Цивільне та сімейне право

Суб'єктами таких зобов'язань є особа, яка вчинила рятувальні дії, нею може бути фізична або юридична особа, держава у особі відповідних державних органів. Потерпілими можуть бути як дієздатні, так і обмежено дієздатні особи. Юридична особа може виступати потерпілою лише тоді, коли рішення про запобігання загрози майну приймається її органом.

Змістом цих зобов'язань  є право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов'язок держави відшкодувати шкоду, зазнану рятувальником у повному обсязі. Умовами виникнення зобов'язання вказані у схемах до теми.

Якщо при рятуванні  завдана шкода майну рятувальника, то ця шкода відшкодовується власником  майна з урахуванням його матеріального  становища. Умови виникнення такого зобов'язання також показані у схемах.

Відповідно до ст. 1163 ЦК України фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. Висунення такої вимоги може відбуватися як в судовому так і позасудовому порядку. Обов'язок доказування можливості заподіяння такої шкоди покладається на відповідача. Зацікавлена особа має право вимагати:

• вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;
• відшкодування завданої шкоди;
• заборони діяльності, що створює загрозу. Суб'єктами даного зобов'язання можуть бути фізичні та юридичні особи. Підставою виникнення зобов'язання є факт створення загрози цивільним правам та інтересам інших осіб.

Змістом зобов'язань є  право зацікавленої особи вимагати усунення загрози від того, хто її створює.

Шкода, яка заподіяна  фізичній особі, її майну або майну  юридичної особи, відшкодовується  відповідно до глави 82 ЦК України. Для  покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, повинні бути 4 умови: наявність шкоди, протиправна діяльність чи бездіяльність особи, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльністю і шкодою, вина особи.

Загроза має бути наявною  і реальною настільки, щоб створити загрозу заподіяння шкоди.

 

Тема.  «Відшкодування шкоди»

Визначення зобов'язання з відшкодування шкоди, предмет, учасники зобов'язання та підстави відповідальності показані у схемах до теми. Основна функція таких зобов'язань - компенсаційно-відновлювальна, яка забезпечує особі, що зазнала шкоди, відновлення її майнових і особистих немайнових прав і благ.

Суб'єктом  відповідальності є особа, яка заподіяла шкоду (громадянин, юридична особа).

Необхідно звернути увагу  на ознаки деліктної відповідальності:

1. їх дія розповсюджується як на майнові, так і на особисті немайнові правовідносини, хоча відшкодування шкоди завжди має майновий характер;
2. вони виникають внаслідок порушення абсолютних прав як майнових (права власності), так і особистих немайнових (життя, здоров'я тощо);
3. такі зобов'язання мають позадоговірний характер, вони виникають на підставі закону;
4. незалежно від особи - заподіювача шкоди або потерпілого, а також від змісту шкоди завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. В деяких випадках розмір шкоди може бути збільшений (ст.1208 ЦК).

Підставами  деліктної відповідальності є:

1. наявність шкоди (розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому). Визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для поновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК). Шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи, з урахування індексу інфляції;

протиправність, яка може виражатися у протиправних діях або  протиправній бездіяльності. Заподіяння шкоди правомірними діями за загальним  правилом не спричиняє відповідальності. Однак законом передбачені випадки відшкодування шкоди і в разі заподіяння шкоди правомірними діями (наприклад, рятівниками при здійсненні права на самозахист, в стані необхідної оборони, крайньої необхідності тощо);

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди і шкодою. Для встановлення існування причинного зв'язку слід доказати, що:

а) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків;

б) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки;

в) вина, форма вини заподіювача шкоди при розгляді спорів значення не має, винятки із цього можуть випливати лише із закону (наприклад, відшкодування шкоди завданої органами державної влади, органом влади АР Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами при здійсненні ними своїх повноважень). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується.

Студенти повинні звернути увагу на відмінності договірної відповідальності від позадоговірної:

1. позадоговірна відповідальність виникає з імперативних норм, що виключає можливість їх зміни на розсуд сторін і спрямована на боротьбу з правопорушеннями та усунення наслідків правопорушень;
2. позадоговірна відповідальність виникає із правоохоронних відносин, а договірна - із регулятивних;
3. основним принципом деліктного зобов'язання є принцип повного відшкодування шкоди, зменшення розміру відшкодування шкоди може відбуватися як виняток і лише за рішенням суду; в договірних зобов'язаннях розмір відшкодування збитків може бути обмеженим як умовами договору, так і за законом;
4. шкода є обов'язковою умовою виникнення позадоговірної відповідальності, відповідальність за порушення договору, якщо він забезпечений неустойкою, може наступати навіть і за відсутності збитків у майновій сфері кредитора;
5. деліктні зобов'язання не знають відповідальності за чужу вину; навіть якщо батьки несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми, має бути доказана вина батьків у правопорушенні, що сталося. Договірна відповідальність може застосовуватися до боржника за правопорушення, скоєне третьою особою (гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником);

6) відшкодування шкоди в позадоговірних зобов'язаннях, як правило, відбувається на солідарних засадах, що викликано необхідністю створення більших гарантій відшкодування шкоди, заподіяної поза договором, у договірних - використовується часткова відповідальність, яка викликана потребою справедливого розподілу обсягів відповідальності до кожного з правопорушників відповідно до виші кожного у скоєному правопорушенні;

7) при відповідальності за договором, як і при позадоговірної відповідальності, законодавство виходить з принципу наявність вини контрагента, або особи, яка заподіяла шкоду.

