Фінансово-економічна криза в країнах єс та заходи щодо її подолання

Джерело: [2; 3]. 

Таким чином, можна зробити  висновок, що криза – це багатоаспектна економічна категорія, система поглядів на економічну сутність, яка перебуває в стані розвитку. Для з’ясування сутності фінансових криз велике значення має їх класифікація. Можна виокремити наступні підходи до визначення сутності кризи:

1) криза як природний  процес у життєдіяльності системи;

2) криза як порушення  рівноваги соціально-економічної  системи;

3) криза як значна  проблема або ситуація з високою  ймовірністю негативних наслідків.

Взагалі, фінансова криза  характеризується джерелами виникнення, видом кризи і стадією її розвитку. Вчасна ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність та розробити ефективних оздоровчих заходів. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

Дуже суперечливі точки  зору на причини економічних криз. І для цього є чимало об'єктивних передумов. Справа в тому, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди досить по-різному і до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу зв'язують з науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально застарівала протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Так як вихідним поштовхом служить заміна встаткування й технології, то відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу [4].

У К. Маркса була своя система  поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але і на саму природу циклічності. Принциповою  відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі є те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва і приватним характером присвоєння його результатів [5].

Представники неокласичної і ліберальної шкіл висувають різні причини економічних криз, не зв'язуючи їх із природою капіталізму. Багато з них вважають причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво.

Більш близькі до марксистської  позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорційність, або «нерівновага». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом на кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних [6].

Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних  циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, в якості найбільш відомих теорій циклів і криз у своїй книзі  «Економіка» відзначає наступні: грошову теорію, що пояснює цикл експансією (стиском) банківського кредиту (Хоутрі та ін); теорію нововведень, що пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен); психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок охоплюють населення хвиль песимістичного і оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін); теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в занадто великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, по Порівняно з тим, що може бути інвестовано (Гобсон, Фостер, Кетчінгс та ін); теорію надмірного інвестування, прихильники якої вважають, що причиною рецесії є, швидше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайєк, Мізес і ін); теорію сонячних плям - погоди - врожаю (Джевонс, Мур) [7].

Крім того причини  кризи можуть підрозділятися на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами реструктуризації, модернізації, і суб'єктивні, обумовлені помилками в управлінні, природні (клімат, надра, водне середовище та ін)

Також існують зовнішні і внутрішні причини. Перші пов'язані  з дією макро-або зовнішньоекономічних факторів, другі - з внутрішніми факторами, з ризикованою стратегією маркетингу, недосконалістю виробництва і управління, обмеженою інноваційною й інвестиційною політикою, неефективним управлінням персоналом.

Якщо погодитися з тим, що криза може виникнути внаслідок дії всього різноманіття зовнішніх і внутрішніх факторів, можна зробити висновок, що небезпека кризи існує постійно, його необхідно передбачати і прогнозувати [8].

 

2. Фази економічного циклу та хвилі Кондратьєва

 

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної  системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від  часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто  зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом  циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості  видокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується  як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має  фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні  ознаки й суперечності циклічного процесу  відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) —  це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на рис 1.1, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Рис 1.1 Фази економічного циклу [9]

Органічна цілісність циклу  виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Особливо рельєфно в  структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли (які ще називають промисловими, або бізнесовими). Вони розрізняються за глибиною падіння економіки та терміном, протягом якого вона повертається у передкризовий стан [9].

Російський учений М. Д. Кондратьев, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьева.

З метою обгрунтування  великих циклів М. Д. Кондратьев проаналізував великий фактичний матеріал. Були вивчені статистичні дані чотирьох провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, Німеччини, США за період 100—140 років і досліджена велика кількість статистичних показників таких, як:

- динаміка цін;

- заробітна платня;

- відсоток на капітал;

- зовнішньоторговий обіг;

- виробництво основних видів продукції промисловості та ін.

Проведені дослідження  дали змогу виявити наявність  циклічних хвиль у межах 50—60 років. Цикл має 4 фази: дві — піднесення, дві — занепаду. За оцінкою М. Кондратьева, періоди великих циклів з кінця XVIII ст. були такими (табл. 2).

Таблиця 1.2

Періоди великих  хвиль 

Джерело [10]

М. Кондратьев визначив, що перед і на початку піднесення хвилі кожного великого циклу виникають глибокі зміни в економічному житті суспільства, які виявляються в значних змінах техніки, виробництва, виникненні нових ринків збуту. Так, у розвитку першої хвилі піднесення (кінець XVIII ст.) визначальними були винаходи в текстильній промисловості та виробництві чавуну. Зростання в період другої хвилі (середина XIX ст.) було зумовлено насамперед будівництвом залізниць, розвитком морського транспорту, а третя хвиля піднесення (початок XX ст.) пов'язана з відкриттям електрики, радіо та ін. Крім того, помічено, що на стадії «піднесення» хвилі супроводжуються нестабільністю в суспільстві — політичними негараздами, страйками, революціями, стадія «занепаду» хвилі характеризується активізацією інноваційної діяльності, пожвавленням у створенні нових робочих місць, нових галузей виробництва, зміною технологічної парадигми, що приводить до подолання кризи.

М. Кондратьев довів, що є  три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон'юнктуру. При побудові системи регулювання економіки необхідно враховувати чинник часу і стежити за розвитком кризових явищ, що дає змогу з меншими витратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. Інноваційні процеси слід пов'язувати з різними чинниками кон'юнктури — з рівновагою «першого порядку» — попит і пропозиція; «другого порядку» — переливання капіталу в нове обладнання, машини, модернізацію виробництва; «третього порядку» — стосується зміни виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії, кваліфікації та умов праці робітників тощо. Відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу — до середніх хвиль, третього — до довгих хвиль.

Таким чином, основною закономірністю великих циклів М. Кондратьев уважав науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологічного укладу, які впливають на соціально-економічне життя суспільства, утворення нових ринків, нових країн тощо.

М. Кондратьев увів поняття  «технічна революція як тяглова  сила» циклу, розробив теорію «інноваційних» пакетів і показав, що нововведення розподіляються в часі нерівномірно і з'являються групами.

Зміни в техніці зумовлені  попитом виробництва, створенням таких  умов, за яких застосування винаходів  стає можливим і необхідним. Війни  і революції не падають з неба, а є наслідком створених економічних, соціальних і політичних обставин, які породжують черговий цикл, а кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої фази.