Управление ВЭД ЗАТ "Южкабель"

ЗМІСТ

ВСТУП

Метою даної роботи є вивчення процесу  виходу підприємства на новий закордонний  ринок. Проблема організації виходу на нові ринки має велике значення як для конкретного підприємства, що бажає вести зовнішньоекономічну  діяльність, так і в масштабах  національної економіки України. Вивчення даної проблеми вимагає всеосяжного  і комплексного підходу з використання теоретичних знань і практичних навичок, отриманих в ході вивчення наукової літератури.

Тема  організації процесу виходу на новий  ринок актуальна для багатьох українських підприємств реального  сектору економіки. Все більша кількість  промислових підприємств досягає  того рівня технологічного розвитку, при якому їх товар стає конкурентоздатним  на зарубіжних ринках, однак подальше розширення ринків збуту і рівня  організації господарської діяльності гальмується відсутністю досвіду  ведення господарської діяльності на території іншої держави.

Вихід на нові ринки надає нові можливості не тільки самими підприємствам, але  й позитивно позначається на стані  економіки України. Підвищення кількості  підприємств, що ведуть зовнішньоекономічну  діяльність підвищить надходження  валюти в країну, валовий національний продукт, податкові надходження  до бюджету та сприятиме створенню  нових робочих місць.

Об'єктом  дослідження даної роботи є управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства. Як спосіб підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності розглядається вихід  підприємства на новий закордонний  ринок.

Процес  виходу на новий ринок вимагає  координації різних відділів і підрозділів  підприємства: конструкторського бюро, виробничих цехів, маркетингового та фінансового  відділів, тому при вивченні даного питання слід звернутися не тільки до дисципліни менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, а й до суміжних економічних дисциплін. При вивченні теоретичного аспекту слід врахувати дослідження авторів наукових праць в галузі маркетингу, менеджменту, економіки підприємства, фінансів, а також розглянути літературу по темі організації виробничого процесу та охорони праці підприємства.

Для всебічного вивчення роботи теоретичні знання, отримані в ході опрацювання  літературних джерел, повинні бути підкріплені практичним застосуванням  на прикладі українського підприємства.

В якості практичної бази для застосування отриманих у ході дослідження  знань вибрано Державне науково-виробниче  підприємство «Об'єднання Комунар». Дане підприємство є гарним зразком  для вивчення, оскільки має хороший  потенціал для ведення зовнішньоекономічної діяльності, але в силу різних причин не може його реалізувати. Іншим аргументом за використання саме цього підприємства в якості бази проведення дослідження  є типовість проблем, з якими  воно стикається, для більшості вітчизняних  промислових підприємств.

Для вибору найбільш підходящого для  підприємства способу виходу на ринок  необхідно провести економічний  і фінансовий аналізи діяльності підприємства.

Для проведення якісного економаналіза  потрібно розрахувати показники  ефективності праці на підприємстві, оцінити використання основних засобів  і трудових ресурсів. Отримання достовірних  результатів економічного аналізу  можливо тільки при розгляді даних  мінімум за 3 періоди. Для отримання  повної картини стану підприємства потрібно порівняти динаміку зростання  або падіння кожного показника.

Фінансовий  аналіз в першу чергу проводиться  для визначення фінансової стійкості  підприємства та оцінки можливості залучення  позикового капіталу для вирішення  стратегічних завдань.

Для виявлення резервів підвищення продуктивності праці і якості продукції необхідно  розглянути технологічні процеси. Оцінивши наявну виробничу базу підприємства слід розробити стратегію і тактику  впроваджень інноваційних рішень для  підвищення рівня технологічності  процесу виробництва продукції.

Особливу  увагу при вивченні проблеми виходу на новий ринок має бути приділено  аналізу існуючої на підприємстві системи  ведення зовнішньоекономічної діяльності. Важливо виділити позитивні сторони  в організації даного процесу  і недоліки, які знижують ефективність експортної діяльності.

Після проведення всього комплексу досліджень необхідно провести аналіз отриманих  даних і на основі цього аналізу  обґрунтувати шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства в цілому і  виробити рекомендації щодо організації  процесу виходу на закордонні ринки  в рамках загальної стратегії  ведення зовнішньоекономічної діяльності.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИХОДУ ПІДПРИЄМСТВА НА НОВІ РИНКИ

1. Цілі  та способи виходу на зовнішній ринок

Вихід на нові ринки є складовою частиною зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Ця сфера діяльності українських підприємств регламентується законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно з цим законом   зовнішньоекономічна   діяльність   -   діяльність   суб'єктів господарської    діяльності   України   та   іноземних   суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Насамперед вихід на ринок пов'язаний з експортом товарів, робіт та послуг.  Закон дає таке визначення цього терміну: експорт - продаж  товарів   українськими суб'єктами  зовнішньоекономічної  діяльності  іноземним  суб'єктам господарської діяльності (у тому  числі  з  оплатою  в  негрошовій формі)  з  вивезенням  або  без вивезення цих товарів через митний кордон України,  включаючи реекспорт  товарів.

