Розвиток емоційної стійкості

Л.В .Бороздина, О.О. Залученова зазначають, що якщо люди оцінюють себе достатньо високо, малоймовірно, що вони будуть реагувати або інтерпретувати багато подій як емоційно важкі або стресові. Крім того, якщо стрес виникає, вони справляються з ним краще, ніж особи з низькою самооцінкою. Це дає людині додаткову інформацію про свої можливості і сприяє підвищенню рівня самооцінки. Отже, можна зробити висновок, що рівень самооцінки як регулятора поведінки та оптимальність її структури можуть служити індикаторами і регуляторами стійкості до стресу [  ].

Потрібно згадати про  вплив мотиваційно-потребнісної сфери на стійкість до стрес-факторів. Говорячи про оптимальність мотиваційного комплексу щодо рівня стійкості до стресу, А.О.Реан називає кращим таке сполучення, коли перше місце займає внутрішня мотивація і замикає сполучення зовнішня негативна мотивація. Найгіршим є комплекс, що складається в порядку убування із зовнішньої негативної мотивації, потім йде зовнішня позитивна мотивація і на завершення – внутрішня мотивація [  ].

Всі дослідники проблеми впливу мотиваційного фактора на ефективність діяльності і стійкості до стресу підкреслюють її обумовленість законом  Йоркса-Додсона. Названий закон стверджує наступне: чим вище сила мотивації (напруги, активації), тим вище результативність діяльності, але цей зв'язок зберігається до певного, оптимального рівня, за яким подальша мотиваційно-емоційна напруга приводить до погіршення ефективності діяльності. Слід підкреслити, що закономірність Йоркса-Додсона і тимчасове розгорнення стадій розвитку стресу Г.Сельє представляють загалом однакову за конфігурацією залежність. У літературі представлено достатньо даних, які переконливо свідчать на користь положення про провідну роль сили і структури мотивації у регуляції та успішності стійкості до стресу [  ].

А.О. Реан відзначає наявність значимих зв'язків між внутрішньою мотивацією і всіма стрес-проявами досліджуваних з низьким рівнем стійкості до стресу (депресивність, дратівливість, сором'язливість, емоційна лабільність). Пояснюючи це тим, що у респондентів з високим рівнем стійкості до стресу відзначається превалювання внутрішньої мотивації (мотиви самореалізації, задоволення від процесу і результату діяльності) над зовнішньою негативною мотивацією (мотиви уникнення покарання і невдачі). Так само він вказує на те, що зовнішня негативна мотивація впливає на стійкість до стресу військовослужбовців строкової служби. Тому що при зустрічі із труднощами в осіб з низьким рівнем стійкості до стресу характерна реакція відходу від проблемних ситуацій на основі мотивів уникнення покарання і невдач. Така мотиваційна структура з одного боку, сприяє зниженню стресогенних ситуацій за рахунок свідомого відходу від їхнього рішення, а з іншого боку – затримує розвиток якостей, які допомагають упоратися з рішенням проблем і завдань [  ].

Т.Шибутані та Л.Леві стверджують, що емоційний стрес як феномен виникає лише при таких впливах, які мотиваційно значущі для індивіда. У розумінні Т.Шибутані стрес-толерантність, таким чином, може бути вихована за рахунок зниження мотиваційної значимості стимулів. Це досягається комплексом раціональних заходів психологічного захисту. Я.Рейковський висловлює гіпотезу про те, що, змінюючи мотивацію, можна збільшити (або зменшити) емоційну стійкість військовослужбовця при виконанні ним тих самих дій [  ]. Д.В. Каширський відзначає пряму залежність між рівнем мотивації і розвитком внутрішньоособистісного конфлікту, що, як правило, супроводжується емоційною стрес-нестійкістю. Автор відзначає, що дана залежність простежується у ситуаціях, по-перше, де депривація носила тимчасовий характер, і тому основний акцент у дослідженнях робився на актуалізацію наявних у людини психологічних і психофізіологічних ресурсів, по-друге, перед випробуваними не ставилося завдання зміни ставлення до соціального і професійно-рольового статусу. Стани стресу, що спостерігалися, носили реверсний характер і зникали при відсутності стресогенного стимулу. По закінченні роботи була виявлена провідна роль потребнісно-мотиваційної сфери у впливі на стійкість до стресу.

Значна дискусія представлена у науковій літературі з приводу  зв'язку інтелектуальної сфери зі стійкості до стресу. У свій час  ще Р.Лазарус відзначав, що здатність людини не тільки реагувати на наявну ситуацію, але й прогнозувати її можливі наслідки може як запобігати, так і сприяти виникненню стресу. Про це ж свідчить і наступне твердження Т.А.Немчина: «Інтелектуальні та емоційні компоненти військовослужбовця можуть мати неоднакове значення у розвитку синдрому адаптації, насамперед через можливості різного рівня розвитку інтелекту та емоційної сфери у тієї самої людини». У той же час, невисокий інтелектуальний розвиток ми схильні вважати фактором, що сприяє розвитку стресового стану, але, з іншого боку, таким, що виконує функцію бар'єра при проникненні у сферу свідомості проблемних ситуацій і завдань, що вимагають рішення [  ].

