Фінансово-економічна криза в країнах єс та заходи щодо її подолання

На рис. 1.2 та 1.3 показано періодичність виникнення нововведень з 1740 р. дотепер та механізм циклу.

У наш час теорія «довгих  хвиль» дає змогу багатьом аналітикам уважати, що закінчилась четверта хвиля, а кризу 80-х років сприймати  як здійснений факт, що підтверджує  циклічність розвитку.

Рис 1.2 Періодичність появи радикальних нововведень з 1740р. до 2000р.[10]

Рис 1.3 Механізм циклу[10]

Траєкторію рівноваги  економічного зростання (тренд) визначають два основні показники: швидкість  оновлення виробничих фондів та ефективність нововведень.

Феномен циклу — це періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні відрізки часу. 
Середні цикли нанизуються на довгі хвилі.

М. Кондратьев у книзі «Довгі хвилі кон’юктури» підкреслює, що хвилеподібний рух являє собою процес відхилення від стану рівноваги, до якої прагне економіка. Періодично ця рівновага порушується і виникає необхідність створення нового запасу «основних капітальних благ», які б відповідали виникаючому способу виробництва. Таке оновлення проходить не плавно, а поштовхами. Як уже зазначалось, вирішальну роль при цьому відіграють науково-технічні винаходи, відкриття, науково-технічні революції [10].

 

3. Антикризове регулювання економіки в умовах світових фінансово-економічних криз

 

Антикризове регулювання  – це процес, за допомогою якого здійснюється вплив держави на економіку з метою скорочення строків і зменшення глибини кризи, а також пом'якшення його негативних соціально-економічних наслідків. Державне антикризове регулювання виконує наступні функції: вироблення заходів стабілізації економіки під час кризових потрясінь; захист ключових підприємств, що перебувають у стратегічно важливих галузях, від кризових процесів, що протікають в економіці [11].

Вперше антикризове  регулювання на державному рівні  проводилося в США під час Великої депресії 1930-х років за наступними напрямками: фінансування й субсидування корпорацій, що опинились на межі банкрутства; примусове картелювання підприємств; державне регулювання кризового сільського господарства; організація суспільних робіт і видача допомоги з безробіття. Надалі державне регулювання еволюціонувало від антикризового до анти циклічного.

Цілеспрямоване державне антициклічне регулювання в сполученні з довгостроковим прогнозуванням стає постійним фактором циклічного розвитку виробництва, переплітаючись зі стихійними законами ринку. Антициклічні заходи держави проводяться за двома основними напрямками:

• бюджетне (варіювання обсягу державних закупівель, оплати праці державних службовців, обсягу державних капітальних вкладень, величини трансферних платежів, податкових ставок, правил і норм амортизації основного капіталу),
• кредитне (зміна дисконтної ставки позичкового відсотка – ставки рефінансування, зміна норм обов'язкового резервування для комерційних банків, випуск або викуп державою короткострокових фінансових зобов'язань, кількісні обмеження кредиту, зміна умов споживчого, іпотечного й біржового кредиту).

Антикризове регулювання  припускає аналіз зародження й протікання циклічних процесів, а також вироблення спеціальних антикризових стратегій для пом'якшення наслідків криз. Основними завданнями антикризового регулювання є пом'якшення кризових процесів і використання кризи як стартової точки для нового витка розвитку економічної системи [11].

До функцій антикризового  регулювання відносяться: передкризове регулювання, регулювання в умовах кризи, регулювання процесів виходу із кризи, стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат й втрачених можливостей, своєчасне прийняття рішень.

Кожна із перелічених функцій має свої особливості, але у своїй сукупності вони характеризують антикризове регулювання в цілому як безперервний процес, що потребує наукового підходу до формування всіх його етапів з огляду на властивості економічної системи та на необхідність забезпечення сталого розвитку економіки.

Антикризова політика держави  реалізується на трьох рівнях:

• підтримка конкурентоздатності основних галузей економіки;
• попередження й недопущення криз в економічно- і соціально- значимих сферах, таких як банківський бізнес або сфера суспільного транспорту;
• зменшення негативних наслідків банкрутства підприємств, максимально повне задоволення інтересів їх співробітників і кредиторів.

