Шляхи розширення операцій комерційних банків с фізичними особами

необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності  комерційного банку;

необхідність зменшення  ризиків, пов'язаних зі здійсненням  традиційних операцій і наданням традиційних послуг;

залучення нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення структури ресурсної бази комерційного банку.

Сьогодні комерційні банки України пропонують своїм клієнтам понад 100 різноманітних послуг у розрахунковій, кредитній та інших сферах обслуговування. Проте в Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Так, замість банків, лізингові й факторингові послуги пропонують українцям лізингові компанії та фактор-фірми відповідно. Передусім це пов'язано з повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких операцій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни.

 

1.2. Операції комерційних  банків з фізичними особами,  їх види та особливості

 

Відповідно до ст. 47 згаданого  Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати  такі банківські операції:

1) приймання вкладів  (депозитів) від юридичних і  фізичних осіб;

2) відкриття та ведення  поточних рахунків клієнтів і  банків-кореспондентів, у тому числі  переказ грошових коштів з  цих рахунків за допомогою  платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених  коштів від свого імені, на  власних умовах та на власний  ризик [1].

Залучені кошти  банку – це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообороту промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які  використовуються для виконання  активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відіграють важливу роль в економіці, тому вони є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (процентів), установлення норм обов'язкового резервування і деяких нормативів регулювання банківської діяльності (платоспроможності, ліквідності тощо). Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні [10, 539-540].

Залучені кошти є  найбільш вагомою частиною ресурсів банку, яка в кілька разів перевищує  його власні кошти. Частка залучених коштів в різних банках коливається від 75 % і вище. Фактично залучені кошти – це основне джерело формування ресурсів комерційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій. З розвитком ринкових відносин структура залучених ресурсів зазнала істотних змін, що обумовлено появою нових, не традиційних для старої банківської системи способів акумуляції тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб [4, 383].

Депозит (від латинського – річ, віддана на збереження) – це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час "банківські гроші" приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків – платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату [16, 50-51].

Суб'єктами депозитних операцій є банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами.

Об'єктами депозитних операцій є кошти, що передані банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Рис. 1.3. Класифікація депозитів [1]

 

Активні депозити – це розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках, пасивні – це залучення банками коштів від своїх клієнтів.

Депозити до запитання, які у світовій банківській практиці називають трансакційними, – це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами в будь-який час, тобто їх термін зберігання не обумовлюється, і за цими рахунками банки здійснюють платежі на доручення їх власників. Ці депозити можуть бути як безпроцентними, так і з виплатою процентів. Умови виплати процентів за цими депозитами обумовлюються у двосторонніх угодах. Залишки коштів на цих рахунках постійно змінюються, тому банки цей вид залучених коштів можуть використовувати тільки для короткострокових вкладень, постійно стежачи при цьому за поточною ліквідністю балансу.

У більшості банків депозити до запитання мають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів.

Депозити фізичних осіб класифікуються таким же чином, як і депозити юридичних осіб. У банківській практиці України депозити фізичних осіб поки що об'єднують поняттям "ощадні вклади" і класифікують за формою вилучення коштів як депозити на визначений термін.

Ощадні вклади служать їх власникам для нагромадження грошових заощаджень і підтверджуються видачею їм на руки вкладних документів (ощадних книжок). Кошти на ощадних вкладах зберігаються в банках тривалий період і є стабільними ресурсами для довгострокового кредитування банківських клієнтів [16, 83].

У момент відкриття депозиту між фізичною особою (вкладником) і  відповідним банком виникають правові  відносини, які перестають діяти  лише після закриття рахунку. Відносини можуть бути обумовлені в договорі, якщо ж договір не укладається – правовий режим закріплено в Законі України "Про банки і банківську діяльність" [2].

Вкладниками банків можуть бути громадяни України, іноземні громадяни  й особи без громадянства. Вклади громадян мають добровільний і цільовий характер, не обмежуються сумами і кількістю рахунків у банку.