Факти, отримані В.С. Компанцем та І.В. Платоновим свідчать, що чим вище інтелектуальний рівень військовослужбовця, тим меншими витратами супроводжується його стан в екстремальних ситуаціях [  ]. О.М. Махлай у своєму дослідженні прийняття інтелектуальних рішень в умовах невизначеності звертає увагу на те, що невизначеність у цьому випадку виступає як стрес-фактор, що справляє негативний вплив на швидкість та якість ухвалених рішень  [   ]. Однак А.О. Реан, вивчивши проблему даної залежності у своїй роботі, стверджує, що на сьогоднішній день у науковій літературі немає даних, на основі яких можна вивести залежність ступеня стійкості до стресу людини від рівня його інтелектуального розвитку        [  ].

Приділяючи увагу змінам соціальної активності військовослужбовця під впливом екстремальних факторів, Л.О. Китаєв-Смик зазначає: „При стресі у людей змінюється не лише характер фізіологічної і психологічної активності, але й показник активності спілкування. Це відображається на взаємодії індивіда із соціальним середовищем: з оточуючими людьми, із групою, з колективом, у який він включений і т.д. [  ].

У літературі представлена так само думка А.О. Реана про те, що міжособистісні відносини людей з високим рівнем стійкості до стресу відрізняють аттитюди позитивної спрямованості: соціально-психологічна терпимість, підвищені просоціальні очікування від учасників спільної діяльності, доброзичливість, орієнтація на співробітництво, міжособистісна інтернальність.

Існують два підходи в  оцінці активності взаємодії в екстремальних  умовах. Одні автори говорять про ті або інші форми, види спілкування  людей при стресі, маючи на увазі, що стрес позначається на цій взаємодії (взаємосприяння, взаємопротиводія і т.п.). Інші розглядають активність спілкування людей при стресі як власне стрес, тобто як певного роду тією чи іншою мірою неспецифічні прояви адаптаційно-захисної активності людського суспільства. Ця активність інтегрується із суспільної поведінки окремих людей при стресі. Таким чином, мова йде або про результат впливу на характер спілкування стресових перетворень в індивідуальній структурі особистісних особливостей та у функціональних системах організму індивіда.

Важливим є зауваження Т. Рібо щодо того, що залежність комунікативних особливостей зі стійкістю до стрес-факторів простежується через ставлення суб'єкта до суспільної думки. У суб'єктів з низьким рівнем стійкості це може проявлятися у вигляді посилення опори на оточуючих, тобто збільшується суб'єктивна значимість громадської думки, у людей з високим рівнем стійкості до стресу – у спробі збільшення психологічного тиску на оточуючих і зниженні значимості думки оточуючих.

А.Г. Маклаков наводить дані про значну позитивну кореляцію між факторами «комунікативний потенціал» і «стійкість до стресу». Ним виявлено зв'язок між загальноприйнятими нормами, моральною нормативністю і стрес-толерантністю. Даний показник, на думку автора, є певним захисним механізмом, який як каталізатор в екстремальних умовах запускає механізм стійкості до стресу. Так само показник моральної нормативності справляє пролонгований ефект на підтримку рівня стійкості до стресу [  ].

Специфічність строкової військової служби знаходить своє відображення у професіограмі військовослужбовця строкової служби, що містить у собі владний характер професійних повноважень, екстремальний і нестандартний характер діяльності, високий ступінь персональної відповідальності, а також виховний, організаційно-управлінський і пізнавально-прогностичний компоненти. Відповідно до виявленої специфіки проходження служби військовослужбовцями показник професійної придатності до них визначається високим рівнем загального розвитку особистості, високим рівнем розвитку особистісної відповідальності, високим рівнем соціальної (професійної) адаптації, нервово-психічної (емоційної) стійкості, комунікативної компетентності, збалансованості питомої ваги потреб і цінностей. Визнання однією з найважливіших професійних якостей нервово-психічної, емоційної стійкості вимагає від військовослужбовця, поряд з необхідним обсягом професійних знань, певного рівня сформованості стійкості до стресу, що у свою чергу сприяє успішному професійному та особистісному розвитку, виконанню поставлених завдань.

