Шпаргалка по "Менеджменту"

 

15. Поясніть сутність лінійних, функціональних  та координаційних зв’язків

Сутність лінійної (ієрархічної) структури управління полягає в тому, що керуючі впливи на об'єкт можуть передаватися тільки одною домінантною особою — керівником, що одержує офіційну інформацію тільки від своїх, безпосередньо йому підлеглих осіб, приймає рішення по всім питанням, що відносяться до керованій ним частини об'єкта, і несе відповідальність за його роботу перед вищестоящим керівником.

Функціональна структура управління передбачає виконання окремих спеціальних функцій або окремих виконавців (по плануванню, технології, механізації, транспортному або енергетичному обслуговуванню), а виконавець по окремим питанням підпорядковується декільком функціональним керівникам

Координаційні відносини розрізняються за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія. Субординацію і координацію можна розглядати як двоєдине виявлення сутності управлінської діяльності, а також, як її базові форми. У процесі цієї діяльності вони доповнюють одна одну, причому, залежно від конкретної ситуації, переважає та чи інша. Ці зв'язки носять діалектичний характер: об'єкт, яким управляють, не є пасивним учасником управлінських відносин. Він бере активну участь у формуванні характеру і напрямку управляючої дії, насамперед при опрацюванні, прийнятті та виконанні управлінських рішень.

 

16.Основні правила побудови організації

При побудові організаційної структури, як правило, дотримується наступна послідовність:  
1. Менеджери вирішують, як розділити спільне завдання на більш дрібні послідовні операції. Мета цього рішення - дати точне визначення управлінським посадам, деталізуючи дії та відповідальність. Хоча управлінські посади мають багато особливостей, найбільш важливою з них є ступінь спеціалізації.  
2. Менеджери визначають основи для угруповання окремих посад. Результатом цього рішення можуть бути групи посад - щодо однорідних і різнорідних.  
3. Менеджери визначають відповідну чисельність групи, що підкоряється певним начальнику. Це рішення передбачає встановлення вузькою або широкою норми керованості. Кількість працівників у групі - норма керованості.  
4. Менеджери розподіляють повноваження між посадами. Всі посади дають певну частку права приймати рішення у визначених межах, але не всі посади дають право вимагати підпорядкування від інших, що відрізняє управлінські посади від неуправлінських. 

17.Основні вимоги до  структур управління

1) чітко формулюється  мета підприємства; 
2) досягається максимальна простота структури. Чим простіше й чіткіше побудована структура, тим легше персоналу зрозуміти своє місце в ній, пристосуватися до даної форми управління: і брати активну участь у реалізації цілей підприємства; 
3) забезпечується, чітка передача, інформації і відповідний зворотний зв'язок; 
4) встановлюється єдина підлеглість. Одержання наказу або розпорядження тільки від одного начальника- необхідна умова єдності дій, координації сил, поєднання зусиль. Подвійне командування не тільки зайве, а й шкідливе; 
5) обмежується кількість підлеглих. Норма управління визначається діапазоном контролю, який залежить від; типу виробництва, його складності; 
6) обмежується кількість ланок управління: чим їх більше, тим довше йде інформація знизу вверх і розпорядження зверху вниз, чим більше можливостей перекручування їх у процесі передачі; 
7) чітко розрізняються і координуються функції лінійного керівництва і функціональних служб; 
8) вищим керівництвом координується відповідальність служб.

 

18.Охарактеризуйте переваги та недоліки лінійної структури управління

Лінійна структура управління формується в результаті побудови апарату управління на основі лінійних зв'язків у вигляді ієрархічних щаблів. Лінійна структура передбачає поділ організації на взаємопов'язані відділи за чисельністю, часом, територією, природним фактором тощо. У такій структурі кожен працівник підпорядковується тільки одному керівнику і пов'язаний з вищим рівнем керівництва тільки через безпосереднього керівника. Підґрунтям для цього є принцип єдності розподілу доручень. Такий тип структури ще називають однолінійним.

      Основні переваги: проста будова; однозначний розподіл завдань, компетенції, відповідальності; реалізація принципу єдиноначальності і персональної відповідальності за результати роботи; один канал комунікації; чіткість, точність і оперативність управлінських рішень.

