Фінансово-економічна криза в країнах єс та заходи щодо її подолання

 

2.3 Антикризова політика Європейського союзу в період економічної кризи

 

В ЄС перші спроби реагування на кризові явища у світі (США) почали здійснюватись ще у 2007 р., коли Європейський центральний банк (ЄЦБ) одним із перших серед центральних банків розвинутих країн знизив свою короткострокову ставку рефінансування, а ситуація у сфері державних фінансів країн-членів єврозони почала погіршуватись через потребу активізації фіскальних заходів (рис. 3).

Усі антикризові заходи, що здійснювались у Спільноті протягом останніх років і частково продовжують реалізовуватись сьогодні, можна розділити на групи за трьома напрямами: 1) створення нової архітектури фінансового ринку на рівні ЄС; 2) стабілізація і відновлення економіки і 3) глобальна консолідація і регіональна солідарність у подоланні наслідків кризи

 

 

Рис. 2.2 Фіскальні та монетарні антикризові заходи у зоні євро за період 2002–2009 рр. [5, с. 65]

Усі антикризові заходи, що здійснювались у Спільноті  протягом останніх років і частково продовжують реалізовуватись сьогодні, можна розділити на групи за трьома напрямами: 1) створення нової архітектури фінансового ринку на рівні ЄС; 2) стабілізація і відновлення економіки і 3) глобальна консолідація і регіональна солідарність у подоланні наслідків кризи.

У рамках першого пакету заходів здійснюється рекапіталізація  банків, знижуються облікові ставки (ставки рефінансування) національних банків та Європейського центрального банку, надаються урядові гарантії виплат банківських депозитів тощо. Першою у Західній Європі рекапіталізацію банків розпочала Великобританія (кінець 2008 р.), за нею прослідували уряди Іспанії, Німеччини, Швейцарії та ін. Облікові ставки були скорочені приблизно у два рази. Зокрема Банк Англії скоротив цей показник з 5 % у вересні 2008 р. до 2 % у листопаді 2008 р. Аналогічні заходи здійснили Європейський центральний банк та Центральний банк Швеції [8].

Починаючи з жовтня 2008 р., Комісія схвалила Програму державної допомоги, наданої державами-членами фінансовим установам, на загальну суму понад 3,5 трлн. євро (майже третина річного ВВП ЄС). Станом на початок 2011 р. 1,5 трлн. євро цієї допомоги було використано на чотири основні цілі: боргові гарантії, рекапіталізація, підтримка ліквідності й обслуговування незабезпечених активів. Найбільша частка бюджетних асигнувань припадає на державні гарантії за банківськими зобов’язаннями – 2,9 трлн. євро схвалених і 1 трлн. євро наданих коштів [5, с. 62].

Потужним засобом впливу на економічну ситуацію у ЄС, особливо в умовах кризи, є монетарна політика ЄЦБ. Основним її інструментом залишається зміна відсоткової ставки рефінансування (облікової ставки). На початковій стадії макроекономічних негараздів у ЄС вона була знижена до рекордно низького за усю історію існування ЄЦБ рівня – з 4,25 % у жовтні 2008р. до 1 % у травні 2009 р. Облікова ставка утримувалась на рівні 1 % аж до 7 квітня 2011 р. і, зважаючи на покращення макроекономічної ситуації на усій території зони євро, була підвищена на 0,25 пунктів [4 с. 6].

Другий пакет заходів  – стабілізація і відновлення економіки – передбачає зважену і скоординовану політику на рівні, в першу чергу, держав-членів, а також Спільноти. Ще у грудні 2008 р. Європейською комісією було запропоновано спрямувати на фіскальне стимулювання економіки близько 200 млрд. євро [7, с. 2]. У березні 2009 р. Європейська Рада збільшила цю суму до 400 млрд. євро. [9].

У 2009 р. найбільший пакет  заходів фіскального стимулювання економіки (близько 2,2 % ВВП) схвалила Іспанія; за нею слідували Австрія і Великобританія (відповідно майже 1,9 і 1,4 % ВВП). У 2010 р. найбільші обсяги фіскальних асигнувань були виділені Німеччиною, Польщею, Австрією та Люксембургом (від 1,5 до 2 % ВВП).

