Фінансовий аналіз діяльності підприємства на прикладі приватного підприємства «Бочарова В.В.»

                  (1.16)

 

        Якщо  відомий поріг рентабельності, то  неважко підрахувати запас фінансової  стійкості – ЗФС за формулою 1.17.:

 

                                             (1.17.)

 

         Оцінка ділової активності на  якісному рівні може бути отримана  в результаті порівняння діяльності  даного підприємства і родинних  по сфері додатка капіталу  підприємств. Такими якісними  критеріями є: широта ринків  збуту продукції, наявність продукції  , що поставляється на експорт,  репутація підприємства, що виражається  , зокрема, у популярності клієнтів, що користаються послугами підприємства  й інші. Кількісна оцінка робиться  по двох напрямках:

• ступінь виконання плану (встановленого вищестоящою організацією чи самостійно) за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього росту;
• рівень ефективності  використання ресурсів підприємства .

        Для реалізації першого напрямку аналізу доцільно також враховувати порівняльну динаміку основних показників. Зокрема, оптимально наступне їхнє співвідношення за формулою 1.18.:

                                     Тпб >Тр >Так > 100%                                      (1.18.)  

 У формулі 1.18, Тпб ,Тр, Так – відповідно темп зміни прибутку, реалізації, авансованого капіталу.

      Ця  залежність  означає, що :

• економічний потенціал підприємства зростає;
• у порівнянні зі збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації зростає більш високими темпами, тобто ресурси підприємства використовуються більш ефективно;
• прибуток зростає випереджальними темпами, що свідчить , як правило, про відносне зниження витрат виробництва і звертання.

Однак можливі і відхилення від  цієї ідеальної залежності, причому  не завжди їх варто розглядати  як негативні.  Такими причинами є: освоєння нових  перспектив напрямку додатка  капіталу, реконструкція і модернізація діючих виробництв. Ця діяльність завжди сполучена зі значними вкладеннями  фінансових ресурсів, що по більшій  частині не дають швидкої вигоди, але в перспективі можуть  цілком окупитися.

        Для реалізації другого напрямку можуть бути розраховані різні показники, що характеризують ефективність використання  матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

        При аналізі стану підприємства  важливо визначити, наскільки  ефективне керування активами. По  балансу підприємства можна судити  про характер використовуваних  активів. Велика сума накопиченої  амортизації стосовно наявного  нерухомого майна, машин і устаткування  дає підстави думати, що на  підприємстві старе устаткування, що вимагає відновлення. Якщо  в балансі з'явилися  великі  суми коштів, можна припустити, що  є зайві гроші, які могли  бути використані з більшою  користю. Для виявлення тенденцій  у використанні наявних на  підприємстві ресурсів використовується  ряд коефіцієнтів, заснованих на  співвідношенні товарообігу і  величини капіталу, необхідного  для забезпечення такого обсягу  операцій.

         Коефіцієнти обертання активів обчислюється в декількох варіантах. Можуть бути використані коефіцієнти:

-  обертання активів (формула 1.19.);

-  обертання постійних  активів (формула 1.20.);

-  обертання чистих  активів (формула 1.21.).

                                                         (1.19.)

 

                               (1.20.)

 

                           (1.21.)

 

 За допомогою цих  показників можна визначити, яка  кількість вкладених активів  необхідна для забезпечення даного  рівня реалізації продукції, тобто  яка сума доходу виходить на  кожну гривню вкладених активів.  Застосування нетто-активів виключає  з розрахунків поточні зобов'язання. Пояснюється це тим, що поточні  зобов'язання (рахунки до оплати, податки, що підлягають виплаті,  частка довгострокової заборгованості, що підлягає виплаті, нарахована  заробітна плата й інші нараховані  зобов'язання) в основному безпосередньо  зв'язані з операціями підприємства  і не знаходяться в її розпорядженні  в процесі її діяльності. Таким  чином, сума використовуваних  підприємством активів ефективно  зменшується за рахунок цієї  постійної поточної кредиторської  заборгованості й інших поточних  зобов'язань. Це розуміння особливе  важливо при аналізі діяльності  торгових фірм, у яких сума  рахунків постачальників, що підлягають  оплаті, досягає значної частки  в загальному підсумку балансу. 

