Цивільне та сімейне право

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом доби померлими є особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо що кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, катастрофи, аварії тощо), припускається що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Необхідно звернути увагу  і на, які особи не можуть спадкувати. Перелік таких осіб визначений у схемах до теми. Також у схемах відображені особливості спадкування деяких прав та обов'язків.

Заповітом є особисте письмове розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Форма заповіту письмова, нотаріально засвідчена. Заповідати може лише фізична особа, яка є повністю дієздатною. Вчинення заповіту через представника не дозволяється.

Заповіт складається  у 2 примірниках, один з яких зберігається у нотаріальній конторі. Нотаріус має право відмовити у посвідченні заповіту, якщо

• у ньому містяться незаконні розпорядження;
• коли заповідач є недієздатною особою;
• коли заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій.

Заповідач має право  заповідати своє майно будь - якої особі, незалежно від родинних відносин. Він може позбавити права спадкування будь - яку особу з числа спадкоємців за законом. Позбавлення спадщини може бути побічним і прямим. Пряме позбавлення спадщини, коли в заповіті вказана особа, що позбавляється спадщини, в цьому разі вона нічого не одержує у спадщину. Побічне позбавлення спадщини, коли у заповіті вказано, що все майно переходить особі, що вказана у заповіті, в цьому разі спадкоємці за законом можуть спадкувати в разі відмови від спадщини цією особою.

Заповідач має право зробити заповідальний відказ, тобто зобов'язати спадкоємців виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входять до складу спадщини (ст. 1237 ЦК). Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

Заповідач має право  призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті, це називається підпризнанення спадкоємця.

Заповідач має право  скласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК), тобто обумовити виникнення права на спадщину у особи, яка  призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (народження дитини, здобуття освіти тощо). Ця умова повинна існувати на час відкриття спадщини.

Заповідач має право  у будь-який час скасувати заповіт, скласти новий заповіт (у цьому разі попередній скасовується), внести зміни до заповіту.

Заповіт є недійсним, якщо:

• він складений особою, яка не мала на це права;
• заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення;
• якщо волевиявлення заповідача не було вільним, не відповідало його волі і це буде встановлено судом.

Свобода заповідального розпорядження обмежується в інтересах осіб, вказаних у ст.1241 ЦК України. Частка, на яку за всіх обставин мають зазначені спадкоємці називають обов'язковою часткою. Право на таку частку мають:

• неповнолітні діти спадкодавця;
• повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
• непрацездатна вдова (вдовець);
• непрацездатні батьки.

Вказані особи спадкують  незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Нотаріус, а також інша особа, що посвідчує заповіт, не має права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, скасування, зміни, до відкриття спадщини.

Спадкування за законом має місце у всіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Законом встановлюються такі підстави закликання до спадкування за законом: родинні, сімейні стосунки, шлюб, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті. Майно переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, яка має суворо дотримуватись. Розширення кола осіб, що закликаються до спадкування за законом, неможливе. Черги спадкоємців показані у схемах до теми, студенти мають можливість ознайомитися з шіми.

Спадкування за правом представлення. Онуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні сестри та брати не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом. Вони є спадкоємцями за законом, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того родича, який був би спадкоємцем за законом (ст. 1226 ЦК).

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом  є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою можуть змінити розмір часток у спадщині (якщо це не стосується нерухомого майна). Що стосується нерухомого майна або транспортних засобів, то спадкоємці можуть змінити частку за письмовою згодою, посвідченою нотаріусом.

Здійснення  права на спадкування. Спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець зобов'язаний прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б юно не складалося, якими б боргами не було обтяжено. Спадкоємець вважається таким, що прийняв  спадщину, якщо він мешкав разом  з померлим, це підтверджується відміткою в паспорті про реєстрацію проживання або довідкою органу реєстрації. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину через подання заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в 6-місячний строк.

Особи, які за віком  визнані частково дієздатними або  не повністю дієздатними (малолітні, неповнолітні) а також особи, що визначені недієздатними або обмежено дієздатними за рішенням суду, вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання, крім випадків відмови від спадщини органів опіки і піклування. З моменту подання заяви про прийняття спадщини або фактичного її прийняття успадковане майно належить спадкоємцю. Заява про прийняття спадщини подається особисто, а від імені малолітньої, недієздатної особи її подають батьки, опікун. Особа віком від 14 до 18 років до має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальників. Законодавець передбачає право спадкоємців відкликати подану заяву на протязі шестимісячного, строку з будь-яких причин.

