Історія документознавства як науки та навчальної дисципліни

 

 

Кафедра документознавства

 

 

 

«Історія документознавства як науки та навчальної дисципліни»

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни:

«Документознавство:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
І РОЗДІЛ. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА	6
1.1. Трактування документознавства як наукової дисципліни: історіографічний аспект	6
1.2. Традиційне документознавств: структура	16
1.3. Структура сучасного документознавства (Н. Кушнаренко, М. Слободяник, С. Кулешов, Г. Швецова-Водка)	22
ІІ РОЗДІЛ. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ЯК НАУКИ	30
2.1. Документознавство як наукова дисципліна	30
2.2. Стан та перспективи документознавства на сучасному етапі	32
2.3. Джерела в документознавстві	35
2.4. Місце документознавства в системі наук	38
ІІІ РОЗДІЛ  ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА	45
3.1. Сутність поняття «документ»	45
3.2. Структура документа	50
3.2.1. Внутрішня структура  документа	51
3.2.2. Зовнішня структура  документа	54
3.3. Функції	56
ВИСНОВКИ	59
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	61

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Становлення документознавства як самостійного напрямку наукової діяльності відбувалося на початку ХХ століття. Його засновником став відомий бельгійський вчений Поль Отле. Він запропонував назвати нову науку що вивчатиме документаційну діяльність бібліологією або документологією, що було б пов`язано з ототожненням книги та документа. Предметом нової науки стали процеси, пов`язані з пошуком, збирання, систематизацією і поданням в користуванні різних видів документів. І хоча остаточне формування відбулося в ХХ столітті, йому передувала величезна наукова робота, викликана необхідністю вивчення такого важливого елементу людського життя як документування.

Перед тим як перейти до більш детального вивчення питання становлення документознавства, слід висвітлити й ті умови, що передували його виникненню.

З далеких часів дійшли до нас різні види документів за допомогою яких можна дослідити історію розвитку суспільства в цілому, його окремих елементів або напрямків розвитку. Необхідність у складанні документів виникла одночасно з появою писемності. Існує думка, що саме потреба у складанні різних документів і викликала появу писемності, як засіб збереження різного виду інформації (торгівельних, державних угод тощо).

Поняття „документ” є центральним, фундаментальним в документознавстві. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що є об`єктами практичної діяльності зі створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної інформації в суспільстві.

Документ – формалізоване, узагальнююче поняття, що характеризує матеріальний об`єкт, в якому на конкретному матеріальному носії за допомогою різних знакових систем при застосуванні різних способів документування закріплюється соціально важлива інформація для передачі її в просторі і часі.

Питання щодо визначення документознавства та його місця у системі наук належать до числа найбільш дискусійних та актуальних для сучасної бібліотечної освіти. За останні роки минув шлях від включення документознавства у число обов’язкових загально професійних дисциплін до заміни його документологією. Останнє рішення пояснюється необхідністю відмежуватися від так званого «традиційного документознавства», котре сформувалося у надрах архівознавства. В той же час термін «документознавство» вже затвердився у якості позначення наукового та освітнього напрямку , заснованого на широкій трактовці документа ( як будь-якого матеріального носія з записаною на ньому соціальною інформацією).

Також слід зазначити, що документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалось як наукова дисципліна. Слід додати що документознавство, також, не має чітко сформованої структури.

Актуальність теми: Актуальність дослідження полягає в  розвитоку документознавства в Україні за останнє десятиліття, можна констатувати, що воно сформувалося в нашій країні як наукова дисципліна і має вже певні здобутки. Серед стимулів конституювання цієї наукової дисципліни основними, на мій погляд, були (і залишаються): необхідність нормативного та науково-методичного забезпечення організації документостворення та документообігу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях (далі - установах) в нових умовах їхнього функціонування (тобто після набуття Україною незалежності); впровадження в установах систем електронного діловодства та документообігу (СЕДД); значна потреба у вузівській підготовці документознавців, які будуть спроможні вирішувати складні завдання, пов'язані з зазначеними вище інноваціями.  Ця проблема є актуальною, тому що набула висвітлення у працях багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців і дослідників. Серед них, Поль Отле, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. С. Ларьков, В. В. Бездрабко та багато інших. У працях П. Отле викладені фундаментальні основи документознавства. Основні етапи щодо розвитку документознавства та його історії розкрито у працях І. О. Белоусової, Г. М. Швецової-Водки, В. В. Бездрабко та С. Г. Кулешова. Предмет і об’єкт сучасного документознавства в Україні вивчався І. Б. Матяш. Думки щодо структури документознавства було викладено у працях Г. М. Швецової-Водки, Н. М. Кушнаренко, С. Г. Кулешова та М. С. Слободяника.