         Показник обертання постійних  активів показує, яка сума доходу  виходить на одиницю грошового  вираження основних засобів підприємства. Цей показник є найбільше «хворобливим»  для українських підприємств  у нинішньому періоді розвитку  економіки країни з характерним  неповним використанням виробничих  потужностей. 

          Необхідно відзначити, що дані  показники є дуже наближеними,  оскільки в балансах більшості  підприємств всілякі активи, придбані  в різний час, показуються по  первісній вартості. Балансова вартість  таких активів часто не має  нічого загального з їх реальною  вартістю, при цьому така розбіжність  збільшується в умовах інфляції  і при підвищенні вартості  таких активів. Саме такі невідповідності  балансової і реальної вартості  в більшості інвесторів викликають  бажання до поглинання даної  компанії, щоб реалізувати закладену  в ній додаткову вартість.

          Ще одне перекручування реального  положення може бути зв'язане  з розмаїтістю видів діяльності  компанії: у той час як значна  частина виробничої діяльності  вимагає залучення великої кількості  активів, інші види діяльності (наприклад, сфера  обслуговування  чи оптова торгівля) вимагають  щодо меншої кількості активів  для одержання визначеного обсягу  доходу. Тому при аналізі, по  можливості, треба прагнути до  поділу фінансових показників  по основних видах  діяльності  чи  видам продукції, і коефіцієнт  обертання активів поряд з  іншими показниками допоможе  визначити сприятливі чи несприятливі  результати діяльності.

           Динаміка всіх розглянутих показників  обертання активів сприятлива  для підприємства. Відзначається  істотно більш слабке поліпшення  показника чистих активів. Це  пояснюється тим, що на фоні  росту виторгу підприємства відбувається  зниження кредиторської заборгованості. Це у свою чергу збільшує  величину чистих активів, що  створюють цей виторг, і, отже, в остаточному підсумку сприяє  зменшенню показника обертання  чистих активів. 

          При аналізі обертання оборотних  коштів особлива увага повинна  приділятися виробничим запасам  і дебіторській заборгованості.

          Головна мета аналізу полягає  в тому, щоб установити ознаки  зменшення  величини, чи навпроти, надлишкового нагромадження товарно-матеріальних  запасів і рахунків дебіторів.  Звичайно ці статті балансу  зіставляються із сумою доходу від реалізації  продукції чи послуг із собівартістю реалізованої продукції, оскільки вважається, що ці статті тісно взаємозалежні.

Тільки на основі даних  балансу важко дати точну оцінку товарно-матеріальним запасам. Звичайно використовується середня сума товарно-матеріальних запасів на початок і кінець звітного періоду. Іноді буває доцільно використовувати  тільки показник на кінець звітного періоду, якщо відбувається бурхливий ріст підприємства і товарно-матеріальні запаси постійно збільшуються для забезпечення швидко зростаючого обсягу реалізації. Важливо  також враховувати метод списання товарно-матеріальних запасів на собівартість продукції – метод   ЛІФО,  ФІФО,  по середній вартості і т.д.

       Обертання  дебіторської заборгованості ґрунтується  на порівнянні величини цієї  статті з чистим обсягом продажів. При аналізі даного показника  принциповим є питання, чи відповідає  сума неоплаченої дебіторської  заборгованості на кінець звітного  періоду сумі продажів у кредит, що по логіці повинна залишатися  неоплаченої з обліком наданих  компанією умов комерційного  кредиту. Точний аналіз стану  дебіторської заборгованості може  бути зроблений тільки шляхом  визначення "віку" усіх рахунків  дебіторів по книгах компанії  і класифікації їхній по кількості  неоплачених днів: 10 днів, 20 днів, 30 днів, 40 днів і т.д. - і далі шляхом  порівняння цих термінів з  умовами кредитування по кожній  угоді. Але такого роду аналіз  вимагає доступу до внутрішньої  інформації компанії, тому зовнішній  дослідник змушений задовольнятися  досить приблизним показником, що  зіставляє дебіторську заборгованість  і обсяг реалізації за 1 день  і наступне співвіднесення цієї  величини із середнім значенням  дебіторської заборгованості протягом  року.

