Визначення радіоактивних відходів за законодавством України

Особливий режим на території сховища радіоактивних відходів та в санітарно-захисній зоні регулюється відповідно до законодавства.

Закриття (консервація) сховищ радіоактивних відходів.

Закриття (консервація) сховищ радіоактивних відходів здійснюється за рішенням органу державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами, погодженим з органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. 

Припинення приймання радіоактивних відходів та консервація сховища радіоактивних відходів проводиться згідно з проектом закриття (консервації) сховищ радіоактивних відходів та нормами, правилами і стандартами радіаційної безпеки.

Після закриття (консервації) сховища радіоактивних відходів забезпечується зниження можливості несанкціонованого доступу до законсервованого сховища.

Для запобігання несанкціонованому заселенню територій, проведенню робіт, що можуть призвести до руйнування захисних бар'єрів, необхідно передбачати сукупність заходів щодо: 

• розміщення інформації та обмежень на картах, які зберігаються у відповідних органах державної виконавчої влади та органі державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами;
• встановлення попереджувальних знаків з відповідними написами тощо. 

Відповідальність за збереження документації, яка характеризує об'єкт, попереджувальних знаків, огорож тощо покладається на орган державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами і місцевий орган державної виконавчої влади.

Особливий режим на території сховищ радіоактивних відходів у санітарно-захисній зоні після їх закриття регулюється законодавством. 

Радіоактивні відходи, що містять короткоживучі радіонукліди, національним законодавством дозволяється захоронти у поверхневих і при поверхневих спорудах. Всі інші радіоактивні відходи допускається захороняти тільки в сховищах геологічного типу, після переведення їх у твердий стан вибухо-, пожежо- і ядерно безпечні форми. Отже, до створення подібної споруди, на це потрібно буде кілька десятиліть, подібні відходи повинні зберігається у відповідних безпечних умовах.

Основні вимоги зі забезпечення безпеки сховищ радіоактивних відходів регулюються нормативними документами, вони встановлюють процедури, умови і критерії ліцензування, вибору і отвердження площадки для будівництва, проектування, будівництва, експлуатації, закриття і зняття з експлуатації, забезпечення якості, проведенні радіаційного контролю і моніторингу навколишнього середовища.

Для кожного сховища повинні розроблятися й узгоджуватися з наглядовими і регулювальними органами критерії прийому радіоактивних відходів на зберігання або захоронення, до яких можна віднести:

• перелік і максимальна активність радіонуклідів;
• вимоги до форми відходів;
• перелік і гранично допустимий вміст токсичних й інших небезпечних нерадіоактивних речовин;
• вимоги до упаковок, контейнерів і їхнього маркування і т. п.

Перелік критеріїв може уточнюватися і розширюватися як ліцензіатом, так і регулювальним органом.

На кожну упаковку з відходами, виробниками відходів повинний бути складений паспорт, у якому подаються основні характеристики відходів.

Крім того для кожного сховища встановлюють:

• межі загальної активності, у тому числі для кожної ємності чи модуля;
• час і умови зберігання;
• спосіб розміщення і витягання упаковок з відходами і їх транспортування чи переміщення в сховищах;
• технології й устаткування для дезактивації транспортних засобів, устаткування;
• системи дренажу, вентиляції, радіаційного контролю;
• системи моніторингу навколишнього середовища;
• вимоги фізичного захисту, і т. п.

До характеристик площадки для розміщення сховищ встановлюються вимоги, які можуть впливати на безпеку зберігання чи захоронення радіоактивних відходів, до яких відносяться:

• геологічна будова площадки;
• геологічна стабільність;
• щільність населення і перспективи розвитку територій;
• наявність і використання мінеральних водяних ресурсів;
• геохімічні і гідрологічні умови і характеристики;
• рельєф;
• вплив на навколишнє природне середовище;
• транспортні комунікації та ін.

