Суспільні конфлікти

       2. Внести зміни  і доповнення до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації ” , якими: надати Держкомрелігій та його регіональним управлінням додаткові повноваження, насамперед функції контролю (на зразок Мінюсту, який має право застосовувати до зареєстрованих об’єднань громадян різні стягнення: попередження, штраф та ін.); ввести часовий ценз для реєстрації релігійних об’єднань: для громади шість місяців, для управління, центру три роки, а для тих що мають релігійний центр за кордоном, збільшити цей термін удвічі ( для громади – один рік, а управління і центру – шість років); збільшити кількість засновників релігійної громади до тридцяти осіб; законодавчо закріпити практику реєстрації релігійних центрів та управлінь тільки за наявності зареєстрованих осередків у більшості областей України.

       3. Розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про захист громадян від шкідливих психологічних впливів на психіку людини”, котрий би регулював процедуру звернення до суду і доведення під час судового процесу фактів негативного впливу на парафіян. Процедурні питання притягнення до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України 161 та 181 потребують відповідних змін у Кримінально-процесуальному кодексі. Статті Кримінального кодексу 190 та 189 потребують доповнень. Використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів повинно стати обтяжу вальною обставиною при обвинуваченні.

        По-друге, проводити  загально профілактичні заходи, а це: підтримка просвітницьких програм, що висвітлюють діяльність деструктивних культів, проведення науково-практичних конференцій та випуск відповідної літератури, надання пільгового користування ефіром громадським і науковим діячам, відповідним державним службовцям та представникам традиційних конфесій у межах цих програм.

        По-третє, необхідно  не допускати реєстрацію статутів  деструктивних неокультів ні як релігійні об’єднання, ні під прикриттям громадських організацій. Якщо подібний культ вже зареєстрований і продовжує проводити протиправну діяльність, то його необхідно дискредитувати через засоби масової інформації або зняти з реєстрації у судовому порядку. З метою запобігання негативного впливу на військовослужбовців запропонувати керівництву національних військових формувань утримуватись від контактів з їх представниками, особливо місіонерами закордонних релігійних центрів. Аналогічні рекомендації необхідно надавати керівництву місць позбавлення волі [12, 132].

        Представникам  релігієзнавчої експертної ради  при Держкомрелігій більш ретельно  проводити експертизу віросповідних  доктрин неокультів, займатися вивченням  процесів у їхньому середовищі. Також активізувати роботу міжвідомчої комісії при Міністерстві охорони здоров’я з вивчення питань дотримання чинного законодавства в діяльності релігійних організацій харизматичного спрямування. Державним службовцям більш активно проводити вивчення порушень адміністративного, податкового та кримінального законодавства щодо його достатності для унеможливлення протиправної діяльності неокультів. При реєстрації громад нових релігій, які є підрозділами закордонних центрів, до уваги обов’язково брати діяльність цього центру за кордоном. Через МЗС налагодити отримання інформації з європейських та інших країн щодо методів роботи та поведінки представників неокультів, які мають негативну міжнародну репутацію.

        При впровадженні  загальнодержавних заходів щодо виявлення, попередження та припинення протиправних діянь представників неокультів правоохоронні органи повинні вирішувати такі завдання:

- збір даних про протиправні  дії представників неокультів  з метою   інформування органів  влади для прийняття ними відповідних управлінських рішень та дискредитації у засобах масової інформації;

- надання інформаційної та іншої  підтримки державним програмам, що спрямовані на протидію  деструктивній діяльності неокультів;

- розроблення пропозицій органам  влади щодо вдосконалення чинного законодавства;

- припинення порушень чинного  законодавства, котрим супроводжується  діяльність вказаних організацій [7, 160].

Таким чином, вплив релігії на свідомість мас у світі є досить істотним, і з цим феноменом не можуть не рахуватися державні та політичні діячі будь-якої країни. Більш того за релігійною ознакою створюються і діють громадські  об’єднання і партії, складовою програмою яких є релігійні ідеї або вчення. В умовах соціального і науково-технічного прогресу релігії намагаються пристосуватися до сучасності, переглядаючи і уточнюючі свої політичні доктрини. Загалом, у демократичних державах, де конфесійна політика ґрунтується на Загальній декларації прав людини, а закон гарантує свободу совісті, забороняється розпалювати ворожнечу і ненависть у зв’язку з релігійними віруваннями. Зокрема, як законодавство України, так і деяких інших держав, передбачає припинення діяльності релігійних організацій у разі поєднання обрядової чи проповідницької діяльності з посяганням на життя, здоров’я, свободу і гідність особи; систематичного порушення релігійною організацією встановлено чинним законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів; спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубим порушенням громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій. Отже, релігійні конфлікти існують у нашому житті поряд з іншими конфліктами, тому знання про них необхідною умовою їх цивілізованого врегулювання і припинення. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.Конфлікти у сфері управління