Об’єктом дослідження: є документознавство як наука, та навчальної дисципліни її формування й розвиток на сучасному етапі.

Предметом дослідження: є зміст та структура документознавства як науки та навчальної дисципліни.

Мета дослідження – дослідити зміст та структуру документознавства як науки, розглянути історичний аспект розвитку і встановлення, визначити джерела та місце в системі наук та охарактерезувати стан та перспективи  в сучасному суспільстві

Завдання дослідження:

– розглянути трактування документознавства як наукової дисципліни: історіографічний аспект;

– вивчити традиційне документознавство та його структуру;

– проаналізувати структуру сучасного документознавства.

Визначенні місця професії документознавця у сфері інформатизації всіх галузей суспільної діяльності та в управлінні ними.

 

 

 

 

 

 

 

І РОЗДІЛ. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

1.1. Трактування документознавства як наукової дисципліни: історіографічний аспект

Зародження документознавства було пов’язано з так званим «практичним», чи прикладним документознавством, тобто з виникненням самої сфери праці с документами як специфічної галузі людської діяльності і здобутком її певної самостійності. На перших порах це проявлялося в поясненні і створенні правил роботи з різними документами і вимог до самих документів на практиці, у керівничому процесі, у прикладній сфері. Подібні правила стали складатися ще в державах Давнього Сходу, Греції та Римі. Тоді ж виникла потреба в документній систематизації, та з’явилися перші такі розробки – описання документів та їх збірок, каталоги [6, с.14].

Документознавство є науковою дисципліною, сформованою на базі архівознавства. Воно виникло як результат усвідомлення архівістами значення добре організованої документації для гарного архівного фонду й отримало самостійне значення. Ще у 1914 році археолог-архівіст Ф. А. Ниневе зазначав, що запропоноване проведення реформи діловодства було прийнято істориками добре тому, що вони «очікували для себе кращих часів – полегшення і прискорення в їх кропіткій та часто невдячній праці в архівах». Історичність документознавства визначається методами досліджень і розробок і характером самого досліджуваного об’єкта – документа, як об’єкта, що еволюціонує, розвивається по своїм законам, виявлення та пізнання яких є єдиним шляхом вироблення раціональних вимог до сучасного документа [12, с.5].

Документознавство, як й інші молоді наукові дисципліни, маючи широкий практичний вихід у різних галузях людської діяльності, підійшло до стану, коли необхідність узагальнень і розроблення власної теоретичної бази стала нагальною потребою і неодмінною умовою подальшого розвитку.

Ситуація, що склалася, вимагає чіткого дисциплінарного та міждисциплінарного розмежування, уточнення зв’язків і підпорядкованості, визначення пріоритетів і побудови моделі наукової дисципліни, яка на межі двох століть потребує чіткого окреслення свого місця серед інших відомих наукових дисциплін.

Ознакою зрілості будь-якої наукової дисципліни вважається наявність парадигми – «визнані наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковій спільноті модель постановки проблем і їхніх рішень».Парадигма вбирає чотири компоненти: типового зразка дослідження; уявлення про предмет, який вивчається; теорій; методів і процедур дослідження.

Базовим компонентом є уявлення про предмет, який вивчає конкретна наукова дисципліна – « Документознавство» вивчає документ.

Постановка питання про формування нової наукової дисципліни належить К. Г. Мітяєву, який вперше увів до наукового обігу середини XX століття термін «документознавство» і дав визначення його «як наукової дисципліни, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі акти і системи документування явищ об’єктивної дійсності і створенні у результаті документування окремі документи, їхні комплекси і системи.

