Міжнародний кредитний ринок та його структура

ЗМІСТ

 

 

 

 

ВСТУП

 

Важливою умовою соціально-економічного розвитку України, вирішення її економічних, соціальних, екологічних та інших проблем є забезпечення ефективного функціонування фінансової системи держави, її стабільності упродовж тривалого терміну.

Кредитування в умовах фінансово-економічної кризи має суперечливий характер. З одного боку, це ефективний шлях виходу з кризи та подальшого розвитку національної економіки, адже при дефіциті коштів, кредит є чи не єдиним джерелом додаткових грошових ресурсів та інвестицій, що сприяє безперервності відтворювального процесу. З іншого боку, кредитування, яке є головним напрямом діяльності банківських установ і приносить їм суттєвий дохід, в той же час є основним джерелом їх ризиків, які можуть призвести до значних втрат. В несприятливих фінансово-економічних умовах кредитні ризики банків проявляються найбільш гостро і, як показує досвід, призводять до поглиблення банківської кризи. Крім того у результаті втрат і нестачі власних ресурсів, банківські кредитні установи скорочують надання кредитних послуг економічним суб’єктам, що має негативні наслідки в усіх галузях національної економіки. Саме тому необхідно забезпечити раціональне співвідношення між обсягами та якістю наданих кредитних послуг та ризиками, які вони при цьому створюють. Це в свою чергу зумовлює необхідність оцінити тенденції кредитування корпоративного сектору як в цілому так і за видами економічної діяльності.

Аналіз останніх досліджень. Актуальність теми дослідження підтверджується великою кількістю праць з даного питання як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Зокрема, вивченню взаємодії банківського і реального секторів економіки присвячені праці провідних вітчизняних науковців, таких як: Б. Івасіва, А. Мороза, С. Мочерного, а також зарубіжних вчених – О. Лаврушиної. Безпосередньо проблемам корпоративного кредитування присвятили свої роботи В. Драгунов, М. Корума, А. Охрименко, А. Халилов. У роботі М. Хмелярчука розглянуто особливості функціонування вітчизняного кредитного ринку в умовах фінансово-економічної кризи. Проте існуючі дослідження не відображають у повній мірі сучасний стан корпоративного сектору кредитних послуг в Україні. Адже кожне з них присвячено окремій проблемі кредитування реального сектору економіки і не дає змогу представити повну картину стану корпоративного кредитування в нашій країні.

Мета роботи – аналіз міжнародних кредитних ринків.

Проблематика, яка досліджується в даній статті, зумовлює постановку наступних завдань:

• проаналізувати сучасний стан корпоративного сектору кредитних послуг;
• здійснити оцінку корпоративного кредитування;
• розкрити роль державного регулювання у кредитуванні корпоративного сектору в умовах банківської кризи;
• визначити основні проблеми, які перешкоджають розвитку кредитування реального сектору економіки.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку і списку літератури.

 

 

РОЗДІЛ 1 МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНІ РИНКИ ТА ЇХ РОЛЬ В МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАХ

1.1 Міжнародний кредитний ринок та його структура

Міжнародний кредит - це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу. Його суб'єкти ті ж самі, що й при національному (внутрішньоекономічному) кредиті - банки, підприємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільового використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з окремими державами під конкретні проекти і програми.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками ряду країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландів, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний із наданням у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності, строковості, повернення.

Джерелами міжнародного кредиту є:

• тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;

• грошові накопичення держави, мобілізовані банком;

• грошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Міжнародні кредитні відносини ґрунтуються на певній методологічній основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному кредитному законодавстві.

Міжнародний кредит став невід'ємною складовою процесів фінансової глобалізації та інтеграції національних фінансових систем країн світу, які набули поширення у 1990-ті роки минулого століття. Глобалізації світової валютно-фінансової системи в останнє десятиріччя сприяли такі чинники: зниження витрат на поширення і обробку інформації, які розширювали можливості для застосування різноманітних фінансових інструментів у міжнародних операціях; лібералізація національних фінансових систем і пом'якшення обмежень на операції рахунку капіталів у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою; збільшення торговельних потоків між країнами, які супроводжувалися інтенсифікацією кредитування зовнішньоторговельних операцій.

Чимало авторів зауважує, що фінансова глобалізація позитивно впливає на економічне зростання через примноження внутрішніх заощаджень, зниження вартості капіталу, трансфер технологій з розвиненіших країн та розвиток національних фінансових інститутів. В умовах фінансової глобалізації кількість фінансових альтернатив для підприємств і банків — реципієнтів іноземного капіталу зростає, а вартість залучення капіталу знижується, розширюється база потенційних інвесторів та підвищується ліквідність фінансових інструментів.

