Увага,творчість та фантазія в професійній діяльності

Вивчення й аналіз наукової літератури дозволяє говорити про різні думки щодо визначення сутності понять “творча активність”.

Творча активність розглядається  авторами як показник і характеристика професійної діяльності (В.С.Біблер, Л.С.Виготський, С.С.Гольдентріхт). Деякі дослідники визначають її сутність як міру, ставлення до діяльності (О.В.Жуганов, Г.Л.Пономаренко, Г.І.Щукіна); ставлення до дійсності, комплекс властивостей, що поєднують інтелектуальні, вольові й емоційні процеси (М.Є.Воробйов, Е.Ю.Мізюрова).

У трактуванні визначення “творча активність” існує декілька підходів: особистісний (як складної, комплексної  характеристики особистості); діяльнісний (як інтегративна категорія, що перетворює діяльність у творчий процес); особистісно  діяльнісний (коли активність є важливою характеристикою діяльності творчої  особистості, що забезпечує їй професійний зріст і саморозвиток)[1].

Різні погляди щодо визначення сутності творчої активності підтверджують  складність досліджуваного феномена, інтерес багатьох дослідників до його вивчення, бажання виділити різні  сторони цього особистісного  утворення.

Джерелом творчої активності особистості виступає потреба, що визначає її спрямованість на творчий процес. Потреба у здійсненні творчих перетворень – показник високого рівня розвитку особистості.

У наукових вченнях творча активність трактується по  різному. Узагальнене пояснення природи  творчої активності знаходимо в  роботах вітчизняного дослідника С.Д. Максименка. Він вбачає в ній ґрунтовний атрибут психічного взагалі, пояснюючи  це такими механізмами психіки, як проектування й опредметнення; креативність виступає як визначальна й вихідна функція  існування психіки людини.[5]

А.С. Грузенберг в своїх  працях "Психологія творчості", "Геній  і творчість" розрізняє три  типи теорій:

1. Філософський тип, який  містить два підтипи: гносеологічний (пізнання світу за допомогою  інтуїції) та метафізичний (розкриття  метафізичної сутності в релігійно-етичній  концепції).

2. Психологічний, що має  два різновиди:зближення з природознавством, пов’язане з розглядом творчої  уяви, інтуїтивного мислення, творчого  екстазу та натхнення, об’єктивації  образів, творчості первісних  народів, юрби,дітей, творчості  винахідників (евріології), невід'ємної  творчості (у сні тощо) і відгалуження  психопатології (дослідження геніальності  та божевілля, впливу спадковості,  алкоголізму, статевих особливостей, ролі марнославства, особливостей  психічнохворих і медіумів).

3. Інтуїтивний з естетичним  та історико-літературним різновидами  (естетичний полягає в розкритті  метафізичної сутності світу  за допомогою художньої інтуїції) [20,c. 25].

2. ВИЗНАЧЕННЯ ЗНАЧУЩІСТІ ФАКТОРІВ УВАГИ ФАНТАЗІЇЇ І ТВОРЧОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ.

2.1. Творчість та її вплив на професійну діяльність людини

Особистість має здібності, мотиви, знання й уміння, завдяки яким вона може створити новий, оригінальний і унікальний продукт. Дуже велике значення в розкритті й розширенні творчих можливостей особистості мають її уява, інтуїція, неусвідомлювані компоненти розумової активності, а також потреба в самоактуалізації.

Отже, головна характеристика творчості це створення нового. Серед сучасних позицій науковців щодо природи творчості виділяють два підходи. Перший підхід розглядає творчість як діяльність спрямовану на створення нових суспільно значущих цінностей; основну увагу приділяють критеріям об’єктивної новизни й оригінальності продуктів творчої діяльності. Другий підхід пов'язує творчість із самореалізацією людини, з розвитком мотивації її

творчої діяльності. Критерій творчості є її цінність – особистість  самої людини, а не тільки продукт творчої діяльності. Основною та центром творчості є сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність.

У загальній структурі  творчої діяльності як системи можна виділити кілька основних підсистем:

• процес творчої діяльності;
• продукт творчої діяльності;
• особистість творця;
• середовище;
• умови, в яких проходить творчість.

Особистість творця характеризується здібностями, особливостями розуму, темпераментом, віком, характером тощо. Середовище й умови являють собою фізичне оточення, колектив, стимулятори та бар'єри у творчій діяльності та ін.

