Виховання гуманних почуттів у дітей дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема

Розв’язанням проблеми виховання гуманних почуттів на сучасному етапі опікується численна когорта українських науковців. Однак в основі сучасної наукової теорії не лише вчення відомих вітчизняних педагогів минулого, про яких йшлося вище, а й педагогічні здобутки епохи Відродження, коли було відновлено античний ідеал гармонійного розвитку особистості яскравими представниками педагогічної думки цього періоду є Руссо Жан-Жак (1712 – 1778), Песталоцці Йоганн Генріх (1746 – 1827). Останній основну роль відводив вихованню, яке повинно забезпечити гарну трудову підготовку й одночасно розвинути духовні сили. Основним завданням морального виховання він вважав розвиток у дітей високих моральних якостей, навичок і переконань [31,с.23].

Широко відомі праці Віри Кіндратівни Котирло, Світлани Олексіївни Ладивір, Юлії Олексіївни Приходько. В полі їх зору проблеми розвитку гуманних почуттів у дошкільників в процесі спілкування з вихователем, в сюжетно-рольовій грі. В тому числі вчені розглядали питання становлення у дітей гуманного ставлення до однолітків й членів родини, особливості гуманних проявів дітей дошкільного віку.

Отже, сьогодні над проблемами морального виховання загалом, та виховання гуманізму і духовності, зокрема, працюють такі відомі українські вчені як І. Бех, Л. Артемова, Т. Поніманська, Г. Лаврентьєва. В Україні завершено роботу над «Державною базовою програмою розвитку особистості у дошкільному віці». Зрозуміло, що в цьому документі є розділ про виховання моральності. О. Кононко, доктор психологічних наук, професор, наголошує, що програма – лише орієнтир, не зведення законів. Вона – низка доцільних пропозицій, які зорієнтовані на конкретного Петрика, Ганнусю, Тарасика, а не прописів, розрахованих на абстрактну середньостатистичну дитину. Як бачимо, кожен автор, кожна епоха суспільного розвитку приділяють проблемам виховання гуманності, гуманних почуттів, як основи її, надзвичайно велику увагу. А праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності набули широкої популярності та визнання за межами своєї країни і стали надбанням світової педагогіки.

 

1.2. Особливості виховання гуманних почуттів в дошкільному віці

 

Гуманність – моральна норма людського суспільства, яка поєднує у собі вимогу поваги й любові до людини, взаємодопомоги і взаємопідтримки в колективній діяльності, повсякденному спілкуванні, в усьому укладі життя [7, с. 4]. Гуманність найчастіше розглядається як психологічне поняття, в якому відбивається одна з найважливіших рис спрямованості особистості.

Гуманістичний світогляд як узагальнююча система поглядів, переконань будується навколо одного центру – людини. Якщо гуманізм – це система певних поглядів на світ, то власне людина є системоутворюючим фактором, ядром гуманістичного світогляду. При цьому його відношення включає не тільки оцінку світу, але й оцінку свого місця в навколишній дійсності. Отже, в гуманістичному світогляді якраз знаходять своє вираження багатогранне відношення до людини, до суспільства, до духовних цінностей, до діяльності, тобто по суті до всього світу в цілому.

В психологічному словнику поняття «гуманність» визначається як «обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особи на соціальні об’єкти (людину, групу, живі істоти), яка представлена в свідомості переживаннями, співстражданням, співрадістю… й реалізується в спілкуванні, діяльності в аспектах сприяння співучасті, допомоги» [44, с.30].

Отже, гуманність – це якість особистості, яка представляє собою сукупність її морально-психологічних властивостей, що виражають усвідомлене співпереживаюче ставлення до людини як до найбільшої цінності.

Психологія доводить, що наше «я» не є чимось відокремленим і незалежним, якоюсь автономною самодостатньою суттю. Людська індивідуальність не з’являється на світ готовою, а формується в процесі життя й діяльності з багатьох елементів, які вона засвоює із соціально-культурного середовища. Знайомлячись з казками, легендами, культурою, історичними фактами, дитина починає усвідомлювати свою причетність до історії свого народу, свого суспільства і в неї формується самосвідомість, моральні почуття, спосіб бачення світу, вона формується як особистість.

Особливе значення має засвоєння моральних норм та їх виконання.

Основне питання моралі – ставлення особи до суспільства, тому моральні норми мають форму вимог, які суспільство ставить до окремих людей. Моральні вимоги – це своєрідні накази суспільства своїм членам про те, як належить поводитись. Зміст моральних вимог у тому, щоб спонукати людей у поведінці керуватися загальними інтересами. Гарантується виконання вимог моралі сформованістю гуманних почуттів. [21, с.17 – 19].