Основні недоліки: брак гнучкості; складне пристосування до нових цілей і завдань; високі вимоги до керівника; неефективність при управлінні складним виробництвом; ускладненість зв'язків між інстанціями; концентрація влади на вищому рівні управління; перевантаження середніх рівнів управління; відсутність ланок з планування і підготовки рішень; перевантаження персоналу інформацією.

 

19.Охарактеризуйте  переваги та недоліки функціональної структури управління

Функціональна структура дає змогу за допомогою директивного керівництва поєднати ієрархічно нижчі ланки управління з вищими. Передача доручень, наказів і повідомлень здійснюється залежно від виду поставленого завдання. Таку організаційну структуру часто називають багатолінійною.

Основні переваги: висока компетентність спеціалістів у вирішенні завдань управління; розвантаження вищих органів управління; скорочення кількості ланок узгоджень; зменшення дублювання; стандартизація; формалізація та програмування явищ і процесів; зміцнення вертикальних зв'язків і посилення контролю за діяльністю нижчих рівнів.

Основні недоліки: порушення принципу єдиноначальності; неоднозначність у розподілі відповідальності; перевантаженість комунікацій; тривала процедура прийняття рішень; різке збільшення обсягу роботи з координації та узгодження діяльності функціональних служб; ускладнення контролю; відносна консервативність організаційної форми, яка погано реагує на зміни.

20.Охарактеризуйте переваги та недоліки дивізійної структури управління

Дивізійна структура управління передбачає, що більшість функцій (облік, фінансове управління, планування та інше) передають у виробничі ланки. Це дозволить повністю або частково взяти відповідальність на себе за розробку, виготовлення і збут продукції. Це звільнить верхній ешелон компанії для того, щоб вирішувати стратегічні завдання.

Недоліки дивізійної структури наступні:

По-перше, подібне управління малим бізнесом відрізняється наявністю великої кількості “поверхів” у вертикалі керівництва.

друге, у такому випадку штабні структури відділень роз’єднані від основних відділів .

третє, зв’язку в організації – вертикальні. Тому є традиційні недоліки – паперова тяганина, перевантаженість деяких відділів, наявність поганого взаємодії.

четверте, можливо дублювання повноважень на різних “рівнях”.

По-п’яте, наявність високих витрат на утримання управлінців.

Переваги дивізійної структури наступні:

По-перше, вона здатна забезпечити управління багатопрофільним підприємством, в якому загальна чисельність співробітників велика і у якого маються територіально-віддалені підрозділи.

друге, структура може забезпечити гнучкість і швидку реакцію на наявність змін в безпосередньому оточенні компанії.

третє, завдяки розширенню меж відділень, вони зможуть стати “центром придбання прибутку”, працюючи активно з підвищення якості даного виробництва.

четверте, є тісний зв’язок споживача і виробництва.

 

26 Економічний аналіз, як засіб реалізації економічних методів управління

економічні методи — це сукупність засобів та інструментів, які створюють економічні умови, що спонукають робітників діяти у потрібному напрямі і добиватися вирішення завдань, котрі стоять перед ними. При цьому відбувається поєднання особистих інтересів учасника процесу зі суспільними і груповими.     Завдяки економічним методам можна підвищити дієвість та результативність економічних важелів і стимулів, які спонукають членів трудового колективу до ефективної роботи.  Центральне місце в цій групі методів займають: планування, аналіз, господарський розрахунок, стимулювання, ціноутворення, фінансування, кредитування та облік

Аналіз як загальнонауковий метод у менеджменті набуває іншої мети — визначення реальних способів вирішення проблем, що виникають, так, щоб досягти мети за найменших затрат ресурсів. Процес аналізу мас визначені етапи: формулювання проблеми, відбір цілей, збирання даних, розробка альтернатив, побудова моделей, оцінювання витрат відносно результатів. Використання різних методологічних підходів дає змогу модифікувати традиційне розуміння аналізу і реалізувати системний, структурно-функціональний, факторний, порівняльний аналізи у зв'язку зі специфікою завдань, що вирішуються.

27 Опишіть засоби використання (реалізації) адміністративних методів управління

 Методи управління  — це способи впливу на окремих  працівників і трудові колективи  в цілому, які необхідні для  досягнення цілей фірми (підприємства, організації).

