Розвиток творчих здібностей у старшому шкільному віці та шляхи їх формування

1.2 Зміст та форми  поняття «творчі здібності»

Творчість – це розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу або духовної культури; якщо ж він новий лише для його автора, то новизна суб'єктивна і не має суспільного значення. [19, 5]

Пояснюючи свою позицію з питань творчості, відомий психолог Л. Виготський зазначав, що "творчою ми називаємо  таку діяльність, яка створює щось нове, однаково, чи буде це створене творчою  діяльністю будь-якою річчю зовнішнього  світу або побудовою розуму або  почуття, яке живе та виявляється  тільки в самій людині. [3, 237]

 Стверджуючи, що творчість  є необхідною умовою існування  і все, що виходить за межі  рутини і в чому міститься  хоч йота нового, зобов'язане своїм  походженням творчому процесу  людини" [3, 238].

Психолог Я. Пономарьов, який дуже широко трактує поняття "творчість", визначав це поняття як "механізм продуктивного розвитку" і не вважав "новизну" вирішальним  критерієм творчості [21, 23].

Український психолог В. Моляко, розкриваючи сутність творчості з позицій психології, зазначає, що "під творчістю розуміють процес створення чогось нового для даного суб'єкта. Тому зрозуміло, що творчість у тій чи іншій формі не є талантом "вибраних", вона доступна кожному. І школяр, який засвоює нові знання, розв'язує нову, незнайому задачу, і робітник, який виконує нове технічне завдання, і комбайнер, якому потрібно в процесі збирання урожаю врахувати вологість колосся, напрямок вітру – всі вони займаються творчістю, розв'язують творчі задачі". [17, 3]

Творча особистість – це людина, здатна проникати в суть ідей і  втілювати їх усупереч усім перешкодам аж до отримання практичного результату. Саме це мав на увазі Т. Едісон, коли казав, що винахід – це 10 відсотків  натхнення і 90 поту. Як зазначає В. Моляко, основними методами вивчення творчості  є методи спостереження, самоспостереження, біографічний метод (вивчення біографій  видатних людей, творців у певних галузях науки, культури, техніки  та ін.), метод вивчення продуктів  діяльності (учнівської зокрема), тестування, анкетування, експериментальні методи, хоч застосування останніх пов'язане  зі значними труднощами, оскільки будь-який творчий процес є оригінальним, єдиним у своєму роді, такий, що не відтворюється  точно в тому самому вигляді при  повторному спостереженні. [17, 5]

Щоб діагностувати і систематично формувати творчу особистість у  процесі навчання, треба знати  її властивості, творчі риси її характеру. Вчені-дослідники виділяють такі основні  властивості творчої особистості: сміливість думки, схильність до ризику; фантазія; уявлення та уява; проблемне  бачення; вміння долати інерцію мислення; здатність виявляти суперечності; вміння переносити знання і досвід у нові ситуації; незалежність; альтернативність; гнучкість мислення; здатність до самоуправління.

О. Кульчицька виділяє ще такі властивості творчої особистості: виникнення спрямованого інтересу до певної галузі знань ще в дитячі роки; зосередження на творчій роботі, спрямованість на обраний напрям діяльності; велика працездатність; підпорядкованість творчості духовній мотивації; стійкість, непоступливість у творчості, навіть упертість; захоплення роботою [14, 27].

В. Моляко вважає однією з основних якостей творчої особистості прагнення до оригінальності, до нового, заперечення звичного, а також високий рівень знань, умінь аналізувати явища, порівнювати їх, стійкий інтерес до певної роботи, порівняно швидке і легке засвоєння теоретичних і практичних знань у цій галузі, систематичність і самостійність у роботі.

Дехто з фахівців виділяє, крім того, такі риси творчої особистості, як цілісність сприйняття, зближення понять, здібність  до передбачення (логічність, творчість, критичність уяви), рухливість мови, готовність до ризику, схильність до гри, інтуїція і підсвідома обробка інформації, дотепність та ін.

Цілком вірогідне припущення, що прийоми дотепності частково збігаються з тими прийомами пошуків розв'язань  наукових, технічних і навіть життєвих задач, які називають евристичними прийомами. Вони не зводяться до логіки, так само як і вся психологія мислення. Пошуки розв'язань відбуваються не за логічними законами – за допомогою  логіки лише перевіряють висунуті здогадки. Самі ж ці здогадки висувають за допомогою інших операцій мислення.