У сферах, що мають особливе значення для економічного й соціального  життя, держава застосовує спеціальні заходи попередження кризових ситуацій (рис.1.4)

 

Рис. 1.4 Заходи попередження кризових ситуацій [11]

В антикризовому регулюванні  економіки в умовах світової економічної  кризи вирішальне значення має побудова ретельно продуманої стратегії економічного розвитку. Необхідний початковий етап у розробці такої стратегії – комплексна й своєчасна діагностика стану економіки.

Одна з найбільш значимих рис системи стратегічного управління, якій на сьогоднішній день також не приділяється достатньої уваги, є її здатність до самонавчання, заснована на вивченні й обробці попереднього досвіду. Не викликає сумнівів, наприклад, те, що глибокий і всебічний аналіз результатів проведення ринкових перетворень у світовій та вітчизняній економіці міг би істотно підвищити якість і результативність заходів державного регулювання в умовах світової економічної кризи, яка розпочалася у 2008 р.

Стабільний економічний  розвиток, економічне зростання повинні  бути основною метою антикризового  регулювання. З огляду на це, антикризове регулювання повинне здійснюватись з врахуванням стратегії економічного розвитку країни. Базуючись на цьому, на нашу думку, підходи до антикризового регулювання економіки мають бути орієнтовані не лише на подолання наслідків кризи, але, в першу чергу, на забезпечення трансформаційних змін в економіці як наслідок ефективної поведінки держави до та під час економічної кризи. В першу чергу це стосується світової економічної кризи, зважаючи на неможливість в умовах глобалізації уникнути її впливу для конкретної держави.

З огляду на вище викладене, сформульовано  перелік етапів реалізації стратегії  економічного розвитку в умовах світової економічної кризи, кожен з яких за своєю суттю може розглядатись на визначеному етапі як окрема стратегія  антикризового регулювання. В той же час, у вказаній послідовності ці (окремі) стратегії формують підсистему поведінки держави в умовах світової економічної кризи, що відноситься до системи заходів держави, спрямованих на забезпечення стабільного розвитку держави, що втілюється в стратегію економічного розвитку (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Етапи реалізації стратегії економічного розвитку в умовах світової економічної кризи (антикризовий блок)[11]

Оскільки криза –  постійна форма руху, це потрібно враховувати  в процесі регулювання розвитку економіки. На макрорівні необхідна наявність власного, постійно діючого антикризового підрозділу, групи експертів. У періоди кризи цей підрозділ відповідав би за вживання оперативних заходів з її пом'якшення. Основним завданням, що має стояти перед антикризовим підрозділом держави в сприятливий період є коротко- й довгострокове прогнозування можливих кризових ситуацій і розробка пакету превентивних заходів, спрямованих на своєчасну діагностику кризи, що зароджується, і її локалізацію ще на ранніх стадіях виникнення.

Державна політика регулювання  кризових ситуацій полягає в мінімізації  економічного й соціального збитку, викликаного дією світової економічної  кризи. При цьому важливо відзначити, що руйнування неефективних підприємств  є найважливішим чинником ринкової економіки, що забезпечує її зростання і розвиток.

Дослідження взаємозв'язку антикризових заходів, проведених на макрорівні [12;13;14;15;17], дозволяє сформулювати наступні рекомендації з удосконалювання механізму антикризового регулювання в умовах світової економічної кризи на базі стратегії економічного розвитку України, що, орієнтована на запобігання згубної дії та забезпечення стабільного зростання економіки та підвищення добробуту населення, і повинна містити наступні пріоритети:

