, що розрізнити їхні функції дуже важко, подібно  до того, як "у річці важко відділити  холодну течію від загального потоку її вод" (Л. Голосовкер). Фантазія теж створює, однак насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним почуттям, зокрема, дитини.

Одначе наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов'язані вже не з  фантазією, а з уявою, фантазією  стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи, інсайти тощо. Стимульована фантазією уява створює "задуми поета" та "імажинативні світи", сила яких не в тому, що вони дублюють дійсність, а в тому, що вони роблять явним  і характерним те, що сховане в  предметах та їхніх взаємовідносинах, вони розкривають дійсність.

Отже, йдеться про "силу уяви, яка пізнає"-, і "силу фантазії, яка стимулює". Зрозуміло, що в  розвитку уяви досить принциповим є  етап формування "фантазії, яка стимулює", особливо в дитячому, підлітковому віці Але той факт, що фантазія й  уява життєво важливі для розвитку креативності, творчості, винахідництва, не викликає заперечень.