Творчі здібності особистості – це синтез її властивостей і рис характеру, які характеризують ступінь їх відповідності вимогам певного виду навчально-творчої діяльності і які обумовлюють рівень результативності цієї діяльності [18, 10].

Творчі здібності самі по собі не гарантують творчих здобутків. Для  їх досягнення необхідний "двигун", який запустив би в роботу механізм мислення, тобто необхідні бажання  і воля, потрібна "мотиваційна  основа".

Стосовно навчально-творчої діяльності в психолого-педагогічній науці  виділені такі укрупнені компоненти творчих здібностей особистості:

1. Мотиваційно-творча активність і спрямованість особистості.
2. Інтелектуально-логічні здібності.
3. Інтелектуально-евристичні, інтуїтивні здібності.
4. Світоглядні властивості особистості.
5. Моральні якості, які сприяють успішній навчально-творчій діяльності.
6. Естетичні якості.
7. Комунікативно-творчі здібності.
8. Здібності до самоуправління особистості своєю навчально-творчою діяльністю. [20, 360]

1.3 Психологiчнi особливостi школярiв старшого шкiльного вiку

Юність  – завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (14,5-15 – 17 років) та старший  юнацький вік (18–25 років).

Рання юність (старший шкільний вік) охоплює  вікові межі 14,5-15 – 17 років.

Старший школяр стоїть на порозі виходу у самостійне життя. Тому рання юність – це вік  безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини. Важливі завдання юнацького  віку – вибір професії, підготовка до трудової діяльності та підготовка до вступу у шлюб та створення власної  сім’ї. Л.Божович підкреслює, що саме це створює нову соціальну ситуацію розвитку.

Перед старшим шкільним віком постає необхідність самовизначення, вибору свого життєвого  шляху як завдання найважливішої  життєвої значущості. Вибір професії стає психологічним центром ситуації розвитку старшокласника. Старші школярі  дивляться на теперішнє уже з  позиції майбутнього.            Старший шкільний вік – початкова стадія фізичної зрілості і одночасно стадія статевого дозрівання. Старшокласники готові до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці, спорті, відкриває можливості для вибору професії. Усвідомлення своєї фізичної сили і привабливості, здоров’я впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності, оптимізму, активності, поривання до дій. Проте статева зрілість не означає зрілості соціальної. Юність є перехідним періодом від зрілості фізичної до зрілості соціальної. Якщо статеве дозрівання у зв’язку із акселерацією настає раніше на 2-3 роки, соціальна зрілість настає пізніше, оскільки більше часу потрібно для здобуття освіти. Саме в ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини. Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху особистості в цілому.

В ранній юності значно зменшується гострота міжособистісних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у  взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття  дітей, зростає їхня контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці. Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад. Одночасно  відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки.

Ранній  юнацький вік – це вік не менших зрушень, ніж підлітковий, проте  вони якісно інші і пов’язані із пошуками відповіді на запитання  “яким бути?”. Особливо значущим є  те, що в цей період завершується статева ідентифікація, прийняття  дорослих статевих ролей, процес перетворення хлопчиків на чоловіків, дівчаток –  на жінок, тобто формується психологічна стать. Рання юність не менш психологічно складний період, ніж підлітковий. Але на цьому віковому етапі не так гостро позначаються фізіологічні та ендокринні процеси, відсутні різкі зміни у сприйнятті себе і оточуючих. Натомість інтенсивніше формується внутрішня позиція молодих чоловіків і жінок, виникає своє ціннісно-смислове розуміння тих якостей людини, які характеризують її як представника певної статі, активізується вироблення особистих поглядів на характер взаємостосунків чоловіка і жінки. Виникає підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками протилежної статі, відкривається власна сексуальність. Тому саме цьому періоду в житті належить особлива роль у засвоєнні сексуальної моралі. Самосвідомість у ранньому юнацькому віці структурується навколо статевого розвитку особистості (Л.Божович, М.Боришевський, І.Кон). Саме рівень розвитку статевої свідомості та самосвідомості визначає потреби, ціннісні орієнтації, мотиви поведінки людини як статевої істоти.