С. Шмуклер аргументує положення про те, що основним здобутком фінансової глобалізації слід вважати розвиток національних фінансових систем країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. По-перше, фінансова глобалізація створює умови для залучення значних обсягів міжнародних капіталів та підвищення якості позикового капіталу у межах національної економіки. По-друге, фінансова глобалізація дає поштовх становленню адекватної фінансової інфраструктури, зменшуючи таким чином гостроту проблем асиметричності інформації.

Отже, гіпотетично фінансова глобалізація має вагомі позитивні ефекти і є одним із чинників прискорення динамізму економічного розвитку. Проте емпіричні дослідження, які проводилися для визначення результатів фінансової глобалізації, не дали однозначних результатів[7, c. 104-105].

Відсутність чітко визначеного позитивного впливу міжнародного кредитування на темпи економічного зростання у довгостроковому періоді є відображенням того факту, що поряд із здобутками фінансова інтеграція несе із собою низку втрат, які значною мірою зводять їх нанівець. Загальновизнаним негативним аспектом фінансової глобалізації є посилення макроекономічної волатильності. Фінансова глобалізація підвищує чутливість економік країн, що розвиваються, та перехідних економік до дії зовнішніх шоків. У таких умовах ризики фінансової інтеграції тісно пов'язані з можливістю настання фінансових криз.

Фахівці Світового банку зазначають, що посилення частоти і глибини фінансових криз в умовах фінансової глобалізації відбувається під дією таких чинників:

— недосконалостей міжнародного ринку капіталів, які породжують стадну поведінку інвесторів, спекулятивні атаки, нераціональні дії, "мильні бульбашки" та ін. Проблеми, пов'язані з асиметричністю інформації, у деяких випадках запускають у дію механізми розгортання фінансових криз навіть у країнах зі здоровим макроекономічним середовищем. Так, якщо інвестори вважають обмінний курс нестійким, вони вдаються до спекулятивних атак на валюту і прошкують виникнення криз платіжного балансу навіть за відсутності будь-яких економічних передумов.

— Покладання на зовнішні чинники розвитку, зокрема надмірне залучення іноземного капіталу, що породжує фінансові труднощі й економічний спад у разі зміни настроїв іноземних інвесторів. Відомо, що глобальні економічні чинники великою мірою визначають обсяги припливу іноземних капіталів до країн, що розвиваються. Особливо вагомий вплив має динаміка світових відсоткових ставок. Циклічний розвиток економік розвинених країн та схильність до диверсифікації фінансових інструментів у головних фінансових центрах також є детермінантами надходження позикового капіталу до менш розвинених країн.

— "Ефекту зараження" в умовах нерегульованого руху приватних капіталів між країнами. Паніка і стадна поведінка інвесторів є своєрідними механізмами трансмісії фінансових шоків між ринками окремих країн. В основі стадної поведінки інвесторів лежить проблема асиметричності інформації: недоступність інформації чи дорожнеча її отримання робить інвесторів схильними до формування цінових очікувань на основі реакції інших учасників ринку. Тому виникнення фінансових потрясінь на одній частині планети майже миттєво перекидається до іншої — на фінансові ринки країн зі схожими соціально-економічними умовами[11, c. 217-218].

Надмірне залучення зовнішніх позик може породжувати загрози для макроекономічної стабільності, оскільки підвищує вразливість національної фінансової системи до дії зовнішніх шоків. Адже нарощування зовнішньої заборгованості супроводжується підвищенням валютних ризиків і ризиків рефінансування боргу. Обсяги короткострокового боргу і боргу в іноземній валюті вважаються основними індикаторами вразливості фінансової системи країни до дії зовнішніх чинників. Недавні фінансові кризи і випадки "фінансового зараження" у світовому масштабі тісно були пов'язані з розміром зовнішнього національного боргу і проблемами його стійкості.

Основні принципи міжнародного кредиту такі:

• повернення — відображає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має

місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;

• строковість — передбачає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк, зафіксований у кредитній угоді;

• платність — означає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й про плати права їх використання;

• забезпеченість — передбачає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе зобов'язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під заставу чи під фінансові гарантії;

• цільовий характер — притаманний більшості кредитів і відображає необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора;

• диференційований характер (не завжди виділяється, хоча за сучасних умов, на наш погляд, дуже важливий) — визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований банк-кредитор. [4, c. 247-248]

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів у центральний елемент міжнародних економічних відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Принципи міжнародного кредиту виражають його зв'язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань суб'єктами ринку і держави.

Місце і роль міжнародного кредиту у світовій економічній системі визначається насамперед його функціями, які відображають особливості руху міжнародного позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

 

1.2 Види та форми міжнародного кредиту