Розвиток емоційної стійкості

У цьому списку перераховані позитивні полюси якостей і факторів. При сприятливому впливі факторів (позитивних полюсах якостей) домінуючий психічний  стан – резистентний, а домінуючий настрій – гармонічний (стійкий, підвищений, оптимістичний). При несприятливому впливі домінуючий стан – стан дезадаптації, стресовий або депресивний (апатія, зневіра або високе напруження, тривога й т.д.) і дисгармонійний настрій (нестійкий, знижений, тривожний). Наприклад, якщо фактори соціального середовища підтримують самооцінку, адаптивні потенціали й енергетичні ресурси організму, сприяють самореалізації, одержанню психологічної підтримки, то все це в цілому сприяє виникненню гармонійного настрою й підтримки стану адаптованості. Якщо ж фактори соціального середовища знижують самооцінку, адаптивні потенціали й енергетичні ресурси організму, обмежують самореалізацію, позбавляють людину емоційної підтримки, то все це сприяє виникненню дисгармонійного настрою й появі стану дезадаптованості.

Вище були перераховані основні  складові психологічної стійкості  особистості. Однак вони не охоплюють  всього базису психологічної стійкості. У її підтримці так чи інакше беруть участь всі сфери особистості. На рівні темпераменту особливістю, що зумовлює виникнення нестійкості, є  підвищена емоційність. В емоційній  сфері є важливими, крім вказаних, тривожність, схильність до агресії, гнівливість, гіпотимність. Істотний вплив має вираженість вольових якостей: наполегливість, енергійність, уміння керувати собою. Важлива складова психологічної стійкості – позитивний образ Я, в якому, у свою чергу, істотну роль відіграє позитивна групова ідентичність особистості [  ].

Можна виділити індивідуальні  особливості, що зумовлюють зниження стійкості: підвищена тривожність; гнівливість, ворожість (особливо придушені), агресія, спрямована на себе; емоційна збудливість, нестабільність; песимістичне відношення до життєвої ситуації; замкнутість, закритість.

Психологічну стійкість  знижують також утруднення самореалізації, сприйняття себе невдахою; внутрішньоособистісні конфлікти; тілесні розлади.

Підґрунтям психологічної  стійкості, на думку Г. С. Никифорова, є віра, тобто спокійна впевненість  у своєму виборі, незважаючи на думку  оточуючих, незалежність від точки  зору інших, впевненість у своїх  силах [  ].

Стійкість до стресу є важливим фактором забезпечення ефективності та успішності виконання поставлених  завдань військовослужбовцями строкової  служби. Тому дослідження природи  стійкості до стресу, механізмів її розвитку і прояву, залежності від  особливостей діяльності дозволяє зрозуміти  сутність цього феномена та обґрунтувати шляхи і методи його оцінки, формування і підтримки.

3. Основні детермінанти стійкості до стресу

На сьогоднішній день у  психологічній науці представлене різноманіття визначень поняття  „стійкість до стресу”. Однак варто виділити найбільш значимі і широко представлені визначення у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі. Деякими авторами поняття стійкості до стресу зводиться до поняття емоційної стійкості (В.Е. Мільман, В.Г. Норакідзе, Л.С. Славіна, В.Л. Марищук, R.В. Саttell, S.P. Guilford, П.Фрес та ін.). Іншої точки зору дотримуються        С.І. Яковенко, К.К. Платонов, Я.Рейковський, Є.А. Мілерян, В.М. Писаренко, А.О. Реан, О.В. Тімченко, які розглядають стійкість до стресу з функціональних позицій як якість, рису, властивість, що впливає на характер діяльності. Так само у науковій літературі розглядаються визначення стійкості до стресу як інтегральної, комплексної характеристики, що включає різні психологічні, фізіологічні і поведінкові компоненти (Б.X. Варданян, П.Б. Зільберман,        В.С. Суботін, Л.М. Аболін) [  ].

