Загальна характеристика політичної думки античної Греції

Найбільш цінним і безумовним, згідно з Сенекою, є велика держава. Розуміння «закону долі» (природного права, божественного духа) власне полягає в тому, щоб протидіяти випадку (в тому числі — належності до тієї "чи іншої «малої держави»), визнати необхідність світових законів і керуватися ними. Він схильний до проповідей каталізму, космополітизму та індивідуалістичної етики, морального самовдосконалення.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Політичні вчення раннього класового  й рабовласницького суспільства  опиралися переважно на релігійні  — у державах Раннього Сходу, і  на філософські — Раннього Заходу (Древня Греція і Древній Рим) обґрунтування. Чільне місце в політичній свідомості ранньокласових суспільств займали  міфи про божественне, надприродне  походження громадських порядків. Із цими міфами були тісно зв'язані  традиції обожнювання існуючої влади  і її приписань. Царі, жерці, судді  й інші представники влади вважалися  нащадками або намісниками богів  і наділялися священними рисами.

Найдавніші політико-правові навчання виникли в Єгипті, Індії, Палестині, Китаєві й інших країнах древнього  Сходу.

Вивчення політико-правової думки  Древнього Сходу має не тільки пізнавальне, але й теоретичне значення. Документи й пам'ятники літератури, що дійшли до нас від найдавніших  цивілізацій Єгипту, Месопотамії, Палестини, Індії й Китаю, дозволяють простежити формування політичних і правових ідей на самих ранніх етапах становлення  класового суспільства.

Історія Древнього Сходу надає  щодо цього унікальні можливості, оскільки багато країн ранньо-східного світу тривалий час розвивалися  ізольовано один від одного й процес зародження політичної ідеології протікав у них що називається в чистому  вигляді, незалежно від зовнішніх  впливів. Подібна ситуація вкрай  рідко повторювалася в наступній  історії в інших народів. Крім того, високий рівень культури й  багаті літературні традиції сполучалися  тут з уповільненими темпами  соціального розвитку.

В античній Греції філософія стала  світоглядною основою політичних і  правових навчань. Це визначило постановку таких питань, як причини виникнення держави й законів, їхню взаємодію й загальні закономірності розвитку. Теоретичний підхід до вивчення політики й права в давньогрецьких вченнях відокремлюється від практико-прикладних описів техніки державного управління. Усяке дійсне знання, у тому числі й політичне, стверджував Аристотель, має справу із загальним й існуючим по необхідності. От чому “мудрість і мистецтво управляти державою не будуть тотожні”. Дотримуючись цього ідеалу щирого знання, філософи прагнули оформити свої погляди на державу й право у вигляді політичної теорії, перетворити їх у єдиний комплекс взаємозалежних понять і доказів.

Саме в давньогрецьких філософів  ми знаходимо перші в історії  визначення держави й закону, класифікації форм державної влади, концепції  переходу від одного політичного  пристрою до іншого.

Величезний вплив на наступний  розвиток політико-правової ідеології  зробило навчання Платона. Під його впливом складалися філософські  й соціально-політичні погляди  Аристотеля, стоїків, Цицерона й інших  представників античної політичної думки. Висунуті Платоном ідеї “правління філософів” й “мудрих законів” були сприйняті багатьма мислителями  епохи Просвітництва.

Платонівський проект спільності майна  активно обговорювали ранні представники соціалізму - Т. Мор, Т. Кампанелла й  ін. На цій підставі деякі дослідники називали Платона “родоначальником комунізму”. У дійсності платонівські побудови не містять комуністичного ідеалу, тому що спільність майна в  нього поширюється лише на вузький  прошарок стражів-правителів і не становить  економічної основи проектованого  суспільного ладу.

Далеко за межі античності вийшов вплив політико-правових ідей Аристотеля. Широке поширення в наступній  політичній думці одержало запропоноване  ним визначення держави як об'єднання  громадян заради загального добра. Взяте поза своїм контекстом, воно виявилося досить зручним, оскільки дозволяло захищати різні соціальні інтереси. Залишалося тільки уточнити, кого варто включати до складу громадян і що потрібно розуміти під загальним добром. Віддалені відгомони цього визначення чутні в сучасних концепціях держави загального благоденства.

У політичну ідеологію середньовіччя  й Нового часу з аристотелевського  вчення перейшли класифікація форм держави, положення про причини зміни  політичних станів, змішаний державний  устрій. Уявлення Аристотеля про природне й умовне право дали потужний поштовх  розвитку природно-правових концепцій.

Антична політико-правова ідеологія  зробила перші кроки по осмисленню політичної волі. Держава й закони в Древній Греції починають розглядатися як встановленні, створені самою людиною  й покликані служити її інтересам. Подібного роду уявлення, однак, відносилися  тільки до вільних громадян держави  й супроводжувалися обґрунтуванням підневільного положення рабів. Розширення цивільних свобод в Античному  світі відбувалося за рахунок  розвитку рабовласницьких відносин.

Політико-правова ідеологія Древнього  Рима, яка складалася під сильним  впливом ідей грецьких мислителів, розробила ряд своєрідних конструкцій, що залишили помітний слід в історії  політичних і правових навчань. Серед них - знамените визначення держави (“справа народна”), дане Цицероном, а також його ідея про право (закон) як зв'язок, як основу суспільства. Значний вплив на відокремлення теорії права від філософії зробили логіко-правові конструкції римських юристів, розробка ними догми права.

Проблема подолання політичного  відчуження в політико-правовій ідеології  Древнього Рима виражена слабко. Термінологічно вона намічена визначенням держави як “справи народної”, теоретично - виправданням системи стримувань і противаг, яка попереджає виродження республіки в тиранію. Цицерон визначав право як з’єднання суспільства (народу), але в його розумінні воно поширювалося лише на вільних; крім того, він же стверджував, що при гуркоті зброї (у період війни) замовкають закони.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Асмус В. Ф. "Антична філософія". Навчань. допомога. Видавництво 2-е,  доп.— М., "Висш. школа", 1976, - 543 с.

2. Демиденко Г. Історія вчень про право і державу: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів/ Григорій Демиденко,. - Х.: Консум, 2004. - 431 с.

3. "Платон". Зібрання творів  в 4 т.:т.I / Заг. ред. А.Ф. Лосева і др.; Авт. вступ. Статті А. Ф. Лосев; Примітки А.А. Тахо-годі; Пер. з давньогрецьк.— М.: Думка, 1990.— 860с.

4. Лосев А.Ф., Тахо-годі А.А. "Арістотель". Життєпис. М.,"Дит. літ.",1977,—320с.

5. Мухаєв Р.Т. "Основи політології". Підручник для вищої школи.—М.: Нова школа, 1996.—192с.

6. Мальцев В.А. "Основи політології". Підручник для вузів. — М.: ІТРК  РСПП, 1997.— 480с.

7. Ругачев В.П., Соловьев А.І. "Введення  в політологію". Підручник для  студентів вищ. навчань. закладів. — 3-е видавництво, перероб.  і доп. — М.: Аспект Прес, 1996. — 447с.

8. "Історія політичних і правових  учень". Підручник./ Під. ред. В.С.  Нерсесямуа.—2-е видавництво, перероб.  і доп.— М.: Юрид. літ., 1988.—816с.