Творчий процес людини –  послідовність творчих актів. Творчий акт можна вважати умовною одиницею творчого процесу, зручною для аналізу та вивчення механізмів творчості.

Наукова творчість пов’язана  з діяльністю в певній галузі науки, наприклад хімії, математики. Її специфіка полягає в домінуванні тео-ретичного мислення, хоча останнім часом найчастіше переважає комбіноване мислення – теоретико-практичне. Можна виділити типове мислення фізика, біолога, математика тощо.

Однак ця закономірність властива не тільки науковій творчості.

Технічна творчість –  спрямована на створення нових машин, пристроїв, деталей і змінення їх функцій. До технічної творчості  належать винахідництво, конструювання, архітектура, художнє конструювання  пристроїв і раціоналізація процесів, пов’язаних із технікою.

Художню творчість розглядають  в аспекті самореалізації людини-творця. А не в створенні чогось нового в певній галузі культури.

Здатність до творчості пов’язана  з якимось видом діяльності чи культурою загалом. Без цього вона не може актуалізуватися, реалізуватися на практиці. Процес розвитку людини в певному розумінні можна назвати "створенням себе" – більш-менш повною реалізацією вищого Я в її самосвідомості та діяльності.

Здібності до творчості –  це не сукупність окремих якостей, кожна з яких сама по собі являє собою якусь здібність. Навпаки, окремі здібності, які слід розрізняти в психологічному портреті вченого чи художника, виявляються властивим йому цілісним ставленням до світу, саме завдяки цьому вони і стають здібностями до творчості.

Художня творчість людини – лише один із способів зустрітися із творчим Я та реалізувати його в загальнокультурному плані. Єдиним неспецифічним стрижнем різних видів творчості має бути зусилля людини наблизитися до свого справжнього Я, максимально реалізувати його в емпіричній дійсності.

Літературна, образотворча та музична творчість пов’язана з новими здобутками в кожній із цих галузей (наприклад, із створенням скульптури, написанням опери, роману, вірша).

Ігрова творчість спрямована на участь суб’єкта в грі, де потрібні зміни, нововведення, відгадка, пошук результату. Це може бути й гра маленького дошкільника, й гра професійного актора в кіно чи п’єсі. Деякі дослідники відносять до ігрової творчості значну частину поведінки людини.

До навчальної творчості  можна віднести майже всі види навчальної діяльності та засвоєння нових знань і виконання нових завдань. Навчальна творчість багато в чому асимілює інші види творчості, особливо в середній школі.

Військова й управлінська творчість мають багато спільного, тому що вони спрямовані на керівництво колективами людей і їх діяльністю, прийняття рішень у гострих ситуаціях бою, міжособистісних конфліктів і т.ін. Однак між ними є й принципова розбіжність: управлінська творчість зазвичай спрямована на створення чогось і виконання колективом корисної роботи, а військова пов’язана з руйнуванням, знищенням.

Побутова ("домашня") творчість  відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті. Вона пов’язана з вихованням дітей, розподілом бюджету, готуванням їжі, організацією відпочинку тощо.

Ситуаційна ("життєва") творчість пов’язана з виконанням завдань, які постають перед людиною поза роботою та домом, наприклад розв'язання задач переходу вулиці з інтенсивним транспортним рухом або пошуку дороги. Задачі можуть бути надзвичайно складними, бо час на їх розв'язання може бути обмеженим.

Комунікативна творчість  може проявлятись у різних видах  спілкування людей. Є багато її різновидів. Це творчість у бесіді, творчість  учителя, творчість студента, якому  зненацька поставили складне  запитання тощо. До цього виду творчості належать не тільки її мовленнєві прояви, а й міміка, жести ін. [10,c. 32-35].

У реальному житті ми маємо  справу переважно з комбінованими  видами творчості. Викладачеві приходиться  діяти не тільки в кому-нікативній царині, а й виконувати управлінські функції, приймати рішення в різних складних життєвих ситуаціях. Безумовно викладач має бути мінімально здатним до ігрової, наукової й технічної творчості, щоб зацікавити студентів, "підштовхнути" їх до творчості або виявити в них творчі здібності, розпізнати "творчий почерк". Це непросте завдання для виконаннят якого потрібно особливі вміння, знання та досвід.

