Конструкційні особливості та іх вплив на споживчі властивості автомобілів

Спеціальна вартість об’єкта оцінки визначається на основі розрахунку його ринкової вартості з подальшим збільшенням її на суму надбавки, яка встановлюється з урахуванням особливого інтересу потенційного покупця або користувача. Сума надбавки повинна бути обгрунтована у звіті про оцінку окремо від ринкової вартості.

Спеціальна вартість не може застосовуватися під час оцінки об’єкта застави, визначення розміру відшкодування збитків та розміру прямих збитків.

Для використання ліквідаційної вартості як бази оцінки необхідно проводити додаткове дослідження відповідності умов продажу об’єкта оцінки, для якого проводиться оцінка, типовим для ринку умовам продажу. Визначення ліквідаційної вартості здійснюється на основі інформації щодо подібних угод з подібним товаром. Під час встановлення ліквідаційної вартості оцінювач повинен додатково визначити ринкову вартість об’єкта.

Ринкова вартість та неринкові види вартості, які визначено для цілей продажу об’єктів оцінки, за вирахуванням витрат, що супроводжують продаж, у тому числі пов’язаних із сплатою податку на додану вартість, визнаються чистою вартістю реалізації.

Імовірний розмір страхової суми визначається на основі результатів аналізу умов договору страхування в цілому, для окремого страхового випадку, групи страхових випадків, а також врахування особливостей фізичного стану об’єкта, його поточного використання, впливу зовнішніх факторів на формування ринкової вартості тощо. Для визначення ймовірної страхової суми можуть використовуватися ринкова вартість або неринкові види вартості.

Для застрахованого об’єкта, подібного до того, що продається на ринку, оцінка розміру ймовірного страхового відшкодування проводиться виходячи з характеристики на дату заподіяння збитків до настання страхового випадку шляхом розрахунку прямих збитків.

У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об’єкта, ймовірний розмір страхового відшкодування оцінюється як відповідна частка оцінених прямих збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Об’єкт оцінки у разі його застави оцінюється за ринковою вартістю без включення до неї суми податку на додану вартість.

Для визначення вартості ДТЗ використовуються також такі види вартості: вартість ДТЗ (їхніх складових), що ввозяться на митну територію України, вартість відновлювального ремонту, вартість матеріального збитку, а також утилізаційна і скрапова вартість як різновид вартості ліквідації.

Утилізаційна вартість ДТЗ визначається як грошова сума, яку передбачається одержати від продажу не придатного для експлуатації за прямим функціональним призначенням транспортного засобу для альтернативного використання його справних і придатних до експлуатації складових.

Скрапова вартість ДТЗ — грошова сума, яку передбачається одержати від продажу транспортного засобу, усі складові якого підлягають переробці на металобрухт.

Вартість ДТЗ, їх складових, що ввозяться на митну територію України, — складова частина їх митної вартості, яка відображає витрати на придбання (без транспортних, завантажувальних, розвантажувальних, перевантажувальних витрат, страхування, а також без комісійних і брокерських та інших витрат).

Вартість відновлювального ремонту ДТЗ — грошові витрати, які необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого ДТЗ.

Вартість матеріального збитку — з технічної точки зору вартісне значення реальних витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування ДТЗ з урахуванням фізичного зносу.

Під час вартісної екпсертизи застосовуються не лише розрахунково-обчислювальні методи. Для для надання правльного аналізу і правильного висновку про вартість автомобіля необхідно також використовувати огранолептичні методи.

Технічний огляд ДТЗ оцінювачем, експертом є початковим етапом дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані ДТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром і інші показники, необхідні для оцінки.

У разі потреби виклик зацікавлених осіб на технічний огляд із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду ДТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження врученням відповідного виклику під розписку особи, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку.

Замовник повинен забезпечити належні безпечні умови огляду (освітлення, вільний доступ, можливість огляду ДТЗ з різних сторін тощо).