Так у науковій психологічній  літературі дуже часто використовуються два близьких терміни – «емоційна  стійкість» і «стійкість до емоцій». Стійкість до емоцій можна розглядати як сталість емоційного переживання, тобто  сталість знака пережитої емоції. Це є якісною характеристикою  емоційного переживання особистості, детермінованою з одного боку здатністю  зберігати певний час стан певного  емоційного переживання, а з іншого - схильністю особистості до переживання  певного виду емоцій. Так само зустрічається  в літературі і те, що термін «емоційна  стійкість» використовується для характеристики рівня інтенсивності і якісних особливостей емоційного переживання. У визначенні, запропонованому В.Е. Мільманом, емоційна стійкість характеризується як адекватність «... емоційної оцінки ситуації і домірність емоційних реакцій» [  ]. В.Г. Норакідзе приділяє увагу емоційній нестійкості як частій зміні емоцій протилежних знаків. Н.В. Коврига так само відзначає нестійкість як підвищену уразливість, упертість, негативізм, замкнутість, загальмованість [  ]. В.Л. Марищук зазначає, що емоційну стійкість варто розуміти «...як здатність переборювати стан зайвого емоційного порушення при виконанні складної рухової діяльності» [  ]. А.І.Черкашин вказує на те, що емоційна стійкість виражається не у тім, що людина перестає переживати сильні емоції, а у тім, що ці емоції ... досягають оптимального ступеня інтенсивності [  ]. При цьому О.П. Саннікова зазначає, що ці емоції повинні характеризуватися стабільністю певних особливостей, тобто це позитивні активні емоції, а не якісь інші, що мають стійку спрямованість на рішення поставлених завдань [  ].

Зміст поняття емоційної  стійкості доповнюють описи афективної стійкості, зроблені R.B. Cattell та ін. Це поняття вводиться ним в результаті зіставлення численних факторних аналізів особистості. Основними ознаками стійкості як риси особистості є: відсутність невротичних симптомів і іпохондричних проявів, стійкість інтересів, терплячість, наполегливість, спокій та ін. Подібні прояви емоційної стійкості описує I.P.Gilford. Емоційна стійкість розглядається як врівноваженість, оптимістичність, самовладання. Нестійкість же розглядається, як легка збудливість, песимістичність, коливання настроїв. П.Фрес визначає емоційну стійкість як невротичність, що характеризується мірою чутливості суб'єкта до емоціогених ситуацій, а також мірою збудливості, здатності до самооцінки і контролю [  ].

Деякі дослідники розглядають  стійкість до стресу з функціональних позицій як феномен, що справляє вплив  на продуктивність, результативність, стабільність, успішність діяльності. Даної точки зору дотримується                    С.І. Яковенко, характеризуючи стійкість  до стресу через здатність бути емоційно стабільним, тобто мати незначні зрушення у величинах, що характеризують емоційні реакції в різних умовах діяльності [  ].

К.К. Платонов, так само висловлюючись  про стійкість, вважав, що «вирішальною є не сама по собі більша або менша  емоційна збудливість, а більший  або менший негативний вплив на навички, на діяльність людини». Дещо пізніше  він і В.Л. Марищук розширили тлумачення цього визначення. У більш широкому аспекті, зазначають вчені – це здатність управляти своїми емоціями, зберігати високу працездатність, здійснювати складну або небезпечну діяльність без напруженості, незважаючи на емоціогенні впливи. Далі, розвиваючи цю ідею, К.К. Платонов розглядає аналізоване поняття як взаємодію емоційно-вольових якостей особистості (ступінь вольового володіння достатньо сильними емоціями) у їхньому відношенні до характеру діяльності і поділяє емоційну стійкість на емоційно-моторну, емоційно-сенсорну та емоційно-вольову [  ].

