Фінансовий аналіз діяльності підприємства на прикладі приватного підприємства «Бочарова В.В.»

- Розрахункові відносини з дебіторами  і кредиторами;

- Забезпеченість обігових коштів;

- Утворення і використання різних  фондів;

- Збереження власних обігових  коштів.

Отже, фінансовий аналіз підприємства є найбільш вдалим засобом розуміння  його платоспроможності, рентабельності та прибутковості.

 

 

 

 

 

2.  Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

 

Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних  актів. Одним із важливих законів  є Закон України                         «Про власність» від 7 лютого 1991 р. №697-XII. Метою цього закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природних, економічних, науково-технічних та культурних потенціалів республіки для підвищення рівня життя народу.

Наступним нормативним актом є Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991р. №698-XII, який визначає загально правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Згідно із статтею 5, одним із принципів підприємницької діяльності є залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством

Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991р. №887-XII, виділяє види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Зараз ці положення регламентуються Господарським Кодексом Украіни. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання. Розрахунки підприємств за своїми зобов’язаннями проводяться у безготівковому та готівковому порядку через установи банків, відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, затверджених НБУ.

З 1 січня 1995 року основним виглядом прямого  податку на юридичних осіб в Україні  став податок на прибуток, що був  введений Законом України від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств» (після чисельних змін і доповнень з 1.07.97 цей закон діє у редакції Закону України від 22.05.97 року). Стаття 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» присвячена характеристиці об’єкту оподаткування і порядку обчислення оподатковуваного прибутку. Це дуже важливий закон. Оскільки основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства є прибуток.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення  суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових  витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток підприємств  закріплена у статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - прибуток платників податку оподатковується за ставкою 30% до об’єкта оподаткування.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно із статтею 2 об’єктом оподаткування  є операції платників податку  з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. Згідно із статтею 4 база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними або  регульованими цінами з урахуванням  акцизного збору, ввізного мита, інших  податків та зборів, за винятком податків на додану вартість, що включаються  до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із Законом України з питань оподаткування. Об’єкти оподаткування оподатковуються  за ставкою 20%. Згідно із статтею 7 продаж товарів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В залежності від правового статусу  підприємства визначається мінімальний  розмір статутного капіталу і порядок  його формування. Розмір статутного капіталу оговорюється в засновницьких документах підприємства і вноситься в реєстраційну карту при здійсненні державної  реєстрації підприємства. Мінімальний  розмір статутного фонду регламентується  діючим законодавством тільки для господарських  товариств і деяких специфічних  видів діяльності, як правило, пов’язаної з фінансовими операціями. Для  підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його величина визначається засновником і залежить перш за все  від виду і масштабу діяльності. Законодавчі акти, що регулюють мінімальний  розмір статутного фонду – це Закон  України “Про внесення змін і доповнень  в Закон України «Про господарські товариства» від 16 грудня 1993р. №3709; Положення «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії», затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994р. №55/94; Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 №23-93.

Порядок і джерела формування статутних фондів залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України «Про власність», «Про господарські товариства», Господарським Кодексом України.

З 1 січня 1995 р. в Україні скасовано  порядок, що передбачав вилучення державою частини амортизаційних коштів державних  підприємств до державного бюджету  для створення централізованих  фондів капіталовкладень, тобто вся  сума амортизаційних відрахувань перебуває  у розпорядженні підприємств  для витрат за цільовим призначенням. Але не виключено, що, враховуючи інвестиційну ситуацію в країні, такий порядок  може бути запроваджено знову.

Таким чином, беручи до уваги, що нормативні акти постійно змінюються та доповнюються, керівництву підприємства потрібно постійно цікавитися змінами у законодавстві.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану під-приємства  є дані:

балансу (форма № 1);

звіту про фінансові результати (форма № 2);

звіту про рух грошових коштів (форма  № 3);

звіту про власний капітал (форма  № 4);

дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану  підприємств, за доступністю можна  поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему  їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить  комерційну таємницю, а іноді й  «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв’язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається  з активу та пасиву і свідчить про  те, як на певний час розподілено  активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою  власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу  є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

— оцінку динаміки та перспектив одержання  прибутку підприємством;

— оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

— прийняття обґрунтованих управлінських  рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз — це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового  стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності  і оперативних даних.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної  діяльності (прибуток чи збиток); дохід  від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено  показники доходів і прибутків  підприємства.

Фінансова звітність підприємств  містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й  використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви  поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних  фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно  розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується  потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери  не обмежуються суто внутрішньою  фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів  чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно  виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в  рамках галузі, регіону, усієї економічної  системи країни.

Процес такої уніфікації називають  стандартизацією бухгалтерського  обліку. Стандарт у широкому розумінні  — зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об’єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку — це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у  фінансових звітах окремих об’єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності  викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі —  П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

• мету фінансових звітів;
• їх склад;
• звітний період;
• якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;
• вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати  за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі — підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила  складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний  стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних  стандартів бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність визначена  П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний  період.

Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

Отже, для проведення фінансового  аналізу підприємства необхідно  дотримуватися певних законодавчих вимог до фінансового аналізу, а  також певні документи, у яких беруться показники для фінансового  аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Методичні основи фінансового аналізу

 

 Аналізом фінансового  стану займаються не тільки  керівники і  відповідні служби  підприємства, але і його засновники, інвестори з метою вивчення  ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування  і визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного  одержання платежів, податкові інспекції  для виконання плану надходження  коштів у бюджет. Відповідно до цього аналіз поділяється на внутрішній  і зовнішній.