         Обертання оцінюють, зіставляючи  показники середніх залишків  оборотних активів і їхніх  оборотів за аналізований період. Оборотами при оцінці й аналізі  оборотності є:

• для виробничих запасів – витрати на виробництво реалізованої продукції;
• для дебіторської заборгованості – реалізація продукції по безготівковому розрахунку (оскільки цей показник не відображається у звітності і може бути виявлений за даними бухгалтерського обліку, на практиці його нерідко заміняють показником виторгу від реалізації).

Фінансовий цикл – цикл обертання готівки, що характеризує час, протягом якого кошти витягнуті  з обороту.  Скорочення операційного і фінансового циклу розглядаються  в динаміці, як позитивна тенденція. Фінансовий цикл може бути скорочений, як за рахунок прискорення обертання  дебіторської заборгованості і виробничих запасів так і за рахунок некритичного уповільнення обертання дебіторської заборгованості.

Узагальнююча оцінка фінансового  стану підприємства досягається  на основі таких результативних показників, як прибуток і рентабельність.

 Величина прибутку, рівень  рентабельності залежать від  виробничої, постачальницької, збутової  і комерційної діяльності підприємства, інакше кажучи, ці показники характеризують  усі сторони господарювання.

Аналіз  формування і використання прибутку припускає наступні етапи: 
- аналіз складу і динаміки балансового прибутку; 
- аналіз фінансових результатів від звичайних видів діяльності; 
- аналіз рівня середньо реалізаційних цін; 
- аналіз фінансових результатів від інших видів діяльності; 
- аналіз рентабельності діяльності підприємства; 
- аналіз розподілу і використання прибутку.

В аналізі використовуються наступні показники прибутку: балансовий прибуток, оподатковуваний прибуток, чистий прибуток.

Балансовий прибуток містить  у собі прибуток від звичайних  видів діяльності, фінансові результати від операційних і позареалізаційних  операцій і надзвичайних обставин.

 Оподатковуваний прибуток  являє собою різницю між прибутком  від звичайної діяльності і  сумою пільг по податку на  прибуток.

Чистий прибуток - це та частина  прибутку, що залишається в розпорядженні  підприємства після сплати податку  на прибуток.

У процесі аналізу необхідно  вивчити склад прибутку від звичайної  діяльності,  його структуру, динаміку і виконання плану за звітний  рік. При вивченні динаміки прибутку необхідно враховувати інфляційні фактори зміни її суми. Для цього  виторг необхідно скорегувати на середньозважений ріст цін на продукцію  підприємства в середньому по галузі, а собівартість товарів, продукції (робіт, послуг) зменшити на їхній приріст  у результаті підвищення цін на спожиті  ресурси за аналізований період.

 Структура товарної продукції  також може  позитивно чи  негативно  впливати на суму прибутку. Якщо  збільшиться частка більш рентабельних  видів продукції в загальному  обсязі її реалізації, то сума  прибутку зросте, і навпаки, при  збільшенні питомої ваги низькорентабельної  чи збиткової продукції загальна  сума прибутку зменшиться.

  Собівартість продукції  і прибуток знаходяться в зворотно пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає і навпаки.

Розрахунок впливу цих факторів на суму прибутку можна виконати способом ланцюгових підстановок, послідовно заміняючи  планову величину кожного фактора  фактичною величиною .          

 Середньо реалізаційна ціна одиниці продукції розраховується шляхом розподілу виторгу від реалізації відповідного виробу на обсяг продажу. На зміну її рівня впливають наступні фактори: якість реалізованої продукції, ринки збуту, кон'юнктура ринку, інфляційні процеси.

 Якість товарної продукції  – один з основних факторів, від якого залежить рівень  середньої ціни реалізації. За  більш високу якість продукції  встановлюються більш високі  ціни і навпаки.