Я.Рейковський під стійкістю розуміє здатність емоційно збудженої людини зберігати певну спрямованість своїх дій, адекватне функціонування і контроль над вираженням емоцій. Він вважає, що деяким військовослужбовцям властивий високий ступінь стійкості до стресу через низьку емоційну чутливість. Тому для того, щоб викликати у них прояви емоційного порушення, необхідно застосовувати більш сильні подразники [  ].

Поняття стійкості аналізується також Є.А. Мілеряном. Він вказує, що під стійкістю розуміє з одного боку, несприйнятливість до емоціогенних факторів, що справляють негативний вплив на психічний стан людини, а з іншого боку – здатність контролювати і стримувати виникаючі астенічні емоції, забезпечуючи тим самим успішне виконання необхідних дій [  ]. С.Є.Філіпов акцентує увагу на тому, що під стійкістю до стресу слід розуміти здатність відповідати на напружені ситуації такою зміною емоційного стану, що приводить не до зменшення, а до збільшення працездатності. За твердженням А.О. Реана «провідна роль у системі протидії стресу належить процесу дійсної (реальної) адаптації, що полягає у продуктивному вирішенні проблемних ситуацій і завдань» [  ]. О.Я. Чебикін включає у визначення емоційної стійкості параметри, що характеризують нервову і фізичну витривалість – здатність людини успішно вирішувати складні і відповідальні завдання у напруженій емоціогенній обстановці без значного негативного впливу останньої на самопочуття, здоров'я, подальшу працездатність людини [  ].

Поряд з розглянутими вище визначеннями, у науковій літературі представлені визначення стійкості  до стресу як інтегральної, комплексної  характеристики, що включає різні  психологічні, фізіологічні і поведінкові  компоненти. Б.X. Варданян визначає стійкість до стресу як особливу взаємодію всіх компонентів психічної діяльності, у тому числі емоційних. Він зазначає, що стійкість до стрессу «...можна більш конкретно визначити як властивість особистості, що забезпечує гармонійне відношення між всіма компонентами психічної діяльності в емоціогенній ситуації і, тим самим, сприяє успішному виконанню діяльності».

На думку Л.В. Куликова, «характер подолання стресу залежить у першу чергу від активності особистості і її соціальної адаптивності» [  ]. П.Б.Зибельман, говорячи про те, що стійкість може бути недоцільним явищем, що характеризує відсутність адекватного відображення ситуації, що змінилася, що свідчить про недостатню гнучкість, пристосовність, «...інтегративну властивість особистості, що характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних і мотиваційних компонентів психічної діяльності індивідуума, що забезпечує оптимально успішне досягнення мети діяльності у складній емотивній обстановці».

О.В. Тімченко пропонує вважати стійкість до стресу комплексною індивідуальною психологічною особливістю, що полягає у специфічному взаємозв'язку різнорівневих властивостей індивідуальності, що забезпечує біологічний, фізіологічний і психологічний гомеостаз системи і веде до оптимальної взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем у різних умовах життєдіяльності й діяльності [  ]. У свою чергу Л.М. Аболін вважав, що стійкість до стресу – це властивість, що характеризує індивіда в процесі напруженої діяльності, окремі емоційні механізми якого, гармонічно взаємодіючи між собою, сприяють успішному досягненню поставленої мети      [  ].

Інтегративним критерієм  емоційної стійкості є результат, що характеризує, наскільки успішно  чи неуспішно досягається поставлена військовослужбовцем мета.

Аналіз даних наукової літератури дозволяє виділити дві основні  групи умов виникнення і протікання стійкості до стресу: зовнішні і  внутрішні. До зовнішніх факторів, що викликають негативні емоційні стани  і дезорганізують діяльність людини, а також виключають можливість звичайної  адекватної її поведінки, відносять  ті умови діяльності, які можуть бути категорізовані як об'єктивно існуючі. Серед них, на думку Л.М. Аболіна: екстремальні умови, позначувані як «надзвичайні подразники», «стресори», «фрустратори», «емоціогенні» або «конфліктні» ситуації і т.п. [  ].