Визначаючи документознавство як наукову дисципліну, що вивчає різні документи і проблеми, які з’являються в означеному процесі, К. Г. Мітяєв справедливо відзначає, що документи, способи і системи документування вивчають різні науки і наукові дисципліни у відповідності зі своїми специфічними завданнями. І. А. Нілова погоджується з К. Г. Мітяєвим що, дійсно, документ як специфічний матеріальний об’єкт соціального походження, маючи основним елементом структури інформаційну складову, опосередковано може виступати як об’єкт будь-якої дисципліни. Означена властивість документа як такого і призвела до галузевих підходів і визначення претензій на право теоретичних підходів і теорій з точку зору історичної науки, джерелознавства, юриспруденції, архівознавства, діловодства, економіки, статистики, інформатики тощо.

Документознавство розглядає документ як такий (узагальнений предмет), не аналізуючи його с точки зору засобу для вирішення конкретних завдань.

Роботи К.Г. Мітяєва становлять великий науковий інтерес як продуктивний погляд на нову наукову дисципліну, в подальшому ніким не заперечений. Однак І. А. Нілова вважає, що у всіх працях вченого можна виділити лейтмотив двоякості об’єкта документознавства: історія та технологія діловодства (обмежена сфера документування), з одного боку, і технічні документи з іншого [8, с.27 – 28].

Документознавство як наукова дисципліна має науково-методологічний базис, який розвивається на основі теорії інформаційної діяльності як одного з нових наукових напрямів сучасності, який визначає, що будь-яка доцільна діяльність суспільства базується на інформаційному процесі. Тому поняття інформації є найважливішим у теорії документознавства.

Теоретичною і методологічною основою науки про документ є філософська теорія відображення, яка дає можливість визначити інформацію як результат введеного в інформаційну взаємодію інваріанта відображення, зафіксованого акту сприйняття, який у формальній комунікації стає одним з елементів системного матеріального об’єкта [8, с.29].

Важливо також зазначити, що документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалось як наукова дисципліна, однак пройшло в своєму розвитку кілька етапів.

Історично першою вважається документаційна наука, що виникла в кінці XIX ст. і отримала міжнародне визнання у першій половині XX ст. Предметом її була документаційна діяльність, що включає процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку і поширення (а з середини 1940-х років – і створення) документів у всіх сферах суспільного життя. Ця наука ще мала назву «книго-архіво-музеєзнавство».

Основоположником документаційної науки є Поль Отле. Він пропонував назвати науку, що вивчає документну діяльність, бібліологією або документологією, що було пов’язано з ототожненням книги і документа.

Історія документаційної науки виявилась короткою. У середині XX ст. (50 – 60 рр.) процеси комунікації починають розглядатися не тільки у ракурсі одного з їх засобів – документа, але й ширше – як інформаційні. Поняття «документ» поступається місцем поняттю «інформація», оскільки перше є похідним від другого. Первинні уявлення про предмет науки були модернізовані й набули інформаційного та кібернетичного змісту [5,с.149].

З початку 1960-х років починають розвиватися наукові напрями під назвою документалістика й документознавство. Перша розглядається як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією управління документними системами всіх типів – від образотворчого до канцелярського діловодства [5,с.150].

Документознавство в цей період розвивається як науковий напрям, у завдання якого входить вивчення в історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищ об’єктивної дійсності та його результату – створення документів, їх комплексів і систем. Пізніше під документознавством почали розуміти науку про правила оформлення адміністративних документів і ведення документаційного господарства. Документознавство ототожнюють з діловодством і розглядають як розділ архівознавства. Таке вузьке трактування документознавства збереглося й до наших днів. Воно є одним з багатьох трактувань документознавства, бо остаточне поняття ще не сформовано.

На початку 1990 років відчувається необхідність у створенні науки про документ або комплексу наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися низка назв: інформаційно-комунікаційна наука, документаційно-інформаційна наука тощо. Ядро такого комплексу наук про документ складають бібліотеко, бібліографо-, книго -, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для  них є дослідження документа як об’єкта, створеного спеціально для передачі інформації.