Таємниця вкладів, зберігання їх і видача на першу вимогу вкладників гарантується державою або банком. Дохід, що виплачується вкладникам за вкладами, не оподатковується. Усі документи, пов'язані з переходом вкладів до спадкоємців, вільні від сплати державного мита.

Довідки про вкладників і про операції з вкладами видають (крім самих вкладників та їх законних представників):

• судам, органам прокуратури, службі безпеки, міліції в справах, що є в їх провадженні та за якими відповідно до чинного законодавства може бути застосована конфіскація майна, а також судам із цивільних справ, що випливають із кримінальних і є в їх провадженні;
• судам з цивільних справ про стягнення аліментів або про розподіл вкладу, що є спільним майном подружжя;
• державним нотаріальним конторам і народним судам щодо спадкових справ про вклади померлих вкладників, що є в їх провадженні. Підставою для видачі довідки можуть бути лише письмові запити суддів, прокурорів, слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ і служби безпеки та державних нотаріусів [1].

Довідку про наявність  вкладу на ім'я відповідного вкладника  підписують керівник і головний бухгалтер  банку. В довідці вказується, кому і з якого приводу її видано.

Вклади не підлягають арешту чи стягненню інакше, як за присудами  чи постановами судів. Це ж стосується і конфіскації вкладів.

Вкладники комерційних  банків мають право:

• розпоряджатися вкладом як особисто, так і через представника;
• вказувати осіб, яким вклад повинен бути виданий після їх смерті;
• зараховувати на вклади суми заробітної плати чи інших доходів;
• списувати з вкладних рахунків суми за різними видами платежів [1].

Сучасна банківська практика характеризується великою розмаїтістю вкладів депозитів і депозитних рахунків. Це пояснюється прагненням банків в умовах сегментованого висококонкурентного ринку найповніше задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги і залучити їх заощадження та вільні грошові капітали на банківські рахунки. За економічним змістом депозити можна розділити на групи: депозити до запитання; строкові депозити; ощадні вклади; цінні папери [1].

Депозити можна також  класифікувати й за іншими ознаками: за термінами, за видами вкладів, умовами вкладання і вилучення коштів, виплачуваними відсотками, можливістю одержання пільг щодо активних операцій банку тощо.

Що стосується кредитних  операцій, то їх класифікація наведена у таблиці 1.1.

Таблиця 1.2

Класифікація кредитів

Крітерії класифікації	Види кредитів
1.Джерела залучення	Внутріші (в межах своєї країни) Зовнішні (міжнародні)
2.Статус кредитора	Офіціальний Неофіціальний(включаючи позички клієнтів та фізичних осіб) Змішані Міжнародні організації (МВФ, МБРР, ЄБРР та інші)
3. Форма надання	Готівково-грошова Товарна
4. Валюта залучення	В валюті країни-кредитора В валюті країни-позичальника В валюті третьої країни В ЕКЮ та СДР Мультівалютні
5. Форма організації	Двосторонні Багатосторонні: -синдиціровані; -консорціальні.
6. Ступень забезпеченості повернення	Незабезпечені (міжбанковські) Забезпечені: -матеріально забезиечені, зокрема  ломбардні та іпотечні; -бланкові (забезпечені банківським  векселем).
7. Техніка надання	Ондією сумою Відкрита кредитна лінія Stand-by револьверний Контокорентні Овердрафтні
8. Строки користування	Короткострокові Середньострокові Довгострокові, зокрема інвестиційні
9. Напрямок вкладення  коштів	На поточні потреби (формування обігового капіталу) Інвестиційні
10. Економічне призначення	Пов’язані: -платіжні (під оплату платіжних документів, придбання цінних паперів,авансовані платежі,постфінансування); - під формування товарно-матеріальних  запасів, зокрема сізонних; - під фінансування виробничих  витрат; - розрахункові (облік векселів); - під фінансування інвестиційних витрат (збільшення фондів); - споживчі; Проміжні ( під лізінг) Непов’язані (без визначення об’єкта кредитування в кредитному договорі)
11. Ступень концентрації  об’єкта кредитування	Під однарозову потребу Під сукупність потреб (ситсематичний кредит на придбання товарів, придбання та переробку виробничих матеріалів) Під загальну потребу ( систематичний кредит на загальну потребу клієнта в коштах без її розшифрування)
12. Вид процентної ставки	З фіксованою ставкою З плаваючою ставкою Зі смішаною ставкою
13. Форма погашення	Погашення однією сумою Погашення через рівні проміжки часу рівними частками Погашення нерівнимим частками
14. Юридична підпорядкованість  кредитних операцій	Підпорядкування законадавству країни-кредитора Підпорядкування законадавству країни-позичальника Підпорядкування законадавству третьої країни