Визначальним інструментом фіскального стимулювання економічного розвитку ЄС з єдиного бюджету була і залишається структурна політика Спільноти. Пріоритетними напрямами фінансування зі структурних фондів ЄС в умовах кризи є:

1) інвестування інноваційних, науково-дослідних і освітніх  проектів;

2) підвищення адаптаційної  здатності економічно активного  населення на ринку праці;

3) усунення перешкод  для бізнес-структур у їх просуванні  на внутрішньому і міжнародних  ринках;

4) підвищення конкурентоспроможності  європейських підприємств шляхом  впровадження у виробництво енергозберігаючих,  екологічно безпечних технологій тощо.

Загалом, за оцінками, здійсненими  на основі змін у бюджетних балансах держав-членів, сукупні обсяги державної  підтримки економіки ЄС у 2009–2010 рр., сягнули 5 % ВВП (4,5 % – у зоні євро) [5,с. 64–65].  Фіскальні заходи, проведені ЄС і його державами-членами у 2009 і 2010 рр., додали до динаміки ВВП Спільноти відповідно 0,5–1 % і 0,3–0,6 % зростання [5, с. 67–68].

Базовими заходами ЄС і його держав-членів, спрямованими на стабілізацію і відновлення економіки і здійсненими у період 2008–2010 рр., стали [3]:

• надання ЄІБ додаткових кредитів малому і середньому бізнесу в обсязі 30 млрд. євро через комерційні банки (15 у 2009 і 15 у 2010 рр.);
• прискорення фінансування ЄІБ проектів, спрямованих на боротьбу з глобальними змінами клімату, енергетичну безпеку, розбудову інфраструктури, зокрема у транскордонному вимірі. Цьому сприяло дострокове підсилення статутного капіталу банку у 2010 р. на 60 млрд. євро;
• зміцнення ролі Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) у реформуванні фінансового сектору і приватного підприємництва у нових державах-членах ЄС шляхом збільшення щорічних обсягів фінансування ним проектів на 800 млн. євро;
• підсилення інвестиційного спрямування проектів в рамках політики згуртування та реструктуризація схем їх фінансування шляхом перенесення виплат з бюджету ЄС на більш ранній період. Зокрема, у 2009 і 2010 рр. через структурні фонди ЄС було позапланово наперед профінансовано проектів і заходів на суму близько 11 млрд. євро. У цілому за період 2007–2013 рр. на реалізацію таких проектів заплановано 350 млрд. євро;
• підтримка існуючих та створення нових експортних можливостей підприємствам ЄС шляхом реалізації активної політики доступу на ринки третіх країн;
• підвищення ефективності функціонування єдиного ринку ЄС шляхом реалізації національних і комунітарної політик конкуренції та захисту прав споживачів.

Ще одна макроекономічна  характеристика, яка значно погіршилась  у Спільноті протягом 2008–2011 рр. і на покращення якої спрямовані антикризові заходи ЄС і його держав-членів, – зайнятість. Так, відповідно до прийнятого навесні 2009 р. Повідомлення Комісії пріоритетними заходами Спільноти і держав-членів в рамках політики зайнятості на період кризи повинні стати:

• фінансова підтримка тимчасових заходів, спрямованих на підвищення гнучкості та адаптивної здатності працівників; активніша підтримка доходів працівників, що постраждали внаслідок скорочення виробництва;
• інвестування у схеми перекваліфікації та підвищення кваліфікації працівників з неповним робочим навантаженням і у найбільш вражених секторах;
• запобігання виникненню критичних ситуацій з платоспроможністю фізичних осіб внаслідок прямого впливу фінансової кризи; забезпечення вільного переміщення працівників в межах єдиного ринку Спільноти;
• підтримка заходів у боротьбі з безробіттям серед молоді;
• удосконалення законодавства в сфері захисту прав зайнятих осіб та ін.

