Сучасні підходи до організації роботи з слабозорими дітьми

Спеціалісти регулярно проводять облік новонароджених з паталогіями зору, що дозволяє віднести дитину до «групи ризику». Профілактика повинна носити найактивніший характер, здійснюватися у тісному контакті психоневрологів, медиків, педагогів, соціологів з батьками [6, c. 174].

Результатом переживань батьків стають установки  на «оранжерейне» виховання сліпої дитини, які передбачають її гіперопіку і формують маленьких егоїстів та домашніх тиранів, чи, навпаки, скрите чи явне емоційне відторгнення такої  дитини сім’єю.

Дитина, опинившись наодинці з батьками та лікарями, у  яких одна домінанта – її хвороба, поступово ізолюється від суспільства, і от тут вже ні про який розвиток і тим паче соціальну реабілітацію мови бути не може.

Сім’ї, які  мають слабозорих дітей, потребують конкретної допомоги соціальних служб.

Сліпота призводить до обмеження життєдіяльності людини, її соціальної дезадаптації, обмеження  здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності внаслідок відхилень у фізичному  та психічному розвитку. Система навчання цих дітей не досконала. У зв’язку  з цим треба вирішувати комплекс соціальних та психолого-медико-педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких  дітей.

Корекційну  роботу найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють  спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітації.

Крім того, відсутня і спеціальна консультативна служба, де батьки мали б можливість отримати рекомендації щодо догляду  за дитиною з вадами зору, її виховання. Немає спеціалізованої методичної літератури з цих питань; не розв’язано проблеми здобуття професій сліпими  дітьми, а також працевлаштування матерів, які мають таких дітей [20, c. 226].

Таким чином, сліпі дуже часто не мають соціальної та матеріальної підтримки, умов для  розвитку своїх інтересів, здібностей, ще й приречені на інтелектуальну потворність.

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ДЕФЕКТАМИ ЗОРУ В УМОВАХ СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ОСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ

3.1. Основні напрями соціально-педагогічної реабілітації дітей з порушеннями зору та їх сімей

 

Соціально-педагогічна  реабілітація є найважливішим компонентом  соціально-педагогічної діяльності, суть якої в посиленні позитивних і  в нейтралізації негативних тенденцій  у розвитку людини. Соціально-педагогічна  реабілітація спрямована на подолання  складних життєвих обставин, а також  на адаптацію до нового середовища, створення у ньому оптимальних  умов життя окремих категорій  дітей та молоді шляхом надання комплексу  соціальних послуг [3, c. 118].

Для дітей  з порушення зору в нашій країні існує система спеціальних закладів: дитячі садки, школи, школи-інтернати.

Діяльність  соціального педагога з організації  реабілітації школярів з вадами зору в умовах спеціалізованих закладів повинна здійснюватися в межах  соціально-педагогічного підходу. Акцент слід робити на розвиток  особистості  дитини. Необхідно змінити відношення дитини до самої себе, до оточення, сформувати адекватні рівні спілкування  і притягань.

До основних принципів організації соціально-педагогічної реабілітації слід віднести:

• пріоритет інтересів і потреб сліпої дитини;
• безперервність супроводу;
• мультидисціплінарність [2, c. 82].

Основними видами професійної діяльності соціального  педагога у спеціалізованих школах є:

• соціально-педагогічний супровід дитини, з метою допомогти дитині забезпечити  необхідний розвиток і виховний вплив;
• соціальний супровід родини. Він оснований на комплексному вирішенні базових  проблем всієї родини з метою корекції та розвитку дитини;
• соціально-педагогічне консультування батьків слабозорої дитини [15, c. 42].

Система соціально-педагогічної реабілітації в спеціалізованих  закладах дітей з порушенням зору розглядає діяльність  соціального  педагога в традиційних напрямах: діагностика, корекція, консультування, профілактика з урахуванням специфічних  задач, мети і динаміки розвитку на різних ступенях навчання.

Соціальний  педагог проводить діагностику  кожної дитини, що має дефекти зору. При роботі з такими дітьми йому необхідно володіти цілим комплексом соціологічних, психологічних, педагогічних та медичних методів дослідження. В  результаті соціально-педагогічної діагностики  розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу  й сімейного виховання, а також  індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними  взаємодіями. Тільки повний анамнез  дезадаптованих сліпих дітей робить доступним з'ясування причини її соціальної дезадаптації.

На підставі результатів соціально-педагогічної діагностики соціальний педагог  спільно з психологом та батьками складає індивідуальну програму для кожної дитини з вадами зору, де враховуються рівень її можливостей, її бажання й інтереси [23, c. 33].

