Виховання самостійності у дітей дошкільного віку

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

Виховання самостійності у дітей дошкільного віку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи виховання самостійності

в дітей  дошкільного віку.……………………………………..…6

1.1. Історичний  огляд проблеми виховання самостійності

в дітей дошкільного  віку ………………………...………………….6

1.2. Сучасний стан проблеми виховання самостійності

в дітей дошкільного  віку ………………………………………........11

1.3. Ключеві поняття  теми «Виховання самостійності у дітей

       дошкільного віку» ………………………….…………….…………..25

РОЗДІЛ 2. Практичні матеріали щодо виховання самостійності

у дітей дошкільного віку.……………………………………….26

        2.1. Практичні матеріали щодо виховання самостійності у дітей

       дошкільного віку…………….……………………………………...26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………31

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………...……33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  дослідження. Сучасний процес демократизації суспільства пов'язаний зі зміною позиції особистості в соціальній, виробничій та інших сферах. У зв'язку з цим змінюється освітня стратегія, яка спрямована на розширення можливостей становлення розвитку особистості, створення умов для її самореалізації. Нині особливої актуальності набуває проблема розвитку вихованця як індивідуальності, суб'єкта діяльності. Орієнтація на самостійність, вміння орієнтуватись у конкретних життєвих обставинах є методологічною настановою сучасного виховання й навчання. У Законі України «Про освіту» підкреслюється, що вміння й прагнення самостійно думати, діяти, працювати – якості, необхідні сучасній людині.

Дошкільний  вік є етапом ґенезу базових якостей  особистості, серед яких одне з провідних  місць посідає самостійність. У  Базовому компоненті дошкільної освіти як основному нормативному документі  поняття «самостійність» кваліфікується як особистісне утворення, що визначає здатність дошкільника діяти незалежно від керівництва й допомоги дорослого, звертатись до неї у випадку об'єктивної необхідності, ефективно використовувати її в подальшій діяльності, виявляти ініціативу, приймати власні рішення, бути здатним до самоорганізації. З огляду на це зростає значущість дослідження проблеми самостійності у дітей дошкільного віку як основи їхньої активної життєвої позиції в майбутньому.

Проблема самостійності  традиційно вивчалася у зв'язку з проблемою свободи, відповідальності й волі (Платон, Аристотель, І. Кант, С. Кьєркегор, Б. Ананьєв, К. Абульханова-Славська, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.) [14, с.14].

Починаючи із середини минулого століття й до теперішнього часу, спостерігається підвищення інтересу педагогів і психологів до питань теорії і практики організації самостійності дітей: розкриття її сутнісних особливостей (М. Данилов, Б. Єсіпов, І. Лернер, М. Скаткін, Г. Щукіна та ін.); виявлення психологічних механізмів управління процесом навчання (П. Гальперін, Н. Менчинська й ін.); співвідношення її репродуктивної та творчої складових (В. Донцов, Т. Воронов, Н. Мєшков й ін.).

Самостійність є динамічною характеристикою  особистості, яка постійно розвивається. Існуючі наукові дані свідчать про те, що до кінця старшого дошкільного віку в умовах оптимального виховання й навчання діти можуть досягти самостійності у різних видах діяльності: у грі (Л. Артемова, Н. Михайленко), у праці (Р. Буре, М. Крулехт, Д. Сергєєва), у пізнанні (О. Матюшкін, З. Михайлова, М. Поддьяков), у спілкуванні (О. Кравцова, В. Кузьменко), у продуктивних видах діяльності (Н. Ветлугіна, Г. Григор'єва, О. Дронова, Д. Воробйова, Н. Дягілєва, Т. Казакова, Т. Комарова, Н. Кириченко, І. Ликова, Г.Підкурганна, Н. Сакуліна, О. Трусова й ін.) [14, с.15].

Не залишилися поза увагою дослідників окремі аспекти самостійності. Зокрема, вивчалися прояви названої базової якості особистості у малюванні (Р. Казакова, Т. Комарова, Н. Сакуліна, Н. Шибанова); у конструюванні (З. Ліштван, Л. Парамонова, Л. Куцакова, Ю. Демідова); у конструюванні з паперу (Б. Гагарін, О. Сафонова, Т. Власова); у конструктивно-ігровій діяльності (Ф. Ізотова), у ліпленні (Н. Курочкіна) [14, с.15].

Актуальність  дослідження самостійності у  ранньому онтогенезі обумовлена протиріччями між усе зростаючими вимогами до активізації життєдіяльності дошкільників і відсутністю належних організаційно-педагогічних засобів їх здійснення; на часі розкриття шляхів організаціі; змісту, форм і методів, умов, створення розвивального середовища, що сприяє вихованню самостійності в образотворчій діяльності. Виявлене протиріччя зумовило визначення нами теми дослідження: «Виховання самостійності в дітей дошкільного віку».

Мета  дослідження: розкрити теоретичні основи виховання самостійності в дітей дошкільного віку.