Важливе значення в рамках другого пакету заходів відіграє стимулювання інвестицій в економіку. Здійснена через структури ЄС і бюджети держав-членів, фіскальна підтримка суб’єктів господарювання, включаючи фінансові установи, носить переважно інвестиційний характер, оскільки спрямована на розвиток, розширення і модернізацію виробництва.

Особлива увага в  умовах сповільнення економічного розвитку в ЄС приділяється стимулюванню приватних інвестицій. Воно здійснюється шляхом лібералізації комунітарної політики в сфері державної допомоги, розширення механізмів державно-приватного співфінансування інвестиційних проектів (включаючи ресурси ЄІБ, ЄБРР), впровадження нових і часткової переорієнтації чинних програм підтримки інвестиційної діяльності підприємств (наприклад, Рамкової програми ЄС з конкурентноздатності та інновацій) тощо.

Завдяки вжитим заходам  протягом 2010–2011 рр. у ЄС вдалося  компенсувати скорочення на 10 % приватних інвестицій, що відбулося у 2009 р.

Покликані стимулювати  виробництво і заходи, спрямовані на спрощення умов доступу виробників до фінансових ресурсів. У першу чергу, це стосується малих і середніх підприємств (МСП) і середніх корпорацій. Окрім значного збільшення обсягу пропонованих через ЄІБ позик, було розширенняфінансування Програм Європейського інвестиційного фонду, спрощено і прискорено процедуру прийняття Комісією рішень щодо державної допомоги, дозволено державам-членам надавати субсидовані гарантії та позичкові субсидії підприємствам, що інвестують відповідні кошти в інноваційні, екологічні, енергозберігаючі проекти. Комісією було також вжито заходів щодо зниження адміністративних бар’єрів при реєстрації та здійсненні повсякденної діяльності малих підприємств (реєстрація підприємства повинна здійснюватись максимум за три дні і безкоштовно, а процедура найму першого працівника повинна проходити в одному пункті; скасовано процедуру річної звітності для мікропідприємств, знижено вимоги стартового капіталу приватної компанії до1 євро тощо) [7, с. 12–13].

Третій пакет заходів  спрямований на об’єднання зусиль усіх держав- членів ЄС, третіх країн  і міжнародних організацій у  подоланні наслідків світової економічної  кризи. Одним з базових принципів  реалізації цієї групи заходів є солідарність усіх членів інтеграційного об’єднання, яка проявляється у розробці механізмів взаємної підтримки, допомоги країнам, які зазнають більших труднощів, спільній відповідальності за стан економіки кожної з держав-членів Спільноти.

За всю історію існування  європейських спільнот ними були відпрацьовані  досить ефективні, як показує практика, механізми колективної солідарності у боротьбі з економічними негараздами. Серед них виділяються такі:

– об’єднання ресурсного, політичного, емпіричного та наукового потенціалів країн-членів задля розв’язання спільних проблем;

– механізми прямої макроекономічної підтримки (стабілізації) держав-членів, що опиняються у складному фінансово-економічному становищі;

– мобілізація додаткових ресурсів ЄІБ задля підтримки діяльності малих і середніх підприємств у державах-членах і державах-кандидатах;

– мобілізація додаткових ресурсів єдиного бюджету ЄС, включаючи здійснення авансових асигнувань у найбільш вражені сектори економіки та регіони;

– поєднання цілей структурних реформ з цілями фіскального стимулювання економіки при здійсненні бюджетних видатків ЄС;

– залучення досвіду  та ресурсів міжнародних фінансових організацій для подолання наслідків кризи у державах-членах ЄС.

До  третього  пакету  заходів  відноситься  також  міжнародне співробітництво ЄС щодо подолання наслідків кризи. Європейська спільнота активно просуває на міжнародній арені свої ініціативи, спрямовані на зміцнення якості та міжнародної сумісності антикризових регуляторних стандартів, посилення міжнародної координації у діяльності фінансових контролюючих органів, розробку нових засобів запобігання кризовим явищам.

