Загальна характеристика політичної думки античної Греції

Історія давньоримської політичної і  правової думки охоплює ціле тисячоліття  і в своїй еволюції відображає суттєві зміни в соціально-економічній  та політико-правовому житті Стародавнього  Риму[8]. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди: царський (754 - 51О рр.. До н. Е..), Республіканський (509 - 28 рр.. До н. Е..), Імператорський (27 р. до н. Е.. - 476 г . н. е..). Причому єдина Римська імперія в 395 році н. е.. була остаточно розділена на Західну (столиця - Рим) і Східну (столиця - Константинополь) імперії, і остання (Східно-римська, Візантійська імперія) проіснувала до 1453 року. ................................................................

Політико-правові інститути і  погляди в Стародавньому Римі розвивалися протягом його довгої історії  в умовах гострої боротьби між  різними верствами населення - патриціями і плебеями, нобілітетом (з патриціїв  і багатих плебеїв) і незаможними, оптиматами (прибічниками верхів суспільства) і популярами (прибічниками вільних  низів), вільними і рабами. 

В умовах рабовласницького суспільства, де раби не були самостійними суб'єктами політичного і правового життя  і залишалися лише об'єктами чужої  власності, боротьба за політичну владу  розгорталася усередині привілейованої меншості. ..............................................................................

Хоча рухи рабів не висунули скільки-небудь чітких і самостійних політико-правових концепцій і програм, однак вони, завдаючи відчутних ударів по підвалинам рабовласницького ладу, безсумнівно, впливали на розвиток політичної і правової ідеології тодішнього суспільства. Цей вплив помітний і в тій  увазі до "проблеми рабів", яка  характерна для провідних теорій Стародавнього Рима, для вчень Цицерона, стоїків, юристів, ідеологів раннього християнства. ..................................................................................

Давньоримська політико-правова думка  перебувала під значним впливом  відповідних давньогрецьких концепцій. Примітно, що, коли в середині V століття до н. е.. плебеї зажадали складання писаного законодавства, у Грецію були направлені римські посланці для ознайомлення з грецьким законодавством, і особливо із законами Солона. Результати цього ознайомлення були використані при складанні важливого джерела давньоримського права - знаменитих 3 а к о н о в ХII т а б л и ц (перші десять таблиць були прийняті в 451 році до н. З., Дві останні складені і прийняті в 45о -- 449 рр.. до н. е..). ........................................................................................

Значний вплив на давньоримських авторів  зробили, крім того, погляди Сократа, Платона, Арістотеля, епікурейців, стоїків, Полібія і багатьох інших грецьких мислителів. .....................................................................................

Так, матеріалістичні погляди Демокріта  і Зпікура, уявлення Демокріта про  прогресивний розвиток людей від  первісного природного стану до створення  упорядкованого політичного життя, держави і законів, думка Епікура  про договірний характер держави  і права були сприйняті і розвинені  Т і т о м Л у к р  е - ц і е м К а р о  м (99 - 55 рр.. до н. е..) у його відомій  поемі "Про природу речей ". .............................................................................................

У своїх теоретичних побудовах  римські автори використовували  природно-правові ідеї грецьких мислителів, їх вчення про політику і політичну  справедливість, про форми держави, про змішану форму правління  і т. д. ................................................................................................................

Проте слід мати на увазі, що римські  автори не обмежувалися лише простим  запозиченням положень своїх попередників, а застосовували їх творчо і розвивали  далі з урахуванням специфічних  соціально-політичних умов і завдань римської дійсності. Наприклад, характерна для давньогрецької думки ідея стор 3 взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове вираження в трактуванні Цицероном держави як публічно-правової спільності. Уявлення грецьких стоїків про вільну особистість було використано римськими авторами (Цицероном і юристами) при створенні, по суті, нової концепції - поняття юридичної особи (правової особистості, персони). 

Значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної  науки - юриспруденції. Римські юристи ретельно розробили великий комплекс політико-правових проблем в галузі загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних  дисциплін (цивільного права, державного та адміністративного права, кримінального  права, міжнародного права). 

