Комунікативна структура мовленнєвого жанру втішання на матеріалі української та англійської мов

‘He has a fine mind,’ she told Miriam.

Miriam, who I not care to discuss Arthur, or any of the things that mattered most in her life, would say: ‘I suppose so,’ and change the subject before Louise could go on to: I hope you appreciate what a good husband you have… ( Monica Dickens ).

Одним із елементів утішання також можна назвати використання особових займенників у множині. Донька заспокоює матір,говорячи, що не треба падати духом через смерть чоловіка, бо у неї є діти. Донька акцентує увагу саме на займеннику «us».

‘It doesn’t pay t’be different, Kate.’

‘Aye, it does,’ Kate said, emphatically. ‘Father knew that: he was never like the others, though he pretended t’be.’

‘Maybe we’re not pretendin’ hard enough.’

‘Don’t worry about them,’ said Kate, who could think of no other comfort to offer. ‘You’ve got us, an’ that should be enough.’

‘Aye.’ ( Jessica Stirling )

Досить часто використовуються негативні конструкції у спілкуванні дітей та батьків з метою втішити та заспокоїти один одного. Негативні конструкції у реченнях наказового типу мають надзвичайно емоційне забарвлення. Вербалізація втішання донькою матір після аварії на шахті, де працювала чоловіча половина родини, реалізується за допомогою наказового речення з запереченням.

Her mother nodded.

Mirrin said, ‘You’ll have heard: none of our folk came out of Number One.’

A little fretful crease appeared between Flora Stalker’s brows. ‘Funny! You’d have thought... ‘. Her words dribbled out and ceased.

‘Don’t think about it, Mam!’, said Mirrin. ‘We’ll know nothin’ for sure ‘til the rescue crew comes up.’

‘What have you heard, Mirrin?’ Kate asked.

‘A crew’s headed in through Number One,’ Mirrin answered. ‘Seems they were hardly on the level before they caught a whiff of foul. They sent up to the surface for instructions just ten minutes ago. Manager Wyld gave them the go-ahead, but told them to take precautions.’

‘Are they breakin’ into Two?’

They’re goin’ to try,’ said Mirrin. ‘They’re talkng' about puttin’ down a kettle if they can clear the shaft enough.’ (Monica Dickens ).

Дискурс спілкування батьків та дітей, що характеризується утішанням, може знаходити відображення в неправдивих чи оманливих обіцянках з ціллю втішити та заспокоїти. Мати дає нереальну обіцянку доньці, що вона з татом не помруть, доки діти не виростуть, для того, щоб вивести адресата із психоемоційної кризи.

“Mama,” she said suddenly, “Mama—do you know, sometimes I get awfully scared.”

“Of what, Franny?”

“Of”—she drew a deep, strangled breath and got the word out—“of dying.”

Mrs. Davis looked into the pinched, anxious face. “Must you think about it?” she said at length, helplessly. “You’re so young. And healthy.”

“It isn’t me I’m afraid for,” Franny said urgently. “Or, anyway, not just for me. Not mostly for me.” The truth was she almost never thought about herself and dying. “It’s—it’s you and Papa,” she said in a rush. “I get so scared that maybe you or Papa will—“ But she couldn’t say it again. “Mama, could you promise me you won’t? Couldn’t you promise me?”

Again Mrs. Davis took a while before speaking. “Franny, don’t you see that promises are for—promise is a meaningless word. People getting married promise each other to be happy forever. People promise to respect a certain idea forever. They must know these aren’t things they can guarantee, no matter how much they want to. Sometimes I think the word is just useless. You can’t promise anything that matters, and if it doesn’t matter, why use such an important word?”

“But Mama!” Franny cried out desperately. Mama, you have to!”

Suddenly Mrs. Davis opened her arms and Franny fled into them.

“All right, my love. Insofar as a human being can make a promise, I promise that your father and I will live to see you children grown up.” ( Mary Stolz )

 Для того, щоб втішити  батьків, діти беруть на себе  владнання проблеми чи вирішення  конфлікту. Характерним для цього  є використання  дієслів "give", "leave", "be". Прикладом є ситуація, коли донька, для того, щоб заспокоїти  матір, вербально виявляє ініціативу  вирішити все сама.