Соціальний  педагог здійснює регулярний контроль над відповідністю обраної програми навчання реальним досягненням і  рівню розвитку дитини. Соціальна  адаптація засобами освіти не повинна  закінчуватися періодом шкільного  навчання. Практично сліпа дитина потребує допомоги протягом всього свого  життя, хоча з віком завдання процесу  соціальної адаптації та корекції будуть принципово мінятися.

Також соціальний педагог займається розробкою спеціальних  тренінгів для підвищення рівня  соціально-психологічної адаптивності дитини до негативних тенденцій і  впливів суспільства, підготовки дитини до інтеграції в дитячі установи, трудовий колектив і т.д.

Соціальний  педагог організовує заходи, спрямовані на соціальну реабілітацію й адаптацію  на рівні району, залучаючи до співпраці  інші освітні установи.

Сукупність  цих напрямків формує систему  соціально-педагогічної роботи зі сліпими  дітьми. Адже тільки в результаті спеціально організованої та цілеспрямованої  діяльності соціального педагога діти з порушеннями зору досягають  відносно високих результатів в  інтелектуальному розвитку, набувають  позитивні риси особистості, необхідні  для активної участі в житті суспільства [23, c. 37].

Роль соціального  педагога в структурі роботи зі сліпими  дітьми полягає:

1) у сприянні  повноцінного, особистісного й інтелектуального  розвитку дітей, їх успішної  соціалізації на кожному віковому  етапі; 

2) у створенні  умов для формування у них  мотивації до самовиховання і  саморозвитку;

3)  у забезпеченні  індивідуального підходу до кожної  дитини на основі її психолого-педагогічного  вивчення [24, c. 168].

Соціально-педагогічна  реабілітація сліпих дітей в умовах спеціалізованих освітніх закладів забезпечує підвищення їхньої соціальної активності, сприяє розвитку інтелектуальних  процесів, формує ціннісні настанови  відповідно до психічних і фізичних можливостей дитини.

Система соціально-педагогічної роботи з сім’ями, що виховують дітей  з порушенням зору, включає такі основні напрямки:

1.  Допомогти   батькам зрозуміти, що таку  дитину не слід сприймати як  погану, а  як представника  людей з розряду особливих  культурних відмінностей, у ставленні до яких у світовій практиці став чітко помітним поворот від культури корисної до культури гідності.

2.  Дати  зрозуміти родині, що вона у  світі не єдина зі своєю  проблемою. Є інші сім'ї, які   у рамках можливого вирішують  цю проблему на основі вироблення  власної філософії життя. Результатом  цього є створення найсприятливіших  умов для соціалізації дитини. Познайомитись з такою родиною. 

3.  Проводити  консультації, у ході яких пропагувати  та рекомендувати послуги   різноманітних соціальних служб,  медичних закладів. Ознайомлювати  з правовим становищем дитини-інваліда  по зору.

4.  Ознайомити  батьків з методикою роботи  із сліпою дитиною, допомагати  в  організації спільного з  дитиною сімейного відпочинку [15, c. 52].

5.  У випадку,  коли сім'я з дитиною проходить  через «класичний» пат терн  (матері надміру втягнуті у  виховання дитини в той час,  як батьки відходять від ситуації  емоційно чи  фізично), проводити  бесіди з батьками та залучати  до проведення психологічних  тренінгів з метою запобігання  розпаду сім'ї. 

6.  Радити  батькам не намагатися «нормалізувати»  дитину в тому випадку, коли  це не  можливо. Невдача в  таких випадках призводить до  трагедії.

7.  Допомогти  батькам побачити реальні можливості  дитини і спрямувати всі сили  на її  розвиток у ході належного  догляду за нею, виховання та  навчання її.

8.  Соціально-педагогічний  супровід сім'ї з сліпою дитиною  вести на основі плану  реабілітації  хворого, складеного спільно з  дитячим лікарем [2, c. 54]. На базі цього плану розробити батькам відповідні рекомендації.

 

 

3.2. Етапи соціально-педагогічної реабілітації дітей-інваліді з порушенням зору

 

Процес соціально-педагогічної реабілітації дітей з порушенням зору можна умовно розділити на чотири основні етапи:

І. Визначення рівня дезадаптації дитини.

На першому  етапі визначається рівень соціальної дезадаптації дитини, його сім'ї та окремих її членів. Основним моментом в роботі є діагностика можливостей  дитини, соціальний запит сім'ї до фахівців і очікуваний від реабілітаційних  заходів результат [21, c. 96].