Пропозиції щодо створення сховищ радіоактивних відходів розглядаються за наявності не менше трьох варіантів площадок. При цьому матеріали обов'язково повинні містити:

• характеристики навколишнього природного середовища в районі можливого розміщення сховища;
• оцінку впливу робіт з будівництва, введення в експлуатацію, експлуатації і зняття з експлуатації на людину і навколишнє природне середовище;
• міри передбачені проектом, спрямовані на запобігання і зменшення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Пункти збереження РАВ на території України. Сховищем називаються споруди що розміщують радіоактивні відходи, у яких забезпечується їхня ізоляція від навколишнього природного середовища, фізичний захист і радіаційний моніторинг, з можливістю подальшого їхнього витягання для переробки, перевезення і захоронення.

Кількість сховищ і могильників радіоактивних відходів в Україні досить велика. На даний час радіоактивні відходи зберігаються в сховищах і спорудах:

на кожній атомній електростанції; пунктах захоронення радіоактивних відходів міжобласних спецкомбінатах об'єднання "Радон"; пунктах захоронення і тимчасової локалізації радіоактивних відходів зони відчуження Чорнобильської АЕС; науково-дослідних центрах Київського інституту ядерних досліджень, Севастопольському інституті ядерної енергетики і промисловості, Національному науковому центрі "Харківський фізико-технічний інститут" і ін.; ВАТ "Ізотоп"; у виробників відходів, у випадку зберігання відходів до передачі їх для захоронення; а також в об'єкті "Укриття".

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12. 96 № 1561 визначено, що ядерні матеріали, що знаходяться в об'єкті "Укриття", визнані радіоактивними відходами, і головна мета робіт на об'єкті "Укриття" полягає в якнайшвидшому витягненні залишків ядерного палива для їхньої ізоляції і захоронення. Виходячи з цих передумов об'єкт "Укриття" можна прирівняти до сховищ радіоактивних відходів.

Пункти захоронення радіоактивних відходів міжобласних спецкомбінатів об'єднання "Радон" призначені для збору, переробки, зберігання і захоронення твердих і рідких радіоактивних відходів, а також відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

Вимоги до сховищ і могильників радіоактивних відходів постійно вдосконалюються, розширюються й уточнюються. У зв'язку з цим реально постала проблема пов'язана з тим, що темпи зміни вимог стандартів, норм і правил на жорсткіші значно випереджають технічні і фінансові можливості підприємств для їхньої реконструкції чи модернізації. Значна частина існуючих сховищ уже не відповідає діючим нормам і правилам. Гостро стоїть завдання щодо підготовки і проведення реконструкції чи закриття більшості існуючих сховищ.

2.2. Знешкодження та перероблення рідких та твердих радіоактивних речовин

Проблема перероблення радіоактивних відходів виникла вже 40 років тому, коли розпочали вивчати атомну енергетику, але ще досі не знайдено досконалих промислових методів, які позбавили б людство від впливу небезпечних радіоактивних відходів (РВ).

Значущість знешкодження і перероблення радіоактивних відходів сьогодні очевидна, враховуючи їхню особливу небезпеку для біосфери і в першу чергу для людини. Крім цього, способи й методи перероблення РВ можуть застосовуватись і для перероблення інших небезпечних відходів, що містять токсичні метали або пестициди.

На відміну від інших відходів, радіоактивні відходи можуть перероблятися для усунення їхньої токсичності лише методом звичайного захоронення до того часу, доки активність РВ не знизиться в результаті радіоактивного розпаду до допустимого рівня. Отже, якщо активність РВ перевищує допустимий для скидування рівень, то їх слід захоронювати так, щоб запобігати потраплянню у навколишнє середовище та доступу людей без спеціального захисту.

Найбільшою проблемою при переробленні РВ є захоронення викидів з великим періодом радіоактивного розпаду. Існує технічна можливість безпечного захоронення таких відходів протягом багатьох десятиліть і навіть століть, але їх зберігання вимагає постійного спостереження й контролю висококваліфікованим персоналом. Сьогодні всі зусилля спрямовані на те, щоб усунути людину з цього небезпечного процесу. Вчені всього світу постійно ведуть пошуки для розроблення принципово нових методів захоронення радіоактивних відходів.