Kate said, ‘I’ll find work at the colliery. You have your job, Mirrin. Betsy’ll go up t’Hamilton, or maybe into service ...’

‘I suppose,’ said Flora Stalker, glancing at her hands, ‘I suppose my fingers still have their skill with a needle. If I could find sewing work t’do at home...’

‘Find out just what it will require, Kate,’ Mirrin said. ‘If colliery wages aren’t enough, we’ll discover a means of earnin’ more. Daddy left his instructions, plain as plain. We’re not goin’ to ignore them, are we? I mean, we’re Stalkers: we’re not goin’ down without a fight.’

‘Is it agreed then?’ Kate asked.

‘Of course, it’s agreed,’ said Mirrin.

‘Mother?’

‘I’d like t’think it possible, but...’

‘Don’t be afraid, Mother,’ Mirrin said.

‘I’m thinking of Mr. Lamont,’ Flora said. ‘He’ll want us out of this house now that your father’s gone.’

‘Know what Daddy used t’talk about – he talked about putting a face towards the future,’ said Mirrin. ‘I see now just what he meant.’

‘But Mother’s right,’ said Kate, anxiously. ‘What will we do about a house?’

Mirrin stared down into the dying embers in the grate for a moment, then glanced first at her mother and then at Kate. She grinned, reflectively, mischievously. ‘Leave that to me,’- she said. ‘I’ll handle Houston Lamont. By God, I will.’ ( Jessica Stirling )

З метою втішання в парентальному дискурсі використовується звертання на кшталт "dear", " love".

When Louise got back to the house, Anne’s tears had dried to gasping sniffs. She had poured herself out a glass of gin.

‘Oh, Anne, you know Frank doesn’t like you to drink now,’ Louise said. ‘I’ll make you a cup of tea instead.’

‘I need a drink.’ Anne swallowed half the gin neat, and shuddered. ‘ Better. Have one, Mother ?’

‘ I think I will. I must say I feel a bit shaky, too. What a dreadful thing to happen. I’ll never forget seeing Frank come in at that door –‘

‘Don’t talk about it,’ Anne said tersely. ‘I can’t bear it.’

Louise was surprised that Anne was so upset. She never showed Frank any affection when he was there; but she must really care about him more than anyone guessed.

‘You shall go to bed early, dear,’ Louise said tenderly  ‘and I’ll give you some aspirin, so that you can get a good  sleep and not worry about Frank.’ ( Monica Dickens )

Поряд із звертаннями може знаходитися присвійні займенники, на приклад "my", що вказує на близькі, інтимні зв’язки між учасниками комунікації.

‘My dear, we have some very good friends at St Malo, but of course they still look upon us as foreigners, even after all these years, and we don’t like to do anything that seems at all eccentric. Naturally we don’t want you to tell a lie, but unless you are forced to mention it, your Aunt Carrie thinks it would be better if you did not tell anyone that you are an actress.’

Julia was taken aback, but, her sense of humour prevailing, she felt inclined to laugh.

‘If one of the friends we are expecting this afternoon happens to ask you what your husband is, it wouldn’t be untrue, would it? To say that he was in business.’

‘Not at all,’ said Julia, permitting herself to smile.

‘Of course, we know that English actresses are not like French ones,’ Aunt Carrie added kindly. ‘It’s almost an understood thing for a French actress to have a lover.’

‘My dear, my dear,’ said Julia.( W.S.Maugham )

З ціллю втішання під час спілкування батьків та дітей можна використовувати спочатку лагідні звертання, на кшталт "dear", "love", для того, щоб заспокоїти перед не дуже приємною ремаркою.

Наприклад, мама перед тим як сказати синові, що він не піди гуляти пізно ввечері разом з батьками та молодшим братом, бо день народження сьогодні не в нього, а в брата, використовує лагідне звертання "dear", а потім вже повідомляє саму новину.

"You mean we're going to stay up all night?" Jimmy asked.

