Творчий характер. Дитина
у грі не копіює дійсність, а, наслідуючи
те, що бачить, комбінує свої уявлення.
При цьому емоційний та інтелектуальний
аспекти її розвитку взаємообумовлені.
Дошкільник по-справжньому переживає
те, що відображає в грі, і мислить про
те, що раніше емоційно сприйняв.
Наявність ролей. Відображення дійсності
відбувається у процесі прийняття дитиною
певної ролі. Однак вона наслідує образи
не повністю, оскільки не має змоги реально
здійснювати операції, як виконував її
персонаж насправді. Тому у творчій грі
дошкільнята виконують символічні дії,
замінюючи реальні предмети іграшками
або якимись іншими предметами, приписуючи
їм необхідні функції (кубик — «чашка»,
палиця — «коник» та ін.). Довільність
дій. Виконуючи прийняті ролі, діти неодноразово
повертаються до дійсності, освоюються
в ній, пізнають її поступово, добровільно,
без примусу. Довільність дій є характерною
особливістю творчої гри. Результати її
не продуктивні, вони умовні, оскільки
дитина майже нічого не змінює в навколишній
дійсності. Однак її ігрова діяльність
збагачується різноманітними уявленнями
про навколишній світ: фізичні якості,
суспільно значущі функції предметів,
людські взаємини тощо.
У дошкільному віці формуються
і розвиваються індивідуальні та спільні
ігрові інтереси, які виявляються в емоційно-пізнавальному
ставленні до гри чи іграшки, прагненні
дошкільника виразити те, що він пізнав,
потребі займатися конкретним видом діяльності
тощо. Ігрові інтереси сприяють розширенню
досвіду дитини, її розумовому розвитку,
збагаченню і поглибленню знань, формуванню
моральних уявлень, спонукають до використання
набутих знань у практичній діяльності.
Показниками розвинутого ігрового інтересу
можна вважати тривалу зацікавленість
малюка грою (розвитком сюжету і виконанням
ролі); бажання дитини приймати певну роль;
наявність улюбленої ролі; небажання закінчувати
гру; активне виконання всіх видів робіт
(ліплення, малювання, зведення споруд
тощо) з виготовлення іграшок і атрибутів,
пов'язаних з темою гри; налаштованість
ділитися з однолітками і дорослими враженнями
після закінчення гри. Специфічні мотиви.
Дітей спонукають до гри прагнення наслідування,
самостійності, спілкування, задоволення
різноманітних пізнавальних і художніх
інтересів, радість усвідомлення своїх
можливостей тощо.[3]
З віком їхні мотиви
змінюються, що впливає на зміст
ігор. Якщо дитину молодшого дошкільного
віку спонукає до гри дія з привабливими
для неї предметами, то старшого дошкільника
— відтворення стосунків дорослих, які
зображуються у грі. Молодших дошкільників
приваблюють більше зовнішні аспекти
ролі, діти старшого віку обирають сюжет
гри і роль, керуючись мріями про майбутню
власну діяльність.
Соціальні відносини. Гра
є «арифметикою соціальних відносин»
(Д. Ельконін), засобом формування дитячого
колективу. Вона вимагає прийняття спільного
задуму, узгодженості дій, породжує спільні
переживання. Педагогічна цінність творчої
гри полягає і в тому, що в її процесі, крім
взаємин, обумовлених змістом, ролями,
правилами, між дітьми виникають реальні
стосунки. Адже їм доводиться домовлятися
про гру, розподіляти ролі, контролювати
виконання правил тощо. У грі дошкільники
легше налагоджують контакт між собою,
підпорядковують свої дії, поступаються
одне одному, оскільки це належить до змісту
прийнятих ними ролей. Реальні взаємини
є основою організації дитячого товариства,
що дає підстави вважати гру формою організації
життя і діяльності дошкільнят. Діти неоднаково
взаємодіють між собою у творчих іграх,
що залежить від їхнього віку, розвитку,
змісту і сюжету гри, розподілу ролей у
ній. За спостереженнями вчених (О. Усова),
ця взаємодія виявляється на таких рівнях:
Ігри поруч. Це ігри дітей раннього і молодшого
дошкільного віку, у яких вони виявляють
певний інтерес до гри однолітків, однак
зосереджені на своїй ігровій діяльності,
дотримуються «дисципліни відстані».