Римські автори у своїх побудовах  теоретично відобразили ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і  соціально-політичну реальність, в  умовах якої вони жили і діяли (високий  розвиток рабовласництва і відносин товарного виробництва, криза полісного  устрою держави і старої полісної ідеології, перетворення Риму в світову  державу, перехід від республіки до імперії, від традиційних форм правління до нових форм одноосібної  влади - до принципат і домінаті, криза рабської праці і становлення  колоната і т. д.). Залишаючись ідеологічними  захисниками основ існуючого  ладу, вони разом з тим у теоретичному відношенні внесли своєю творчістю  помітний внесок в історію вчень  про державу і право і тим  самим зробили великий вплив  на подальший розвиток політікоправових навчань в середньовіччі і  новий час. 

 

 

2.1.  Давньоримські мислителі

Давньоримська політична наука  перебувала під впливом відповідних давньогрецьких концепцій. Коли в середині V ст. до н. е. .плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством Солона. У Римі були прийняті знамениті закони — XII таблиць.

Великий вплив на давньоримських мислителів справили Сократ, Арістотель, епікурійці, стоїки, Полібій. Так, - уявлення Демокріта  про прогресивний розвиток ідей від  первісного суспільного становища  до створення упорядкованого суспільного життя і держави, погляди Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинуті Тітом Лукрецієм Каром (99—55 рр. до н. е.) у поемі «Про природу речей». Його погляди на політику і державу теоретично відобразили, ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в обстановці якої він жив і діяв (високий розвиток рабовласництва і відносин товарного виробництва, криза полісного устрою держави, перетворення Риму в світову державу, перехід від республіки до імперії, від традиційних форм правління до нових форм одноосібної влади,до принципалу і домінату, криза рабської праці і встановлення колонату).

Марк Туллін Ціцерон (106—43 рр. до н. е.)—знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель приділяв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про закон», «Про обов'язки», численні політичні і судові публікації. Ціцерон у своїй творчості протягом всієї практичної діяльності виступав за .устрій сенатської республіки, проти повновладдя окремих осіб. У 45 р. до н. е., коли сенат зазнав поразки" в боротьбі з тріумвіратом (Антоній, Октавіан Август, Лепіт), ім'я Ціцерона було занесене у проскрипційні списки осіб, що підлягали страті без суду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Ціцерон – знаменитий римський державний діяч

Марк Туллін Ціцерон (106—43 рр. до н. е.)—знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель приділяв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про закон», «Про обов'язки», численні політичні і судові публікації. Ціцерон у своїй творчості протягом всієї практичної діяльності виступав за .устрій сенатської республіки, проти повновладдя окремих осіб. У 45 р. до н. е., коли сенат зазнав поразки" в боротьбі з тріумвіратом (Антоній, Октавіан Август, Лепіт), ім'я Ціцерона було занесене у проскрипційні списки осіб, що підлягали страті без суду.

Ціцерон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що «народ — не будь-яке об'єднання людей, зібраних разом хоч яким би то було способом, а об'єднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою щодо питань права і спільності інтересів». Тим самим держава в трактуванні Ціцерона бачиться не лише виявом загальних інтересів усіх її вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно і як одностайна правова єдність (спільність) тих членів, окреме правове утворення (загальний правовий порядок).

Основну причину походження держави  Ціцерон вбачає у вродженій потребі людей жити разом. Поділяючи в цьому питанні позицію Арістотеля, він розходиться з поширеним на той час уявленням епікурійців про договірний характер виникнення держави. Вплив Арістотеля помітний і в трактуванні Ціцероном ролі сім'ї як первинного осередку суспільства, з якого поступово і природним шляхом виникає держава. Ціцерон "визначає споконвічний зв'язок держави та власності і відтворює положення стоїків про те, що причиною утворення держави є охорона власності. Критерій розрізнення форм державного ладу Ціцерон вбачав у «характері і волі» тих, хто править державою.

Залежно від кількості правлячих  він виділяв три прості форми правління: царську .владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Під помітним впливом Арістотеля і особливо Полібія Ціцерон зробив висновок, що достоїнство цих трьох форм криється у їхньому взаємозв'язку та єдності. Зразком змішаного державного ладу він вважав Римську республіку III — початкуII ст. до н. е.

