Міжнародний кредитний ринок та його структура

ІІІ та IV етап включає у себе оцінку загроз та можливостей іноземного інвестування у банківський сектор України. При оцінці загроз розглядають такі ризики, як: ризик втрати суверенітету України у грошово-кредитній системі, ризик відтоку фінансових ресурсів в інші країні, ризики втрати конкуренції вітчизняних банків та ін. Серед можливостей слід розглянути такі: збільшення рівня капіталізації банків збільшення темпів кредитування економіки; здешевлення кредитів покращення якості банківських послуг та розширення їх спектру; надання послуг; запозичення передових методів управління та технологій та ін..

Та останній V етап включає у себе прийняття рішення щодо допуску іноземного банку на вітчизняний ринок.

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ НА МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ РИНКАХ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1 Міжнародні кредитні ринки, їх проблеми та вирішення.

Міжнародний кредит — це відносини, які складаються між кредиторами і позичальниками різних країн в сфері міжнародних економічних відносин та виникають із приводу акумуляції і надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів. Суб´єктами цих відносин виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи різних країн, міжнародні та регіональні валютно-кредитні й фінансові організації.

Джерелом міжнародного кредиту слугують тимчасово вивільнені з процесу відтворення грошові кошти підприємств, накопичення держави та приватного сектора, що мобілізовані банками. Об´єктивна потреба у міжнародному кредитуванні виникає на певних стадіях процесу виробництва у зв´язку з кругообігом ресурсів у господарстві, особливостями національного виробництва і реалізації продукції, відмінностями у обсягах і строках зовнішньоекономічних угод, необхідністю одночасних капіталовкладень для розширення виробництва. Міжнародний кредит у тісному зв´язку з внутрішнім кредитом приймає участь у кругообігу капіталу, забезпечує безперервність і рентабельність процесу відтворення.

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості країн, що розвиваються. Надмірне залучення іноземних кредитів країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих держав через світову економічну кризу. Причинами кризи також стали - невеликі розміри внутрішніх заощаджень, від'ємне сальдо зовнішньоторговельних операцій, значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів та інші.

За часів кризи значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник "вторинний ринок боргів", на якому зі знижкою (30 % номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників.

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання зовнішнього боргу породжує проблему його обслуговування, яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобов'язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик закордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також - звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:

- відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

- зниження обмінного курсу місцевої валюти;

- жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

- стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

3.2 Вплив міжнародного кредиту на економіку України.

Інтенсивний розвиток ЗЕД, супроводжується пошуком нових організаційних форм, удосконалення техніки проведення зовнішньоторговельних операцій та розрахунків по них. Одночасно зростає різноманітність форм та інструментів експортного кредитування і державного втручання в міжнародні кредитні відносини,структуру ЗЕД в цілому.

Міжнародний кредит є важливою складовою сучасних міжнародних економічних відносин. Суб'єктами кредитних відносин на міжнародному рівні є держава, фінансові установи, підприємства, фізичні особи тощо. Кожний із зазначених суб'єктів має власні економічні інтереси як кредитор чи позичальник. Однак, у будь-якому разі проблема ефективного використання наданих чи отриманих кредитів є нагальною для кожного з них.

Кредит відіграє важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин. Стимулюючи додатковий попит на ринку з боку позичальників, він сприяє збільшенню обсягів світової торгівлі. Умови кредитування експорту являються важливим фактором конкурентної боротьби окремих фірм та держав за ринки збуту, а експортний кредит став нормою міжнародної торгівлі багатьом видам товарів, в першу чергу машинами та обладнанням.

Країни, що розвиваються, до складу яких належить й Україна, найчастіше вдаються до запозичень, що спрямовуються на стимулювання економічногорозвитку. На основі стану платіжного балансу таку країну називають «молода і зростаюча нація-дебітор». Країна імпортує більше, ніж експортує, та покриває різницю у платіжному балансі за рахунок іноземних позик. Огляд економічної історії розвинених індустріальних країн свідчить, що вони пройшли чотири стадії розвитку платіжного балансу: від недосвідчених боржників до зрілих кредиторів. Ця послідовність проявляється залежно від конкретного історичного розвитку для розвинених країн Північної Америки, Європи та Південно-Східної Азії.

Наступною є стадія «зріла нація-дебітор». У цьому випадку торговельне сальдо країни є позитивним, але платіжний баланс зрівноважується за рахунок необхідності повернення попередніх позик та виплати за ними відсотків.

Країна, що перейшла на третю стадію – «нова нація-кредитор» – більше дає позик, ніж позичає сама. І, врешті-решт, «зріла нація-кредитор» отримує значні доходи від капіталу та інвестицій за кордоном, що призводять до великого позитивного сальдо за «невидимими» статтями, яке вирівнюється дефіцитом торговельного балансу. Можливе формування п'ятої стадії, до якої дійшли в сучасних умовах США – «старіюча нація-дебітор». Тепер США знову стали нацією-дебітором, позичаючи великі суми у країн, які перебувають на четвертій стадії. Відмінність між цією новою ситуацією та першою стадією полягає в тому, що позики тепер беруться швидше для споживання, ніж для інвестицій. Імовірно, з часом з'являться коригуючі сили, які повернуть баланс за поточними операціями знову до рівноваги, але з великою зовнішньою заборгованістю, що потребує обслуговування. Коли це станеться, США знову стануть зрілою нацією-дебітором, повернувшись до другої стадії.