"Not you, dear," said his mother. Jim's jaw dropped. "It isn't your birthday," she explained.(Mary Stolz )

 

 

2.3 Утішання як жанр мовного спілкування лікаря та пацієнта

Одним із завдань, що ставить перед собою жанрознавство, є не лише теоретичне осмислення, але і створення енциклопедії мовних жанрів, їх “портретів ”. Останнім часом це завдання активно вирішується вітчизняними та закордонними вченими: здійснюється опис та систематизація мовних жанрів, досліджуються різні аспекти мовних жанрів (стилістичні, психолінгвістичні, культурологічні та ін.), розглядаються особливості жанрової організації мовлення у зв’язку із загальними законами комунікативної і не комунікативної діяльності. Наукові пошуки лінгвістів базуються, основним чином, на матеріалі побутового, політичного, рекламного і релігійного дискурсів. Меншою мірою досліджені проблеми, що пов’язані з комунікацією в медичній сфері.

У вітчизняній лінгвістиці до опису і розмежування мовленнєвих жанрів підходять з позиції “моделі мовленнєвого жанру”, що була запропонована Т.В.Шмельовою. Вона вважає, що в мовленнєвій свідомості мовця існує “типовий проект”, канон, схема МЖ, для характеристики якого є важливими сім “конститутивних ознак”:

1) комунікативна мета;

2) концепція адресанта;

3) концепція адресата;

4) зміст події;

5) фактор комунікативного  минулого;

6) фактор комунікативного  майбутнього;

7) мовленнєве втілення.

Аналіз проаналізованого нами матеріалу свідчить про те, що “паспорт жанру” можна доповнити і поширити . Спираючись на вищевикладену точку зору, ми розмежовуватимемо конституюючі ознаки на константні та факультативні. До константних ознак відноситимемо стратегії і тактики мовленнєвого спілкування; концепцію адресанта; концепцію адресата; емоційно-психологічні особливості що мовця та слухача; чинник комунікативного минулого; чинник комунікативного майбутнього і мовні засоби. Факультативні конституюючі ознаки – це образ автора твору (автора-лікаря) (за В.В. Виноградовим); релігйно-міфологічна складова і паралінгвістичні засоби.

Охарактеризуємо мовний жанр «втішання» відповідно до пред'явленої точки зору.

Іменник втіха утворився від дієслова втішити – ‘заспокоїти чим-небудь радісним, полегшити кому-небудь горе, страждання’. Тлумачний словник української мови свідчить про те, що дієслово втішити сходить до лексеми тішити – ‘бавити, розважати, приносити задоволення’ [4: 982]. З етимологічної точки зору слово тішити має відповідність з прикметником тихий, яке «розвинулося з др.-рус. тихни «неголосний, спокійний, покірливий» унаслідок зміни хы > хи. Др.-рус. тихый сходить до праслав. *tixъ «тих», яке чергуванням голосних i//e пов'язано з *těxa «забава». Від іменника *těxa з пом. суф. -i -ti при чергуванні  x//š перед i утворено дієслово těšiti «тішити, заспокоювати» > др.-рус. т шиті «утішати, підбадьорювати» > сучасна українська Тішити «бавити, розважати, радувати, заспокоювати». Досвід лексикографічного аналізу дає можливість встановити, що дієслово втішати містит семи ‘говорити’, ‘спокійно’, ‘добре’.

Стратегічним завданням в мовному жанрі втішання є прагнення адресанта (лікаря) словесно впливати на емоційний стан адресата (пацієнта), а саме, співчуваючи хворому, полегшити його фізичні і душевні переживання, вселяючи при цьому надію на швидке одужання. Слід зазначити, що тактики, що реалізовують основне стратегічне завдання, органічно вбудовуються в образ адресанта. Концепція адресанта. Адресантом в мовному жанрі втіхи є лікар, комунікативне лідерство якого виявляється в різних ситуаціях мовленнєвої взаємодії з пацієнтом.