Класифікація зобов'язань  з відшкодування шкоди може бути проведена:

1. За суб'єктами - залежно від того, ким заподіяно шкоду, а також залежно від особи потерпілого (держава, територіальна громада, фізична чи юридична особа).
2. За об'єктом зобов'язання з відшкодування шкоди - шкода заподіяна особі чи майну потерпілого;
3. За окремими умовами відповідальності:

- зобов'язання, що виникають при винному заподіянні шкоди;

- зобов'язання, виникнення яких не залежить від вини.

Сфера їх дії точно визначена законом, що виключає можливість застосування аналогій або розширеного тлумачення щодо спеціальних деліктів. За відсутності спеціального делікту завжди застосовується загальна норма. Прикладами спеціальних деліктів є:

1. відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами (ст.ст. 1173-1176 ЦК);
2. відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою (ст. 1172 ЦК). Безпосереднім заподіювачем шкоди в цьому випадку є:

• працівник (службовець); підрядник;

• учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу. Однак відповідальність покладена на:

- юридичну або фізичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах;

• замовника за цивільно-правовим договором підряду;
• підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.

Суб'єкт відповідальності має право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача;

3. відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою особою або фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена (ст.ст. 1178 - 1186 ЦК);
4. відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст.ст. 1187, 1188 ЦК);
5. відшкодування ядерної шкоди (ст.1189 ЦК).
6. відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст.ст. 1195 -1208 ЦК);
7. відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст.ст. 1209 -1211 ЦК).

Окремо виділені зобов'язання щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Предметом вимоги можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками, майнові права, гроші, цінні папери на пред'явника. Вказані положення застосовуються також до вимог про:

• повернення виконаного за недійсним правочином;
• витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
• повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
• відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула або зберегла майно у себе за рахунок іншої особи.

Відшкодуванню підлягають і доходи, набуті від цього майна. Особа, яка набула майно або зберегла його, має право на відшкодування витрат на його утримання. Не підлягають поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо виплата проведена фізичною чи юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законодавством. Також окремими ст.ст. 1167, 1168 ЦК регулюються питання відшкодування моральної шкоди.

 

Тема. «Спадкове право»

Спадкове право - це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють умови і порядок переходу після смерті громадянина прав та обов'язків до інших осіб.

Студенти повинні звернути увагу на принципи спадкового права:

1) принцип універсальності спадкового правонаступництва, який полягає у тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, незалежно від того, в кого вона перебуває, і що певні ії об'єкти невідомі спадкоємцю в момент прийняття спадщини. Універсальність полягає і у тому, що до спадкоємця переходять не лише права а й обов'язки;

2) принцип свободи заповіту, який означає, що спадкодавець вправі розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. В заповіті він може визначити як спадкоємців будь-яких суб'єктів цивільного права;

3. принцип забезпечення прав та інтересів необхідних спадкоємців, який полягає у тому, що "обов'язкові спадкоємці" мають пріоритет над правилами, встановленими самим спадкодавцем;
4. принцип врахування не тільки дійсної, а й припустимої волі спадкодавця, який полягає у тому, що якщо спадкодавець не залишить заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядок спадкування;

5)принцип  сімейно-рідного характеру спадкування, який

полягає у тому, що до спадкування закликаються родичі;

6) принцип  свободи вибору спадкоємця, який полягає у тому, що спадкоємці можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Спадкові правовідносини - це відносини, які виникають з приводу реалізації відповідними суб'єктами їхніх спадкових прав.

Спадкові правовідносини виникають на двох етапах: 1)відносини, що виникають у зв'язку з відкриттям спадщини; 2) відносини, що виникають у зв'язку з прийняттям спадщини. Як і всі правовідносини, спадкові правовідносини складаються з трьох елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту. Суб'єктом є спадкоємці двох видів:

• спадкоємці, які закликаються до спадщини;
• спадкоємці, які прийняли спадщину.

Спадкоємці першого  виду правомочні прийняти спадщину або  відмовитися від неї, інших прав у них немає. Спадкоємці другої черга  крім правомочностей мають ще і зобов'язання, оскільки вони стають правонаступниками не тільки прав, а й обов'язків.

Об'єктом спадкових правовідносин є спадщина, до складу якої входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Змістом спадкових правовідносин є права та обов'язки, які виникають з відкриттям спадщини.

Спадщина відкривається  внаслідок смерті або оголошення громадянина померлим. Стаття 1218 ЦК України вказує, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Однак не всі права  та обов'язки спадкодавця переходять до спадкоємців. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1. особисті немайнові права;
2. право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3. право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5. права та обов'язки особи, як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.

Важливим є питання  про час та місце відкриття  спадщини. Законодавець визначає, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідомо, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.