Особливої важливості набула проблема захоронення РВ у період інтенсивного впровадження країнами світу атомних електростанцій. Незадовго до Чорнобильської трагедії у 30 країнах світу функціонували 272 електростанції (АЕС), а споруджувались ще 236.

Радіоактивні відходи, що утворюються в процесі експлуатації АЕС, становлять значну частину всіх РВ. Переважна частина радіоактивних речовин, що утворюються в результаті роботи реакторів, залишається у паливі. Вилучені з активної зони елементи ядерних реакторів, що виділяють тепло протягом визначеного часу, зберігають у спеціальних сховищах (басейнах витримування) на АЕС, а потім відправляють на радіохімічний завод. Після перероблення опроміненого палива радіоактивні речовини, що містяться в ньому, утворюють відходи кінцевого етапу ядерного технологічного циклу (ЯТЦ).

Застосування того чи іншого методу перероблення та захоронення радіоактивних відходів залежить як від їх активності, так і від агрегатного стану.

Знешкодження та перероблення рідких радіоактивних відходів, особливо з високим рівнем активності, є важливим завданням. Для рідких викидів низької та середньої активності часто застосовують розрідження і витримування, особливо для відходів, що містять короткоживучі ізотопи. Рідкі радіоактивні відходи зберігають у спеціальних резервуарах або захоронюють. 

Захоронення рідких відходів здійснюють у різних умовах. Дуже часто відходи, що містять короткоживучі ізотопи, захоронюють у спеціально відведених місцях, наприклад, у мілких викопаних траншеях, бетонних ямах.

Знищення радіоактивних речовин через захоронення у мілких бетонних або земляних траншеях е звичайною практикою в деяких країнах-членах "Євроатому". Відходам можуть надавати необхідної форми або просто завантажувати у транспортні контейнери.

Нині існують загальні принципи захоронення рідких радіоактивних відходів у неглибоких траншеях:

• умови захоронення у неглибоких траншеях повинні забезпечити ізоляцію радіонуклідів у зоні застосування протягом заздалегідь визначеного періоду;
• умови захоронення зумовлені геологічними обставинами, однак штучні бар'єри (покриття траншеї, лінія траншеї, бетонні ями) та надання відходам належного стану зумовлюють відповідний тип захоронення;
• на основі попередньо визначеного часу та локальних умов навколишнього середовища потрібно встановити верхні межі для загальної кількості довгоживучих ізотопів.

Міжнародним агентством з атомної енергетики прийняті допустимі величини викидів у море радіоактивних відходів, а саме:

• альфа-активні відходи з періодом піврозпаду понад 50 років (за наявності радію-226 не більше ніж 100 кюрі/рік) можуть скидатись у будь-якому одному місці — 10 кюрі/т;
• бета-гамма-активні відходи (виключно зі стронцієм-90 і це-зієм-137) — 108 кюрі/т: стронцій-90 + цезій-137 — 102 кюрі/т; тритій — 10е кюрі/т.

Ці значення становлять верхню межу питомої активності викидів у 100 000 т/рік у будь-якому місці.

Крім вимог, що обмежують питому активність відходів для викидів у море, повинні використовуватися методи оперативного контролю. Ці методи включають контроль за придатністю контейнерів для відходів, які повинні залишатися неушкодженими до моменту досягнення дна моря. Вибрана площа затоплення контейнерів має відповідати певним критеріям, особливо з точки зору можливої подальшої експлуатації ресурсів морського дна. Крім цього, необхідно контролювати використання спеціально обладнаних кораблів, а кваліфіковані експерти повинні спостерігати за всіма етапами затоплення. Довгоживучі радіоактивні відходи можуть також захоронюватися у підземних штучних або природних пустотах, де немає ґрунтових вод.

Основним критерієм, за яким вибирають місце і процес захоронення рідких радіоактивних відходів, є здатність геологічного середовища ізолювати відходи, доки вони залишаються небезпечними.