3.1. Основні причини та  джерела виникнення конфліктів  у сфері управління

     Недосконале виробництво  та неправильне керівництво породжують  різноманітні суперечності в організації, які становлять загрозу інтересам людей. Ці суперечності можуть стосуватися як виробничої сфери, так і соціальної, організації та оплати праці, системи відносин, моральних норм. Тому позитивне розв’язання конфлікту полягає в усуненні цих об’єктивних причин [6, 216].

   Так, можна виділити головні  джерела конфліктів, які спричинені  недосконалим виробництвом та  неправильним керівництвом:

      1. Часто конфлікти  виникають тому, що одному працівникові  можуть надавати вказівки кілька  керівників. Такі вказівки не завжди погоджені між собою, що викликає непорозуміння і дезорганізацію в роботі. Все це спричинене недосконалою структурою управління.

      2. Невизначеність  прав і обов’язків, що є наслідком  перебирання на себе працівниками  функцій, які їм більше подобаються або які легше виконувати. Поза сферою їх інтересів опиняються обов’язки, що потребують значних затрат праці, часу. Внаслідок цього відбувається блокування чиїхось інтересів, що виливається в конфліктну ситуацію. Такий розвиток подій може спричинити посилення ролі неформальної структури в організації, коли управлінська ініціатива переходить до неформальних лідерів, які позбавлені будь-якої відповідальності.

      3. Неповні й неточні  факти, чутки, плітки, що дезінформують  партнерів; підозри в навмисному приховуванні чи оприлюдненні інформації; сумніви в надійності й цінності джерел інформації; спірні питання законодавства, правил порядку дій тощо.

      4. Структурні чинники, що виявляються в існуванні  у соціальній групі формальної  та неформальної організацій. Як правило, вони розходяться в поглядах, інтересах щодо власності, соціального статусу, владних повноважень і звітності, соціальних норм і стандартів, традицій, системи безпеки, заохочення і покарання, розподілу ресурсів, товарів, послуг, доходів, географічного розташування (добровільна чи змушена ізоляція), відкритості, інтенсивності контактів.

      5. Нестабільність  і неритмічність режиму праці. Наприклад, відсутність перерв для  відпочинку зумовлює передчасну  втому, зниження працездатності, часті помилки, напруженість у стосунках, різноманітні інциденти. Нестабільність праці спричинює психічну напруженість. Іноді вона є мобілізуючим чинником, активатором, навіть супроводжується позитивними емоціями. Надто висока напруженість призводить до втрати контролю над поведінкою, викликає негативні емоції.

      6. Невдоволеність  працівників своєю діяльністю  породжують її відсутність елементів  творчості в трудовій діяльності, низький престиж і незначне  соціальне значення праці, неадекватне  матеріальне та моральне стимулювання, нераціональна система заробітної плати.

      7. Недосконалі технології, які є наслідком зниження заробітної  плати працівників, до того ж  не з їхньої вини.

      8. Значні перебої  у забезпеченні сировиною, матеріалами  тощо. Це може призвести до зниження рівня трудової та виконавчої дисципліни, до вимушених відпусток тощо [10, 77].

       Причини виникнення  конфліктів, пов’язаних із психологічними  особливостями учасників управлінського  процесу:

        1.Ціннісні  чинники. До них належать проголошувані або заперечувані принципи; суспільні, групові, особистісні системи переконань, вірувань і поведінки (переваги, прагнення, забобони, побоювання); ідеологічні, культурні, релігійні, етичні, політичні, професійні цінності.

        2.Чинники відносин, пов’язані з наявністю чи відсутністю задоволення від взаємодії. Визначальним критерієм при цьому є основа (добровільні, примусові), сутність (незалежні, залежні, взаємозалежні) відносин; тривалість, баланс сили, значущість їх для всіх сторін; сумісність – несумісність сторін (психологічна, морально-духовна) щодо цінностей; поведінка, внесок сторін у відносини (надії, гроші, час, емоції, енергія, репутація тощо).