Спільнота практикує  надання макрофінансової підтримки  третім країнам в рамках спеціального інструменту, який передбачає підтримку платіжних балансів країн-партнерів ЄС шляхом надання їм середньо чи довгострокових позик чи грантів додатково до отримуваних ними позик МВФ. У 2008–2011 рр. така підтримка пропонувалась Комісією Грузії, Вірменії, Косово, Сербії, Боснії та Герцеговині й Україні у вигляді позик чи грантів на суму відповідно 500, 200, 50, 200, 100 і 610 млн. євро [17].

У 2011 р. антикризові заходи в ЄС починають згортатися. Однак  таке згортання триватиме кілька років і здійснюватиметься скоординовано і нерівномірно в різних державах-членах з урахуванням стабільності їх фінансових інститутів, активності приватних інвесторів, стану національних платіжних балансів, конкурентноздатності підприємств тощо. Стратегія виходу з антикризового режиму управління економікою повинна бути також вертикально скоординована, що передбачає збалансований відхід від антикризових заходів різного характеру: фіскальних, монетарних, структурних, фінансових. Важливо також забезпечити відновлення умов здорової конкуренції, порушених внаслідок фіскальних інтервенцій урядів держав-членів.

 

ВИСНОВКИ

 

Вивчення кризових явищ буде завжди актуальним, тому що економіка  має неминучий циклічний характер, початком та кінцем якого завжди є  криза. Криза є найскладнішою  та найсуперечливішою фазою економічного циклу.  Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Основною метою науковців  є розробити методи стримування  кризових явищ та методи мінімізації наслідків фінансово-економічних криз, а метою управлінців країн – правильно застосовувати ці методи, зважаючи на особливості економіки країни.

Світова фінансова криза  негативно впливає на розвиток економік всіх країн світу,  в тому числі й на країни ЄС.  Криза у Європі носить системний характер, вона показала неспроможність єдиної європейської валюти забезпечувати стабільність фінансової системи Євросоюзу.  Негативні наслідки кризи змусили національні уряди та центральні банки здійснювати масштабні антикризові заходи щодо підтримки стійкості фінансової системи країн,  забезпечення ліквідності банківської системи, підтримання виробництва, а також мінімізації соціальних втрат працівників і населення.  Проте при наявності спільних рис фінансово-економічної кризи в країнах ЄС кожна з них має свою специфіку,  яка обумовлена не стільки зовнішніми факторами,  скільки особливостями розвитку внутрішнього ринку та політикою, яку проводить відповідна держава.

Аналіз антикризових програм щодо стабілізації фінансового сектору ЄС свідчить про на те, що, незважаючи на досить глибоку інтеграцію фінансових систем країн-членів, як наслідки самої кризи, так і заходи щодо її подолання в національних масштабах істотно відрізняються.

Практика показала, що координація національних реагувань на транскордонну кризу є проблемною з трьох причин:

1) спільне прийняття  антикризових заходів є дуже  важким у політичному плані; 

2) повноваження та  завдання органів регулювання,  що організовані за різними  національними стандартами, можуть конфліктувати;

3) існують потенційні  конфлікти між національними  процедурами подолання кризи. 

Більшість запроваджених  антикризових політик несуть ризик  економічного націоналізму. Некоординовані національні політики не врахували складність фінансової системи. Насправді, окремі прояви посилення протекціонізму можуть спричинитись до ще більшого поглиблення кризи. 

Тим не менш, в ЄС було використано досить ефективні, як традиційні, так і нові механізми подолання фінансової кризи. У фінансовому секторі істотно зросла роль держави: тепер, коли уряди багатьох країн стали співвласниками одних із найбільших у європейському масштабі банків, їх участь та зацікавленість у стабільному функціонуванні європейського ринку банківських послуг зросте ще більше. Важливо, що керівництво ЄС зробило основний висновок щодо причин її швидкого поширення у Європі – це відсутність скоординованої системи нагляду та контролю за діяльністю фінансових установ у ЄС. Створення цілісної системи наднаціональних органів регулювання – це перший крок до її вирішення.