Аналіз динаміки структури платіжного балансу України за період 2007–2011 рр. дозволяє класифікувати національну економіку в поточному періоді як націю-дебітор (табл. 3.1).

Той факт, що починаючи з 2007 р. надходження коштів за фінансовим рахунком дозволяє не тільки перекривати від'ємне сальдо поточного рахунку, але і збільшувати резервні активи, дозволяє класифікувати країну як молоду і зростаючу націю-дебітор.

Таблиця 3.1 - Динаміка структури платіжного балансу України у 2007–2011 рр., млрд. дол. США

За наведені роки дефіцит торговельного балансу свідчить як про недостатню конкурентоспроможність наших товарів на світовому ринку та перевагу всередині країни імпорту, так і про сприятливі умови розміщення фінансових активів в Україні. Зокрема, чинниками припливу капіталу в Україну на початку 2008 р. стали членство у СОТ, продаж українських банків, інвестиційні плани проведення в Україні спеціальних заходів, розширення запозичень приватного та урядового секторів тощо. Зазначені чинники викликали приплив капіталів у країну, за рахунок яких збільшився імпорт.

Високі темпи зростання імпорту протягом 2007–2008 рр. пов'язуються із зростанням доходів домогосподарств, зростанням обсягів кредитування та підвищенням інвестиційного попиту для оновлення і розширення виробництва. В даному випадку дефіцит торговельного балансу має супроводжуватися економічним зростанням.

У 2008 р. тенденція нарощування кредитування фізичних осіб обумовила приріст імпорту промислових товарів споживчого призначення на 58,3%, а продовольчих товарів – на 55,2% за загального приросту імпорту на 48,5%. Таким чином, збільшення кредитів для придбання споживчих товарів загрожує подальшим погіршенням торговельного балансу. Більше того, приріст обсягів кредитування не супроводжується відчутним пожвавленням інвестиційного процесу і при цьому перевищує приріст продуктивності праці в національній економіці. Це значною мірою ускладнює обслуговування боргу. А погіршення умов торгівлі (зростання цін на імпортовану продукцію при падінні цін на експортовану) і подорожчання зовнішніх запозичень цілком можуть призвести до колапсу національного господарства.

Виступаючи позичальниками на міжнародних фінансових ринках, Україна як держава та недержавні економічні суб'єкти отримують доступ до різних видів кредитів. Серед них вагоме місце займають кредити за программою stand by, що надаються країнам-членам МВФ частинами (траншами) щоквартально для підтримки їхніх економічних програм. При цьому країна-позичальник повинна додержуватися закладених в угоді домовленостей. Це дає змогу зробити висновок про жорсткість умов, на яких надаються ці кредити. Україна, починаючи з 1994 р., отримує від МВФ кредити stand by.

Особливість кредитів МВФ полягає в їхньому цільовому характері. Отримані кошти не можуть бути напряму вкладені у бізнес-проекти і брати участь устворенні доданої вартості, за рахунок якої можна буде оплатити користування ними. Механізм впливу валютних надходжень від МВФ на національну економіку опосередковується валютним ринком і залежить від набагато більшої кількості чинників, ніж відсоткова ставка та гранична ефективність капіталовкладень.

Останній кредит, що отримала Україна від МВФ, становить 15,15 млр. дол. США строком на 2,5. Ця відчутна сума повинна обмежити зростання зарплат держслужбовцям, підвищити пенсійний вік, підвищити ціни на газ тощо.

Позитивними наслідками у короткостроковій перспективі варто вважати досягнення поточних цілей, які обумовили нагальну потребу в кредиті. В технічному меморандумі України перед МВФ зазначено, що стабілізаційний кредит stand by буде спрямований на фінансування дворічної антикризової програми української влади. Це стабілізація банківського сектору, фінансування

імпорту і забезпечення внутрішнього ринку необхідними товарами з метою недопущення розкручування інфляційної спіралі, збереження імпортозалежного вітчизняного виробництва, угамування ажіотажного попиту на іноземну валюту тощо. Зазначені цілі складно реалізувати іншим чином в умовах скорочення експорту внаслідок світової економічної кризи.

Позитивними наслідками кредитів МВФ у середньостроковій перспективі можна вважати створення достатніх валютних резервів для повернення кредитів із відсотками. При цьому країна має зберегти самостійність у визначенні експортної спеціалізації, реалізації макроекономічної політики і не перетворитися на «залежну підсистему». Для цього курс національної валюти має зміцнитися щодо валюти кредиту як мінімум на 4% порівняно з курсом, який встановлюється на момент витрачання кредитних коштів.

В ідеальному випадку можна очікувати позитивні наслідки і в довгостроковій перспективі у формі підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки, ліквідації чи послаблення ознак дуалістичності її розвитку.

Але окрім позитивних сторін впливу кредиту stand by на економіку України є ще ризики появи негативних тенденцій і результатів, серед яких можна виділити:

- формування «споживацького» стереотипу поведінки;

- зростання державного боргу і перетворення проблеми його обслуговування на перманентну проблему запозичення;

- формування «примусової» спеціалізації експорту на сировинних товарах, що погіршує ситуацію економічної незалежності щодо виробництва експортної продукції;

- неспроможність сформувати засади довгострокової (стратегічної) конкурентоспроможності національної економіки.

Розширення сфери кредитних відносин як в середині країни, так і в міжнародних стосунках має супроводжуватися усвідомленням суб'єктами цих відносин базових принципів кредитування: платності, строковості, повернення тощо. Реалістична оцінка власної платоспроможності має стати основою оптимізації обсягів поточного споживання і перегляду структури експорту та імпорту.