Спотворені форми панування (тиранія  одноосібних володарів або натовпу, панування кліки багатих і знатних) не є, згідно з Ціцероном, формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інтереси і загальнообов'язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може .перетворитися в правління кліки багатих. Хоч така влада і продовжує помилково називатися правлінням оптиматів, але насправді, зазначає Ціцерон, «немає більш спотвореної форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими». Запобігти виродженню державності, на думку Ціцерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. «Бажано, — писав він, — щоб у державі було щось визначне і величне, щоб одна частина влади була виділена і вручена авторитетові провідних людей, а деякі справи .були дані на розсуд і волю народу». Найважливішим достоїнством такого державного ладу Ціцерон вважав міцність держави і правову рівність громадян.

У дусі утвердження саме форми змішаного  правління Ціцерон, слідом за Полібієм, інтерпретував еволюцію римської державності від первісне царської влади до сенаторської республіки. При цьому аналогію початків царської влади він вбачав у повноважених магістратів (передусім консулів), влади оптиматів, повноважених сенату, народної влади, повноважених народних зборів і народних трибунів. Показуючи небезпеку збочення в бік того чи іншого починання змішаної державності і виступаючи "за їх взаємну рівновагу, він наголошував на необхідності «рівномірного розподілення прав, обов'язків і повноважень з тим, щоб у магістратів було достатньо влади, достатньо впливу у раді провідних людей і достатньо волі у народу».

Ряд важливих положень про правову  регламентацію державної діяльності висловлював Ціцерон у висунених  ним проектах законів про магістрати. Ціцерон зазначав, що імперій (повноваження посадових осіб) повинен бути законним. Слід, зауважував він, встановити «не  лише для магістратів міру їх влади, але й для громадян міру їх послуху».

Концепція Ціцерона про змішане  правління і взагалі його судження про державу як справу народу явно розходилися з тогочасними соціально-політичними реаліями і дійсними тенденціями розвитку римської державності. Як теоретик і практичний політик, що був у гущі тодішньої боротьби за владу, Ціцерон не міг не бачити тенденції перегрупування сил і влади, відплив реальних повноважень від попередніх республіканських інститутів і їх концентрації в руках окремих осіб, насамперед тих, хто спирався на армію. Про це красномовно свідчили приклади возвеличення Сулли, Цезаря, Октавіана Августа. Концепція змішаної держави була частково здійснена в Римській республіці в той час, коли Ціцерону вдалося об'єднати блок сенатського і вершниківського станів проти змови Каталіни (у 63 р. до н. е.) —претендента на монархічну владу.

Людський "ідеал Ціцерона — «перша людина у республіці, утихомирювач, опікун» — в епоху криз поєднував у собі грецьку філософську теорію, а також римську політичну ораторську практику. Зразком такого Діяча він вважав себе. Відповідність чи невідповідність людських законів у природі (у природному праві) виступає, за Ціцероном, критерієм справедливості чи несправедливості. Природне право (вищий правдивий закон) виникло раніше, ніж будь-який писаний закон, вірніше, будь-яка держава взагалі була заснована. Сама держава (як «загальний правопорядок») з ЇЇ встановленими законами (тобто називним правом) є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедливість і право.

В історії політичної і правової думки найбільшу увагу численних  авторів привертали, зокрема, положення  Ціцерона про правовий характер держави, про державу як справу народу І правове суспільство (спільність), про справедливість і правдивий закон, про природне право, про громадянина як суб'єкта держави і права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Сенек – представник стоїцизму в Стародавньому Римі

Луцій Сенека (6—3 рр. до н. е.—65 р. н. е.) — один із основних представників  стоїцизму в Стародавньому Римі перебував під великим впливом давньогрецьких стоїків. Не відкидаючи рабства як соціально-політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність раба і закликав гуманно поводитися з ним як з духовно рівним суб'єктом. За Сенекого, неминучий і божественний за своїм характером «закон долі» грав роль того права природи, якому підкорені всі людські відносини, в тому числі держава і закон. Вселенна, за Сенекою, природна держава зі своїм природним правом — справа необхідна і розумна. Членами такої держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Щодо окремих державних утворень, то вони випадкові і значні для всього людського роду.