ІІ. Конкретні  кроки та надання допомоги. Цей  етап передбачає:

• включення дитини в реабілітаційні заходи;
• робота з найближчим оточенням;
• усвідомлення (актуалізація) ситуації;
• включення сім'ї у корекційну роботу з дитиною;
• корекція сімейних відносин, відновлення ранку чинних функцій, формування терапевтичної та реабілітаційної функції сім'ї;
• спільна робота соціального педагога та сім'ї над програмою реабілітації дитини (створення ситуації взаємодії соціальний педагог – сліпа дитина – найближче оточення дитини) – формування адекватного запиту у найближчого оточення, у суспільства загалом до дитини з вадами зору [2, c. 97].

Усвідомлення  ситуації батьками та спільна робота над програмою реабілітації –  перший крок створення ситуації взаємодії  соціальний педагог – дитина з  вадами зору – найближче оточення дитини. Тому включення сім'ї у  реабілітаційну роботу зі сліпою дитиною  і корекція сімейних відносин вимагають  особливої уваги соціального  педагога.

На другому  етапі дитині з вадами зору і її родині надається конкретна допомога на основі індивідуальної програми, яка  складається при безпосередній  участі сім'ї та всієї команди  спеціалізованого освітнього закладу, що працюють з цією дитиною. При складанні програми враховується і рівень можливостей дитини на даному етапі, і її інтереси, і бажання, можливості освоєння нею соціального і життєвого простору, її найближче соціальне оточення (коло спілкування). Психолог проводить роботу зі створення особливої ​​ситуації взаємодії між соціальним педагогом, сліпою дитиною та її родиною. На перший план висувається завдання з формування адекватного соціального запиту до фахівців і суспільства в цілому.

Сприяння  усвідомленню і прийняттю сім'єю проблем ре дитини та її не успіхів  або наявності хвороби, інвалідності як доконаного факту, який спонукає близьких до активного пошуку реальних шляхів досягнення конкретних результатів  в навчанні, поведінці, відновлювальному лікуванні та соціальній реабілітації в цілому – один з найважчих  і найтриваліших періодів в роботі з сім'єю. Включення сім'ї в  реабілітаційну роботу зі сліпою дитиною  і корекція сімейних відносин вимагають  на цьому етапі найбільшої уваги  як від соціального педагога, так  і від усіх фахівців спеціалізованих  закладів. Тому необхідно надати батькам  психотерапевтичну допомогу, медико-психологічне консультування, провести курс занять з матір'ю на її навчання методам  спостереження за психічним розвитком  дитини, оволодіння прийомами емоційних  контактів з дитиною і формами  сенсорно-перцептивних взаємодій, що стимулюють його психічний розвиток.

Особливе  місце має займати проведення психокорекціїних (психотерапевтичних) занять і консультацій зі згладжування, зняття тривоги і відчуття провини  у батьків, а також навчання раціональним методам догляду за дитиною [12, c. 249].

Спеціалізована  робота з батьками, що виховують  сліпу дитину, дає можливість переходу до наступного етапу роботи – до інтеграції.

ІІІ. Інтеграція передбачає:

• розширення кола спілкування (створення інтегрованого середовища) дитини з вадами зору;
• профорієнтаційні заходи;
• підвищення рівня соціально-психологічної адаптації сліпої дитини і сім'ї до негативних тенденцій і впливів суспільства – підготовка сім'ї та дитини до інтеграції в дитячі установи, трудовий колектив.

У процесі  інтеграції на перший план висувається  завдання підвищення рівня соціально-психологічної  адаптивності дитини з вадами зору та її сім'ї до негативних тенденцій  і впливів суспільства. Зусилля  соціального педагога спрямовані на коордінацію дій фахівців спеціалізованих  освітніх закладів, які організовують  інтегратівне середовище, і на підготовку сім'ї дитини до її вступу в дитячі установи та трудовий колектив [22, c. 280].

На третьому етапі разом з соціальним педагогом  всі фахівці працюють над підвищенням  рівня соціально-психологічної витривалості сліпої дитини та її сім'ї до негативних тенденцій і впливів суспільства. Соціальний педагог на цьому етапі  бере на себе функцію координатора дій фахівців, які організовують  інтегративне середовище, а також  підготовку дитини до продовження освіти і вступу до установи освіти, а потім  і в трудовій колектив. Надалі він  забезпечують зв'язок сім'ї з спеціалістами  спеціалізованих освітніх установ  і в міру необхідності проводять  консультації, психотерапевтичну підтримку  сім'ї і дитини з вадами зору [22, c. 283].