У роботах Йоркса-Додсона та інших авторів як зовнішні напружені умови розглядаються інтенсивність впливу того або іншого подразника або складність (труднощі) завдання. За матеріалами більшості літератури як подразник розглядаються надсильний шум, перевантаження інформацією, дефіцит часу, сенсорна і соціальна ізоляція, високий темп надходження сигналів, тимчасова невизначеність подій і т.д. [  ].

Однак як відзначає О.О  Конопкін «необхідно мати на увазі, що ті самі зовнішні умови можуть у різних суб'єктів викликати різні за змістом і якістю відносини, які можуть бути тільки відносинами діяльності та активної взаємодії індивіда з навколишнім середовищем. Характер відносини залежить у свою чергу від різних індивідуальних особливостей людини, які можуть бути названі внутрішніми умовами і під якими розуміються особливості вищої нервової діяльності, її внутрішні закони, що розкриваються фізіологічними дослідженнями, потребами мотивами та установками людини, емоції, почуття і здібності, вся система навичок, звичок і знань , що відображають індивідуальний досвід людини» [  ].

Ще С.Л. Рубінштейн зазначав, що «внутрішні умови самі обумовлюють те специфічне коло зовнішніх впливів, яким дане явище може піддатися».              С.О. Шапкін зазначає, що важко говорити про ту або іншу абсолютно напружену або емоціогенну зовнішню умову, і скоріше варто сказати, що будь-які умови можуть стати напруженими у випадку невідповідності психічних, фізіологічних та інших особливостей людини вимогам середовища і діяльності.

Резюмуючи, можна привести висловлення О.В. Шорохової про те, що «...поза суб'єктом не існує нічого, що представляло б об'єктивний показник (корелят) будь-якого емоціогенного стану, що дезорганізує діяльність. Отже, зовнішні напружені умови самі по собі не можуть розглядатися як детермінанти і є тому лише потенційно напруженими умовами» [  ].

Л.М. Аболін, Я.Рейковський до внутрішніх умов (факторів) стійкості до стресу відносять:

• перший фактор – фізіологічний, у якому успішність стійкості пов'язується з емоційною реактивністю (збудливістю);
• другий фактор, у якому особливості стійкості до стресу регламентуються властивостями нервової системи організму;
• третій фактор – соціально-психологічний, котрий пов'язує успішність функціонування людини в екстремальних умовах з різними соціально-психологічними особливостями особистості [     ].

Поза всяким сумнівом, можна  вважати, що фізіологічна реактивність і властивості нервової системи  є важливими параметрами у  загальній картині умов, що впливають  на стійкість до стресу. У роботах  І.П. Павлова,                   Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, Є.О. Клімова та інших авторів численними експериментальними дослідженнями, виконаними на матеріалі навчального, спортивного, трудового та іншого видів діяльності доведена важливість вивчення властивостей нервової системи, їхнього взаємозв'язку з успішністю діяльності у напружених умовах. Із числа робіт, у яких розглядається вплив властивостей нервової системи на успішність діяльності у напружених умовах, слід зазначити ряд найбільш значимих. Є.П. Ільїн відзначає більшу схильність осіб зі слабкою нервовою системою дистресу, тому що у «слабких» суб'єктів у спокої енергозахист вище і це свідчить про менші енергетичні ресурси, які можуть бути мобілізовані в умовах стресу. Дослідження Л.І. Бучек, В.І.Малічевського та інших дослідників підтверджують той факт, що військовослужбовці зі слабкою нервовою системою значно більше нестійкі до будь-яких видів стресу порівняно із представниками сильного типу нервової системи [  ]. Аналізуючи іншу властивість нейродинамики – інертність-рухливість, О.М. Борисова й інші дослідники довели, що суб'єкти з рухливістю нервових процесів відрізняються високою працездатністю у напружених умовах. Особи з інертністю характеризуються зниженою активністю, високою тривожністю, замкнутістю, зривами у діяльності. Ці якості у цілому є індикаторами низької стійкості до стресу [  ].