Вихователь повинен організовувати індивідуальну
поведінку дітей, створювати умови для
взаємного спілкування, вчити їх самостійно,
тривалий час і зосереджено гратися з
іграшкою, виховувати товариське ставлення
до дітей, які граються поруч. Взаємодія
з іншими. її суттю є спілкування, встановлення
певних стосунків одне з одним.[21]
Спершу діти об'єднуються
на основі механічної взаємодії (за місцем
гри, привабливістю дії). Такі об'єднання
короткочасні, а дії подібні до ігор поруч.
Згодом виникає взаємодія на основі інтересу
до змісту гри: дошкільників об'єднує усвідомлення
спільної мети, необхідності зусиль для
її досягнення. Такі об'єднання більш стійкі,
утворюються вибірково: одні діти надають
перевагу сюжетно-рольовим іграм, інші
— рухливим, ще інші — іграм-драматизаціям.
Завдання вихователя в цей період — створити
умови для формування різноманітних, стійких
ігрових інтересів. Об'єднання дітей на
основі інтересу і симпатії одне до одного.
Це найстійкіші групи, існування яких
залежить від складу гравців, їхніх характерів,
ігрових інтересів тощо. Вихователь повинен
подбати про моральність взаємодії у таких
групах, підвищення рівня ігрових і організаторських
умінь дітей. Дбаючи про використання
можливостей ігрового об'єднання у соціальному
розвитку дошкільників, педагог зосереджується
на формуванні в них уявлень про справедливу
поведінку, включенні стійких груп у спільну
ігрову діяльність із найдоброзичливішими
дітьми, активізації їхньої морально-оцінної
діяльності. Творча гра є школою моралі,
оскільки сформовані у ній моральні якості
впливають на поведінку дошкільників
у повсякденному житті. А засвоєні в процесі
спілкування дітей одне з одним, з дорослими
моральні норми і правила набувають у
грі подальшого закріплення. Моральне
виховання у творчій грі обумовлюється
її змістом — відображенням у ній реальних
подій, пов'язаних з нормами моралі. Попри
те, що сюжет гри відображає позитивні
явища дійсності, її цінність для морального
виховання дітей може виявитися вкрай
низькою, якщо увага гравців сконцентрована
лише на виконанні ігрових дій (огляд хворих,
перевезення вантажів, приготування їжі),
а самі вони байдужі до людських стосунків.
Адже головне у грі — моделювання соціальних
відносин між людьми.[6]
У творчих іграх
діти відтворюють передбачені
їхніми ролями поведінку, взаємини
з позиції власного досвіду, який
може бути і негативним, іноді
ухиляються від небажаних для себе
дій або виконують їх, керуючись егоїстичними
інтересами. Все це допустиме, оскільки
творча гра передбачає діяльність дошкільника
на власний розсуд щодо втілення ігрового
задуму. В кожному випадку йому потрібна
допомога дорослого. Пов'язані з роллю
взаємини реалізуються тоді, коли стають
предметом спеціального обговорення.
Вихователь повинен
вдаватися до різноманітних педагогічних
прийомів, намагаючись розкрити моральну
суть діяльності, взаємин героїв гри. З
цією метою він може використати: читання
художніх творів, розгляд ілюстрацій до
них, картин відповідної тематики; бесіди
зі старшими дошкільниками щодо характеристики
персонажів, їхніх стосунків з іншими
людьми; аналіз рольової поведінки дітей
у самостійних іграх; залучення дошкільників
до аналізу дій і вчинків партнерів після
реалізації ігрового задуму; втілення
норм і правил поведінки в конкретні ігрові
дії; почергове виконання дітьми різних
ролей в одній грі; обговорення ролей до
початку гри, наголошення на їх моральній
суті; участь дорослого в іграх як еталона
рольової поведінки. Творча гра пов'язана
з дитячою працею, яка виникає ірозвивається
на її основі. У грі часто поєднуються
образотворча, конструкційна та інші види
діяльності, що збагачує її, сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, турботливого ставлення до інших.[13]
.Вона є важливим засобом розумового розвитку, формування фундаментальних
психічних процесів (сприймання, мислення,
мовлення, пам'яті, уяви). На цій підставі
психологи (Г.Люблінська) вважають творчу
гру формою набуття і систематизації знань,
засобом дійового їх освоєння, способом
переходу від незнання до знання, від знань
неясних, гіпотетичних до знань чітких
і конкретних.У грі поглиблюється аналіз
явищ, взаємин, моральних якостей людей.