Об'єкт  дослідження – виховання дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – виховання самостійності в дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу наукових джерел уточнити зміст і структуру самостійності дошкільників у процесі діяльності.
2. Виявити критерії та рівні прояву самостійності дошкільників в образотворчій діяльності (на матеріалі аплікації).
3. Побудувати лексичне поле. З’ясувати сутність понять «самостійна, вільна діяльність», «життєва компетентність», «соціальне оточення».
4. Розробити заходи, спрямовані на формування у дітей дошкільників навичок самостійності.

Методи дослідження: теоретичний аналіз літератури із філософії, психології, педагогіки, народознавства за темою дослідження, аналіз передового педагогічного досвіду щодо формування у дітей дошкільного віку навичок самостійності.

Структура дослідження  складається з: вступу, двох розділів, висновків, списки використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи виховання самостійності в дітей дошкільного віку

1.1. Історичний  огляд проблеми виховання самостійності в дітей дошкільного віку

Психолого-педагогічний аналіз літератури дає підстави для  висновку, що вивчення категорії самостійності, пошук резервів і ефективних шляхів її розвитку є однією з центральних наукових проблем сьогодення. Це підтверджується численними дослідженнями Ш. Амонашвілі, Л. Анциферової, Т. Бабаєвої, Н.Бєлозерцева, Н. Бочкіної, Л. Висотіної, Т. Ісаєвої, О. Кононко, П. Підкасістого, Г. Поддубської, С. Рубінштейна, А. Щербакової, Г. Щукіної та ін. Нині її актуальність обумовлена гуманістичними завданнями повноцінного розкриття індивідуальності особистості, що розвивається [14, с.14].

Аналіз психолого-педагогічних досліджень дозволяє схарактеризувати підходи до трактування самостійності з таких позицій:

• вольового розвитку особистості (В. Крутецький, Н. Левітов, В. Селіванов, А. Ковальов). Самостійність визначається як суттєва вольова якість, яка асоціюється з незалежністю;
• морального розвитку як моральної якості особистості (Л. Висотіна, Л. Піменова, З. Пономарьов, К. Оспанова). Самостійність кваліфікується як генералізоване ставлення до вибору та реалізації моральних цінностей, що закріпилося у моральному досвіді;
• розумового розвитку й пізнавальної активності особистості (Д. Богоявленська, І. Лернер, О. Люблінська, О. Матюшкін, М. Поддьяков, А. Щербаков); [14, с.20].
• інтегральності якостей особистості, що поєднує в собі інтелектуальну, емоційно-моральну та вольову сторони особистості (Т. Бабаєва, Т. Бистрова, П. Виноградов, Т. Ісаєва, О. Кононко, Л. Круглова, Г. Поддубська, М. Силаєва й ін.). Самостійність визначається як генералізована якість особистості, що виявляється в ініціативності, критичності, самооцінці й почутті особистої відповідальності за свою діяльність і поведінку[21, с.14].

Наявність різних поглядів свідчить про багатогранність  даного феномену, дає підстави для  висновку про домінування трьох  основних векторів дослідження: діяльнісного, особистісного та міжособистісного. Залежно від позиції дослідників щодо трактування самостійності, визначається структура, категорії, співвідношення ії компонентів, будується методика її виховання.

Слід зазначити, що у дослідженнях Т. Бабаєвої, Т. Волчанської, Г. Годіної, Ф. Ізотової, М. Крулехт, Н. Кухарева, І. Лернера, М. Махмутова, Л. Порембської, О. Сафонової, Н. Шибанової самостійність кваліфікується як спосіб діяльності, структура її ідентична компонентам діяльності (мотив, мета, способи діяльности), а методика спрямована на формування вміння діяти без допомоги ззовні, на поступову передачу дорослим виконання окремих елементів діяльності самій дитині для самостійного здійснення без його втручання.

Встановлено, що у дослідженнях Т. Бистрової, М. Дідори, В. Зінченко, О. Кононко, Л. Круглової, Л. Кувіко, К. Кузовкової, М. Лятецької, С. Марутян, І. Молнар, К. Оспанової й ін., самостійність кваліфікується як інтегральна якість особистості, до структури якої входять змістово-операціональні й власне особистісні компоненти. Методика формування самостійності будується на вивченні ролі інтересів, потреб і мотивів самостійності дитини дошкільного і молодшого шкільного віку[21, с.16].

Аналіз досліджень Є. Михайловського, Т. Репіної, Т. Сенько став підгрунтям для погляду на самостійність  у контексті позиції особистості  у групі, розкриття змістово-операціонального компонента самостійності у зв'язку з характером міжособистісних відносин. Методика будується на вивченні змін, що відбуваються у стрижневій, фундаментальній освіті особистості. Аналіз досліджень дав підстави виділити низку показників прояву самостійності: незалежність дій і вчинків дитини, прагнення без сторонньої допомоги реалізувати свої плани, здатність ініціативно ставити й вирішувати різні завдання, уміння виявляти наполегливість і відповідальність у досягненні поставленої мети, спроможність контролювати і оцінювати свої дії.