Згідно  з Законом «Про ЗЕД», зовнішньоекономічна діяльність базується на принципах суверенітету  народу    України    у    здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, принципі свободи  зовнішньоекономічного  підприємництва, юридичної рівності і недискримінації, принципі верховенства закону й захисту  інтересів  суб'єктів  зовнішньоекономічної діяльності та на принципі еквівалентності  обміну,  неприпустимості  демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів [1]. При виході на ринок підприємство повинне дотримуватися цих принципів.

Підприємства, шукаючи можливості виходу на нові зарубіжні ринки, можуть керуватися різними мотивами. Колюжнова та Якобсон у своєму навчальному посібнику приводять наступні мотиви виходу підприємства на нові ринки: існування на внутрішньому ринку тенденції, яка призводить або може призвести до втрати підприємством своєї ринкової частки, необхідність підтримки та розвитку іміджу підприємства, прагнення подолати залежність від кон'юнктури внутрішнього ринку з його специфічними особливостями (сезонність), можливість використання державних програм сприяння міжнародній торгівлі [30, c. 266].

Плануючи  освоєння нового ринку, підприємство може ставити перед собою різні  цілі. В підручнику  «Міжнародний маркетинг» професор Васіл’єва та професор Ібрагімова виділяють наступні цілі підприємств: завоювання стратегічних позицій в країнах, що є важливими в силу своїх розмірів і потенціалу, диверсифікація ринків збуту для зниження ризиків і використання низьких місцевих цін виробництва. Менш поширеними цілями, які переслідують підприємства є створення стандартизованих товарів, напрацювання досвіду, що допомагає проникати з одного зарубіжного ринку на інший і економія коштів за рахунок збільшення масштабу [33, c. 124].

Окрім позитивних факторів, приймаючи рішення  про необхідність виходу на нові ринки, слід враховувати і фактори, які  можуть негативно вплинути на майбутню господарську діяльність. В своїй книзі по міжнародному маркетингу український науковець Каніщенко розглянув найбільш поширені негативні фактори: прибуток може виявитися не настільки високим, як передбачалося, через нестабільність національної валюти експортера, політичної і загальної економічної ситуації за кордоном; проникнення і зміцнення на зарубіжному ринку може вимагати значних коштів, які можуть не відповідати планованим результатам і можливостям підприємства; пристосування товару до вимог закордонного ринку може виявитися досить дорогим або нереальним [21, c. 23].

Прийняте  позитивне рішення має ґрунтуватися на тому, що вихід на зовнішній ринок  несе для підприємств нові перспективи, які перекривають всі витрати та ризики.

Котлер, Гольдштейн, Катаєв та більшість інших  авторів виділяють наступні основні способи освоєння нових ринків: експорт, ліцензування, створення спільних підприємств, прямі інвестиції [31, c. 173].

Більшість підприємств починають освоєння нових ринків з експорту. . Багато увазі вивченню різних різновидів експорту приділяв білоруський фахівець Іван Акуліч.   В залежності від кількості використаних підприємством посередників він виділяв наступні види експорту: непрямий експорт, прямий експорт, спільний експорт.

Непрямий  експорт - експорт, при здійсненні якого  підприємство-виробник вдається до допомоги незалежних посередників. Група львівських науковців під керівництвом Гоголя виділила такі варіанти торгівлі через посередників:

1. вітчизняний посередник-експортер купує продукцію у виробника та потім продає її за кордон;
2. вітчизняний агент - експортер шукає покупців за кордоном і домовляється про поставки, розраховуючи на отримання комісійної винагороди;
3. організація здійснює експорт від імені декількох виробників і частково під їх адміністративним контролем (наприклад, у випадку з постачанням за кордон найпростіших продуктів харчування або сировини);
4. керуюче експортне підприємство керує експортною діяльністю за обумовлену винагороду.

Основними перевагами непрямого експорту є  відсутність необхідності створення  зовнішньоекономічного відділу  та передача ризиків посереднику.

Здійснюючи  непрямий експорт, підприємство втрачає контроль над політикою розподілу і просування товару на окремому зовнішньому ринку, а також вона не може забезпечити найбільш прийнятну цінову політику в усіх країнах. Підприємство може певною мірою здійснювати контроль тільки за реалізацією окремих елементів товарної політики.

Зазначені недоліки у реалізації комплексу  міжнародного маркетингу можуть складатися насамперед у використанні не цілком прийнятних каналів розподілу на зовнішніх ринках, здійснення на низькому рівні сервісного обслуговування, у  встановленні занижених або завищених  цін на товари, відсутності належних комунікацій та ефективного стимулювання продажів. Крім того, здійснюючи непрямий експорт, підприємство втрачає безпосередній контакт з потенційними покупцями і споживачами товару. А це не дозволяє їй виявити ставлення до товару, визначити реальні потреби в ньому, а також встановити можливі зміни в запитах і потребах в товарі в майбутньому. Це може привести до того, що підприємство не зможе повною мірою використовувати свої маркетингові можливості на зарубіжних ринках [34, c. 104-105].