 

Найбільш розповсюдженими  є споживчі кредити.

Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів  та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб`єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора – банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельні посередники. Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий (надається безпосередньо банківськими установами) та непрямий (надається через посередників, т.б. торгівельні організації, тощо).

Споживчі кредити надаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметри кредиту залежать від багатьох факторів: об`єкту кредитування, доходів позичальника, вартості товару тощо.

 

1.3. Сучасний стан і  проблеми операцій комерційних  банків з фізичними особами

 

У вітчизняній практиці і нормативних документах НБУ немає чіткого підходу до класифікації депозитів, формально виділяються: вклади до запитання, строкові вклади, умовні внески і накопичувальні внески. При цьому істотних розходжень у правилах обслуговування цих внесків ні, що не дає повною мірою реалізувати всієї їхньої можливості. Зокрема, вимоги про безумовне повернення внесків на першу вимогу клієнта максимально наближають усі види внесків до умов "до запитання", а обов'язкове фіксування процентної ставки кардинально ускладнює речення вкладникам довгострокових ощадних програм. Навіть обновлена нормативна база усе ще не відповідає світовим стандартам. Додаткове сум'яття в нормативне регулювання депозитних операцій вносять положення нового "Цивільного кодексу", у яких законодавці намагаються прямо регулювати в тому числі ряд чисто технологічних аспектів проведення вкладних операцій. Разом з тим ряд банків протягом багатьох років успішно використовують внески, що з повною підставою можна віднести до групи ощадних. Тому при подальшому розгляді питання про надання вкладних послуг населенню ці внески так само будуть розглядатися як окрема самостійна група.

Строкові вклади - це кошти на депозитних рахунках, від права розпорядження якими вкладник відмовляється на визначений період. По класифікації НБУ: "строкові вклади" - це кошти, чи банківські метали, розміщені в банку на визначений договором термін, що можуть бути повернуті вкладнику після закінчення обговореного чи терміну на першу вимогу вкладника, якщо це передбачено договором банківського вкладу (депозиту).

У класичній теорії під строковими вкладами мають на увазі передачу засобів у повне розпорядження банку на термін і умовах за договором, а тому вкладник, як правило, не може в будь-який момент зажадати від банку повернення розміщених засобів. На строкові вклади нараховуються відсотки. Відсотки виплачуються вкладнику при розірванні договору. Процентна ставка встановлюється за домовленістю. Як і інші ціни, вона складається в залежності від попиту та пропозиції. У загальному випадку можна сказати, що процентна ставка тим вище, ніж термін дії договору. Часто процентна ставка тим вище, чим більше сума внеску. Незважаючи на "термінову" природу даних внесків, тобто встановлення договірних зобов'язань на конкретний, чітко визначений термін, нормативні документи жадають від українських банків забезпечити повернення притягнутих засобів на першу вимогу клієнтів, що значно ускладнює можливість збалансованого до термінів повернення депозитного портфеля. Єдиним засобом, що утримує клієнтів від прийняття рішень по достроковому зажаданню внесків, є нарахування відсотків по зниженій процентній ставці. При цьому, розмір процентної ставки не може бути нижче, ніж процентна ставка по внесках "до запитання". У ряді випадків, з метою додаткового залучення клієнтів, банки визначають розмір штрафної ставки за дострокове розірвання на більш високому рівні, наприклад, у розмірі 1/3,1/2 чи 2/3 від базової ставки за договором у залежності від терміну, протягом якого гроші клієнта фактично знаходилися в банку.