Ґрунтуючись на позиціях провідних науковців (Т. Бабаєвої, Т. Волчанської, Г. Годіної, Ф. Ізотової, М. Крулехт, Н. Кухарева, І. Лернера, Л. Порембської, О. Сафонової, Н. Шибанової та інш.), ми визначаємо самостійність як спосіб діяльності, зумовлений тим, що дошкільник із раннього дитинства пов'язаний з освоєнням різних видів діяльності (предметної, ігрової, трудової, продуктивної, пізнавальної) [21, с.14].

Формування самостійності як характеристики способу діяльності є першим етапом у розвитку цього явища й виступає функціональною сходинкою до формування самостійності як якості особистості. Інакше кажучи, на основі самостійності як ідеального образу незалежних дій, що складається в результаті суб'єктивно-об'єктивних відносин уже в наслідувальній діяльності дітей, відбувається формування ідеального образу себе як самостійного діяча з властивим йому типом ставлення до себе, до інших людей, до діяльності [30, с.14].

Узагальнено та враховано існуючі підходи до дослідження генезису самостійності дошкільників. Перші прояви самостійності педагоги й психологи пов'язують з раннім віком (Н. Аксаріна, А. Голубєва, Г. Годіна, Т. Гуськова, М. Лісіна, О. Люблінська, Д. Ельконін та ін.). На їхню думку, динаміка розвитку самостійності залежить від особливостей, потреб та інтересів дітей у різні вікові періоди життя [21, с.18]. Це дає підставу говорити про те, що на різних вікових етапах існують такі види діяльності, в яких розвиток самостійності відбувається інтенсивніше й успішніше, оскільки ґрунтується на інтересах і потребах дітей. У ранньому віці – це предметна діяльність, спілкування з дорослим, елементарне самообслуговування; у дошкільному – гра, продуктивні види діяльності, зокрема, образотворча. Формуючись у діяльності, самостійність виступає особливим моментом ії становлення і критерієм, що засвідчує ступінь освоєння діяльності суб'єктом. Усвідомлення старшим дошкільником себе в якості суб'єкта діяльності, своїх можливостей є завершальним етапом здатності діяти самостійно.

Самостійність дітей розгортається від дій  репродуктивного, відтворювального характеру, до дій з елементами творчості  при постійному, неухильному підвищенні ролі свідомості, самоконтролю та самооцінки у здійсненні діяльності. При цьому  показниками прояву самостійності виступають: незалежність дій і вчинків особистості, здатність без сторонньої допомоги реалізовувати свої плани; вміння ставити й разв'язувати різні завдання предметно-практичної діяльності [30, с.16].

Аналіз досліджень Г. Григор’євої, Т. Доронової, О. Дронової, Т. Комарової, Н. Сакуліної, О. Трусової, Н. Шибанової показав, що образотворча діяльність має свою специфіку, структуру і характеризується такими етапами: репродуктивним (оволодіння знаннями, уміннями діяти за зразком); виконавським (уміння діяти без зразка, застосовуючи засвоєні навички та вміння); продуктивним (уміння вносити власні елементи, діяти без допомоги дорослого при виборі змісту, засобів здійснення поставленої мети); творчим (уміння вносити зміни, знаходити оригінальні рішення, перетворювати дійсність) [14, с.25]. Ураховуючи специфіку образотворчої діяльності, дослідники зазначають, що самостійність дошкільників проявляється на етапі постановки мети, у плануванні дій, при відборі необхідних інструментів, у послідовному здійсненні зображень при виконанні самоконтролю й контролю готового результату.

Значні потенційні можливості для виховання самостійності  у старших дошкільників містить  образотворча діяльність, зокрема такий  її вид, як аплікація. Займаючись нею, діти використовують як готові форми, так і створюють власні композиції, самостійно вирізують елементи візерунків, обирають сюжетні зображення. У процесі виконання аплікації діти знайомляться з різними техніками виконання, вчаться планувати роботу, накреслювати послідовність аплікаційних дій, передбачати результат діяльності, цілеспрямовано його досягати. Аплікаційна діяльність починається на третьому році життя і проходить крізь усі вікові періоди. Кожен період реалізує певний зміст діяльності, без засвоєння дитиною попереднього матеріалу вона не може перейти на новий щабель. Розглядаючи аплікацію як засіб виховання самостійності дошкільників, доречно враховувати вікові (вертикальні) та індивідуальні (горизонтальні) параметри.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив визначити самостійність старших дошкільників як якісну характеристику діяльності, що виявляється в умінні дитини ставити мету, планувати послідовність дій, добирати зміст, способи виконання образотворчих дій, здійснювати самоконтроль і оцінювати готовий продукт без допомоги дорослого.