Адміністративні методи — система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яку використовують для організації й координації об'єктів управління з метою виконання поставлених завдань.

Ці методи забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, дотримання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності.

Адміністративні методи управління поділяють на організаційні (впливають на структуру управління) та оперативно-розпорядчі (впливають на процес управління).

Організаційні методи управління застосовуються в період створення нових організацій (підприємств), а також під час їхньої реорганізації. Це організаційне регламентування, нормування і організаційно-методичне інструктування.

Оперативно-розпорядчі методи управління застосовуються за умови, коли вже визначені права і обов'язки структурних підрозділів і працівників. Націлені на деталізацію плану, оперативну ліквідацію відхилень від нього, регулювання виробничого процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату управління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства. Забезпечують організованість та високу дисципліну, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємства (організації) та окремих працівників.

Розпорядчі дії завжди зумовлені конкретними причинами і мають чітку адресність, односторонню спрямованість від керівника до підлеглого.

Вони існують у формі:

• обов'язкових приписів (наказ, розпорядження);
• узгоджувальних дій (наради, консультації);
• рекомендацій (роз'яснення, вказівка).

 

28 Організаційне регламентування як засіб реалізації адміністративних методів управління

Організаційний вплив на об'єкт управління здійснюється у формі регламентування, нормування, інструктування та інформування. Він є засобом впливу через документи тривалої дії. 
 
Організаційне регламентування грунтується на використанні норм українського права і правил, дотримання яких обов'язкове як для керівника, так і для всіх працюючих на підприємстві. На основі правових норм, що містяться в законах, декретах, положеннях, указах і постановах українського законодавства, в Статуті підприємства та інших документах. На підприємствах розробляють положення про відділи і служби, а також посадові інструкції для всіх службових осіб.

 

29 Організаційне нормування як засіб реалізації економічних методів управління

Організаційні методи засновані на типових ситуаціях, а розпорядчі відносяться здебільшого до конкретних ситуацій.

Зазвичай розпорядчі методи грунтуються на організаційних.

Сутність організаційного регламентування полягає у встановленні правил, обов`язкових для виконання і визначають зміст і порядок організаційної діяльності (положення про підприємство, статут фірми, внутріфірмові стандарти, положення, інструкції, правила планування, обліку і т.д.).

Організаційне нормування включає норми і нормативи витрат ресурсів в процесі діяльності фірми.

 

30 Сутність та зміст соціально-психологічних методів управління

Соціально-психологічні методи управління – це сукупність специфічних способів дії на особисті стосунки і зв'язки, що виникають у трудових колективах, а також на соціальні процеси, що мають місце в них. Вони ґрунтуються на використанні моральних стимулів до праці, діють на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання у свідомий обов'язок, внутрішню потребу людини. Головна мета застосування цих методів – формування у колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою будуть вирішуватися організаційні та економічні задачі.

Соціально-психологічні методи за способом своєї дії поділяються на дві групи – соціальні і психологічні. Керуюча дія соціальних методів ґрунтується на врахуванні особливостей взаємодії людей, форм спілкування, існуючих культурних норм і цінностей. Психологічні методи базуються на закономірностях функціонування людської психіки. Отже, за допомогою соціальних методів управління здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами, а за допомогою психологічних — управління поведінкою індивіда і міжособовими стосунками у колективі.

Соціальні методи управління за змістом і цільовою спрямованістю є відображенням об'єктивних соціальних зв'язків і стосунків усередині трудових колективів і між ними. Вони забезпечують формування і розвиток трудових колективів шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через фактори їхньої діяльності. Такими факторами є потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

 

 

 

31.Опишіть  засоби використання (реалізації) соціально-психологічних  методів управління

Соціально-психологічні методи діють як регулятори соціальних, психологічних, ідеологічних та етичних відносин у колективі. Велика кількість психологічних факторів відображається на результатах праці. Вміння їх враховувати допомагає керівнику цілеспрямовано впливати на окремих працівників і формувати колектив з єдиними цілями. Крім того, для результативного управління колективом необхідно знати моральні і психологічні особливості окремих працівників, соціально-психологічні характеристики окремих груп.