Гуманні почуття і власне емоції як форма їх вираження виступають свого роду психологічним механізмом, за допомогою якого особистість поступово починає сприймати вимоги суспільства як свої власні. Оцінки, правила, дії стають для дитини значимими тоді, коли вони пережиті, емоційно забарвлені. Емоційна подача правила, емоційне ставлення дитини до нього сприяють його засвоєнню [18, с.7]. Вступаючи в життя, діти ознайомлюються з великою кількістю правил, які склалися у суспільстві, в тому числі написані закони гуманного ставлення до людей. У зв’язку з цим сукупність моральних норм, які регулюють суспільне життя та діяльність людей, мають забезпечити гармонійне поєднання особистих інтересів з суспільними.

Унікальність періоду дошкілля порівняно з подальшими віковими етапами становлення особистості полягає в тому, що він створює основи саме загального розвитку дитини. Формуються не лише ті якості, що взагалі характеризують поведінку дитини, її ставлення до довкілля, а й такі, що проектуються на майбутнє [15, с.8].

Особливо велике значення має питання виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку. Шести-семирічний вік є важливим етапом у житті дитини, бо вона готується до вступу в школу. В цей час у психічному розвитку дітей відбуваються великі зрушення, зокрема, в усвідомленні ними людських взаємин, розширюється сфера спілкування з дорослими і дітьми, формується уміння оцінювати свої вчинки [33, с.10].

Гуманні почуття шестирічної дитини можуть виявлятися в інтересі до життя іншої людини, у співчутті до її потреб, у захисті скривдженого від кривдника, в умінні поступатися своїми інтересами на користь іншого. У спілкуванні з дорослими, завдяки соціальному оточенню й навчанню формується особистість, здатна відчувати й емоційно виявляти свої почуття. Однак у більшої частини дітей безпосередні емоції легко витісняють знання про правильне й неправильне, про потрібне й заборонене [18, с.9].

Вчені й практики чітко відмічають в поведінці дітей невідповідність між правильним словесним відтворенням моральних уявлень і діями, вчинками. Ще до недавнього часу цей феномен пояснювався неспівпаданням розвитку уявлень й досвідом моральної поведінки дошкільників. Вважалося, що оптимізація виховних впливів, спрямована на організацію взаємовідносин дитини з оточуючими людьми, - надійний засіб «зближення» так званих реально діючих мотивів і тим самим формує моральну поведінку дітей.

Однак, як виявилося, навіть дотримання дітьми правил моральної поведінки не є гарантією сформованості у них гуманізму. Дії і вчинки їхні у взаєминах з однолітками нерідко позбавлені тієї чуттєвої основи, яка необхідна для співпереживання негараздів чи радощів товаришів. Спілкуванню ж дошкільника з дорослим взагалі властива однонаправленість емоційних проявів: дитина виступає не стільки суб’єктом емоційної співдії іншій людині, скільки об’єктом прикладання почуттів з боку дорослого, що не створює передумов для формування у неї гуманних почуттів [7, с.4 – 5].

Наявність гуманних почуттів – критерій морального розвитку особистості. В свою чергу, моральна вихованість неодмінно спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття й співдії іншій людині.

Тут немов би перетинаються два впливи: інтимні переживання дитини і її моральні уявлення, що складаються під впливом соціальних вимог. Емоційна сфера не підлягає прямому педагогічному регламентуванню (хоча, природно, відчуває його вплив на собі), але моральний розвиток особистості є об’єктом педагогічного впливу [7, с.6]. Останній обов’язково включає виховання у дитини-дошкільника гуманних почуттів, а саме:

- виховання співпереживання емоційним настроям (горю, невдачі, радості, успіху) інших людей (близьких дорослих, вихователів, однолітків);

- виховання співчуття людям, у яких сталася неприємність;

- виховання співдії іншій людині.

Виховання кожного з перерахованих гуманних почуттів не можна здійснювати ізольовано, усі вони перебувають у нерозривній єдності, є взаємообумовленими та розвиваються паралельно. Неможливо виховати у дитини здатність радіти за успіхи товариша, не сформувавши вміння висловлювати співчуття чужому горю. Відповідно співпереживання та співчуття не можуть виражатися ізольовано від акту допомоги, співдії іншій людині.

Важливою умовою спілкування і сумісного життя є вміння дітей уважно ставитись до бажань ровесників та дорослих, рахуватися з ними, погоджувати певним чином свою поведінку. Дітей треба вчити враховувати, наскільки конкретні обставини дозволять здійснювати їхні бажання [2, с. 6 – 7].