       3. Поведінкові чинники. Вони неминуче породжують конфлікти у разі зазіхання на чиїсь інтереси, самооцінки, загрози фізичній, фінансовій, емоційній, соціальній безпеці; провокування негативних емоцій (егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептизм, загострена увага на дрібницях, грубість, риск).

       4. Незнання характерологічних, психологічних якостей іншої особи. Наділені різним характером і темпераментом індивіди по-різному реагують на конфлікт: холерик діє швидко, часто не вникаючи в суть справи; меланхолік довго зважує, роздумує, порівнює; флегматик реагує спокійно, нерідко дивується конфронтаційній поведінці колег; сангвінік оперативно аналізує події, прагне знайти розумний вихід, запропонувати прийнятий для обох сторін компроміс.

         Різні типи  характеру по-різному поводяться  під час виникнення конфлікту:

- легко збуджуючий тип є найбільш  конфліктним, ніколи не прощає  образ. Йому, як відомо, притаманний  холеричний тип темпераменту.

- нестійкий тип здебільшого  орієнтується на того учасника  конфлікту, який найвигідніший йому. Діям його не вистачає стабільності, він завжди чимось не задоволений. Такими здебільшого є особи меланхолічного типу темпераменту;

- гіпертимний тип засвідчують  стабільно оптимістичний настрій, висока самооцінка. Він усім задоволений, ні в чому не бачить проблем, легковажно ставиться до помилок, непослідовний у вчинках, легко налагоджує неформальні відносини. У ситуації постійних повчань, монотонності може виникнути конфлікт.

- Демонстративний тип прагне  будь-якою ціною звернути на  себе увагу, діяти оригінально, що  нерідко збіднює зміст його вчинків. Коли обмежують його інтереси, недооцінюють заслуги – конфлікт неминучий;

- Сенситивний тип, відрізняючись  підвищеною вразливістю, постійно  страждає від відчуття власної  неповноцінності, до всього ставиться  з тривогою і настороженістю, глибоко відданий, вірний і надійний друг. Несправедливість, грубість, сварка з близькою людиною спричинюють конфлікт;

- Замкнений тип постійно заглиблений  у себе, важко йде на контакт, надто насторожено ставиться  до інших, рідко зважується на  значні життєві вчинки;

- Астенічний тип у складних  ситуаціях швидко втомлюються, що  є наслідком його дисгармонійного  розвитку, тому в поведінці виявляє  надмірну роздратованість, підозрілість, тривожність;

- Циклоїдний тип у період  піднесення настрою за умов  монотонності діяльності, самотності, жорсткої дисципліни може проявляти роздратування, гнів, що і стає причиною конфлікту. В період спаду настрою у нього загострюється сприймання неприємностей, спостерігаються пасивність, замкненість. Якщо в цей час ситуація вимагає активної діяльності, зміни звичайного способу життя, то конфлікт є неминучим;

- Дистимний тип характеризується  постійно зниженим тонусом, песимізмом. Йому противопоказані ситуації, які вимагають активної діяльності, адже в таких ситуаціях можливі  конфлікти;

- Тип характеру, що застрягає. Риси, які сприяють конфліктам,- підозрілість, ревність. Ситуації, в яких можливі конфлікти,- несправедлива образа, уражене самолюбство;

- Інтровертований тип, відрізняючись  недостатньою комунікабельністю, заглиблений  у себе, у конфліктах з надмірною стійкістю обстоює свої погляди, на все має свою точку зору, яка часто не збігається з думкою більшості. Грубість, безцеремонність підсилюють імовірність конфлікту;

- Екстравертивний тип, для якого  властива комунікабельність, відсутність власної думки, у конфліктних ситуаціях підпадає під вплив інших, що призводить до непродуманих вчинків. Змушена самотність, не регламентованість життя можуть бути причиною конфлікту.

Загалом конфліктогенним індивідам бракує емпатії. У колективі, як правило, вони відособлюються. Багатьом із них властивий надмірний конформізм (властива думка за будь-яких умов пристосовується до чужих думок), негативізм (проявляється як бездумний опір будь-якій лінії поведінки, оціночним судженнням).

5.Неправильне тлумачення думок, вчинків. Часто воно є наслідком слаборозвинутого неформального спілкування, яке унеможливлює глибоке, всебічне пізнання співробітників. Породжують його психологічна скутість, невміння, боязнь виявити свої істинні якості, а також психологічна насиченість, коли одноманітність оточення, умов роботи, ритму праці викликає негативні емоції.