Матеріал художніх творів кінця XIX – початку XX століть показує, що мовний жанр втішання не зрідка реалізується при первинному медичному огляді. В цьому випадку лікар прагне сформувати і укріпити довірчі стосунки з пацієнтом, оскільки «…доверие или недоверие врачу… глубоко определяет исход болезни…», «тот, кто больше верит, излечивается лучше» [2: 35]. Лікар співчутливо і жалісливо відноситься до хворого. Комунікативні стосунки в подібних ситуаціях виражаються:

1) фактичними мовними  засобами, до яких відносяться формули втішання, що зберігаються в пам’яті мовця: – Полноте, сударыня, ну можно ли так падать духом! – сказал я. – Тут никакой и речи не может быть о смерти, – скоро вы будете совершенно здоровы (В.В. Вересаев, Записки врача);

2) формою імперативу із  значенім ‘емоційного стану людини’  хвилюватися, боятися, втихомирюватися: – У меня сердцебиение, – сказала она. – Всю ночь был такой ужас… я едва не умерла от ужаса! Дайте мне что-нибудь. – Дам. Дам! Успокойтесь!(А.П. Чехов, Случай из практики);

3) безособовими конструкціями: – Прежде всего ложитесь и не разговаривайте! – прервал я его. – Вам ни одного слова не следует говорить. И не волнуйтесь, – это вовсе не опасно (В.В. Вересаев, Записки врача).

У складний і нестабільний час економічних і військових потрясінь зростала кількість всіляких захворювань і трагічних випадків, що приводили до виникнення запальних процесів в організмі людини. Ускладнення, що з'являються, вимагали негайного оперативного лікування, яке викликало у пацієнтів побоювання, страх і відчай. Тому в період підготовки до хірургічної операції або безпосередньо під час неї лікар, проникаючись співчуттям до страждань хворого, намагається емоційно впливати на пацієнта. Лікар не лише застосовує всі свої професійні знання і накопичений досвід, але і прагне знайти потрібні слова, щоб допомогти хворому здолати страх. У таких ситуаціях мовець (лікар) звертається до слухача (пацієнт) на ти, виражаючи причетність до особистої сфери хворого: Тихонько, тихонько… потерпи, – говорил я, осторожно прикладывая руки к растянутой жаркой и сухой коже (М. А. Булгаков, Крещение поворотом). У випадках мовної взаємодії з молодими людьми лікар використовує звертання юнак (юноша), яке носить нейтрально - ввічливий характер і вживається переважно з «Ви»-формами: Все хорошо, юноша! Все хорошо. – Доктор поднял пальцами его подбородок (В.В. Вересаев, Записки врача). На лексичному рівні адресант використовує імперативну форму дієслів із значенням ‘Фізичного і емоційного стану людини’ боятися, сумувати, терпіти: Роженица уже лежала на операционном столе. Непрерывный стон разносился по больнице. – Терпи, терпи, – ласково бормотала Пелагея Ивановна, наклоняясь к женщине. – Доктор сейчас тебе поможет…(М. А. Булгаков, Крещение поворотом); – О-ой! Моченьки…нет… Нет моей моченьки! Я не вытерплю! – Небось…небось… – бормотала акушерка, – вытерпишь! Сейчас понюхать тебе дадим… Ничего и не услышишь (М.А. Булгаков, Крещение поворотом). Слід також відзначити, що в мовній діяльності адресанта присутні характерні засоби і прийоми експресивізації, до яких відносяться лексичні повтори – співставлені словоформи з підсилювальним значенням, які «сходять до так званих сильних елементів розмовної мови і завжди сприймаються як емоційно-розмовні»: Возле кровати, толкая своїй широкой спиной Павла, суетился плотный, чернобровый доктор. – Ничего, ничего, юноша! Бормотал он (А.П. Чехов, Тиф); – Тихонько, тихонько… потерпи, – говорил я, осторожно прикладывая руки к растянутой жаркой и сухой коже (М.А. Булгаков, Крещение поворотом). Для кваліфікації фізичного стану адресата мовець вживає безособові конструкції, ядро яких утворюють слова категорії стану із значенням оцінки: – Отлично, отлично… Тэк, тэк…– Дэ, дэ, дэ, – сыпал он. – Тэк, тэк… Отлично, юноша… Не надо унывать! (А.П. Чехов, Тиф).