До початку технічного огляду оцінювач, експерт ознайомлюється з наданими документами і фіксує такі дані (якщо вони необхідні для складання висновку):

а) прізвище, ім'я та по батькові власника ДТЗ (довіреної особи) або найменування власника, юридичної особи;

б) адресу власника: поштову - фізичної особи або юридичну - юридичної особи;

в) дані з технічного паспорта (свідоцтва про реєстрацію ДТЗ): серія, номер, ким і коли виданий, з яких підстав;

г) ідентифікаційні дані ДТЗ згідно з наданими документами: тип, марка, модель (модифікація), виробник, країна-імпортер (для ДТЗ іноземного виробництва, що ввозиться на митну територію України), колір кузова (кабіни - для вантажних автомобілів, платформи - для причепів, рами, паливного бака та оперення - для мототехніки), рік виготовлення, номери двигуна, кузова, шасі (рами), ідентифікаційний номер транспортного засобу, державний номерний знак; також - відмітки (дати) про заміну номерних складових.

Під час технічного огляду ДТЗ оцінювач, експерт повинен:

а) перевірити відповідність ідентифікаційних даних ДТЗ записам у наданих документах;

б) перевірити укомплектованість ДТЗ, установити комплектність, наявність додаткового обладнання;

в) установити пробіг за одометром;

г) зафіксувати інформативні ознаки раніше виконаного відновлювального ремонту ДТЗ;

ґ) установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан ДТЗ, з обов'язковою їх фіксацією за допомогою фотографування.

Після закінчення зовнішнього технічного огляду провадиться перевірка роботи двигуна та інших складових, а для спеціалізованих (спеціальних) ДТЗ - працездатність спеціального обладнання.

У разі можливості проведення ходових випробувань перевіряється робота складових ДТЗ з метою виявлення їх несправності.

Після закінчення дослідження ДТЗ оцінювач, експерт, у разі потреби, ознайомлює зацікавлених осіб з результатами технічного огляду.

Визначення типу, моделі, версії ДТЗ, року його виготовлення, комплектності, укомплектованості, повної маси, робочого об'єму двигуна тощо провадиться на основі даних виробника ДТЗ. Визначальним при цьому є ідентифікаційний номер (VIN-код) ДТЗ.

Ідентифікаційні номери наносяться на нероз'ємних складових кузова або шасі і на спеціально виготовлених номерних табличках (шильдиках).

У країнах, де застосування міжнародного стандарту ISO 3779-1983 є не обов'язковим або частково обмеженим, кодування номерів кузова може бути з відхиленням від рекомендацій цього стандарту.

У разі механічних і корозійних пошкоджень, знищення ідентифікаційного номера, номерних табличок, номера двигуна ДТЗ, установлення типу, моделі, версії, року виготовлення, робочого об'єму двигуна за VIN-кодом, а також визначення вартості ДТЗ та його складових провадиться після відповідного експертного дослідження зазначених номерів на предмет їх автентичності.

Визначення моделі ДТЗ. Тип, модель ДТЗ визначаються за міжнародним кодом виробника ДТЗ, за описовою частиною ідентифікаційного номера - VIN-коду (позиції з першої до дев'ятої) та за реєстраційними документами країни-виробника.

Літеро-цифрові позначення в описовій частині VIN-коду (позиції з четвертої до дев'ятої) містять кодовані дані про тип автомобіля, його конструкцію, тип кузова, тип двигуна, конструкцію приводу, робочий об'єм двигуна тощо.

Сукупність знаків з першої до дев'ятої позиції VIN-коду дає змогу визначити марку і модель ДТЗ.

Позначення, які виконуються на панелях кузовів ДТЗ на прикріплених до них елементах, означають їхні моделі і модифікації та мають вид символів "XL", "GL", "SL" "SRDT" тощо, і можуть сприяти ідентифікації ДТЗ, але не є визначальними з огляду на можливість їхньої заміни.

Визначення року виготовлення ДТЗ здійснюється на підставі даних його виробника, які зазначаються в ідентифікаційному номері.

У разі визначення року виготовлення ДТЗ необхідно враховувати те, що за міжнародним стандартом ISO 3779-1983 виробники ДТЗ зазначають у VIN-коді або календарний або модельний рік виготовлення ДТЗ, тобто наступний модельний рік починається після 1 липня поточного календарного року.

Стандартом ISO-3779-1983 для кодування модельних років виготовлення ДТЗ рекомендовано використання символів, наведених у табл. 4.4 додатка 4 до цієї Методики.