• удосконалення податкової системи: застосування податкових стимулів до інноваційних і високотехнологічних підприємств;
• створення й державна підтримка реально діючої мережі надійних кредитних установ;
• удосконалення нормативно-правової бази, особливо в розділах про неспроможність підприємств і регулювання діяльності акціонерних товариств;
• підвищення інноваційної і інвестиційної активності;
• перехід до стандартів розвинених країн у сфері бюджетної політики;
• підвищення ефективності антимонопольної політики, створення здорового конкурентного середовища;
• забезпечення відповідності політики держзакупівель, включаючи закупівлі держкорпорацій, пріоритетам розвитку вітчизняної промисловості;
• забезпечення охорони інтелектуальної власності за світовими стандартами;
• розробка, впровадження й підтримка нових програм по підготовці кризис-менеджерів, що включає відбір і навчання антикризових керуючих; визначення місії їхньої діяльності і її цілей; збагачення теорії організацій на основі узагальнення наявного практичного досвіду роботи антикризових керуючих; побудова (на основі досягненні теорії організацій) навчальних програм для конкретних кризових ситуацій.

Висновки та перспективи  подальших розвідок у даному напрямку. Необхідність орієнтації антикризового  регулювання економіки на реалізацію стратегії економічного розвитку в умовах світових економічних криз є науково обґрунтованою та обумовленою практикою часто неефективного державного втручання до та під час кризи.

 

РОЗДІЛ 2

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ЗАХОДИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В КРАЇНАХ ЄС

 

2.1 Причини  виникнення глобальної фінансово-економічної кризи

 

Світова криза, що стала невідворотною реальністю з осені 2008 р., змушує експертні кола та уряди все більш серйозно аналізувати витоки цього потоку бід, знаходити якісь компенсатори і механізми відновлення стійкості економіки.

З самого початку нинішня криза прописалася в літературі в якості кризи фінансовї, що мало під собою вагомі підстави. Лише пізніше перейшли до вивчення її зв'язку з іншими процесами в економіці, а потім і до більш широких контекстів, що зачіпають соціальні відносини і області моралі і моральності.

Фінансове походження розгорнувшоїся світової кризи неможливо заперечувати. Сама послідовність подій говорить тут за себе. Причому про назрівання фінансових катаклізмів просунуті дослідники писали задовго до вересня 2008 р.

Нинішня фінансова криза відрізняється як глибиною, так і розмахом - вона, мабуть, вперше після Великої депресії охопила весь світ. «Спусковим гачком», який привів у дію кризовий механізм, стали проблеми на ринку іпотечного кредитування США. Однак в основі кризи лежать більш фундаментальні причини, включаючи макроекономічні, мікроекономічні та інституційні. Провідною макроекономічної причиною виявився надлишок ліквідності в економіці США, що, в свою чергу, визначалося багатьма факторами, включаючи:

• загальне зниження довіри до країн з ринком, що розвивається після кризи 1997-1998 рр..;
• інвестування в американські цінні папери країнами, що накопичують валютні резерви (Китай) і нафтові фонди (країни Перської затоки);
• політику низьких процентних ставок, яку проводила ФРС в 2001-2003 рр.., намагаючись запобігти циклічний спад економіки США.

Під впливом надлишкової ліквідності активізувався процес формування ринкових бульбашок - перекрученою, завищеної оцінки різних видів активів. В окремі періоди такі міхури формувалися на ринках нерухомості, акцій і сировинних товарів, що стало важливою складовою частиною кризового механізму. Згідно з даними міжкраїнових досліджень, що охоплювали тривалі тимчасові періоди, кредитна експансія є одним з типових умов фінансових криз. Таким чином, ризики розвитку кризи в результаті ослаблення грошово-кредитної політики, реалізувалися в 2007-2008 рр..

На цьому тлі сприяли настанню кризи і мікроекономічні чинники - розвиток нових фінансових інструментів (насамперед структурованих похідних облігацій). Вважалося, що вони дозволяють знизити ризики, розподіляючи їх серед інвесторів та забезпечуючи правильну оцінку. Насправді використання похідних інструментів фактично призвело до маскування ризиків, пов'язаних з низькою якістю субстандартних іпотечних кредитів, і до їх непрозорого розподілу серед широкого кола інвесторів. Нарешті, в числі інституційних причин відзначимо недостатній рівень оцінки ризиків як регуляторами, так і рейтинговими агентствами.