Шести місячний строк для прийняття спадщини починається з часу відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини на протязі шести місяців, то вважається, що він не прийняв спадщини. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. При пропуску цього строку з поважних причин він має право звернутися до суду з позовом про додатковий строк для прийняття спадщини. Якщо суд визнає причини пропуску строку поважними, то він виносить рішення про продовження строку. Перебіг цього строку починається з моменту вступу рішення чи ухвали в законну силу, строк, який визначає суд, не може бути більше шести місяців.

Спадкоємець за заповітом  або за законом має право відмовитися від прийняття спадщини, для цього він подає заяву до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини. Спадкоємець за заповітом може відмовитися від спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців незалежно від черги. Правові наслідки відмови від прийняття спадщини встановлені ст.1275 ЦК

Спадщина між спадкоємцями за законом розподіляється порівну. Кожен спадкоємець має право на виділ його частки в натурі. Якщо спадкоємець проживав разом із спадкодавцем однією сім'єю не менше одного року до відкриття спадщини, він має переважне право на виділ йому у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку (меблі, білизна, посуд, побутова техніка, бібліотека, якщо тільки вони не є предметами антикваріату) в розмірі його частки. Спадщина може бути перерозподілена, якщо буде визнано право інших спадкоємців на спадщину.

Охорона спадкового майна  здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувача та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини. Заходи щодо охорони спадкового майна здійснюють нотаріуси за місцем відкриття спадщини, де немає нотаріусів - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців. Витрати на охорону майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині. Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу для охорони спадкового майна. Нотаріус або інший орган, який одержав заяву про охорону спадкового майна виїжджають на місце і проводять опис спадкового майна. Опис може проводитися відповідно до листа нотаріуса за місцем знаходження майна. Нотаріус зобов'язаний сповістити усіх відомих йому спадкоємців про відкриття спадщини.

Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних  або юридичних дій для підтримання  його у належному стані, нотаріус (орган місцевого самоврядування) у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладається договір на управління спадщиною з іншою особою. Ця особа вправі учиняти будь-які дії, спрямовані на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини і має право вимагати оплати. Після закінчення строку охорони вона зобов'язана представити звіт про свою діяльність про управління майном. У договорі про охорону майна необхідно вказати умови щодо охорони майна, дату договору, місце складання договору, місце знаходження спадкового майна, розмір винагороди, що отримує особа, яка призначена управляти майном, і дії, які ця особа зобов'язана виконувати.

Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною дієздатністю або  юридичній особі. Це питання регулюється главою 88 ЦК України. Студентам необхідно звернути увагу на порядок призначення виконавця заповіту та його повноваження.

Повноваження виконавця  посвідчуються документом, який видає  нотаріус за місцем відкриття спадщини. Виконавець має право на оплату за виконання своїх повноважень, якщо розмір плати не визначений заповітом, він може бути визначений за домовленістю виконавця і спадкоємця, а у разі спору - судом. Виконавець має право і на відшкодування йому витрат, які він зробив для виконання заповіту.

Стаття 1292 ЦК надає право  спадкоємцям та їх законним представникам  контролювати виконання виконавцем заповіту, оскаржувати дії виконавця  до суду. Строк позовної давності до вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту - один рік.

Оформлення  права на спадщину. На майно, що переходить за правом спадкоємства, видається свідоцтво про право на спадщину.

Видача свідоцтва проводиться  після представлення правовстановлюючих документів про приналежність цього  майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони або арешту майна, свідоцтво на спадщину видається на ім'я кожного спадкоємця, який прийняв спадщину, із визначенням частки в спадщині. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. При одержанні в спадщину нерухомого майна спадкоємець зобов'язаний звернутися до нотаріуса за одержанням свідоцтва про право на спадщину, тому що право власності на нерухоме майно виникає тільки після державної реєстрації цього майна.

Свідоцтво видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Спадкоємець може звернутися за його одержанням в будь-який час, це строком не обмежено. Умовою дострокової видачі свідоцтва про право на спадщину є відсутність даних про інших спадкоємців, що підтверджено відповідними документами. Свідоцтво може бути отримано особисто спадкоємцем або за його дорученням іншою особою, а також відправлено спадкоємцю поштою.

При наявності відомостей про зачату, але не народжену дитину, що буде спадкоємцем, свідоцтво про право на спадщину не може бути видано до народження дитини.

До свідоцтва про  право на спадщину можуть бути внесені  зміни, якщо на це є згода спадкоємців, які прийняли спадщину і цього  потребують обставини справи (при  пропуску строку для прийняття спадщини та з інших причин). Якщо згоди спадкоємців немає, то це питання вирішується судом.

Свідоцтво про право  на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Спадковий договір - це договір, за яким одна сторона (набувач) зобов'язується виконати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.

Предмет договору - майно, яке переходить у власність набувача у випадку смерті відчужувача (картини, цінна бібліотека ті ін.). Предметом спадкового договору може бути і майно, яке належить подружжю на праві спільної власності або яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.