4. Психологічна модель розвитку емоційної стійкості військовослужбовців строкової служби

Розробка психологічної  моделі продуктивної психічної стійкості  військовослужбовців строкової служби вимагає всебічного аналізу всіх аспектів проблеми, які визначають можливість успішного вирішення наукового завдання. Таке її розуміння вказує на важливість визначення, насамперед, вимог, пропонованих до розробки психологічної моделі. Не менш важливо визначити основні детермінанти, які обумовлюють структурно-функціональну побудову й зміст моделі. Серед них варто виділити як пріоритет професійну діяльність і головні характеристики військовослужбовця строкової служби, що насамперед виражають його психологічні ознаки. І, нарешті, визначення ролі саморегуляції в розвитку психічної стійкості військовослужбовців.

В останні роки вітчизняні вчені запропонували принципово нове бачення вирішення даної  проблеми. Психологічна модель покликана  теоретично описати й практично  забезпечити відповідність психічної  стійкості вимогам професійної  діяльності. Вважається вірною початкова  посилка, яку запропонував К. К. Платонов, про те, що методологічні вимоги викладаються у вигляді підходів, правил, переліків вимог [  ]. Як показують проведені психологічні дослідження, необхідно враховувати принципи саме акмеологічного характеру. Ми погоджуємося із О. Д. Сафіним й Л. Е.Орбан-Лембриком, що коло даних принципів детермінується предметом науки, що визначається через професіоналізм, фізичну й соціальну зрілість людини, її теорію і методологію, джерела яких беруть початок із психологічної та педагогічної науки [  ].

Розвиток психічної стійкості  відповідно до його вимог розглядається  в єдиному контексті професійної  діяльності військовослужбовців строкової служби. Її носій і системоутворюючий суб’єкт – військовослужбовець– представляється як самобутня цілісність – індивід, особистість, об’єкт професійної діяльності й індивідуальність. У нього, як і в будь-якого іншого суб’єкта праці, ураховуються всі його реальні взаємозв’язки, процеси, стани, досвід, стратегії, проблеми й результати.

Б. Г. Ананьєв свого часу визначив акмеологічну особливість в оцінці даного питання. Вона полягає в тому, що розвиток людини можна простежити через її макрохарактеристики як індивід, особистість, суб’єкт діяльності й індивідуальність. Виділяючи стрижневим напрямком розвитку людини її діяльність, К.О.Абульханова, Є. О. Клімов, О. О. Бодальов, А. К. Маркова, В. А. Пономаренко, В.О. Моляко й інші відзначають, що не треба її абсолютизувати. У загальному плані людина виступає як суб’єкт свого життя. У більш вузькому плані вона задіює свій потенціал на вирішення завдань конкретної праці. Усе це, безумовно, треба враховувати, але важливо виходити з вимог доцільності    [  ].

В. Г. Зазикін при дослідженні шляхів і способів підвищення ефективності різних видів діяльності опирався на принцип інваріантості. Вимоги цього принципу стосується в першу чергу стабільності професіоналізму й самої діяльності від впливу зовнішніх збурювань. Підвищення психічної стійкості тут відіграє ключову роль, і успішний її розвиток варто розглядати як одну з акмеологічних варіантів, потенціал якої не використовується повною мірою. Саме постійна включеність військовослужбовця в безперервний процес саморегуляційної діяльності в загальному руслі виконуваної професійної діяльності є однією з ознак дотримання ним акмеологічного принципу інваріантості.

Таким чином, у розробці психологічної  моделі продуктивної психічної стійкості  військовослужбовців строкової служби потрібно виходити з положень, які орієнтують на оптимізацію реальної практики проходження служби. У їхньому числі такі основні принципи: системної цілеспрямованості, інтегративності й цілісності, особистісно-діяльнісної єдності і розвитку, інваріантості, оптимальності, конгруентності.

Поряд з визначеними принципами при розробці психологічної моделі розвитку психічної стійкості важливо  врахувати також основні вимоги, запропоновані до конструювання  моделі. Вивчення джерел наукової інформації з даного питання дозволило виділити такі найважливіші з них:

• узгодження проектувальних вимог з індивідуальними можливостями й здібностями конкретного військовослужбовця;
• визначення допустимих меж, що регламентують поле саморегуляційної діяльності;
• проектування системи діагностики психічної стійкості, контролю, корекції та супроводу психофізіологічного, психічного і діяльнісного стану військовослужбовців строкової служби;
• проектування системи саморегуляції, підготовки, перепідготовки і розвитку творчого потенціалу військовослужбовців відповідно до єдиної державної концепції;
• проводити соціальну, психологічну й медико-фізіологічну реабілітацію та підтримку військовослужбовців у процесі професійної діяльності;
• науково-дослідне, соціально-правове та організаційно-методичне забезпечення процесу оптимізації та функціонування саморегуляції психічної стійкості військовослужбовців [  ].

Урахування психологічних  та акмеологічних принципів, на основі яких повинна бути розроблена модель психічної стійкості військовослужбовців строкової служби, а також вимог до створення такої моделі дозволяє визначити те, що вона повинна конструюватися в рамках продуктивної професійної діяльності.