Дітям важко побачити важке положення однолітка, зрозуміти інтереси і бажання іншого. Уявлення про доброзичливу поведінку, отримані в попередніх групах, у старшому дошкільному віці закріплюються, ускладнюються й поповнюються новими:

Будь уважний до іншого:

- перш, ніж щось робити, подивись – чи не заважаєш ти іншому;

- про новачків і гостей слід піклуватися, аби їм було приємно: познайомитись, запропонувати цікаву іграшку, запросити до гри;

- якщо товаришу дуже потрібна якась річ, а ти можеш без неї обійтись, запропонуй її сам;

- товаришу слід приходити на допомогу.

Будь привітним:

- грайся дружно, не наполягай тільки на своєму, приймай пропозиції інших, рахуйся з товаришами;

- ніколи не ображай своїх товаришів (не кричи, не говори грубо, не вигадуй прізвиськ, не штовхай, не смійся над ними, якщо вони щось роблять не так);

- не сварися з товаришем, намагайся вирішувати суперечки справедливо; цікавими іграшками слід ділитися, привабливі ролі у грі розподіляти по черзі;

- завжди намагайся зробити іншому приємне (виготовити товаришу, котрий захворів, іграшку, саморобку, малюнок);

- хлопчикам завжди слід бути уважними, чуйними й турботливими; пропускати дівчинку вперед, поступатися їй місцем, подавати пальто і т.д.

Прийди на допомогу:

- якщо побачив, що хтось ображений, стурбований, плаче, підійди, розпитай, що сталося, і заспокой, втіш, допоможи, чим можеш;

- якщо товариш не вміє робити те, що вмієш ти, покажи йому, розкажи, разом буде цікавіше;

- товаришу необхідно співчувати (радіти його успіхам і перейматися невдачами) [18, с. 19 – 20].

Правила взаємовідносин передбачають враховувати бажання, інтереси, стани іншої людини, тобто орієнтуватися на іншого. Аби виховати гуманність, слід сформувати спрямованість на оточуючих людей, розвивати емоційне ставлення до них: співпереживання, співчуття, радість за успіхи іншого. Не менш важливо, аби правила були усвідомлені дітьми, торкнулися почуттів, були пережиті, тоді вони стають значимими для дитини, спонукають до моральних дій [18,с.10].

Формування гуманних почуттів починається з контактів дитини із іншими людьми – дорослими, однолітками, молодшими дітьми. У спільній діяльності і спілкуванні, якщо вони правильно побудовані, виникає спільність емоційних переживань, з’являється можливість збагачення почуттями іншого [7,с.4]. В дошкільному віці закладаються основи соціальної компетентності дитини: вміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі люди, люди різної статі, віку, роду занять та ін.), здатність розуміти іншого, його потреби, особливості поведінки, вміння поважати людей, допомагати їм, турбуватися про них, обирати відповідні ситуації спілкування та спільної діяльності. Дитина здатна відчувати своє місце в системі людських стосунків, а отже й адекватно поводитися. Йдеться про відкритість до світу людей як особистісну потребу, про володіння навичками соціальної поведінки, свідомого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов’язків, що визначаються зв’язками з іншими людьми; про вміння співчувати та співрадіти, співпереживати, про бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки [29, с.3].

Сучасний підхід до виховання полягає в можливості цілісного розвитку дитини у світі людей. Такий підхід відповідає сучасній меті виховання – створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації. Дані положення, встановлення норм, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо розвитку особистості чітко визначено у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні. Пріоритетним тут є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості.

Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизовано за сферами життєдіяльності, кожна з яких містить ряд компетенцій дитини-старшого дошкільника, які цікавлять нас з огляду на тему педагогічного дослідження.

Виховання гуманних почуттів старшого дошкільника в контексті змістової лінії «Природа планети Земля» зорієнтоване на формування екологічно-доцільної поведінки .

Сфера «Культура» [5,с.9 - 12] вводить дитину у світ духовної діяльності людини.

Компетентність у мистецькій діяльності передбачає розвиток естетичної чутливості, емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього, як базису виховання гуманних почуттів.

Однак особливої уваги в контексті нашого педагогічного дослідження вимагає зміст сфери «Люди». Дана сфера життєдіяльності має на меті формування соціальних навичок поведінки, розвиток свідомого ставлення до себе як самостійної особистості, рівної з іншими людьми, як члена суспільства, що визначаються зв’язками з іншими, активного інтересу до людей, формування готовності сприймати соціальний досвід, виховувати співпереживання, співчуття, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.