Специфіка розумового виховання у грі
зумовлена відсутністю прямого навчання,
однак вона створює умови для засвоєння
і відтворення нових знань. У грі розвивається
розумова активність дитини, яка завжди
пов'язана з роботою уяви, оскільки дошкільнику
необхідно обрати для себе роль, уявити
дії людини, яку хочеться наслідувати.
Творча уява виявляється, розвивається
й у пошуках засобів здійснення задуму,
створенні ігрової обстановки тощо. Під
час творчої гри в дитини формується і
розвивається вміння співвідносити свою
точку зору на події, які зображуються,
дії, предмети з точкою зору інших, що відкриває
можливості для переходу її мислення на
новий рівень. Переживання різноманітних
почуттів і співпереживання у грі формують
емоційний досвід дитини, впливають на
її характер. Широко використовується
творча гра з метою естетичного виховання,
оскільки дошкільники відображають світ
через ролі, в яких втілені певні образи.Вона
є ефективним засобом розвитку художніх
інтересів, художнього смаку дитини, творчості. У ній виявляються і розвиваються
здібності до музики, декламування, танців,
естетичного оформлення будівель.[6]
У грі формується і збагачується
досвід рухової діяльності дошкільника,
оскільки, приймаючи певну роль, дитина
свідомо намагається відтворити характерні
для конкретного персонажа рухи. Моторний
розвиток у грі готує дитину до свідомих
фізичних вправ у шкільному віці. Творчі
ігри сприяють самовираженню дитини, індивідуалізованому
відображенню нею дійсності, формуванню
у її свідомості цілісної картини світу.
Саме вони дають дошкільнику змогу активно
впливати на події і явища, які становлять
для нього інтерес і в яких він хоче брати
участь.[16]
1.2. Роль дорослого в розвитку творчих
ігор.
Педагогічне керівництво іграми
дітей передбачає необхідність ураховувати
основні вікові та індивідуальні особливості
їхнього розвитку, а також розвитку їхньої
ігрової діяльності в усі вікові періоди.
Як стверджують психологи, без знань внутрішніх
законів розвитку гри як діяльності намагання
управляти нею можуть зруйнувати її. Для
успішного керівництва іграми дітей вихователь
повинен володіти різноманітними вміннями,
найважливішими серед яких є: аналітичні
— вміння аналізувати і діагностувати
рівень розвитку ігрової діяльності групи
загалом і кожної дитини зокрема. Для цього
вихователь має постійно спостерігати
за іграми дошкільників у своїй групі;
проектувальні (конструкційні) — вміння
проектувати рівень розвитку ігрової
діяльності дітей у передбачуваній часовій
перспективі; організаторські та комунікативні
— вміння організовувати дітей, щиро цікавитися
їхньою грою, за необхідності включатись
у неї у головних або другорядних ролях,
впливати на перебіг гри пропозицією,
порадою, запитанням тощо. Ігрова діяльність
дітей у кожному віковому періоді має
свої особливості, що передбачає використання
специфічних форм і методів педагогічного
керівництва нею. Водночас воно повинно
відповідати таким загальним особливостям:
планомірне педагогічно активне формування
практичного досвіду дитини.
Сутність його полягає в тому,
щоб у процесі гри дошкільники на основі
своїх вражень засвоювали зміст дій людей,
призначення предметів, ставали активними
учасниками пізнання дійсності; виокремлення
під час організації навчальних ігор (ігор-занять,
ігор-інсценувань, демонстрації зразка
ігрових дій, ігор-драматизацій) головного.