Отже, власне ранньоюнацький вік має вирішальне значення в психосексуальному та статеворольовому розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього  сім’янина. Впродовж цього віку підростаюча  особистість досягає такого ступеню  фізичної, психічної та соціальної зрілості, на якому вона цілком здатна свідомо і самостійно виконувати відповідальні соціальні функції  як повноправний громадянин суспільства.

Мотивами навчання старшокласника можуть виступати:

1. Інтерес до загальної позитивної  успішності, який пов’язаний з  бажанням успішно закінчити школу  чи розширити свою обізнаність  і виявляється в однаковому  інтересі до всіх дисциплін,  які викладаються в школі. 

2. Поєднання загального інтересу  з вибірковим інтересом до  того чи іншого навчального  предмета, що стосується обраної  спеціальності або з яких доведеться  складати вступний іспит до  вузу.

У старшому шкільному віці встановлюється тісний взаємозв’язок між професійними і учбовими інтересами. Вибір професії сприяє формуванню учбових інтересів, старші школярі починають цікавитися тими предметами, які їм потрібні у  зв’язку з вибраною професією.

Створюються сприятливі умови для ознайомлення учнів з психологічною характеристикою  професій, тобто з тими вимогами, які висуваються до уваги, мислення, характеру та інших психологічних  особливостей людини у тій чи іншій  професії.

Особливості розумової  діяльності у старшокласників

Це  відображається у наступних позитивних якісних змінах:

1. Учні переходять до вищих рівнів  абстрагуючого і узагальнюючого  мислення (більш усвідомлено і  міцно оволодівають логічними  операціями).

2. Знання перетворюються в систему  знань, які є основою формування  світогляду та переконань; мислення  стає системним. 

3. Наявна потреба в науковому  обґрунтуванні та доведенні положень, думок, висновків з опорою на  логічні докази. Зростає роль  наукових гіпотез, пошукових міркувань.  Особливістю розвитку логічного  мислення є його дедуктивно-гіпотетичний  спосіб (реальне розкривається в  можливому: можливе постає як  сукупність гіпотез, які вимагають  по черзі доведення чи перевірки.  Непідтверджені гіпотези відкидаються, а підтверджені переходять з  розділу можливого у розділ  реальної дійсності).

4. Процес міркування стає економнішим  і продуктивнішим (краще контролюється  процес міркування, здійснюється  перехід від розгорнених до  згорнених його форм).

5.Збагачується  фонд міцно закріплених умінь  та навичок мислительної діяльності, способів і прийомів розумової  роботи, за допомогою яких набуваються  знання.

6. Формується індивідуальний стиль  розумової діяльності (індивідуальна  система психологічних засобів  – сприймання, запам’ятовування  і мислення – які особистість  використовує для вирішення певних  задач).

                       1.4 Шляхи формування творчих здібностей

Досвід багатьох вітчизняних та закордонних педагогів свідчить про вірогідність успішного формування у школярів якостей творчої особистості. Для цього учням варто надавати максимум можливостей для випробовування себе в творчості, причому починати треба з найпростіших завдань. Навчання творчості має відбуватися в  першу чергу і в основному  на програмному навчальному матеріалі  з різних предметів, а в разі потреби  й на спеціально побудованій системі  задач. Засвоюючи досвід творчої  діяльності, характерні для неї процедури, учні набувають здібності видозмінювати  ті стереотипи мислення, яким вони вже  навчилися, вчаться відмовлятися від  стереотипів, конструювати нові підходи  до осмислення раніше засвоєного або  нового змісту.

М. Махмутов, аналізуючи стан шкільної освіти, зазначав, що у традиційному навчанні всі знання, вміння і навички  отримують шляхом репродуктивного  засвоєння, що розвиває пам'ять і  навички репродуктивного мислення. Навички продуктивного і творчого мислення є наслідком репродуктивного  засвоєння. Тобто базою будь-якої творчості є конкретні знання, навички й уміння Це положення  суттєве для вирішення проблеми творчого розвитку у процесі навчання (базовий зміст освіти повинен  якісно засвоюватися). Проте цього  недостатньо для розвитку пізнавальної самостійності і творчості школярів. [8, 31]