Календарний і модельний роки виготовлення можуть також визначатися за розпізнавальною частиною ідентифікаційного номера (останні 8 знаків VIN-коду).

За рік виготовлення ДТЗ приймається календарна дата його виготовлення (день, місяць, рік).

Якщо календарну дату виготовлення визначити неможливо, то за основу приймається модельний рік виготовлення, визначений за його ідентифікаційним номером з урахуванням календарної дати першої реєстрації ДТЗ (день, місяць, рік).

Датою першої реєстрації ДТЗ, який перебував у користуванні (зокрема, який ввозиться на митну територію України) є дата, що зазначена в спеціальній графі технічного паспорта (свідоцтва про реєстрацію), наприклад, у паспорті німецького зразка, або дата видачі технічного паспорта (свідоцтва про реєстрацію).

У разі відсутності даних про календарну дату першої реєстрації або виникнення сумнівів щодо її достовірності, коли встановлений модельний рік виготовлення ДТЗ збігається з роком початку його експлуатації, під час оцінки за дату виготовлення приймається 1 січня встановленого модельного року.

Якщо встановлений модельний рік виготовлення не збігається з роком початку експлуатації ДТЗ, який зазначено у реєстраційному документі і перевищує його, під час оцінки за дату виготовлення приймається 1 липня зазначеного в реєстраційних документах року.

Визначення року виготовлення ДТЗ за датою виготовлення його окремих складових частин неприпустимо у зв'язку з можливістю їхньої заміни під час експлуатації або можливого значного проміжку в часі з моменту їх виготовлення до моменту складання з них ДТЗ. Указані дати можуть мати інформативний характер тільки в усій своїй сукупності.

Робочий об'єм двигунів ДТЗ визначається такими способами:

Робочий об'єм двигунів ДТЗ визначається з даних про моделі двигунів, які містяться у їхніх кодах.

Робочий об'єм двигунів автомобілів американського виробництва, деяких моделей ДТЗ європейського й азіатського виробництва може бути визначений з ідентифікаційного номера ДТЗ.

Робочий об'єм поршневого двигуна з кривошипно-шатунним механізмом (без причепленого шатуна) розраховується за формулою

   (1)

де     V - робочий об'єм двигуна, см3;

d - діаметр циліндра, мм;

S - хід поршня - величина переміщення поршня від крайнього нижнього положення до крайнього верхнього положення, мм;

π = 3.141565;

4; 1000 - постійні коефіцієнти;

i - кількість циліндрів.

Робочий об'єм двигуна також визначається шляхом безпосереднього вимірювання об'єму оливи чи повітря, що витискаються з одного циліндра внаслідок повного переміщення поршня.

Визначення комплектності та укомплектованості ДТЗ і його складових частин. Джерелом інформації про базову комплектність ДТЗ є дані його виробника.

Комплектність ДТЗ може бути зазначена в документах на придбання нового ДТЗ.

Укомплектованість ДТЗ визначається за результатами його огляду, виходячи з фактично встановлених на ньому складових частин.

Комплектність та укомплектованість переобладнаного ДТЗ визначаються за умови його перереєстрації на підставі технічного паспорта (свідоцтва про реєстрацію) та документів, що свідчать про переобладнання ДТЗ відповідно до вимог чинного законодавства України.

Кузов автомобіля неукомплектований – це власне сам металевий корпус кузова в зборі, бондеризований або ні, загрунтований або ні (чорний кузов), пофарбований або нефарбований, із встановленими на ньому дверима і капотами або без них, без елементів та приладів внутрішнього та зовнішнього обладнання.

Повністю укомплектований кузов – це власне кузов автомобіля в зборі, на якому встановлено: приладові щитки, багажні полиці, сидіння і подушки, скло лобове, скло у дверях та у багажному відділенні, сонцезахисні елементи, замки із ручками, фіксатори замків, ручки для підіймання скла, склоочисник лобового скла, шумоізоляція, внутрішнє облицювання та електроарматура, елементи освітлення кузова (за винятком фар та задніх габаритних фонарів) та кузовні елементи (дзеркала, крючки, крюки для кріплення вантажу у вантажному відділенні, килимки). При цьому, деякі з перелічених елементів можуть бути відсутніми, наприклад, скло, дзеркала, ручки, сидіння без подушок.