У цьому процесі дитина вчиться переводити
свій реальний життєвий досвід в ігровий
умовний план, ставити перед собою ігрові
завдання і вирішувати їх; своєчасне оновлення
ігрового середовища, підбір іграшок та
ігрового матеріалу, зміст якого покликаний
відтворити в пам'яті дитини недавні враження,
спрямувати її на самостійне вирішення
ігрового завдання, спонукати до різних
способів відтворення дійсності; організація
спілкування з дітьми, спрямованого на
формування прогресивних для кожного
вікового періоду ігрових способів дій.[17]
Створюючи проблемні ситуації,
вихователь має використовувати непрямі
прийоми (порада, запитання, підказка тощо)
для впливу на задум гри, розвиток сюжету,
ускладнення способів відображення дійсності.
За необхідності він включається у гру
як рівноправний партнер, видозмінюючи
ігрове середовище, коригуючи рольові
стосунки. Для збагачення ігрової діяльності
дітей молодшого дошкільного віку вихователь
повинен сприяти сталості задуму гри,
розвитку його у певний сюжет, має вчити
дошкільнят гратися поруч, а згодом і разом.
Одним із основних прийомів педагогічного
впливу є його рольова участь в іграх,
що надає діям дітей цілеспрямованості
і змістовності, сприяє їх об'єднанню для
спільної гри, збагачує ігрові задуми,
дії. Його запитання, звернені до дітей
як до персонажів, сприяють становленню
сюжетно-рольової гри, оскільки вони зі
збагаченням гри різноманітними діями,
виникненням сюжету починають словами
позначати свої ролі. Якщо діяльність
дитини перебуває на рівні предметних
ігор, необхідно подбати про спеціальне
навчання їх ігровим діям, елементам ігрової
поведінки. Для цього використовують такі
педагогічні прийоми, як пропозиція вихователем
готового сюжету різної складності, демонстрація
зразка ігрової дії, використання у грі
разом з іграшками предметів-замінників.[20]
Активність дітей розвивають
яскраві іграшки, що імітують знайомі
їм реальні предмети.Предметні іграшки повинні відповідати за величиною(наприклад,набір лялькових меблів і ляльок)розміру руки дошкільника,йогозросту.У роботі з дітьми середнього дошкільного віку вихователь має орієнтуватися на збагачення
змісту їхніх ігор, формування різних
способів рольової поведінки, вміння підтримувати
дружні стосунки. Включаючись у спільну
гру дітей або інсценуючи певний ігровий
сюжет, вихователь сприяє формуванню вміння
співвідносити назву ролі з відповідними
їй діями й атрибутами, виокремлювати
паралельні та взаємодоповнювальні ролі,
різні типи стосунків між рольовими позиціями
(управління, підкорення, рівноправності).
Використання ним різноманітних прийомів
(запитання, поради, бесіди про зміст гри,
розподіл ролей у ній тощо) забезпечує
формування у дітей уміння організовувати
спільні ігри. У середньому дошкільному
віці взаємини дітей концентруються навколо
ролі й дотримання правил, до яких вона
зобов'язує. Важливо, щоб ці правила орієнтували
на утвердження високоморальних людських
стосунків і почуттів. Ігрова діяльність
дітей старшого дошкільного віку має бути
спрямована на формування їхніх умінь
спільно вибудовувати і розвивати сюжет,
розуміти партнерів по грі та узгоджувати
свої дії з їхніми. Із цією метою вихователь
може використовувати: спільний почерговий
переказ казки або оповідання. Педагог
у певний момент змінює розповідача, за
необхідності нагадує подальший розвиток
подій; спільне придумування казки або
оповідання, які пізніше використовують
як ігрові сюжети. Важливо, щоб залучені
до реалізації цього завдання симпатизували
одне одному, мали приблизно однаковий
рівень ігрової діяльності; спільне розігрування
сюжету казки або оповідання після того,
як діти запам'ятали його. Це є необхідною
умовою збагачення їхнього досвіду елементарної
рольової поведінки. Добре знаючи дітей,
вихователь вчить їх по-різному комбінувати
(фантазувати, уявляти тощо) елементи ігрового
сюжету.[18]