Творчість як процес проходить  на різних рівнях: несвідомому, рівні підсвідомості, свідомості і надсвідомості. Кожний із цих рівнів має свою специфіку творення, механізмів творчості та характеру її продуктів. Найвищий рівень розвитку творчості – взаємодія між зазначеними її рівнями, коли "креативне поле" захоплює всі ділянки мозку. Внутрішнім змістом творчості можна вважати динамізм усіх якостей і властивостей людини в творчому акті. Такий динамізм становить основний зміст поняття творчого потенціалу. Його пов'язують з усвідомленням діяльнісних засад буття індивіда, під яким розуміють силу, здібності, потенційні можливості, енергію.

Політ фантазії є складовою  творчого процесу, забезпечується знаннями, підкреслюється здібностями і цілеспрямованістю, супрово-джується емоційним станом. Уся діяльність компонентів психічної активності сприяє утворенню різноманітних цінностей в усіх сферах людської діяльності.

Як складне психічне утворення  творчий процес має певні етапи: зародження ідеї, реалізації її у творчому акті;

• концентрація, накопичення знань, які
• прямо або опосередковано стосуються цієї проблеми;
• свідома і несвідома робота над матеріалами, об'єднання, вибір варіантів.

Творчий потенціал як цілісна  якість людини, є соціальною за своєю  сутністю, виникає в процесі соціалізації та проявляється у творчій активності людини. Звідси підготовленість до стабільної творчої праці спирається на творчу активність свідомості, яка є сформованою на пізнання та перетворення світу.

Особистість реалізується у творчості. Кожній людині потрібні мужність, впертість, віра в себе та своє покликання, щоб якнайповніше виявити себе у творчості. Творча особистість – це людина, яка має високий рівень знань і вміє відкинути звичайне, шаблонове. Для творчої особистості потреба в творчості нагальна й неодмінна.

Людина, яка займається творчою діяльністю, веде особливий спосіб життя. Її зв’язки з навколишнім світом і людьми багаті й різноманітні, вона багатозначно сприймає всі явища дійсності. Психологи називають такий стиль життя творчим стилем діяльності або творчою активністю.

Творча обдарованість є статистичною підсистемою, а вміння та навички – це динамічні показники, що формуються на основі обдарованості. Обдарованість, в свою чергу, регулює і стимуює творчу діяльність, сприяє вирішенню особистістю проблем, повязаних з пристосуванням до ситуації, інших людей та до себе самої. Обдарованість завжди повязана з творчістю. Якщо ж людина володіє високими творчими здібностями, то її діяльність більш оригінальна [5].

2.2.  Увага та її вплив на професійну діяльність людини.

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють  на мимовільну, довільну й післядовільну. Ці види уваги водночас е і ступенями її розвитку у філогенезі й онтогенезі.

Мимовільна увага —  це зосередження свідомості людини на об'єкті внаслідок його особливостей як подразника. Вона характеризується саме тим, що в даному разі об'єкти через ті чи інші особливості, їхнє значення для особистості або відношення до мотивів діяльності привертають до себе увагу, а то й захоплюють її цілком. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, вирізняються великою силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, посиленням або послабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи об'єкта, виділенням на певному фоні тощо. Нашу увагу привертає рокіт двигунів літака під час зльоту, миготіння світлового сигналу автомобіля, раптове зниження інтенсивності голосу вчителя, нові зразки виробничого обладнання в цеху. Зовнішні об'єкти викликають мимовільну увагу остільки, оскільки вони пов'язані з потребами, інтересами, прагненнями, почуттями, досвідом людей. «Мимоволі І ми уважні до того, що нас цікавить, має життєво важливе сигнальне значення, активізує і підтримує нашу діяльність.

Мимовільна увага є  первинним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку, основою для виникнення і розвитку більш характерної для людини уваги — довільної. Довільна увага — це та, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їx досягненні. Тому вона повинна докладати зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спершу і непривабливе, і нецікаве. Довільна увага пов'язана з силою волі та здатністю долати зовнішні й внутрішні перешкоди. Вона особливо потрібна в навчальній і трудовій діяльності, зокрема в тих випадках, коли процес навчання чи праці найменше захоплює своїм змістом.